суботу, 11 вересня 2010 р.

Мова - це не просто слова...

Останнім часом у ЗМІ точаться дискусії з приводу ймовірного прийняття ще одного закону про мови, за яким розширюється сфера розповсюдження російської мови. З одного боку все виглядає "пристойно" і "демократично" - надати меншинам можливість користуватися рідною мовою. Автори і прихильники нового закону апелюють до цифр, стверджуючи, що біля 50% населення України послуговується російською. Звернімося і ми до сухих цифр. За даними перепису 2001 року в Україні -  77,8% населення становлять українці і 17,3% - росіяни. 85,2% українців визнали рідною мовою українську і лише - 14,8% російську. Якщо, як стверджують автори проекту закону, російською у нас послуговуються біля 50% населення, то виходить, що більша частина цих людей - українці, котрі офіційно визнали рідною мовою українську. Чому ж вони користуються у побуті російською? Це вже інше питання. Тому що внаслідок русифікації українська вийшла з ужитку. Таким чином, якщо батьки-українці, принаймні, 2-3 покоління вживали російську,то, звісно, саме ця мова буде мовою спілкування їхніх дітей. Але що цікаво - ані батьки, ані діти при цьому не кажуть, що вони росіяни :-) Якщо держава - Україна, а більшість населення - українці, то,звісно,завдання держави полягає у державній підтримці української мови...Подібним чином роблять у багатьох розвинутих країнах світу. Там є цільові програми підтримки рідної мови. Разом з цим, там національні меншини послуговуються своїми мовами. Те саме є і у нас. Але в усіх цивілізованих країнах ніхто не домагається нівелювання мови корінної нації. І тут нема ніякого націоналізму :-) Натомість статус російської мови в Україні утверджувався іншим чином - через заборону української Валуєвським та Емським указами. Наступний етап "утвердження" - через "імпортування" в Україну російського населення і виселення українського до Росії (Далекий Схід, Сибір і тп). Чимало утвердженню російської мови сприяла політика КПРС в царині мови, коли російська офіційно була мовою "міжнаціонального спілкування". Таким чином, російська набула привілейованого становища на теренах СРСР. Користуватися і знати російську вважалося престижним і перспективним. Лише з розпадом СРСР ситуація почала змінюватися і народи, котрі отримали самостійність, вдалися до впровадження програм захисту і підтримки національних мов.  Загалом, питання про мови в нас перейшло у сферу політичну і ним часто спекулюють, намагаючись отримати прихильність виборців. Слід зрозуміти ще одну важливу річ - питання про мову не відноситься лише до сфери "комунікативної". Мова є тим чинником, який формує націю, культуру, ментальність та ідентичність. Ми можемо знати кілька мов і вільно спілкуватися ними, але тільки рідна мова робить нас представниками того чи іншого народу. Відомий вислів - "Вмирає мова - вмирає народ". Безперечно, в наш час не бракує людей, яким байдуже, якою мовою говорити, яких пісень співати аби тільки були на столі ковбаса і кусень хліба. Але ж не всі такі? І не скрізь у світі? Німці, англійці, французи, чехи, євреї, естонці, латвійці, словаки, поляки, грузини, угорці з котрими мені доводилося спілкуватися, вільно володіли кількома мовами, але кожен з них підкреслював особливе, шанобливе ставлення до рідної мови, котру вони засвоювали з молоком матері. Саме на цій мові матері співали їм колискових пісень, її вони чули у своїх домівках змалечку, хоч поруч - на вулиці, лунали також інші мови... Російську мову, літературу ми знаємо і шануємо її кращі зразки, так само як польську, німецьку та інші... Це природно для людини культурної і освіченої.  Сама ж імперська політика "великого брата" спричинилася до протистоянь в царині мови і її наслідки відчуваються досі на всіх околицях колишньої імперії... З іншого боку, за часи незалежності Україна сама не продемонструвала належної підтримки всередині країни, а також поза її межами українських культурних, освітніх, історичних, бібліотечних, мовних осередків, котрі впродовж багатьох десятиріч сприяли утвердженню рідної мови у багатьох царинах. Загалом,за гучними гаслами про права мов національних меншин, можна розгледіти небезпеку подальшого вихолощення української мови з усіх сфер суспільного життя. Апелювання до Європейської хартії про мови тут недоречне, бо воно стосується захисту тих мов, котрі перебувають на межі вимирання, чого не скажеш, зокрема, про російську мову в Україні:  у загальноосвітніх навчальних закладах України російською мовою навчаються 779 423 учні. Російську мову як предмет вивчають 1 292 518 учнів, а як факультатив або в гуртках — 165 544 учні. Усі предмети викладаються російською мовою в Автономній Республіці Крим — у 29 професійно-технічних навчальних закладах, а в Севастополі — у 6 таких закладах. Частково російською мовою викладаються предмети в деяких закладах Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Лугансь­кої, Одеської, Харківської областей.У 2008/2009 році кількість студентів закладів першого-другого рівнів акредитації, які навчаються російською мовою, становила 45 907, а кількість студентів закладів третього-четвертого рівнів акредитації, які навчаються російською мовою, становила 280 767. В Україні існують 14 державних російських театрів, музей російського мистецтва в Києві, є російські дитячі садки, школи. У відсотковому відношенні кількість російських шкіл в Україні перевищує відсоток громадян російської національності. Становище російської мови в Україні значно відрізняється від стану української мови в Росії, де на близько 4 мільйонів громадян Росії української національності нема жодної україномовної школи, театру, вищого навчального закладу. На серпень 2009 в Україні зареєстровано 659 російськомовних та 17 690 укр-російськомовних газет та журналів. Кожен народ має право і обов'язок любити і шанувати рідну мову, культуру, історію. Я не вірю, що з подальшим розвитком людської цивілізації людство перетвориться на безлику спільноту, яка розмовлятиме однією мовою і вестиметься за "одним фасоном". Знаючи про ті привілеї, які має російська мова в Україні і про той великий відсоток українців, які, внаслідок "історичних обставин" опинилися в Росії, наша держава вправі вимагати від сусіда надання українцям таких же можливостей, які мають росіяни в Україні - можливостей послуговуватися там українською, мати українські школи, вищі навчальні заклади, ЗМІ. Але ми цього там не бачимо і ще довго не бачитимемо, на жаль...
КОМЕНТАР: Наш 3-річний онук поволі стає двомовним :-) позаяк дивиться лише російськомовні мультики (інших нема) :-)

Немає коментарів: