В часи, які розтанули в імлі, У зелені садів та винограду
На сонцем задарованій землі
Страшний дракон скорив людську громаду.
Він був захланний вереда-ласун:
Любив хмільне вино і страву свіжу.
Хлоп’ят — уранці, уночі— красунь
Вели йому на втіху і на їжу.
Та сталось так, що люд його скарав.
І всюди покотилось понад краєм:
— На охоронця наших вічних прав
Ми голуба святого обираєм.
Йому поставили високий трон
І привели полки для охорони.
Аж гульк: на троні знов сидить дракон
І видає драконівські закони.
Ішли роки. Кривавились віки.
Драконів кидали в пустиню голу.
І знов, і знов з народної руки
На трон злітав богоподібний голуб.
Того не записали до пуття
Ні літописець, ні міністр-ледащо,
Як воскресав дракон із небуття
І як він голуба ловив у пащу.
Не знали навіть слуги та раби,
Які стояли в царській охороні:
Драконами ставали голуби,
Як тільки опинялися на троні.
Микола РУДЕНКО (1920-2004)
Немає коментарів:
Дописати коментар