Людина - то цілий світ

Хтось сказав, що кожна людина – це цілий світ, який щезає разом з нею. Кожна людина виняткова. Неправда, що незамінних людей немає. Хто, скажіть, замінить нам Івана Миколайчука, Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, Василя Симоненка, Катерину Білокур, Бориса Гмирю, Соломію Крушельницьку, Леся Курбаса та багатьох інших, надто тих, кого куля більшовицького ката наздогнала в урочищі Сандормох? Ніхто! Буде багато інших, але таких вже не буде ніколи.  А скількох талановитих, воістину великих та славних українців звели  зі світу недолуге  чиновництво, заздрощі та ненависть доброзичливців і  людиноненависницька система! Зі смертю людини руйнується зв'язок, який існував між нею й кожною річчю, яку вона брала до рук, котра, хоч і мала почасти, але може розповісти так багато, як от: пасмо дитячого волосся після першого підстригання, медальйон або перстень, отриманий в спадок від матері, срібна бабусина цукерничка, невеличка збірочка поезій з автографом автора, альбом зі старими чорно-білими, подекуди вицвілими родинними світлинами, вітальна листівка, надіслана дідусем, текст котрої написаний  незабутнім начерком з кучериками і буквою «ґ».  Впродовж життя у нас назбируються пачечки, скриньочки, течки та шухляди з усяким «добром», яке іншим видається цілковитим мотлохом, а для нас кожен дріб’язок у ньому випромінює тепло незабутніх споминів, котрі зігрівають наше серце, обпалюють вогнем почуттів та пристрастей, огортають холодом трагедій та випробувань. Але щойно ми відлітаємо у вічність, як усі, невидимі для ока, зв’язки руйнуються. Сиротіють не лише люди, а також речі, які були дорогі серцю тих, кому вони належали. Хто стане їхнім новим власником? Для кого вони важитимуть бодай дещицю того, що важили для їхнього попереднього господаря?  Ймовірно, щось із ціннішого їхній новий власник залишить собі, а іншого невдовзі спекається. Відтак, речі, мов уламки зруйнованого світу, опиняться на узбіччі життя.