Нинішні дискусії, які розгортаються в екуменічному русі, так чи інакше торкаються питання ”апостольської спадкоємності”. Ідея щодо цього така: апостоли висвятили інших, ті ще інших і так далі – і це сягає наших часів. Відповідно до цього, справжніми священиками, єпископами є тільки ті, хто прийняв саме таке ”спадкоємне” рукопокладення, котре начебто єдиною ниткою зв’язане з апостолами.... Англіканська церква нічого не змогла зробити щоби зарадити висвяченню жінок, маючи своїх, так би мовити, ”спадкоємних” єпископів. Чи це їй якось допомогло в боротьбі з лібералізмом? Анітрохи! Або, візьмімо, Шведську Церкву – тут взагалі важко вести мову про те, які єресі закралися в неї, бо, власне, немає єресей, яких би не можна було відшукати в ній. Отож і там жодним чином не допомогла ”апостольська спадкоємність”. Тож наявність самого церковного єпископства у тій чи іншій формі ще не дає ніяких гарантій щодо правдивості церкви. Єдиною гарантією, на яку покладається віра, є гарантія Слова і Таїнства.
Курт Маркворт (1934-2006), конфесійний лютеранський богослов.
Немає коментарів:
Дописати коментар