На спомин про Василя Стуса...

4 вересня - сумні роковини мученицької смерті поета, громадянина, патріота Василя Стуса (1938-1985). Його свіча погасла лише за кілька літ до проголошення незалежності - 1985 року в пермському концтаборі.  На думку деяких дослідників Василя таки підступно вбили, бо боялися його слова, боялися його голосу, його думок. Агонізуюча радянська система хапалася за соломину і борсалася, намагаючись вибратись з трясовини, у котрій вже була по вуха. Жахливі обставини Василевого буття останніх років життя спричинилися до найвищого акумулювання його духовних і фізичних сил, загостреного світосприйняття і вірності обраному шляхові до самісінького кінця. Його вірші останніх років  - це сповідь оголених нервів, проникнення у глибинну сутність правди, людини, епохи, минувшини і майбуття України і світу. У ці вересневі дні мені пригадалась Василева лірика 60-х років минулого сторіччя... Вічна тобі пам'ять, Василю. 
===================================

Вже вересень згубив останні пелюстки,
Останнє листя по степах розвіяв,
Ледь-ледь пройдеться берегом ріки,
Додолу опустивши довгі вії,
Кохана осінь. Вірна, ніби смерть,
Печальна, ніби тінь повечорова, —
І в холоді зітха сумна діброва,
І невпізнанна бродить круговерть.
Моя пораднице на життьовім розпутті,
Остання хмарка з літньої грози,
Берізки, в жовті чобітки узуті,
Згубили чар своєї бірюзи.
Ставок затих, і бродять довгі тіні —
Густі тумани чорних чагарів.
І на воді гусиний крик. Години
Дождати годі. Ти також згорів.

12.10.1961 р.

озеро Кисегач