четвер, 30 травня 2013 р.

Лист до пастиря

Нещодавно прочитав англійською цікаву статтю - "Лист парафіянина до пастиря". Переклав її на українську і хочу запропонувати читачам свого блогу.
========================================
Давид Олсон
Лист парафіянина до пастора

Любий пастире,
Я є простим парафіянином, мирянином, одним з багатьох, кого ви бачите впродовж тижня і в неділю в церкві.  Ми знаємо імена одне одного. Можливо, вам відомі деякі подробиці з мого минулого і те, скільки часу я є парафіянином цієї громади. Можливо, у нас навіть є схожі захоплення…
     Ви є душпастирем, моїм душпастирем. І за це я вам дуже вдячний. Сподіваюсь, що вас задовольняє призначена вам нами зарплатня, втім, я розумію, що вона доволі скромна. Ваша праця заслуговує на подяку. Вівці, які перебувають під вашою опікою, постійно нарікають на ті чи інші речі в церкві.  Вони кажуть – нам потрібні нові церковні пісні, нам потрібно мати більше молоді, більше різноманітних програм, дах церковної будівлі протікає, чому ми витрачаємо з парафіяльного бюджету стільки коштів на те чи інше? Хтось вважає, що килим в церкві повинен бути синім, на думку інших – червоним, хтось переконаний, що витрати на нову будівлю є надмірні. 
    Подібні речі нуртують всередині нас задовго до того, як ми приходимо до вас на приватну розмову. Той пліткує, у того проблеми з поведінкою дітей, в іншого серйозна фінансова криза, а той на межі розлучення. Чому в нас так багато проблем і їх стає дедалі більше? Вирішіть їх, пастире! Допоможіть нам дати з ними раду! Але зробіть це так, щоб нам це сподобалось, а допоки ви робитимете це, ми далі жонглюватимемо цими небезпечними бензопилами.
      Щонеділі я ходжу до церкви. Моє обличчя є одне з багатьох, до котрих прикута ваша увага. Я нічим не відрізняюся від інших, так само, як вони, я нарікаю на щось. Єдине, що ви можете мені вибачити,  – я не згоден, що нам потрібна більша церковна будівля. Бо, як на мене, важливіше питання не про п’ять кроків до фінансової незалежності, а про прощення. 
     Я не бачу в собі чогось доброго і це дошкуляє мені. Інколи я забуваю про це, але щоночі, коли вимикається світло, мій погляд прикутий до стелі, а в голові постійно крутиться думка про те, яким я є пропащим з огляду на те, що я сказав, зробив, подумав. Благаю вас, пастире, посеред сум’яття і невдячного хаосу, на котрий може бути схоже ваше життя, дайте мені прощення. Дайте мені Євангеліє! Дайте мені Христа! Я не прошу вас полегшити мені життя, анітрохи не нарікатиму на колір килиму. Але я потребую прощення, Євангелія і Христа, і гадаю – ви також. Отож дайте мені Христа. Розкажіть мені про принади царя, вмираючого смертю  злочинців, – цю найкращу новину з усіх, будь-коли почутих. 
      Не турбуйтеся, що вона може набриднути, коли ви повторюватимете її знову і знову, просто робіть це. Дайте мені прославити милосердя, вилите на мене і почути безцінні слова: «віддається за вас». Допоможіть мені не зводити очей з Христа. І через те, що я можу забути сказати про це згодом,  хочу подякувати вам за ту, часто невдячну роботу проповідування грішникам розіп’ятого Христа, – камінь спотикання для юдеїв, глупоту для греків, присмак смерті для засуджених, але для нас – життя, надію і мир. 
Щиро ваш…
Н.Н.

Немає коментарів:

ДО 500-РІЧЧЯ РЕФОРМАЦІЇ (ЕССЕ)

Погляд на Реформацію конфесійного лютеранства.

Проповідь Божого Слова. 12 літній Ісус у храмі (Луки 2:41-52)

Проповідь Божого Слова. Богоявлення (Матвія 3:13-16)

Проповідь на Обрізання Господнє (Луки 2:21)

Аудіопроповіді. Різдво Христове (Ісаї 9:5)

Проповідь на Святий вечір (текст - Луки 2,7-11)

Туди, де пастухи вклонитися прийшли

Text: Jaroslav Vajda, 1919-2008 Tune: Carl F.Schalk, 1929, Український переклад і виконання Тараса Коковського

Мале містечко Віфлеєм

Л.Х.Реднер, 1868 Ф.Брукс, 1868 Український переклад і виконання Тараса Коковського.