Подивитись у вічі...

Вчора в одній з телепередач демонстрували низку матеріалів, присвячених реакції загалу на прийняття сумнозвісного "закону про мови". Враженнями ділилися прості люди з різних куточків України, чиновники, іншими словами - прихильники та противники "нової політики в царині мови". Звернув увагу на таку деталь - як різняться обличчя та очі перших і других. В той час, як прихильники "закону" налаштовані войовничо, почасти нахабно, з очей мало іскри не сипляться, то в очах простих українців, котрим болить через цю недолугість, манкуртство, ненависть до всього українського - видно жаль, біль за рідне слово, що нищиться і плюндрується. Та навіть, якщо противники "закону" й висловлюються різко з цього приводу - в них теж інші очі та обличчя. Таке враження, що нині в державі існують поруч два різних народи.  Ініціатори "закону" вже й не приховують, що малося на меті утвердити якомога глибше та ширше саме російську мову, а не мови інших національностей в Україні сущих. Вочевидь, якщо цей процес просуватиметься далі  - прірва між Сходом і Заходом зростатиме. Але цілком можливо, що "законотворці" та їхні адепти таки поламають зуби на цьому "законі", бо його численні хиби вже стають очевидними навіть російськомовним громадянам держави.