Таких як Ярослав Дашкевич більше в Україні немає. Вчений-сходознавець, джерелознавець, історіограф зі світовим іменем, знавець п’яти мов, роками і навіть протягом цілого десятиліття (1980–1990) був безробітним. Плюс шість років у сталінсько-хрущовських тюрмах і таборах – від Львова до Казахстану. При цьому встиг зробити надзвичайно багато. Особливо в часи незалежності – писав, викладав, опікувався молодими істориками. Був суворим і добрим водночас. Відомий історик Ярослав Грицак у некролозі порівняв Дашкевича з Іваном Франком – «він світив на всю Україну, а його світло променіло набагато далі». Його батько був відомим адвокатом, який у часи визвольних змагань став підполковником Українських Січових Стрільців, генерал-лейтенантом армії УНР, мати – Олена Степанів – була хорунжою УСС, чотарем Української Галицької Армії, відтак працювала викладачем в університеті. Дашкевичу було все цікаво. Він починав як бібліограф, заробив собі ім’я як вірменолог, потім став авторитетом у картографії, спеціальних історичних дисциплінах. А головне – він був небайдужим свідком українського ХХ століття, головні події якого повставали у нього на очах. Повністю стаття тут.ДЖЕРЕЛО: ЖЖ Вахтанга Кіпіані
Немає коментарів:
Дописати коментар