***
…Боже, нам єдність подай!
О.Кониський
В селі, подібному до раю,
Відколи – вже ніхто не зна,
Із року в рік любов вмирає,
І справжня точиться війна.
У чім причина зла такого,
Й за що готові люди вбить,
Адже всі моляться до Бога? –
Не можуть церкву поділить…
Тримають міцно оборону
Сусіди, друзі, свояки,
Стояти ладні аж до скону
За «правду», наче за грядки…
І суперечка та запекла
Не може скінчитись ніяк,
Перетворила рай на пекло,
Немовби квітку на будяк.
І не лише прості миряни,
А навіть і «святі отці»,
Забули про Христові рани
Й тримають кия у руці.
Такі то, Боже, Твої діти,
Що Ти страждав за них і вмер,
Бо мали б дякувать й радіти,
Та ворогують дотепер.
А Ти усіх ціною крові
Від кари викупив за гріх,
І дав нам заповідь любові,
І сили пекла переміг.
Дай, Боже, каяття людині,
А для країни і села
Те, що найбільше треба нині –
Щоб єдність й злагода була.
20 травня 2014 року
Немає коментарів:
Дописати коментар