8 січня виповнилось 55 років від дня смерті видатного українського поета Володимира Сосюри (1898-1965). Його життя несло на собі відбиток епохальних подій того часу - від національно-визвольного руху до більшовицького обіцяного раю на землі. Сосюра не раз потрапляв під обстріл нещадної критики з боку партійної літератури і номенклатури. Він не раз розчаровувався "досягненнями соціалізму" і замислювався над історичними витоками рідної землі, її минулим і майбутнім. Його лірична поезія свідчить про нього, як людину ніжної, тонкої душі. Тривалий час замовчувався той факт, що Сосюра почав писати твір, присвячений Івану Мазепі. Прочитайте лірику Сосюри і доторкніться до магії слова.* * *
Зі вступу до поеми "Мазепа"
...І гнів, і муку неозору
Співаю я в ці дні журби,
Коли лакеї йдуть угору
Й мовчать раби…
Німій, одуреній, забитій,
Невже не встать тобі від ран?
Москві та Жечі Посполитій
Колись жбурнув тебе Богдан.
А потім хтів тобі Мазепа
Від серця щирого добра…
Його ж ти зрадила і степом
Пішла рабинею Петра.
Хіба не жах: своєї зброї
Не маєш ти в ці скорбні дні…
У тебе так: два-три герої,
А решта — велетні дурні.
У тебе так: все безголів'я,
Що на багно кричить: “Блакить!”
Якби я міг, якби зумів я
Тебе, Вкраїно, воскресить…
Немає коментарів:
Дописати коментар