Коли здається, що Бога з нами немає

З ПРАЦЬ І ПРОПОВІДЕЙ МАРТИНА ЛЮТЕРА

Оскільки Бог був з нами, коли ми так не думали або ж нам здавалося, що Він не з нами, то ми не повинні сумніватись, що Він з нами завжди, навіть тоді, коли нам здається, що Він не перебуває з нами. Той, Хто підтримував нас так часто у потребах, навіть без наших прохань, не покине нас у меншій біді, хоча й нам здається, наче саме так Він і робить. Ось що Він каже в книзі пророка Ісаї (54:7): «На хвильку малу Я тебе був покинув, але з милосердям великим тебе позбираю»...

Чому ж ми тоді так журимось через якусь одну біду чи якесь одне зло замість того, щоб покласти усю журбу на Нього, тоді як усе наше життя свідчить, що Він рятував і визволяв нас від усякого різного зла без жодних зусиль з нашого боку? Кажу вам, що знати це - означає знати діла Божі, роздумувати про Його діла і в бідах наших утішатись згадкою про них (Пс. 143:5; 119:52). Хто цього не знає, той виступає проти слів у Псалмі (28:5): «Бо вони не вдивляються в чинність Господню й діла Його рук, нехай їх поруйнує, й нехай не будує Він їх!» Вони невдячні за всю опіку, яку на них проливав Бог за їхнього життя і навіть на одну мить відмовляються покласти свою журбу на Нього.

ДЖЕРЕЛО: Часопис Української Лютеранської Церкви "СТЯГ"

Роздуми при кінці року, на початку Адвенту

Кінець церковного року не збігається зі світським календарем і нашим власним сезонним ритмом, бо світ навколо нас набирає обертів, прямуючи у напрямку Різдва. Початок нового церковного року надто часто губиться в гонитві за різдвяною музикою, різдвяними прикрасами, подарунками та вечірками. Адвент – це не просто час приготування, але й час очікування. А очікування стосується християнської віри і життя. Ми чекаємо на Господа, ми чекаємо на Його мудрість і задум, ми чекаємо на Його час і Його рішення.

Саме цьому нас повинен навчити кінець одного церковного року і початок наступного. Не ми скеровуємо хід історії до її призначення, а Бог. Ми чекаємо на Господа не як ті, хто шкодує про те, чого ми не можемо знати чи контролювати, а як вірні, які довіряють Його провидінню, бо ми бачили одкровення Його благодаті та милості у Христі, нашому Господі. Ми чекаємо на Господа – не як розчаровані, які чекають свого часу, бо хтось запізнився на зустріч, а як ті, хто передає свій час у Його руки і чекає на виконання того, чого годинник ніколи не зможе виміряти. Ми чекаємо на Господа не як ледарі, які втомлюються від бездіяльності, а як ті, кому доручено місію і мету проголошувати Спасителя словами, які розповідають про Його страждання, смерть і воскресіння, та діями, які поширюють турботу Його любові на тих, хто нас оточує.

Ті, що мають стосунок до літургійного календаря, намагалися підкреслити закінчення церковного року, називаючи його різними іменами: від Неділі Христа Царя до Неділі Христа Царя. Нам потрібно наголосити не на назві, а відчутті часу, яке церковний рік дарує тим, хто його дотримується. Його ритм і пульс чужі нашій споживчій культурі та секулярному світу, і є тим барабанщиком, під звуки якого крокують християни. Нам потрібне не штучне вшанування того чи іншого дня, а відчуття того, хто ми є і куди ми прямуємо — саме це і дає нам церковний рік.

Починаючи новий рік благодаті, ми повинні бути обережними, щоби світський календар і його свята бува не відвернули нашу увагу від літургійного календаря. Ми повинні бути обережними щодо нескінченної низки акцентів і тематичних неділь, які надходять з головних офісів Церков. Ми повинні бути обережними, пов'язуючи одну неділю з наступною і минулою, як ланками у ланцюзі життя людей, які чекають на Господа, які під час очікування Його приходу зайняті Його метою і місією, і які живуть кожен день, довіряючи Тому, чия обітниця виконана у Христі, чия благодать достатня для цього дня, і чия милість проглядається навіть у смутку і боротьбі, випробуваннях і трагедіях. Ми чекаємо на Господа. Оце і є спадщина святого Андрія, який каже: "Прийдіть і подивіться!" Частина цього приходу і споглядання передбачає час очікування, поки Бог сам розкриє нам Свій власний календар і задум, коли Він приведе все до досконалого завершення.

о.Пітерс

Земне і небесне

 

Це земне життя - не праведність, а зростання у праведності, не здоров'я, а зцілення, не буття, а становлення, не відпочинок, а праця. Ми ще не є тими, чим будемо, але зростаємо до цього, процес ще не завершився, але він триває, це ще не кінець, але дорога. Ще не все сяє у славі, але все очищується.
Мартин Лютер (1483-1546)

Що треба знати про сіль і світло? (Матвія 5:13-16)

Лютер: молитовний роздум над Ів.19:12

Євангеліє від Івана 19:12 Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві.

===============

МАРТИН ЛЮТЕР

Так трапляється у світі зі словами: «Ти не кесарів приятель». Люди врешті решт відпадають від правди, як листя від дерев під час листопаду. Бо плоть і кров не можуть терпіти, щоб кесар був ворогом. Подібним чином і Пілат був засліплений цими словами. Бо наш дім, дружина, дитина і все, що ми маємо, перебуває під захистом кесаря. І коли кесар - наш ворог, то дім, дружина, дитина і все, що ми маємо, перебуває в небезпеці також. Відтак, мати кесаря за ворога означає не що інше, як поставити під загрозу своє тіло і життя, блага й честь. 

Нині людська природа схильна мати кесаря за друга, а не ворога, щоб вона могла зберегти тіло, життя, добро і честь. Тому для Пілата це дещо означало. Якби він відпустив Христа, то не був би другом кесаря. Це не якісь нічого не варті слова, якщо диявол каже нам: «Якщо ви хочете мати Євангеліє, то вас ненавидітимуть усі люди! Що ви тоді робитимете?» Христос попереджав, що так і буде. Але диявол докладе всіх зусиль, щоб люди таки відпали від Євангелія. Тож Пілат не встояв і дозволив розіп’яти невинного Христа. Він зробив це для того, щоб не ризикувати тілом і добром, і далі бути приятелем кесаря.

Подібно до того, як Пилат тримався свого тіла, майна та честі, і тримався приятелювання з кесарем, хоча знав, що щодо Христа чинять несправедливо, чинять нині чимало людей. Вони вважають себе добрими християнами, але не вірять, що Євангеліє варте того, щоб триматися за нього, якщо йдеться ризик для свого тіла, життя, майна та честь заради Євангелія. Тому вони наслідують Пілата. Бо у Пілата на землі є чимало нащадків, які відреклися Христа і Його Євангелія заради земного життя, благ і честі. Євангеліст добре показав це на прикладі з Пилатом. Коли Пилат почув ці слова, він більше не допитував Христа і заплющив очі та вуха. Він дозволив засудити невинного, бо вважав, що краще, щоб постраждала одна людина, а не всі. Отак і ми не хочемо, щоб  усе, що ми маємо, наразилося на ризик і загинуло. 

Пилат також вказує на те, що таке людська святість і праведність, на чому вона ґрунтується і наскільки міцно вкорінюється, коли тілу завдають шкоди або ставлять його під загрозу. Допоки зберігається влада, честь і багатство, зберігається і людська праведність та святість. Але коли честь, багатство і влада щезають, то також щезає людська праведність і святість. Це земна праведність. Вона минає і добігає кінця разом з тими, хто нею володіє. Так само стається з язичниками, які поклоняються світській побожності. Вони не відмовляться від неї. І лише тоді, коли закінчується життя, влада і честь, щезає і їхня чеснота. Саме так вони діють, і інакше не можуть. Тому ми називаємо це тимчасовою, світською праведністю. 

(St. L. VIII: 940-941. пер. з німецької Раяна Леслі). 

ДЖЕРЕЛО: Християнська культура, 2021.

Християни у світі

#віра #світ #християни

Як нам, християнам, жити у цьому язичницькому світі? Для початку, нам слід розглянути ці слова з Псалма: “Я в серці своїм заховав Твоє слово, щоб мені не грішити проти Тебе”. (Псалом 119:11) Заховувати щось у своєму серці означає знати це напам’ять. Ми запам’ятовуємо простий, короткий виклад шести головних частин християнського вчення, які містяться в Катехізисі. Це: Десять Заповідей, Апостольський Символ Віри, Молитва Господня, Святе Хрищення, Влада ключів та Сповідь, Господня вечеря.

Вивчіть напам’ять Малий Катехізис Лютера. Це заховує Боже Слово у вашому серці. Щонеділі треба йти до церкви. Підіть до церкви і будьте уважні. Ідіть, щоб почути там Боже Слово... Вивчіть Катехізис напам’ять. Зберігайте його слова у своєму серці. Вивчіть напам’ять Літургію та гімни. І ви будете нагодовані словами життя.

Рольф Д.Пройс - лютеранський душпастир (рн.1953).

Душпастирські нотатки

З огляду на те, що нині нерідко у дописах люди торкаються теми поведінки, виховання, правдивих чеснот, зокрема християнських, актуально і слушно звучать слова апостола Павла в Посланні до його учня Тита, котрий за дорученням Павла провадив служіння Євангелія на острові Криті.

1 А ти говори те, що є здоровою наукою: 2 щоб старші чоловіки були тверезі, серйозні, помірковані, міцні у вірі, в милосерді, в терпеливості. 3 Так само й жінки похилого віку, щоб були в поведінці, як належить святим, не брехливі наклепники, не п'яниці, а вчителі доброго, 4 щоб вони навчали молодих жінок тверезості, любові до своїх чоловіків, любові до своїх дітей, 5 щоб були помірковані, цнотливі, хазяйновиті, добрі, слухняні своїм чоловікам, щоб не зневажалося Слово Боже. 6 Юнаків також переконуй, щоб були помірковані. 7 В усьому виявляй себе взірцем добрих діл: у науці показуй непідкупність, серйозність, щирість...

Послання Павла до Тита 2:1-7

Чи Богові є діло, до тих, хто вважає себе віруючим і не йде до церкви?

У кожного з нас є знайомі, котрі вважають себе християнами і переконують в цьому інших, натомість не йдуть до церкви, не сповідаються, не причащаються, не моляться з віруючими спільною молитвою тощо. Що з цього приводу говорить Слово Боже? Насамперед, воно каже, що така людська поведінка Бога засмучує, бо Він бажає піклуватися про нас і робить це, зокрема через Свою Церкву. Відповідно до вчення Святого Писання віруючими є ті, що належать до спільноти віруючих, себто Церкви. Ця істина прослідковується в Писанні чітко та ясно. Церква - це насамперед, не будівля, а спільнота віруючих, зібраних довкола Слова Божого і запроваджених Христом Таїнств. Написано, що Церква є Тілом Христа, а ми у ньому є членами цього Тіла. Себто, якщо якийсь член тіла відокремлений - він не може існувати (як от рука, нога, голова, печінка, серце тощо), а разом з Тілом - він живе, існує, бо отримує в Тілі поживу для життя - живе Слово Господа, благословення Хрищення і Причастя. Звісно, можуть бути в житті випадки, коли ми не маємо можливості бути в церкві, однак такі речі є радше вийнятком. Натомість за звичайних обставин, коли людина з власної волі, з власного міркування тощо уникає Служби Божої, сповіді, Причастя, слухання проповіді, спільної молитви і подяки Богові - вона не є віруючою в правдивому сенсі цього слова, натомість Бог очікує бачити її саме там, де зібрані Ним разом Його діти - в Церкві. Віра  - це не свячення пасок раз на рік, не кроплення "святою водою" помешкання, не запалення зрідка свічок "за здоров'я та поминання", не принагідне сидіння в порожній церкві аби "поміркувати про вічне" наодинці, а повноцінна участь в служінні Церкви разом із викупленими, освяченими, прощеними, вдячними Богові за все Його дітьми, котрі горнуться і линуть до Христа, спраглі Його Слова, довіряються Йому і покладаються на Нього у спільноті братів та сестер у вірі.