четвер, 16 серпня 2012 р.

Населення і народ


Напередодні нового навчального року низка областей на Сході вирішили підготувати для громадян подарунки у вигляді підручників для шкіл російській, утвердження російської мови як регіональної. Без сумніву, все було сплановано заздалегідь –  на місцях лише чекали наказу до виконання. Як блискавично 10% «пригноблених» вирішують долю 90% !
Коли бачиш, як «щирі українці» у вишиванках з піною на губах доводять, яким великим благословенням для держави є прийняття нового мовного закону, як слід конче враховувати потреби утиснутих українізацією російськомовних громадян (про інших згадують вряди-годи задля годиться), то починаєш краще розуміти, як зраджували свої своїх в усі часи національно-визвольного руху. Найпідлішими та найпідступнішими зрадниками завжди були «свої». Біда ще й у тім, що більшість з тих, хто нині так палко обстоює запровадження російської мови в усіх сферах і утвердження її як другої державної, є за національністю УКРАЇНЦЯМИ, однак зрусифікованими, перемеленими системою, збанкрутілими духовно, без роду та племені! Візьмемо для прикладу бодай перепис населення 2001 року – 77,8% громадян підтвердили, що вони є українцями! А що виходить на ділі? Значна частина тих, що засвідчили своє українство, насправді його зреклися.  Ми так часто бідкаємося, що люди, мовляв, не винні – їх нищили, русифікували. Але це не так – винен кожен, хто зрікся, хто зрікається нині заради тимчасових привілеїв, кому байдуже якою мовою розмовляти аби було що їсти й пити і ніхто не зачіпав. Лише подивіться на прізвища «наших» поборників російської мови  - всі вони, практично, українські! Оце і є результат 400 літньої боротьби Російської імперії проти України та української мови. Є народ, а є населення. Населенню ще треба стати народом, а цей шлях тернистий. Можливо, що населення так і не стане народом. Для цього необхідні почуття національної гідності, воля до творення держави, провідники, наділені відповідальністю, довірою народу, мудрістю та совістю, не скомпрометовані лицемірством і брудними оборудками. Можливо має рацію Галина Пагутяк, коли стверджує, що закон про мови збудив сплячих і розворушив суспільство. Наші біди, так само як і звитяги, започатковані в минулому. Звинувачувати колишніх керманичів народу нині доволі легко, але опинитись на їхньому місці мало хто б хотів.  Тарас Шевченко писав: «Як-би то ти, Богдане п'яний...». Так, якби... Але історію не повернути вспак…Стільки різних «чому?» виникає при думці про наше сьогодення і минувшину! Начебто й не бракувало в нас героїв, вождів, нагод і можливостей – однак не склалося… Одвічний розбрат, брак єдності, зрадництво, гонитва за привілеями і вигодою для себе таки зробили свою чорну справу – гідної української держави досі немає, не зважаючи на принесені на вівтар боротьби за незалежність жертви і ріки пролитої крові. Свого часу «великий брат»  з Півночі так міцно стиснув «малоросів» у обіймах, що останні звиклися і почали вважати оте існування за благоденствіє (на щастя не всі!). М.Драгоманов закликав: «З Північною Руссю не ламати союзу!» Навіть універсали Центральної Ради містили недвозначні твердження про те, що Україна в жодному разі не прагнутиме остаточно покинути обійми «братньої Росії». Перший універсал стверджував: «Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою російською...».  Другий універсал закликав: «творити нове життя України на добро всієї революційної Росії... Ми, Центральна Рада, яка завжди стояла за те, щоб не одділяти Україну од Росії...ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України...». Третій універсал продовжував: «в ім'я рятування всеї Росії, оповіщаємо...». Ось такі справи...  Тому зросійщене телебачення вимкніть, візьміть до рук добру українську книжку, послухайте гарних українських пісень, а ще краще заспівайте самі – на зло всім ворогам і не наступайте на ті ж граблі. Утверджуйте своє українство повсякденними справами.  Не будьте байдужими. Думайте про те, яка країна дістанеться у спадок нашим дітям та онукам. Нині це вирішуєте ви! І як говорить Андрій Охрімович: «Любіть Україну, тримайте порох сухим».

Немає коментарів:

ДО 500-РІЧЧЯ РЕФОРМАЦІЇ (ЕССЕ)

Погляд на Реформацію конфесійного лютеранства.

Проповідь Божого Слова. 12 літній Ісус у храмі (Луки 2:41-52)

Проповідь Божого Слова. Богоявлення (Матвія 3:13-16)

Проповідь на Обрізання Господнє (Луки 2:21)

Аудіопроповіді. Різдво Христове (Ісаї 9:5)

Проповідь на Святий вечір (текст - Луки 2,7-11)

Туди, де пастухи вклонитися прийшли

Text: Jaroslav Vajda, 1919-2008 Tune: Carl F.Schalk, 1929, Український переклад і виконання Тараса Коковського

Мале містечко Віфлеєм

Л.Х.Реднер, 1868 Ф.Брукс, 1868 Український переклад і виконання Тараса Коковського.