Після тижнів зомбування зрусифікованим телебаченням нині несподівано, неочікувано, але дуже вчасно для спраглої за гарним українським словом душі, стала телепередача місцевого каналу, присвячена нашій Лесі Українці! Ведуча програми - Алла Волошина - майстерно виконувала Лесині поетичні твори, вишуканою українською мовою розповідала про Лесин життєвий та творчий шлях. І ось про що подумалось: Чому не цим - не кращими зразками нашої літератури, культури, історії, а отим недолугим, пересипаним нецензурщиною, перекроєним суржиком "малоросійством" нині просякнуте усе довкола? Відомо чому - щоб не озивалося на генному рівні у людях рідне слово, не будило від сну серця, приспаного десятиліттями "русифікації", "інтернаціоналізму" та "космополітизму". Добре пам'ятаю як у 90-х роках минулого сторіччя, щойно ми здобули незалежність, звідусіль залунали стрілецькі, народні, повстанські пісні, з телеканалів та радіо забриніла українська мова - людські душі обмивались джерельною водою рідного слова і оживали. Цього не можна було пояснити словами... Щось подібне відчув зросійщений слухач з українським корінням, який поділився враженнями після слухання українських пісень на моєму аудіоканалі: "Я слухав ці пісні і плакав...". Яка у рідному слові є сила! Тарас Шевченко це добре знав, тому й написав:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди! . .
Немає коментарів:
Дописати коментар