середу, 30 липня 2008 р.

Кумири як вони є

Багато людей нині захоплюються книгами відомого бразильського письменника Паоло Куельо. Але мало хто знає,що моральні погляди письменника є, м"яко кажучи,проблематичними. Життєве кредо письменника - "все в твоїх руках, ти сам - будуєш своє життя". Куйельо одружений четвертий раз. На його думку любов "не може тривати довго", а шлюб є тим,що треба руйнувати і будувати спочатку. На жаль,подібні погляди поділяють нині чимало людей,тому й вважають письменника за "свого".

10 коментарів:

Unknown сказав...

Звісно, життєві погляди Пауло Коельйо далеко не завжди збігаються з богослов'ям... :) Проте критерії, які висуваються до автора популярної літератури та мистецьких творів у цілому, дещо інші за ті, які висуваються до пастора. Хоча навіть церковнослужителі часто висловлюють свої світські переконання, які можуть суперечити прямій біблійній правді, - але ж як громадяни, вони мають на це право...

Щодо переконань Коельйо, найкраще ознайомитися з його власними відповідями на офіційному сайті письменника. Ось лише деякі з них:

"We all seek purpose in our lives. And there’s basically three ways of looking for that: through art, though science and through religion. These ways are painted in primitive caves, in the pyramids… The problem is that we lived under the dictatorship of science throughout the XX century and we came to realize that we were no longer in touch with our souls. As an artist I try to reinterpret these paths for the next generation and I draw inspiration from human bondage. (...) I'm a Catholic. But I think that each and every religion, if chosen with sincerity, leads to the same God. And I don't transfer to my religion my responsibility for my spiritual search". А ось його "творче кредо": "I made my choice in life: to understand myself through my work - which in this case is literature".

Взагалі ж, оцінювати літературного діяча (а Коельйо, як і Ден Браун, попри критику, залишаються непересічними людьми) варто з точки зору якості літератури, а не його приватних помилок... Спливає в пам'яті кумедна паралель, як ще кількадесят років тому УГКЦ піддавала нищівній критиці Шевченка, Франка і под. за "соціалістичні" та "богоборчі" мотиви у творчості. :) Згодом схаменулися, що це "непатріотично", і Т.Г. вже проголошують "quasi prophetes", а семінарські діячі наразі проводять конференції, присвячені "незбагненній духовності" Каменяра... :)))

Хоча з огляду на побутове життя тих самих класиків, хіба ми повинні сприймати їх лише як "учителів моралі"? Скажімо, поціновувач праць Франка і Олени Пчілки не зобов'язаний через те ставати антисемітом; Шевченка - пиятиком; Лесі Українки - безбожником; Хвильового - чекістом, а Багряного - антибандерівцем... Митець - не "ментор", він подає лише своє бачення світу, інакше мистецтво перетворюється на ідеологію. "Зручність" соцреалізму і будь-якого авторитаризму полягає саме в тому, що він навчає споживача, як "єдино правильно" слід розуміти твори і чи слід їх читати взагалі, вкладає "готовий продукт" до рота і не спонукає розмірковувати і сумніватися над творами. Звідси списки заборонених авторів і творів, - за "совітів", скажімо, боялися перевидавати "Апостол черні" Кобилянської, а зараз, упевнений, ніколи не наважаться перевидати для загалу "Историю воссоединения Руси" Пантелеймона Куліша... :-) :-( Але ж "для чистого все чисте" і "все мені можна, але ніщо не повинно володіти мною". :)

Добре сказав із цього приводу відомий кінорежисер Кшиштоф Зануссі: "Виховувати - це взагалі негідно. Ніколи мистецтво нікого не виховувало, а якщо воно виховує, то це погане мистецтво. Так казали [про "виховання" - M.D.] хіба що комуністи, і це питання відразу виводить діалог на марксистський шлях. Виховувати повинно не мистецтво, а мама з татом. (...) Мистецтво - це лише форма, крізь яку автор ділиться досвідом, але жодним чином не виховання. Тільки ідеологічне мистецтво може виховувати, - власне, тому воно погане. Митець лише ділиться своєю мудрістю. Якщо йому є що сказати, він має на це право. Проте людина ніколи не впевнена у своїй мудрості на 100%. Виховання - це коли автор упевнений у стовідсотковому знанні правди, яку глядач не знає взагалі. Але я вважаю, що підходити до мистецтва з таких позицій просто негідно".

taras_kokovskyy сказав...

Власне,ось ви і висловили точку зору загалу :-)і досить влучно.Але я особисто з цим не згоден :-). Митці мають "право" на те,що вважають за потрібне творити,але їхні творіння часто-густо затьмарюють людям голови :-) чи спантеличують,зводять на манівці. Нині до рангу мистецтва вже підняли те,що донедавна вважалось непристойним та аморальним. Популярність Куельо так чи інакше сприяє поширенню його поглядів щодо "багатьох доріг до Бога". Гріхи і грішки геніїв не тішать,а засмучують,хоч для багатьох людей це просто ознака їхньої "людяності" і такої ж гріховної природи. Звісно,ми не кажемо,що ми кращі,але митець є відповідальнішим за загал. А з думкою Зануссі я не згоден,хоч і шаную його як великого режисера.

Олег Стецюк сказав...

Позвольте и мне, дорогие мои собеседники, поделиться своими соображениями относительно Коэлизации общества.
К этому автору у меня особое отношение, которое было сформировано его работами, кои были мною прочитаны. Чтобы не удручать вас многословием, несколько тезисов. Хорошо? Ну, спасибо:)
- Любой человек, который осознает себя творцом должен понимать довольно простую, житейскую истину - тебя особым образом будут слушать, и к тебе будут особым образом прислушиваться другие. Поэтому ты ответственен не только за то, что пишешь, но и за те последствия, которые могут иметь место быть. Поэтому П.Куэльо должен отдавать лично себе отчет за сказанное, написанное, ибо слово, информация имеет свойство воплощаться(теория информации);

- Для Куэльо применимо высказывание "дьявольски хорош". Он хорош не знанием высокого слога, и не мастерством написания. Как писатель он лично для меня никакой. Поверьте, я прочитал достаточно, что брать на себя такую отвественность говорить. Для меня мастерство слова это Н.В.Гоголь, Ф.М.Достоевский, И.Бунин, В.С.Высоцкий, Л.Костенко... Это люди владеющие словом. Куэльо это банальный бизнес проект, скажем так, литературный Макдональдс. Но, это не страшно, и не столь важно. Страшно другое. Куэльо под прикрытием католической веры зачинает и взращивает вульгарный гуманизм. Если кто из вас читал например книгу "Вероника решает умереть" поймет о чем я говорю. Ложь опасна не своей ложью, а тем, что прикрывается правдой. Недаром в молитве "Отче наш" Иисус называет зло, ложь, дьявола, лукавым. Вот как раз идеология Куэльо является идеологией лукавой. Печально, что основная масса адептов Куэльо это молодые люди, которые не хотят напрягаться, и тем самым они под влиянием Коэльо формируют гуманистическую призму, чрез которую будут воспринимать и оценивать этот мир.

- Вы скажите мне - спалить все книги Куэльо?:) Да, нет:) В этом случаи я согласен с высказыванием Николая и Павла о том, что ничто не должно нами обладать. Все что я хочу, так это приучить себя и других к здравомыслию и к адекватному отношению к той информации, которая окружает нас.

- Сегодня в Европе идет сражение за иделогию, которая будет формировать "Хомо Европетикус". И Куэльо католик ох как кстати со своими мудрствованиями.

Unknown сказав...

Ну, все ж таки слід визнати, що католиком Коельйо є лише формально. Це факт, тут нема про що сперечатися... :-)

По-друге, дійсно, це література особливого стилю - формування "внутрішнього творчого потенціалу" і "щасливої людини". Це теж є факт безсумнівний.

Але... Інше питання, чи заслуговує творчість Коельйо на "демонізацію"? Чи є вона чимось однозначно негативним? Чи особисте життя будь-якого митця є присудом і щодо його творчості? Ось у цьому я би не поспішав із висновками.

Скажімо, простий приклад-тест: чим принципово "Алхімік" Коельйо відрізняється від "Чайки Джонатана Лівінґстона" Р. Баха? Чим "література жахів" Лавкрафта принципово відрізняється від "страшилок" Гоголя?

Мені здається, тут спрацьовує психологічний момент. Деякі автори для нас "рідніші" та звичніші з дитинства, і їхні "огріхи жанру" не сприймаються так свіжо й гостро, як у сучасних авторів. Мені доводилося читати критику від людей, які відсторонено намагалися перечитати тексти наших класиків, - вони вбачали в них суцільні фобії, кримінал і ненависть. Але ж це мистецтво? Безумовно... Хто з нас наважиться вимагати скасування вичення цих творів у шкільній програмі? :) На відміну від цього, принаймні у Коельйо немає описів патологічної жорстокості, як-от у "Гайдамаках" чи "Вогнем і мечем"... Як би там не було, він апелює до добра всередині особистості.

Знову ж таки, "масова література" має повне право на життя, а її читач нічим не гірший за поціновувача творчості Достоєвського. Згадаймо, що напочатку нині вже класичні детективні твори сера А. Конан-Дойля були лише... масовим чтивом, друкованим періодично у "Таймз". :-) Я вже не кажу про те, що за особистими переконаннями Конан-Дойль був близьким до окультизму...

Тому дитину слід, мабуть, виховувати на християнських засадах відповідно до Писання (яке теж, до речі, не цурається "нецнотливих" описів людської поведінки, радше навпаки), а не на художній літературі. А вже коли в неї сформується "світоглядний імунітет", навчати її розрізняти добро і зло - зокрема, і нерелігійним, але художньо якісним мистецтвом.

Олег Стецюк сказав...

Я не стараюсь каким-то образом очернить, демонизировать Куэльо. Нет, нет, и еще раз нет. Я согласен с вашими доводами Николай о правильном восприятии творчества Коэльо. Он один из многих кто пишет.
Я вот о другом. Любая информация служит, созидающей силой. Одна информация создает позитив, другая информация поднимает боевой дух, и так далее. Чем отличается Куэльо от других авторов? Тем, что он своими книгами рождает и формирует внутреннюю идеологию, мировоззрение, мироощущение человека. Если, например Гоголь высмеивал общество, обнажая его проблемы, если Конан Дойль развлекал на досуге своими детективами, то Куэльо сеятель идеологии. Вот в этом для меня и проблема, восприятия творчества Куэльо. Я его не оцениваю, как писателя. Я его оцениваю, как человека, который прикоснулся к внутреннему миру человека.
Чем опасна идеология? Она опасна тем, что создает в человеке те категории, которыми он воспринимает мир. То есть идеология является, как-бы призмой восприятия, фильтром, который чистит информацию. Вот именно в этом я вижу серьезнейшую проблему в книгах Куэльо, ибо он очень умело, просто, незатейливо возвысил вульгарный гуманизм ХХ-го столетия, сделав его доступным для молодежи.
Что касается "Алхимика"...ох, если бы Куэльо остановился на этой книге.

Unknown сказав...

Дякую, паст. Олеже, для мене дуже цінна Ваша думка. Проте я тоді поставлю запитання ширше: яка "світська" література, на Ваш погляд, є "неідеологічна", а її автор вартий уваги читача-християнина?

Дозвольте, я, можливо, вкрай спрощено, примітивно, абсурдно-перебільшено, але "пробіжуся" по деяких найодіозніших вітчизняних авторах (що нам ближче)... Котляревський - масон. Шевченко - алкоголік та, іноді, ксенофоб і богозневажець. Франко - атеїст і антисеміт. Леся Українка - феміністка і атеїстка. Гоголь страждав на обсесивно-фобічний синдром. Тичина - аніміст-пантеїст. Стус - відвертий антихристиянин ("Не люблю християнства, ні.") і симпатик буддизму. Андрухович матюкається. Забужко - феміністка-еротоманка (?). :))) Навіть письменники-фантасти не позбавлені цього: Г.Л. Олді схильні до жанру містичного "хоррору", а Лук'яненко - творець паралельних темних світів, проімперець і антиукраїніст. Кожен із них своєю творчістю просуває певні ідеї, хай навіть несвідомий цього. То які твори (незаідеологізовані, пурифіковані, необразливі, непомильні з точки зору Книги Злагоди) :-) ми можемо рекомендувати, щоби не завдати шкоди християнському сумлінню і не мучитися з того самим?

Така само ситуація в музиці. Хіба нам слід відмовитися від прослуховування творів Чайковського чи Бетховена через їхнє далеке від ідеалу особисте життя ("голубий" та сифілітик)? Чи піддавати обструкції виступи сера Елтона Джона, якщо навіть у його творах немає пропаганди гомосексуалізму? (А в нашій церкві побутує така думка.)

Здається, це саме той випадок, коли можна застосувати вислів, якщо не помиляюся, Глазового: "Або нічого не читайте, або нічого не пишіть". :-)

Тобто, які Ваші практичні рекомендації звичайному читачеві?

Олег Стецюк сказав...

Ох, и ой:) Николай, вы вскрыли такой слой вопросов и проблем...я даже и не знаю с какой стороны лучше подойти:) Я не хочу быть узколобым, и не хочу быть лояльным ко всему, что предлагает нам мир 21-го столетия.
Давайте сделаем вот что. Я просто выскажусь на некоторые ваши высказывания, чтобы в вихре мысли не увлечься необъятным.

///яка "світська" література, на Ваш погляд, є "неідеологічна", а її автор вартий уваги читача-християнина?///
Мы, как христиане обречены на книги с идеологическим оттенком. Почему? Потому что мы думающие, размышляющие, адекватно мыслящие люди.
Да, неидеологические книги есть:) Например книги Чейза...

///То які твори (незаідеологізовані, пурифіковані, необразливі, непомильні з точки зору Книги Злагоди) :-) ми можемо рекомендувати, щоби не завдати шкоди християнському сумлінню і не мучитися з того самим?///
Я как раз не оцениваю светских авторов, учитывая их образ жизни. Да, б.Тарас пробежался по Куэльо, отмечая духовный, моральный, культурный стиль его жизни. Я так никогда не поступаю. Потому что необходимо зреть в корень, а именно, всматриваться в смысл написанного. Именно по этой причине мне, как бы все равно, какой светский образ жизни светского писателя. Для меня лично главное то, какое вербальное зерно он сеет в сердца, читающих.
Идеология, идеологии рознь. Как я уже сказал, ложь страшна не своей ложью, а тем, что прикрывается правдой. Например, идеология коммунистическая...эта идеология по своей сути, по своей сущности проводит границу со всем что связано с христианством. Точно также и фашисткая идеология. Человек, изучающий эти идеологии может видеть отличительные особенности христианства. А как быть с религиозным гуманизмом? Ведь сегодня же большая часть Европы просто погрязла в киселе этой идеологии? Почему? А потому что нелегко в стоге правды отыскать иголку лжи. Куэльо как раз и является тем человеком, который не просто пропагандирует религиозный(вульгарный) гуманизм, а своими творениями зачинает, рождает и культивирует религиозный гуманизм. Именно в этом я вижу опасность П.Куэльо.

///Тобто, які Ваші практичні рекомендації звичайному читачеві?///
Читайте, познавайте. Еще раз подчеркну свою мысль: я не против чтения, и не выступаю "за" установление "индекса запрещенных книг". Нет, и еще раз нет:) Мне просто жалко тех юных людей, которые, читая Куэльо извращают свои представления о Божестве, о человечестве...Я это говорю, как книгоман, и плюс как исповедник христианской идеологии. Дай Бог, чтобы у всех читателей был дар распознавания Добра и зла.
Кстати, вы, Николай прекрасно до этого ответили, пожеланием: "Але ж "для чистого все чисте" і "все мені можна, але ніщо не повинно володіти мною"."
П.С. Я просто обожаю рецензии, критику на написанное. Очень интересно видеть угол восприятия отдельно взятого человека: христианина, агностика, философа, и так далее. Давайте может напишем рецензию на одну из книг Куэльо?:) Но, только договоримся, что Алхимика трогать не будем:)

Unknown сказав...

///Точно также и фашисткая идеология. Человек, изучающий эти идеологии может видеть отличительные особенности христианства.///

Ви так вважаєте?.. :-(

"Ich schwöre bei Gott diesen heiligen Eid, dass ich im Kampf gegen den Bolschewismus dem Obersten Befehlshaber der deutschen Wehrmacht, Adolf Hitler umbedingten Gehorsam leisten und als tapferer Soldat bereit sein will, jederzeit für diesen Eid mein Leben einzusetzen."
(Текст присяги вояка SS Freiwilligen Division "Galizien" до 27.07.1944 р.)

taras_kokovskyy сказав...

тоді для повноти картини треба додати і це "в часі перебування дивізії на фронті в Австрії у квітні 1945 року назва дивізії перейшла корінну зміну: 14-та Ґренадирська Дивізія Зброї СС (Українська ч.1) була перейменована на 1-шу Українську Дивізію Української Національної Армії, а вояки Дивізії 25 квітня 1945 року склали присягу на вірність Україні:

"Присягаю всемогучому Богові перед Святою Його Євангелією та Животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя ні здоров'я, скрізь та повсякчас під Українським Національним Прапором боротися зі зброєю в руках за свій Народ і свою Батьківщину - Україну.

Свідомий великої відповідальности присягаю як вояк Українського Національного Війська виконувати всі накази своїх начальників слухняно й беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в цьому допоможе Бог і Пречиста Мати, - амінь."

Олег Стецюк сказав...

Кому: Mykola Danylov

///Ви так вважаєте?.. :-(///
Это я говорил с позиции сегодняшнего дня, когда фашизм, коммунизм известные идеологии в мире.
А в то время, когда идеология только набирала ход не легко было во всем разобраться.