Близько тижня тому на одному з каналів ТБ розповідалось про боротьбу з безпритульними чотириногими. Безперечно, зграї безпритульних собак у містах, містечках, селах - це проблема, але ж є цивілізовані шляхи її вирішення, є досвід багатьох країн. Тоді в чім річ? Якщо ви бодай раз дивилися телепередачу про те, як піклуються про тварин "за горбом чи то пак - за океаном" - ви зрозумієте. Звісно, винятки є і там, але загалом ставлення до "братів наших менших" там цілковито відмінне. Почасти заздриш тамтешньому піклуванню про чотириногих, бо воно таки краще від піклування про людей в "деяких куточках земної кулі". Світ вже облетіла інформація про жахливе становище мешканців Київського зоопарку, де за доволі короткий період часу загинули стільки тварин, плазунів і птахів. Міжнародні спеціалісти визнали цей зоопарк непридатним для їх утримання. Але мова не про це. Екзюпері в своїй чудовій книзі "Маленький принц" сказав надзвичайно важливі слова - "Ми несемо відповідальність за тих, кого приручили..." Давно відомо, що одним зі шляхів формування в дитині любові, є навчання її люблячого ставлення до "менших братів". В роки моєї школярської юності при багатьох школах діяли господарства, в котрих діти доглядали кроликів, курей, гусей... Сільські діти навчалися цього в домашніх господарствах. Корова для родини була не просто "твариною, а практично, членом родини. Так само кінь... В нашому домі завжди було повно "живих істот" - канарки, папужки, акваріумні рибки, котики, песики. Все це треба було доглядати, лікувати і любити. Гірко бачити, як часом вулицями тиняється породистий пес чи песик, покинутий господарями напризволяще. Адже тваринка, фактично, стає членом сім'ї... Аж тут її викидають на вулицю, на смітник! Мені з голови не йде величезний породистий пес, що лежав на одній з київських вулиць - про нього розповідали у вищезгаданій телепередачі. Якісь добрі люди годували тварину, а згодом ще одні милосердні віддали його до притулку. Ви б бачили його очі! - повні сліз! Це очі, які кричать: "Чому ви так вчинили зі мною? Я ж вас так любив!" Зараз пса виводять зі стресового стану... Людям бракує милосердя і любові - не лише до "менших братів", але й одне до одного. Бо любов і милосердя або є, або їх немає - вони не можуть виявлятися вибірково. З людьми робиться щось страшне - вони ладні з'їсти одне одного за якусь матеріальну забавку. За кілька гривень позбавляють життя стареньких, немічних пенсіонерів. Від щоденних випусків теленовин робиться моторошно - жоден не обходиться без повідомлення про якесь жахіття. Чого варте лише одне повідомлення зі вчорашнього випуску новин 1+1 - на Чернігівщині батьки пияки роками "продавали" односельцям свою 15 доньку! Дитина не вміє писати і читати! З малолітства привчена до вина! Зрозуміло, батьки - нелюди, але ж є ще ті, що користали з дитини - їх як назвати! І це лише дещиця того "страху і гріху", що діється довкола. Господи, спаси і помилуй! В одній з новел я писав про смерть малолітнього хлопчини. Мені докорили - "Та де ви таке жахіття бачили?" Люди добрі - відкрийте очі і побачите довкола себе речі набагато страшніші... Ось чому Василь Стефаник є одним з моїх найулюбленіших письменників. Дякувати Богові - співчутливі і милосердні люди таки є. Коли я востаннє відвідував ветеринара зі своїм котом, став свідком такого - ще зовсім юна дівчина принесла на лікування цуценя. Хтось підкинув його до дверей її помешкання. Вона могла переступити через нього, винести на вулицю, натомість пригріла і заплатила чималі гроші за лікування... А в дуплі моєї старої яблуні синички знову висиджують малят - від самого ранку чути їх радісне тріскотіння... Наскільки біднішими духовно ми були б без усього цього Божого творива!
Немає коментарів:
Дописати коментар