вівторок, 1 червня 2010 р.

Як у нас шанують культуру...

Не новина, що більшість талановитих митців залишають Україну в пошуках шляхів самореалізації. Біблійна приповістка про те, що у своїй батьківщині пророка не шанують, повністю підтверджується щодо наших рідних талантів. Ми часто високо поціновуємо чуже і не бачимо у себе під носом доброго свого. Митці, зазвичай, потребують опіки - держави, меценатів, простих людей. У нашому місті є чудовий філармонійний симфонічний оркестр, який став окрасою міста і краю. Музиканти підготували чимало гарних програм. Молодий і талановитий диригент вкладає в оркестр серце і душу. Колектив відомий не лище у місті, а й за кордоном. А диригент з сім"єю перебиваються в маленькій однокімнатній квартирі. У нас також є чудова оперна співачка з унікальним голосом, подібним до голосу славної Соломії Крушельницької. І що? Теж мучиться з сім"єю в однокімнатній квартирі з двома дітьми, а невдовзі буде третє... Ми маємо прекрасну дитячу хорову школу, яку хочуть вижити з отих кількох метрів, які вона орендує, хоч варта найкращого палацу мистецтв. Подібних випадків в Україні є багато. Справжня культура у нас животіє... Процвітає лише "піна", "забава для натовпу"... Таланти у нас, зазвичай, шанують вже по смерті...

1 коментар:

пастир Вячеслав Горпинчук - Pastor Vyacheslav Horpynchuk сказав...

"Славна" спадщина колоніального минулого, коли рідне стає другорядним, а чуже, з метрополії - еталоном підкорених.