Чи дійсно смерть - це кінець? (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 5:21-43
21 І коли переплив Ісус човном на той бік знову, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем.  22 І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,  23 і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!...  24 І пішов Він із ним. За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.  25 А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була,  26 що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,  27 як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп ззаду, і доторкнулась до одежі Його... 28 Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю... 29 І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!  30 І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі?  31 І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене? 32 А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.  33 І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла...  34 А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги! 35 Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?... 36 А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй! 37 І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. 38 І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили. 39 А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить! 40 І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. 41 І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: “Таліта, кум” що значить: Дівчатко, кажу тобі встань! 42 І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!... 43 А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів. 

Благодать вам і мир від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Днями я отримав прохання від приятелів молитися за немовлятко і матір, котрі перебували у пологовому будинку.  Дитя було у важкому стані і невдовзі померло. Однак перед тим, його охристили і передали під Божу опіку. Нині воно – в Божих руках.
Відповідно до вчення Святого Писання християни сприймають фізичну смерть, як щось тимчасове, очікуючи тілесного воскресіння, тому свій стан після фізичної смерті вони називають сном... Померлі віруючі сплять в очікуванні часу коли Спаситель прийде і розбудить їх, підійме їх з пороху земного до життя (Мт.27:52, Івана 11:11, Дії 7:60, Дії 13:36, 1Кор.11:30, 1Сол.4:13-15).
 Нинішній євангельський текст говорить нам про Божественну силу і могутність нашого Спасителя. Ця сила виявляється у вірі в Нього, яку Він бачить в серцях, які покладаються на Нього і звертаються до Нього зі своїми благаннями і проханнями, знаючи, що для Бога немає неможливої жодної речі.  На відміну від нас, Господь бачить те, що є всередині людського серця (1Сам.16:7).  Від Нього ніщо не сховається.
Він бачив віру хворої жінки, яка торкнулася краю Його одежі, прагнучи отримати одужання. Питання Ісуса: “Хто торкнувся Моєї одежі?” стосується, насамперед сповідання віри. Жінка, яка висловила це сповідання, вірила, що Ісус їй допоможе. Звернімо увагу на слова Ісуса, які він промовив до жінки: “Твоя віра, о дочко, спасла тебе...”. 
Нам почасти бракує впевненості у тім, що віра в Спасителя має велику силу. Люди нерідко Ісуса благають Христа про щось без віри і з сумнівом, тому й не дістають того, про що просять. Господь – досконалий Знавець людських сердець,  бачив спасенну віру в серці старійшини синагоги, донька якого була смертельно хвора і невдовзі померла.  Зауважмо, що старійшина синагоги на ім'я Яір — людина поважна і шанована усіма не соромиться вклонитися Ісусові в присутності великого натовпу і благати Його, щоб Той врятував його улюблену доньку. 
Марко оповідає, що Ісус діє спокійно і без поспіху. Він прямує до додому Яіра в оточенні великого натовпу, а дорогою стається пригода з жінкою і Він знаходить час також для неї. Згодом виникне подібна ситуація, коли помре брат Марії і Марти Лазар. Ісус прийме цю новину з болем і смутком, але не кинеться стрімголов до дому покійного. Нам інколи помилково здається, що коли ми молимось до Бога, благаємо Його про щось – Він зволікає і бариться з відповіддю. Причина цього –  брак терпіння і покладання на Бога.
Коли Господь приходить до дому Яіра, Він чує глузування з боку декого з присутніх: “Нарешті ти прийшов, але для чого? Адже дівча вже померло і тобі не під силу щось змінити”. Вони не знають або не вірять, що в руці Сина Божого є влада над життям і смертю, що для Нього немає неможливої жодної речі.  Написано: “41 І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: “Таліта, кумі” що значить: Дівчатко, кажу тобі встань! 42 І в ту мить підвелося й ходило дівча...” Від побаченого присутні втратили мову — дівча, яке щойно було мертве, ожило! Досі нічого подібного вони не бачили! Досі на їхніх очах ніхто з мертвих не воскресав...
Спаситель виявив свою могутність і замкнув вуста насмішникам. А для Яіра сповнилось те, про що звістив пророк Єремія: “25 Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!  26 Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє...” (Плач Є.3:25,26).  Нечувано! Лише кілька слів — і дівча ожило! Ось яка могутня сила міститься у Божому Слові! Цим Словом Бог створив світ. Ісус Своїм словом воскресив мертвих! Нині могутнє Слово Боже навертає грішника до каяття і спасає його від загибелі та пекла.  Ви маєте це слово у вигляді друкованої Біблії. Пам'ятайте про це! Оточіть своє життя могутнім Божим Словом, наповніть себе ним по вінця і будете завжди в безпеці.
Дорогі брати і сестри, захоплені вихором щоденних життєвих справ, негараздів  та метушні ми нерідко задля годиться, поспіхом висловлюємо співчуття тим, хто втратив своїх рідних і близьких і не знаходимо достатньо часу, щоб почути рятівне Слово Боже, в якому Господь дарує кожному радість та втіху. Поклавши руку на серце, ми повинні визнати, що не завжди кладемо надію на Господа і Його спасіння, не завжди віддаємо Йому належну шану, не завжди покірно і терпеливо мовчимо, коли Він промовляє до нас, не завжди цінуємо життя, яке дав нам Бог для спасіння, не завжди належно думаємо про смерть, яку бачимо на власні очі і до якої одного дня прийдемо самі.
Господь каже нам, що фізична смерть  – це не кінець. Це лише початок іншого життя, відмінного від земного. Отож, ми повинні бути вдячні Богові за Його благословіння на землі і на небесах. Господь очікує, що ми лише у Ньому шукатимемо добра і спасіння, так само як ізраїльтяни шукали порятунку у піднятому Мойсеєм на жердині мідяному змієві (Числа 21:9).  Для них то був єдиний шанс уникнути загибелі. Так само і для нас — Ісус Христос є єдиною дорогою до спасіння і Царства небесного. Біблія запевняє, що кожен, хто вірує в Сина Божого, хоч і помре — житиме вічно.  Це тверда і незаперечна Божа обітниця. Християнину, сповненому віри в Спасителя, не страшно наближатися до “долини смертної темряви”, бо він знає, що Його Добрий Пастир поруч і переведе його від дочасного до вічного. В останню хвилину земного життя Він промовляє до нього: “Не лякайся! Тільки віруй! Твоя віра в Мене спасла тебе. Відійди з миром!”.

Отцеві, що створив нас, Божому Синові, що викупив нас, Святому Духові, що освятив нас  - віддаймо славу, честь і поклін, котрі належать їм нині і повіки. АМІНЬ!