У давніх списках єпископів, які дійшли до наших днів, йдеться не про вірне відображення того хто кого висвятив, а лише про те хто за ким йшов у тому чи іншому конкретному місці. Тож у Римі, наприклад, після Св.Петра йшов Климентій, якого Св.Петро не висвячував, бо на той час він вже не жив. Ніхто не знає, хто висвятив Климентія, та й, зрештою, в ті часи, це не було настільки важливим. Згодом з’явилися ще одні списки, в яких вказувалось, хто кого висвячував. Вважалось навіть, що ”невірно” висвячений священик не має права здійснювати Таїнства, бо таке Таїнство буде недійсним! Отож як я нині можу знати з певністю, що священик, який мене охрищував, чи пропонував мені Причастя, є вірно рукопокладеним? Можливо хтось у цьому ланцюгові рукопокладень десь років з 500 тому, був рукопокладений ”невірно”? Тоді все летить шкереберть. Наша віра не може покладатися на подібні сумнівні речі, так само як на правила юрисдикції і якісь зовнішні форми, які, ще, певною мірою торкаються порядку у церкві, але не мають ніякого застосування щодо покладання на них нашої віри. Курт Маркворт (1934-2006), лютеранський богослов
Немає коментарів:
Дописати коментар