субота, 20 жовтня 2018 р.

Покора: слабкість чи чеснота?

Текст проповіді: Матвiя 21:33-43
33 Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов.  34 Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої.  35 Винарі ж рабів його похапали, і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували.  36 Знов послав він інших рабів, більш як перше, та й їм учинили те саме.  37 Нарешті послав до них сина свого і сказав: Посоромляться сина мого.  38 Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і заберемо його спадщину!  39 І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили.  40 Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям?  41 Вони кажуть Йому: Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати йому своєчасно.  42 Ісус промовляє до них: Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!  43 Тому кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

На думку деяких людей  – покора і послух є виявом слабкості. На думку інших, зокрема християн – це вияв виняткової любові, шани,  милосердя і співчуття.  Людській культурі притаманно вважати слабкістю чимало речей, серед котрих є такі, як милосердя, лагідність, терпіння, що їх шанує Слово Боже. Воно називає Бога довготерпеливим і многомилостивим.  В посланні до Филипян апостол Павло, звеличуючи досконалий послух Божого Сина, каже: «7 Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, 8 Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної...» (Фил.2:7-8).
Дуже повчальною щодо цього є історія Ізраїлю. Ізраїль періодично впадав в Божу немилість через те, що час від часу спочивав на лаврах, сприймаючи Божу ласку та милосердя, як належне, зловживаючи ними. Інколи в такий спосіб грішили окремі люди, як от Саул, Давид, Соломон. Прикро визнавати, але є люди, зокрема і ті, що називають себе віруючими, котрі грішать, потішаючи щоразу себе думкою про те, що якщо Бог був милосердним і милостивим до них в минулому, – Він помилує їх ще раз. 
Пророк Ісая у п’ятому розділі говорить про неслухняний народ Божий, як про виноградник, котрий не приносить добрих плодів, не зважаючи на всі, затрачені господарем виноградника зусилля (Іс.5:1-7). Він застерігає, що Господь покарає його за самозаспокоєння і віру, яка охолола, або за зневіру і відступництво.  І одного дня це сталося – народ був виселений зі своєї землі і потрапив у неволю, а Єрусалимський храм був зруйнований.   Втім,  милосердний  Бог дивним чином використав поган, а саме – вавилонян для того, щоб привести юдеїв до каяття.  Отож нам залишається лише звеличити разом зі святим Павлом незбагненну Божу мудрість: «О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його!» (Рим.11:33).  Подібним чином Бог діє нині і в Україні, щоб привести до каяття винних у численних злочинах та гріхах, очікуючи від кожного живої віри та її плодів.
В той час як Ісая зосереджує свою увагу на всіх юдеях, Ісус Христос у нинішній притчі говорить про юдейських релігійних лідерів. Він хоче, аби вони знали, що Йому відомо про їхню змову, мета якої  – заподіяти Йому смерть і що вони будуть покарані за свій злочин. Власник виноградника у цій притчі – це Бог Отець. Виноградарі – це єврейські лідери, а слуги, яких посилав господар – старозавітні пророки. Син господаря виноградника – це Син Божий. Євангелист Лука зазначає, що господар називає сина «сином своїм улюбленим» (Луки 20:13). Ці слова нагадують нам слова небесного Отця про Сина Божого, промовлені Ним під час Хрищення Ісуса (Матвія 3:17) і Його Переображення на горі (Матвія 17:5).
Спаситель говорить, що винарі вивели сина господаря з виноградника і вбили його.  При цих словах ми пригадуємо розп’яття Ісуса, яке сталося поза стінами Єрусалима (Євр.13:11,12).
Слухаючи цю притчу, деякі люди знаходять у ній є дещо важке для розуміння. Вони кажуть: «Як господар виноградника міг послати до винарів свого сина, якщо вони перед тим вбили його слуг?»  Однак, не забуваймо, що в притчі йдеться про велику Божу ласку і довготерпеливість.  Апостол Петро говорить: «довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння…» (2 Петр.3:15).  Пригадаймо коли саме Бог послав у світ Свого Сина –  після того, як Він побачив, що люди вчинили з Його пророками –  вбили їх.
Під винайманням виноградника іншими винарями Ісус у притчі змальовує входження до Церкви поган. Коли євреї виганяли з синагог апостола Павла – він йшов проповідувати до поган. Лише впродовж одного покоління кількість віруючих серед  поган перевищила кількість віруючих серед євреїв!  Це нагадує нам звіщене псалмоспівцем за тисячу років до цього: «22 Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем, 23 від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!» (Псалом 117:22,23).
Зміна періодів гріха і Божої благодаті супроводжувала Ізраїль впродовж всієї його історії. Після періоду духовного занепаду та руїни Бог знову милостиво посилав народові пророків, щоб вони проголошували Його слово. Нарешті, «як настало виповнення часу», Бог послав йому Свого Сина… А що ж люди? Вони далі продовжували експлуатувати Божу ласку. Апостол Іван каже, що Син Божий прийшов до своїх, однак свої Його не прийняли (Івана 1:11). 
Дорогі брати і сестри, незбагненне Боже милосердя вилилося на всіх людей у спокутній жертві Ісуса Христа на хресті за наші гріхи і гріхи всього людства. Спаситель постраждав за нас, щоб раз і назавжди зруйнувати стіну між Богом та людьми, зведену гріхом. Коли апостол Павло приходив до людей, проповідуючи їм прощення гріхів у Христі, чимало з них зневажали це послання, вважаючи його слабкістю та глупотою. І що зробив і далі робить Бог? За словами апостола Павла Богові «вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді» Христового Євангелія спасіння (1Кор.1:21).
Святий Павло поставив руба перед юдеями і нами питання, яке закарбовується в людській свідомості: «1 Що ж скажемо? Позостанемся в гріху, щоб благодать примножилась? Зовсім ні! 2 Ми, що вмерли для гріха, як далі будемо жити в нім?» (Рим.6:1,2).  Привівши нас до віри, Бог продовжує далі готувати наші серця Євангелієм у Слові і Таїнстві для того аби вони приносили добрі плоди віри.  Бог «вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, 28 і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, 29 так щоб не хвалилося перед Богом жодне тіло» (1Кор.1:27-29).  Бог вибрав кожного з вас!  Пильнуймо про дане вам Господом Царство небесне!

Отцю, Сину і Святому Духові віддаймо всю шану, славу і хвалу нині і повіки!
Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь!

Немає коментарів: