вівторок, 28 вересня 2010 р.

Вболівання за мову...

Дмитро Табачник зробив чергове відкриття. Щойно противники нового проекту про мови висловили занепокоєння майбутнім станом української, він нагадав, як ще недавно "російську мову виживали розпеченим залізом" :-), себто він мав на увазі часи незалежності після 1991 року. Попри всій повазі до пана Дмитра хочу заперечити. Ті з моїх знайомих, хто "вважав за потрібне" від 1991 року і далі розмовляти російською  - так і робили і без проблем :-) Книжки і газети російською мали змогу читати завжди, телебачення дивитися - теж. Тож у чому проблема? Може у тім, що комусь українська завжди була як "сіль в оці" або "кістка в горлі", що дехто ніколи не вважав і не вважає її за мову, варту поваги, а лише за "нарєчіє", не бажав і не бажає її вчити. Повага до мови - це також і повага до народу, його культури, історії, традицій. Це все так ясно і зрозуміло для освіченої людини. А якщо любові і поваги немає, її не позичиш... Я б пану Дмитру навів приклад Вільгельма Франца фон Га́бсбурга-Лотрі́нгена (1895-1948) - австрійського ерцгерцога з імператорського роду Габсбургів. Потоваришувавши під час першої світової війни з українцями, він не тільки досконало опанував українську мову, але й почав вважати себе українцем разом зі своїми солдатами-українцями і навіть взяв собі нове ім'я - Василь Вишиваний. Він носив вишиту сорочку і палко підтримував українські справи, писав вірші українською! Але пан Дмитро - не Вільгельм Франц фон Габсбург... На моє глибоке переконання освічена і культурна людина прагне збагатитися культурою народу, серед якого вона живе, опанувати його мову. Це ніколи не завадить їй знати кілька мов.

Немає коментарів: