Декого з сучасних і ще живих українських письменників вже зараховано до класиків, а їхні твори включено до шкільних програм. Втім, це не завжди справді добрі письменники,а їхні "твори" назвати класикою навряд чи можна. Нинішні розкручені бестсерлери - це, почасти,низькопробне чтиво,в якому мова шкутильгає аж мало не впаде,герої розмовляють сленгом,розведеним нецензурними словами,а сам твір радше нагадує пісню,про яку кажуть: "що бачу,про те співаю". Прикро,що нинішня література так стрімко скочується до рівня "жовтої преси". Від "письменників" не відстають і науковці - видають словники нецензурних слів,прокльонів і тп, вносячи "неоціненний" вклад в українську культуру і мову. Сумно якось... Де нинішні стефаники,коцюбинські,лесі українки...
Ось що пише про сьогодню українську літературу О.Громов (Київ):
"Колись Микола Гоголь, зібравши критичні зауваження після прем’єри своєї комедії «Ревізор», прийшов до такої думки, що всі вони зводяться до одного: на сцені не відбувається нічого особливого, це ж кожного дня побачиш на вулиці, сядь лише біля вікна й записуй все, що робиться надворі. І деякі наші письменники сприйняли це в буквальному розумінні, пишуть про все, що бачать перед собою. Навіть удосконалили цей метод, додали й те, що чули, покутове плетиво. Правда, залишається і надалі таємницею, навіщо вони це роблять і кому це потрібно.
Нині наступ на духовність українського народу, його мову, історичну пам’ять ведеться широким фронтом. Як характерний вияв цього — стенд на видному місці у бібліотеці з новинками художньої літератури. Беру звідти один експонат — «герой нашого часу», Лев Подерв’янський, харківське видавництво «Фоліо», 2005 рік. Уже з першої сторінки вражають лайки, матюки, навіть у заголовках. В анотації говориться, що книжка призначається тим, у кого ненормативна лексика не викликає алергійного шоку. Прямо пошесть якась пішла — збирати вульгаризми, лайки й прилаштовувати їх на сторінках друкованих видань. Як ознаку своєрідного мислення, новаторства, сміливості. А що це порушення вимог людського співжиття — не дуже важливо, це дрібниця.
Насправді ж калічення рідної мови — це злочин, і він повинен бути покараний. Як за хуліганство в громадських місцях, образу честі й гідності людини. Ця ненормативна лексика проникає в кіно, на телебачення, її підхоплюють учні шкіл, молодь. Це явище є неприпустимим. Боротися з ним потрібно і штрафами, позбавленням ліцензій для юридичних осіб, як це робиться в інших країнах.
Так, битва за Україну продовжується, вона переноситься і в світоглядні обрії, за очищення замулених джерел нашої духовності. Художня література — її активний учасник. А перетворення її на забаву, на гру слів, на місце для скандальних витівок — це відступництво, втеча з поля бою. Таких утікачів у нас ніколи не шанували". (Повністю стаття ТУТ).
Немає коментарів:
Дописати коментар