середа, 25 липня 2012 р.

Ілюзії щодо одного нобелівського лауреата

Відома приказка: "Російський інтелігент закінчується там, де починається питання про Україну". Серед прихильників поезії є чимало таких, що захоплюються творами відомого російського поета Йосипа Бродського (1940-1996), лауреата премії Нобеля. Так от, 1994 року на одній з вечірок у США він прочитав присутнім вірш, в якому зобразив своє (і не лише) ставлення до щойно здобутої Україною незалежності. Це типовий погляд російського інтелігента, просякнутого отрутою великодержавного імперсько-шовіністичного мислення. На жаль, навіть найкраща освіта і талант не можуть прислужитися багатьом російським інтелігентам, щоб вони скинули з себе ярмо імперського мислення і подивилися на світ іншими очима. За два роки  - 1996 року академік Павло Кислий (р.н. 1933) з Києва відповів Бродському іншим віршем, котрого той, на жаль вже не  встиг прочитати, бо у січні 1996 року відійшов в інший світ... Пропоную ознайомитись з обома творами. На фото: ліворуч Йосип Бродський, праворуч - Павло Кислий.
========================
НА НЕЗАВИСИМОСТЬ УКРАИНЫ
Иосиф Бродский, поэт, лауреат Нобелевской премии

Дорогой Карл XII, сражение под Полтавой,
Слава Богу, проиграно. Как говорил картавый,
Время покажет "кузькину мать", руины,
Кость посмертной радости с привкусом Украины.

То не зеленок - виден, траченный изотопом,
Жовто-блакытный Ленин над Конотопом,
Скроенный из холста, знать, припасла Канада.
Даром что без креста, но хохлам не надо.

Горькой вошни карбованец, семечки в полной жмене.
Не нам, кацапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
С сальными глазами жили как каторжане.

Скажем им, звонкой матерью паузы метя строго:
Скатертью вам. хохлы, и рушником дорога.
Ступайте от нас в жупане, не говоря - в мундире,
По адресу на три буквы, на стороны все четыре.

Пусть теперь в мазанке хором гансы
С ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть, так сообща, суп выбирая в чаще,
А курицу из борща грызть в одиночку слаще.

Прощевайте, хохлы, пожили вместе - хватит!
Плюнуть, что ли, в Днепро, может, он вспять покатит.
Брезгуя гордо нами, как оскомой битком набиты,
Отторгнутыми углами и вековой обидой.

Не поминайте лихом, вашего хлеба, неба
Нам, подавись вы жмыхом, не подолгом не треба.
Нечего портить кровь, рвать на груди одежду,
Кончилась, знать, любовь, коль и была промежду.

Что ковыряться зря в рваных корнях покопом.
Вас родила земля, грунт, чернозем с подзомбом,
Полно качать права, шить нам одно, другое.
Эта земля не дает, вам, калунам, покоя.

Ой, ты левада, степь, краля, баштан, вареник,
Больше, поди, теряли - больше людей, чем денег.
Как-нибудь перебьемся. А что до слезы из глаза
Нет на нее указа, ждать до другого раза.

С Богом, орлы и казаки, гетьманы, вертухаи,
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
Будете вы хрипеть, царапая край матраса,
Строчки из Александра, а не брехню Тараса.

Прочитано Иосифом Бродским 28 февраля 1994 года на вечеринке в
Квинси-коледж (США).

===================
На "НА НЕЗАВИСИМОСТЬ УКРАИНЬІ"
Йосипа Бродського
Павло Кислий, академік НАН України

Ну що ж. прощавайте кацапи!
Нарешті ми розійшлися шляхами.
Вам, певно, назад в "імперію зла",
Нам, хохлам, знов на змагання з ляхами.

За вашими тезами вас треба любить.
Сімдесят років ви жили також як каторжани.
Ми не проти! Живіть хоч сімсот!
Та навіщо нам мучитись разом з вами?

Дуриною дивуєте світ,
Живете у злиднях, у темряві, як кроти,
Не знаєте меж Росії, але несамовито ревете, як осли,
Що ви народів поводирі, месії.

Спочатку зробили нас кріпаками,
Що таке раб пояснили вогнем.
А коли ми пручались і повставали,
То зрадниками нас нарікали і покірності вчили мечем.

І не тільки вогнем і мечем
Вчили вмирати голодною смертю, вандали,
На полі пшеничному з хлібом і калачем,
Щоб забули себе і що таке воля не знали.

Тож вам немає чого ображатись на нас,
Адже вертаєм до рідної хати
Обдерті до нитки, в одних личаках,
І раді! Тільки б у ваших обіймах повік не сконати.

Три сотні літ ви були наші поводирі,
Тож дякувать мусимо вам за науку,
Але ж скажіть: за яку?
Щоб правду повідать онуку,

Не гріх розповісти за Андрусівський мир,
Коли нас навпіл поділили.
Чи за Батурин, де дітей, матерів
Живими у хатах палили.

Чи як болота Неви гатили козацьким тілом,
Чи як наших гетьманів і кошових висилали в Сибір,
Царевим страхали "словом і ділом".
Вам немає чого зловтішатись, закопиливши губу,

Чиї кості на радощах першими смерть поглине.
Може наші і першими, але за нами
І ваша Росія в ту саму безодню полине.
А щодо тебе, нікчемний раб!

Ти був фальшивий дисидент забільшовиченої Росії,
Двоголового орла вірний слуга,
Погонич неправдивого месії.
Не варто гадати, чому ти проклинав Україну.

(У скаженного пса не шукають окраси).
Ти був заангажований, смердючий цап,
Не вартий нігтя Тараса.

Київ, червень 1996 року.

Немає коментарів:

ДО 500-РІЧЧЯ РЕФОРМАЦІЇ (ЕССЕ)

Погляд на Реформацію конфесійного лютеранства.

Проповідь Божого Слова. 12 літній Ісус у храмі (Луки 2:41-52)

Проповідь Божого Слова. Богоявлення (Матвія 3:13-16)

Проповідь на Обрізання Господнє (Луки 2:21)

Аудіопроповіді. Різдво Христове (Ісаї 9:5)

Проповідь на Святий вечір (текст - Луки 2,7-11)

Туди, де пастухи вклонитися прийшли

Text: Jaroslav Vajda, 1919-2008 Tune: Carl F.Schalk, 1929, Український переклад і виконання Тараса Коковського

Мале містечко Віфлеєм

Л.Х.Реднер, 1868 Ф.Брукс, 1868 Український переклад і виконання Тараса Коковського.