вівторок, 4 лютого 2014 р.

Дорогій дружині Надії (1959-2014)

* * *
Такий жаль, такий щем, така туга,
Такий смуток у серці і біль –
Бо нема вже дружини і друга,
І розради нема у журбі.

Замела вже стежки хуртовина,
Снігом спомини вкрила зима,
Й невблаганно, невтішно, нестримно
Запевняє – її вже нема…

Вже нема і ніколи не буде
Ні обіймів, ні слів, ні очей…
Тільки ти ще ввижаєшся всюди
У безсонні самотніх ночей…

Я крізь сльози дивлюся на небо –
Там десь зіронька сяє твоя,
Не сумуй, моя люба, не треба –
Ми зустрінемось знов – ти і я.

4 лютого 2014 року

1 коментар:

Aleksander Tynski сказав...

Щиро співчуваю, шановний пастор Тарас. Дуже вражаючі рядки стиха!