пʼятниця, 29 червня 2012 р.

Євген Дудар про сучасну пісню



*Вилізло на сцену, поскрипіло, як немащені двері, прогугнявіло щось під носом, постогнало, проквакало, поблимало пупом та попою – і вже «зьвізда»… Ні тепла, ні світла від тієї «зьвізди», ні мелодії, ні слова.

*Співак пнеться, ніби, вибачте, на унітазі. І ніби в нього в голові заїло – повторює одне й те саме. Думаю, що ширших світів, аніж унітаз, така «пісня» сягнути не здатна. Похилитаються під неї кілька недоумкуватих недорослів. Розуму й серця нормальної людини вона не завоює. Пісня, що не зостається в душі, на серці, у пам’яті, – не пісня…

*На жаль, нині на пісенному олімпі переважно – блекота. Багатьма притворчими пнями витворена, медіа-пнями пропагована й грошовитими пнями підживлювана.

*Думаю про епідемію «забігайлівок» в Україні, про масове споювання залишків українського «козацтва», особливо ще безвусого, яке «гуляє, гуляє, гуляє»… І про масове отруєння його душі піснями-паразитами, що, як настирлива агресивна зараза, вилітають то з хрипливих гучномовців виючо-гупаючої техніки, то з хрипливих горлянок спитих і деградованих «талантів»… Потім дивуємося, де в молодої парості беруться агресія, жорстокість, дикунська поведінка.

*Аритмія душі страшніша за аритмію серця.

*Пісня – генетичний код нації. Чим більше ми його деформуємо, чим більше ламаємо його, тим більше знесилюємо себе.

Євген Дудар - український письменник, сатирик, гуморист.
З нової книги "Роздуми легковажного"

Немає коментарів: