21 І почав Він до них говорити: Сьогодні збулося Писання, яке ви почули! 22 І всі Йому стверджували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його. І казали вони: Чи ж то Він не син Йосипів? 23 Він же промовив до них: Ви Мені конче скажете приказку: Лікарю, уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчизні Своїй, що сталося чули ми у Капернаумі. 24 І сказав Він: Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчизні своїй. 25 Та правдиво кажу вам: Багато вдовиць перебувало за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі, 26 а Ілля не до жодної з них не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську до овдовілої жінки. 27 І багато було прокажених за Єлисея пророка в Ізраїлі, але жоден із них не очистився, крім Неємана сиріянина. 28 І всі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом. 29 І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його... 30 Але Він перейшов серед них, і віддалився. 31 І прийшов Він у Капернаум, галілейське місто, і там їх навчав по суботах. 32 І дивувались науці Його, бо слово Його було владне.
Христос рождається!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,
Минулої неділі ми з вами слухали біблійний текст, в якому йшлося про проповідування Ісуса Христа в синагозі Його рідного міста Назарету, де Він ріс і жив разом зі своїми земними батьками Йосипом та Марією. Він читав відомий текст із книги пророка Ісаї: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев'язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням відчинити в'язницю, 2 щоб проголосити рік уподобання Господу, [та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі]. (Ісаї 61:1)
Того дня Ісус не просто читав присутнім якийсь текст зі Святого Писання. Ні, Він читав саме цей текст, а потім пояснював його присутнім. Він переконливо стверджував, що саме Він і є Той обіцяний Месія, про котрого свідчать пророки Старого Заповіту. Він запевняв юдеїв, які були в синагозі, а потім робив це знову і знову скрізь, де тільки мав нагоду проповідувати і навчати, що Він дійсно є Месією, Який спасає грішників від їхніх гріхів і прокляття Божого, вмираючи замість них на хресті. Збулося Писання, котре прямо свідчить про Нього і вказує на Нього.
Завдяки Господу Святому Духу нині ми з вами чітко і ясно бачимо з книг Нового Заповіту, як обітниці про Месію справдились в Ісусі з Назарету. Книги Нового Заповіту вчать нас, що Син Божий прийшов у цей світ не лише для того, щоб переконувати людські уми в тім, що Він є Сином Божий, Спасителем світу, Викупителем і Подателем вічного життя. Вони свідчать, що Він прийшов, щоб Своїм досконалим послухом, своїм пониженням “аж до смерті хресної”, Своїм Євангелієм завоювати для Себе людські серця, милостиво дарувати нам прощення гріхів, життя і спасіння.
Святий Лука говорить, що коли Ісус Христос читав і пояснював Писання в назаретській синагозі, з Його вуст линули не просто слова, звичні для людського вуха, а слова “благодаті”! Слухачі були зачаровані Його словами, сповнені подиву і їхня увага була прикута до Христа, який виголошував ці слова! Подібним чином і для нас нині Добра Звістка Спасителя є словами благодаті, Божою ласкою, через яку Бог свідчить про Свою любов і милосердя до нас, що своїми гріхами і провинами заслужили на Його гнів та кару, а натомість щедро обдаровані Ним безкоштовним дарунком Божого милосердя і прощення гріхів через Сина Божого.
Звернімо увагу на ще одну річ: текст із книги пророка Ісаї Ісус закінчує словами “щоб проголосити рік уподобання Господу», хоч далі написано – «та день помсти для нашого Бога». Однак Він навмисно завершує читання словами, які наголошують на Божій ласці, милосерді, благодаті, які сповнені живої, цілющої води Його Євангелія. Настане час і Божа справедливість та Його праведний суд справдяться повною мірою. Але цього разу Він запевняє нас, що день Його першого приходу не буде Днем помсти і Днем останнього Суду.
Та чи довго тривав подив юдеїв, котрі, наче зачаровані, слухали Ісуса? На жаль, ні. Невдовзі після того, як Він завершив пояснення Писання, ми вже бачимо їх у полоні сумнівів та сум’яття. Вони, немовби прокинувшись від миттєвого заціпеніння, запитують себе і один одного: “Хто Він такий, цей син Йосипа?”, “Як Він наважується стверджувати, що Він є Месією?”, “Що Він собі гадає?”. “Ми знаємо Його з дитинства, пам’ятаємо його малим хлопцем, адже Він зростав у нас на очах!” “Він був таким, як всі люди, і тепер є таким, як ми”, “Ні, Він не може бути обіцяним Месією, це нісенітниця!”. Думки, що роїлися у головах юдеїв, свідчать про те, що вони бачать і чують тільки те, що самі хочуть бачити і чути. Для них Він був одним із них. Звісно, вони чули про неймовірні чудеса, які Він вже вчинив, але через свої зашкарублі серця вимагали ще більших на доказ того, що Він справді є обіцяним Месією.
Ця проблема існує і нині. Тисячі, десятки тисяч людей вимагають від Ісуса чудес на підтвердження того, що Він дійсно є їхнім Спасителем. Інші бачать у Ньому лише гуру, великого Вчителя. Для третіх Він є прикладом досконалої поведінки, високої моралі та етики. Але і перші, і другі, і треті не бачать в Ісусі Христі Сина Божого, Який народився від Святого Духа і Марії Діви, не бачать того, що Він є Словом, яке сталося Тілом, Господа, котрий прийшов у цей світ, щоб спасти грішників від влади гріха, диявола і смерті. Чому це стається? Тому що, як каже апостол Павло, “думка тілесна ворожнеча на Бога” і “14 …людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.» (1Кор.2:14).
Ісус бачив серця юдеїв, що були в назаретській синагозі. Перед ними був Той, для кого немає неможливої жодної речі. У відповідь на їхнє очікування чуда, Він нагадує їм про вдову, до котрої Господь послав пророка Іллю, говорить про неймовірне чудо зцілення Неємана сиріянина, нагадує їм відомий вислів “Лікарю, спаси себе сам”. Як відомо, деякі хворі думають про лікаря, котрий пропонує хворому ліки, таким чином: “Він дає мені ліки від моєї хвороби, а сам хворий ще більше, ніж я. Нехай спершу вилікує себе, а потім пропонує ліки мені”. Відповідь юдеям Христос завершує такими словами : “Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчизні своїй”.
Святий Лука у нинішньому тексті також торкається питання про віру і невіру. Християни і невіруючі в цьому світі живуть поруч одне одного. І так було завжди. Невіруючі бачать довкола себе християн, які говорять, що кожного дня вони отримують Божі благословення. На думку невіруючих, а подекуди і віруючих цими благословеннями повинні обов’язково бути – матеріальний достаток, успіх, процвітання тощо. Втім, нерідко віруючі зовні нічим не вирізняються з-поміж інших людей, і це декого дивує. Натомість ми добре знаємо, якими є наші правдиві скарби і де вони є – на небесах, де їх не знищить ні міль, ні іржа. Наше справжнє багатство – це віра в Сина Божого. Наш найкращий духовний скарб – це Слово Боже, а найкраща пожива – правдиві Тіло і Кров Ісуса Христа в Господній вечері. Ми тішимося і радіємо нашим усиновленням, котрим Бог через Христа зробив нас своїми.
Дорогі у Христі брати і сестри, ви є для цього світу “малими христами”, як казав Лютер. Ви є сіллю і світлом для світу. Ви покликані свідчити в цьому світі про Христа Спасителя і ділитися Його Доброю Звісткою з іншими людьми. Віруйте в Нього і ніколи не занепадайте духом, коли бачите що не досягли сердець усіх тих, кому свідчили про Нього. Адже сам Господь також зустрічався з невірою. Однак, не зважаючи ні на що, Він продовжував проповідувати Євангеліє – силу Божу на спасіння. Ті, хто приймають його, отримують благодать, а ті, що відкидають його – самі себе віддали на суд Божий.
Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, – Господа нашого Ісуса, – нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь. (До євреїв 13:20,21)
Немає коментарів:
Дописати коментар