Ян Тарновський говорив: «Нема нічого більш огидного й натурі гетьманській супротивного, як жадоба грошей». Так він говорив і так чинив. Гроші гетьманом не заволоділи, тому всі його великі багатства не скарбом грошовим стали, а чимось іншим.
Грецькі письменники розповідають, що кожний сенатор має мати чотири якості: доброта, мудрість, вимова, багатство. І ще розповідають: якщо якоїсь із чотирьох якостей бракує, той не може бути досконалим сенатором. І доброті глупота заважає, і вимові вада голосу перешкоджає...
Його (Яна Тарновського) мудрість можна було пізнати по тому, що він пам'ятав про право, яке є найпершим у людській природі: salus populi summa lех esto («щастя народу хай буде найвищим правом»).
Ян Тарновський, у великому страху перебуваючи, до Господа Бога вдався, коли побачив мізерність сил свого війська. Бо, певно, знав, що не у кількості людей, а в руках Божих перебувають людські перемоги. Яку вагу мала покора великого гетьмана Господові Богові, вже на світанку виявилося. Дав-бо йому Господь Бог мужнє серце, голову мудру й слухняне лицарство. Тому завдяки тій ласці малим військом велике й чванливе волоське військо розбив, а пораненого воєводу Петра й решту його війська прогнав, забравши полишені гармати. Таким чином землі руські оборонив, Покуття повернув і про справедливість короля, пана свого, всьому світові оголосив. І Господу Богу честь і хвалу воздав за те, що зглянувся на його прохання та слізні молитви. Лицарство змилував; цноту й мужність кожного без зволікання уславив. ...Ні в чому його та перемога не возвисила: в раді був скромним, а в поведінці простим, рівним усякій людині... Євангеліє» мовить: Omnis qui se exaltat, humiliabitur («Всякий, хто себе вивищує, буде принижений») 25. Ян Тарновський, пам'ятаючи про те, велику скромність у своєму щасті виявляв, а тому, де б не обертався, завжди щасливим був.
Грецький Плутарх, великої мудрості людина, навчаючи, як можна розпізнати доброго, справедливого й чільного пана, розповідав, що його пізнають по підлеглих людях. І пояснив це так: «Дивись на королівство, якщо хочеш пізнати короля; дивись на дім, якщо хочеш пізнати господаря. Якщо побачиш в королівстві сваволю, нерівність, несправедливість, про добрі справи той король не дбає. Так само, якщо побачиш, що дім занепав і збіднів, — нічого не вартий господар дому»... Якщо хто Яна Тарновського не знав, нехай погляне на володіння і зразу впізнає, яким паном був Ян Тарновський для підлеглих. Глянь на Тарнів, на гніздо Тарновського: яке багатство у міщан, як оправлене місто валами, мурами, склепами, зброєю для оборони! Якщо ітимеш із Тарнова гостинцем у Русь і побачиш Пшеворсько, Ярослав, Тарнопіль, скажеш, певно, що пан не про власні пожитки дбав, а про людські...
...Коли республіка потребувала, він і з усіма й проти всіх бував. Аби не дражнити живих, змовчу, лишаючись, проте, вірним тобі. Адже не було й не буде скоро сенатора, який би пильніше республіку Польську стеріг або міг її стерегти. В цьому Ян Тарновський, можна сказати, зубатим сенатором був. Так, одного разу Петро Гармат, архієпископ гнєзненський і єпископ краківський, під час сварки в раді так йому сказав: «Пане краківський, я так само вірно про республіку дбаю, як і ти». На що Ян Тарновський відповів: «Ксьондже архієпископе, що так само вірно дбаєш про республіку, в тому вірю тобі. Але щоб пильно про республіку дбав, як я, тому не можу повірити, бо ти людина смертна і жодного не маєш нащадка, на якого б оглядався у своєму дбанні. Тобі досить того, щоб у Польщі був гаразд за твого життя. І цього досить. Я ж до віри й пильності мушу додати й те, що стосується не тільки мене, а й нащадків: мушу дбати про сина, про дочку і про онука, на яких оглядаюся, в раді сидячи. Дбаю, аби і після мене в республіці вони вільними людьми були».
…
Чув також у Пьотркові, як певний прокуратор викликав до короля одного великого пана. Гадаючи, що в усьому з ним рівний, той прокуратор ужив таких у Польщі посполитих слів: «Я добрий і цнотливий, і панові у всьому рівний». Тут Ян Тарновський стерпіти вже не зміг і перед королем зробив заяву, що жоден прокуратор, оскільки продає свій язик і з прокурації як з грабунку або з розбою якого живе, не може бути ані добрим, ані цнотливим чоловіком і не є рівний ні з добрими, ні з цнотливими людьми у Польщі.
Станіслав Оріховський, Життя і смерть Яна Тарновського
Немає коментарів:
Дописати коментар