Блог професора Пономаріва - "січас" і "канєшно" :-)

Радіослухач Тарас із Луцька запитує, чому в молитві "Отче наш" священики кажуть: "Нехай святиться ім'я твоє". Адже "не", мовляв, - це заперечення. Треба казати "хай", - вважає слухач. Річ у тім, що в українській мові слова "хай" і "нехай" не відрізняються значенням одне від одного. Частка "не" не завжди надає лексемі протилежного значення. Порівняймо: "наче - неначе", "мов - немов", "безвинний - безневинний". Наприклад: "В квітках всі вулиці кричать: "Нехай, нехай живе свобода!" (Павло Тичина); "Хай дружби коло єднає нас в ряди міцні" (Володимир Сосюра). Тож і в згаданій молитві усталилася форма "нехай": "Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде Воля Твоя". Радіослухачка Олена цікавиться: "Чи можна вважати російсько-український суржик, на якому говорять у деяких містах і селах України, місцевим діалектом?" По-перше, треба казати не "на якому говорять", а "яким говорять" або "розмовляють". Суржик не є діалектом, бо діалект - це територіальний різновид національної мови, який характеризується певними лексичними, граматичними, фонетичними та іншими особливостями. Діалекти об'єднуються в наріччя. Українська мовна територія поділяється на три наріччя. Найменше - північне, найбільше - південно-східне, частиною якого є говори середньої Наддніпрянщини, що лягли в основу сучасної української літературної мови. Третє наріччя - південно-західне - менше від південно-східного, але теж досить велике. Діалекти збагачують літературну мову. А суржик (первісне значення цього слова - суміш жита з пшеницею, ячменю з вівсом тощо) у лінгвістичному розумінні - це позанормативна суміш елементів з різних мов. В Україні найпоширеніший вид суржику - російсько-український. На кшталт "січас", "канєшно", "раствор", "мастірська", "понятно" і так далі. Суржик засмічує мову, тобто є негативним явищем.