З нашої минувшини...

Читаючи "Складку" №1 за 1887 рік нашого славного українця-східняка Володимира Александрова (1825-1894), натрапив на чимало чудових поезій. Вирішив поділитися з вами декотрими... Гарний був чоловік, гуртував довкола себе людей, закоханих в рідне слово, історію та культуру. Видав збірочку біблійних оповідей «Тихомовні співи на Святі мотиви». Наступного разу викладу ще кілька поезій зі "Складки" - там є що почерпнути!
================================

Чисте небо ясно сяє,

Поле все, як яр, зелене.

Здрастуй, степе, рідний батьку!

Здрастуй, Україно нене!

Обійми мене, мій степе,

Обгорни мене навколо,

Я стою посеред тебе,

Опустивши сумно чоло.

Ой, повій, повій ти, вітре,

Від Дніпра, від Запорожжя,

Та розвій мій жаль і смуту

По степу, на бездоріжжя.

Любий степе, ти не знаєш,

Скільки смроду і болота

В нашім світі, де усюди

Тільки фальш, пиха, бідота.

Там я стратив віру в правду,

Ум скалічив, в тугу вдався,

І тепер з розбитим серцем

В тебе, степе мій, подався.

Тяжко дихать, в грудях тісно,

Мов там жар лежить і тліє -

Хай від тебе, рідний степе,

Прохолодою повіє.

Хай повіє тихий холод

На мої гарячі рани,

Хай думки мої остуде,

Хай у мислях тиша стане.

Щоб я зміг той світ забути,

Де пропало добродійство,

Де гнучка потрібна спина,

Та уміле лицемірство.

Де мовчати й витягатись

Треба перед панством можним,

І де треба і не треба

Гарно кланятись вельможним.

А накланявшись уволю,

І самому паном стати,

Та, сховавши власний сором,

Інших вчетверо згинати.

Щоб те все я міг забути,

Щоб відстало все від мене,

Степе рідний, рідний батьку,

Україно, рідна нене…

Володимир Александров

1887