Каяття - ознака віри

 

Свята ніч, тиха ніч (Луки 2:7-11)

Пригода дорогою до Еммауса (Луки 24:13-35)

Надвечір'я Різдва (Луки 2:1-14)

Перевірмо себе на фарисейство (Луки 14:1,7-14)

Час для Божого Слова (Луки 18:9-14)

Коли легковажність - це згуба (нарис проповіді)

Біблійний текст: Євангеліє від Луки 13:1-9
1 Того часу прийшли були дехто, та й розповіли Йому про галілеян, що їхню кров Пілат змішав був із їхніми жертвами.  2 Ісус же сказав їм у відповідь: Чи ви думаєте, що оці галілеяни, що так постраждали, грішніші були від усіх галілеян?  3 Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так! 4 Або ті вісімнадцять, що башта на них завалилась була в Сілоамі* й побила їх, чи думаєте, що ті винні були більш за всіх, що в Єрусалимі живуть? 5 Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так! 6 І Він розповів оцю притчу: Один чоловік у своїм винограднику мав посаджене фіґове дерево. І прийшов він шукати на ньому плоду, але не знайшов. 7 І сказав винареві: Оце третій рік, відколи приходжу шукати плоду на цім фіґовім дереві, але не знаходжу; зрубай його, нащо й землю марнує воно? 8 А той йому в відповідь каже: Залиш його, пане, і на цей рік, аж поки я його обкопаю довкола, і обкладу його гноєм, 9 чи року наступного плоду часом не вродить воно. Коли ж ні, то зрубаєш його.
* Силоам – евр.Шилоах – посланий, той, що спрямовує, водогін, жолоб для води. Джерело поруч з Єрусалимом на схід від нього.

Благодать, милість і мир вам від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри, 

Зі Святого Писання та історичних джерел нам відомо, що в часи панування над Палестиною та іншими провінціями римляни часто вдавалися до відвертої жорстокості, щоб приборкувати непокірних і тримати ізраїльтян у покорі.  Винних піддавали тортурам і карали, в тому числі, розпинаючи їх на хресті. Під час правління Понтія Пілата в Галілеї стався один випадок, який був настільки жахливим, що дійшов аж до наших часів, зокрема в оповіді євангеліста Луки. Якось Понтій Пілат віддав наказ покарати якихось галілеян. Їх було вбито в жахливий спосіб. Ймовірніше всього, це сталося під час святкування юдейської Пасхи. Лука каже, що Пілат змішав їхню кров з кров’ю жертовних тварин.
         Про це жахливе вбивство люди розповіли Ісусові. Вони були дуже налякані і занепокоєні. Вони хотіли знати, який злочин скоїли ці галілеяни і чому Бог допустив, що вони загинули такою страшною смертю? І тоді Ісус звертає їхню увагу на інші трагічні випадки, які сталися з юдеями.  На їхнє питання Він відповідає іншим питанням. Нагадуючи про інший випадок, що стався в Силоамі, Він каже юдеям: “А як щодо тих вісімнадцятьох, які загинули в Силоамі, бо на них впала башта, чи вони були більшими грішниками від тих, що живуть в Єрусалимі?” Далі Він каже до всього натовпу: “Кажу вам; коли не покаєтеся, то загинете всі так!”
Цими днями триває Великий Піст. В цей час церковного календаря ми щороку говоримо про каяття і прощення, про неймовірну ціну нашого викуплення, яку заплатив за нас Син Божий на хресті. Біблія вчить, що кожен, без винятку є грішником. Саме про це Спаситель нагадує нам у нинішньому євангельському тексті.  Немає значення, якими ми є грішниками і якими є наші гріхи – великими чи малими. Незаперечна правда полягає в тім, що, так чи інакше — ми всі є грішниками .  Кожен із нас через власні гріхи заслуговує на покарання. Кожен із нас порушував Божі Заповіді. І якщо би Бог щодо нас чинив так, як нерідко ми чинимо щодо Нього і Його Заповідей ми, – то падіння на наші голови башти, подібної до Силоамської, було б для нас великим щастям.  Справедливий і праведний Бог має повне право відплатити нам тим, на що ми заслужили. Але послухайте, що каже наш Спаситель: “Чи думаєте, що ті винні були більше за всіх, що в Єрусалимі живуть? 5 Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!”  Він закликає всіх до каяття.
           Слово Боже навчає: облиште думки про те, що ви не заслуговуєте на покарання за свої провини.  І коли ви каєтесь у гріхах воно скеровує вас до Христа розіп’ятого, щоб ви могли побачити і повірити в те, що за ваші гріхи заплачено кров’ю Божого Сина. Кару за ваші гріхи Бог поклав не на вас, а на Ісуса Христа!  Заради Нього небесний Отець не відплачує вам тим, на що ви дійсно заслужили. Натомість Він поклав гріх усіх вас на невинного, святого і безгрішного Христа, який не заслужив покарання. На голгофськім хресті Він пролив за вас Свою святу кров.  Вона не була змішана з кров’ю жертв. Кров Христа  стала безцінною жертвою за ваші гріхи.  Його хрест став тією вежею, котра не впала на голови бідних грішників, щоб знищити їх. Натомість, цей хрест став вежею, над котрою Христос вознісся на Голгофі над цілим світом, щоб спасти вас.
 Дорогі брати і сестри, пам’ятайте, що правдиве християнське життя – це життя, сповнене каяття. Але каяття також повинно мати плоди. Ними є життя у благословенних дарунках  Хрищення, яке змиває гріхи і рятує від диявола і смерті, перебування у Святому Причасті -  Тілі і Крові Ісуса Христа. Це також щоденне наповнення свого серця, вух і розуму Божим Словом – через Його слухання і вивчення, через молитву, духовні пісні і гімни, через переймання, насамперед, не гріхами інших людей, а своїми власними і сповідання їх, постійне пригадування Христових обітниць про те, що завдяки Його смерті на хресті наші гріхи прощено. Написано: «Кров Ісуса Христа…очищує нас від усякого гріха» (1Івана 1:7). 
Святий Дух дарує нам каяття і прощення через Божі засоби благодаті – Слово і Таїнство. В основі каяття лежить розуміння того, що ми мали бути покарані за власні гріхи, але Ісус Христос прийняв покарання на Себе, посівши наше місце і цим  викупив нас і врятував. Люди, які вважають, що не мають в чому каятись, насправді відкидають ті безцінні дари, котрими Христос рятує нас від Божого гніву і кари. Святий Іван каже, що такі люди чинять із Христа неправдомовця (1Ів.1:10), бо Він СПРАВДІ ПОМЕР ЗА ЇХНІ ПРОВИНИ, яких вони не визнають і за які не каються. Для них Слово Боже і Церква важать не надто багато. Їм завжди бракує часу для слухання і вивчення Божого Слова, хоч на інші повсякденні речі вони час знаходять. Молитва, читання Святого Писання, відвідини Церкви їм не приносять радості.
          Послухайте, що каже нині Господь: “Дерево не буде рости вічно. Садівник прагнув краще доглянути його, щоб воно вродило плоди на другий рік, але цього не сталось”. Фігове дерево у цій притчі – це Єрусалим. Виноградник, у якому воно росло – це Ізраїль.  Своєю притчею Ісус звертається до тих, хто не турбується належно про своє спасіння, про власні гріхи, бо вважає інших значно гіршими за себе. Через сорок років після смерті Божого Сина римляни дощенту зруйнували місто, котре відкинуло Його, як обіцяного Месію і Спасителя. Подібним чином, Божий гнів не забариться на тих, хто зневажає Бога та Його Слово сьогодні.
Дорогі брати і сестри, ніколи не намагайтесь думати таким чином – якщо Бог дав дереву ще один рік, – то я також можу ще один рік жити легковажно. Ніхто з нас не знає, коли він стане перед Богом. Чимало людей, життя котрих раптово обірвала епідемія короновірусу думали, що найважливіші в Божих очах речі можна відкласти на інший день, на якийсь слушний час. Але пошесть, котра стрімко увірвалася в їхні життя, звела все нанівець. Тому ніколи не кажіть: “Господи, дай мені ще рік і я стану іншим, буду вдячним,  молитимусь Тобі щодня. Ще трохи і я почну відвідувати біблійні заняття і вивчати Твоє Слово. Ще трохи і я почну привчати до Твого Слова і молитви своїх дітей”. Пам’ятаймо, що справедливий і праведний Бог дає дереву ще один рік не для того, щоб воно просто росло, але щоб воно зароджувало добрими плодами. Такими плодами має бути ваше власне каяття – визнання ваших провин, сповідання світові віри в Спасителя, побожне життя, в основі якого лежать Христові дари: Його Євангеліє, благословення Хрищення, Його Тіло і Кров у Святім Причасті.
Великий Піст триває. Небесний Отець хоче, “щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди.” (1Тим.2:4).  Радійте у Господі завжди! Пам'ятайте, що час спасіння – це час нашого надто короткого земного життя і іншого часу не буде. Бог хоче, щоб дерево принесло добрий плід і Він піклується про це. Він дає Святому Духові час створити всередині нас каяття і віру через Його засоби благодаті. Він дає нам нагоду і можливість вивчати і досліджувати Його Слово, бути на богослужінні, чути слова про відпущення гріхів, отримувати Тіло і Кров Ісуса Христа у Святім Причасті для прощення гріхів і зміцнення віри. І коли ми цінуємо все це, то не стаємо кращими за інших, але визнаємо, що Божі засоби  благодаті є єдиними Божими дарами, які спасають грішників. 
Коли Господь каже: “кажу вам; коли не покаєтеся, то загинете всі...”, то Він не говорить Своїм слухачам, що вони цілковито уникнуть життєвих проблем і негараздів. Натомість, Він нагадує їм і нам, що “всі згрішили і позбавлені Божої слави”, але безкоштовно виправдовуються і спасаються, і прощаються заради Нього.  Він закликає до віри і довіри Його обітницям в те, що через те, що Він посів наше місце на хресті – ми, як прийде час, з Божої ласки посядемо разом з Ним місця у Царстві небеснім. 
          Хай ваше життя буде сповнене каяття і вдячності Богові за дарунок вашого викуплення і спасіння через віру в Сина Божого. Тіштеся Його Добрій Звістці про те, що Він викупив вас! Задля вас і задля мене, задля усіх грішників Він прийшов у цей світ і стався Людиною.  Знайте, що тільки з Христом, який живе в нас, Правдивою Виноградиною і Добрим Пастирем, ми можемо приносити добрий плід і перебувати в чудовім саду небесного Отця повіки. 

Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом належиться вся слава, честь і поклоніння, нині і повіки.  АМІНЬ.

Омана світу і правда Божа (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 13:31-35
31 Тієї години підійшли дехто з фарисеїв, і сказали Йому: Вийди собі, і піди звідси, хоче бо Ірод убити Тебе... 32 А Він відказав їм: Ідіть і скажіть тому лисові: Ось демонів Я виганяю, і чиню вздоровлення, сьогодні та завтра, а третього дня закінчу. 33 Однак, Мені треба ходити сьогодні та завтра, і часу найближчого, бо згинути не може пророк поза Єрусалимом. 34 Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! 35 Ось ваш дім зостається порожній для вас! Говорю бо Я вам: Ви мене не побачите, аж поки не настане час, що скажете: Благословенний, Хто йде в Господнє Ім'я!

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі, брати і сестри,

Ми з вами є свідками того, як в сучасному суспільстві дедалі більше культивується відкрита зневага до християнських чеснот, а над тими, хто дотримується їх, насміхаються. Процвітають  аморальність, перелюб, розпуста, переймання виключно речами матеріальними і нехтування речами духовними.  Так звана «жовта преса» заробляє гроші на найгірших людських вадах, виставляючи їх на показ.  Мало не щодня цей грішний світ втовкмачує людям, що життя коротке і його треба прожити у веселощах та гріховних розвагах!
Сьогодні, як ніколи актуальні слова апостола Павла про те, що: «останніми днями настануть тяжкі часи. 2 Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, 3 нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, 4 зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога…» (1Тим.3:2-7).
 Нинішній жалюгідний стан духовності і моралі у світі вимагає від нас ще більшого вкорінення у Божому Слові і ще наполегливішого його проповідування. Виклики сьогодення вимагають від нас перевіряти нашу віру і загалом християнство на правдивість. Ці виклики відомі,  – це напади на особу та діло Ісуса Христа, на правдиву мету та цілі Християнської Церкви, на авторитет Святого Писання. Подекуди культивується намагання перетворити християнство виключно на веселощі та розвагу. Віруючих запевняють у тім, що Бог хоче, аби люди були багаті, щасливі і здорові. Служби Божі почасти перетворюють на естрадні концерти або «відкриття власного я», де віруючим нав’язується ідея про реалізацію себе як особистості. Інші перекручують Боже Слово і змінюють своє вчення залежно від обставин. 
Але нам з вами, дорогі брати і сестри, і людям довкола нас потрібне  одне – чисте Євангеліє, непофальшоване Слово Боже, побожність та послух у поклонінні Богові.  Господь каже, що слухачі Слова повинні приймати Його в свої серця з усією серйозністю і покладатися на нього. Лука розповідає, як одного разу Спаситель з гіркотою промовив до своїх слухачів такі слова: “Єрусалиме. Єрусалиме…Скільки раз Я хотів позбирати дітей твоїх, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та…не захотіли!”  Син Божий бачив зачерствілі людські серця, яких у тому що Він є обіцяним Месією, Спасителем, Викупителем, Сином Божим, не переконали ані Його чуда, ані Його проповіді, котрі Він виголошував як можновладний.  Однак, не зважаючи на це, Він далі продовжує своє земне служіння, проповідуючи Добру Звістку про спасіння, прощення гріхів і вічне життя. Він каже: «Мені треба ходити сьогодні та завтра, і часу найближчого…»  Він постійно закликає грішників до каяття. Він хоче, щоб ніхто не загинув, а мав життя вічне.  Подібним чином повинні чинити і ми — самі покріплятись Божим Словом і Господньою вечерею і виконувати Велике Доручення Ісуса Христа -  “навчати, робити учнями всі народи, христячи їх в ім’я Отця, Сина і Святого Духа”.
Необачні і легковажні люди,  міркуючи про швидкоплинність земного життя, прагнуть якнайбільше потішитись розвагами і втіленням своїх тілесних бажань. Ми ж, як діти Божі, замислившись над коротким віком людини, як даним нам Богом часом спасіння для нас і наших ближніх, повинні казати собі: «Нам треба сьогодні, завтра, післязавтра перебувати у Слові Божому і проповідувати його цьому грішному світові. Нам треба бути для цього світу світлом і сіллю, прикладом побожного життя і покладання на Бога – бо так нам каже наш Господь».
Дорогі брати і сестри, людям часто не подобатиметься те, що ми їм казатимемо. Вказуючи на їхні гріхи, ми будемо наражатись на їхній гнів, ненависть, обурення, нерозуміння і спротив. Чи не найважче звіщати Боже Слово нашим рідним та близьким.  Світ нападатиме на послання, яке ми проповідуємо  – Закон і Євангеліє, тому що воно викриває фальшивість і неспроможність речей, якими він гарантує людям безпечне життя, благополуччя і щастя, обіцяючи їм багатство і владу через відкидання Бога і Святого Писання. Але правда Божа полягає в тім, що кожен грішник повинен знати, що Божий гнів, Останній суд, пекло – це не вигадка, а реальність.  З іншого боку, грішник, який щиро кається у гріхах і прагне змінити своє життя, повинен знати, що заради Христа милосердний Бог обіцяє йому прощення гріхів і спасіння.
Дорогі у Христі, Єрусалим видав  Божого Сина на смерть, як він не раз робив це з пророками часів Старого Заповіту. Таким Єрусалимом, котрий відкидає правдивих Божих пророків,  Христа і Його Євангеліє спасіння є сьогодні для віруючих грішний світ, в якому ми живемо.  Але як діти Божі, ми покликані Господом проповідувати  Його Євангеліє саме в цьому світі, а не ховатися від нього у печери, ліси та пустелі. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє, хто звіщає Його Добру Новину,  хто проповідує непофальшоване Слово Боже! 
Хрест, який приготував Єрусалим для Ісуса Христа, став місцем, з котрого Він нагадав цьому місту про його гріхи і вказав йому на Себе, як на Спасителя. Хрест, за допомогою якого, вороги хотіли вбити Божого Сина, став знаряддям спасіння для мільйонів людей, які повірили в Його Євангеліє. Цей хрест став також знаряддям спасіння і для нас. Саме до нього звернені наші очі під час Великого Посту. До нього Ісус Христос прибив наші гріхи і гріхи цілого світу.
Дивлячись на Христове розп’яття, на Його святі рани, якими ми зцілені, приймаючи Його правдиві Тіло і Кров у Господній вечері, спрагло припадаючи до живого джерела Божого Слова, відставивши набік власну праведність і заслуги в ділі спасіння разом зі Святим Павлом скажімо: «Гал.6:14 нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп'ятий світ для мене, а я для світу». 
 
Стережіться, щоб ви не були зведені розбещенням безбожних і не відпали від свого вґрунтування, 18 але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного! Амінь.

Християнське життя - це щоденна боротьба (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 4:1-13
1 А Ісус, повний Духа Святого, вернувся з-над Йордану, і Дух на пустиню Його попровадив. 2 Сорок день там диявол Його спокушав, і за тих днів Він нічого не їв, а коли закінчились вони, то вкінці зголоднів. 3 І диявол до Нього сказав: Якщо Ти Син Божий, скажи цьому каменеві, щоб хлібом він став! 4 А Ісус відповів йому: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом Божим! 5 І він вивів Його на гору високу, і за хвилину часу показав Йому всі царства на світі. 6 І диявол сказав Йому: Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю, кому хочу, її. 7 Тож коли Ти поклонишся переді мною, то все буде Твоє! 8 І промовив Ісус йому в відповідь: Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! 9 І повів Його в Єрусалим, і на наріжнику храму поставив, та й каже Йому: Як Ти Син Божий, кинься звідси додолу! 10 Бо написано: Він накаже про Тебе Своїм Анголам, щоб Тебе берегли! 11 і: Вони на руках понесуть Тебе, щоб коли не спіткнув Ти об камінь Своєї ноги! 12 А Ісус відказав йому в відповідь: Сказано: Не спокушай Господа Бога свого! 13 І диявол, скінчивши все це спокушування, відійшов від Нього до часу. 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Під час Таїнства Святого Хрищення священник запитує охрищуваного або хрещених родичів, які відповідають замість немовляти: “Чи ти відрікаєшся сатани, усіх діл його і всієї служби його?”, а ті відповідають: «Відрікаюсь».  Це стосується не лише Хрищення, ми, як християни, повинні перейматись цими словами щодня впродовж усього земного життя, відрікаючись сатани і усіх його діл. 
Сьогодні перша неділя Великого Посту. В цей період церковного календаря чимало говорять про утримання від споживання певної їжі, розваг і веселощів, від гріха.  Іван Золотустий сказав: «Що з того, що ви не їсте під час Посту м’яса та іншої їжі, але водночас поїдаєте одне одного». Піст справді може бути добрим прикладом християнської дисципліни і належного розуміння слів Спасителя, який говорить:” Не хлібом самим буде жити людина, але кожним Словом Божим!”
В цей час року наша увага, головним чином, зосереджується на тому, що наше християнське життя є життям постійної боротьби.  Про це йдеться також у нинішньому  євангельському тексті.  Початок цієї боротьби сягає Едемського саду. Саме там Адам і Єва відступилися від Бога, а натомість послухалися “діл і служіння” сатани і це спричинилося до гріхопадіння та його жахливих наслідків, які чинні досі.
То що ж таке “діла  сатани і його служіння?” Це – ненависть, гнів, нарікання, пожадливість, заздрощі, гординя, самоправедність але понад усе  - це вперте відкидання послуху Божій волі.  Це також – обман, пліткування, сіяння сумніву, розбрату, поділення і ворожнечі, хитрощі, користолюбство. Діла і служіння сатани виявляються в нашому житті постійно. Ми бачимо це на прикладі подій у світі і довкола нас, на прикладі власного життя, стосунків з нашими рідними, знайомими, іншими людьми. Поклавши руку на серце, ми повинні чесно визнати, що не завжди поводимось як віруючі, як діти Божі. Тож логічно постає питання: “Чи дійсно ми цілковито зреклися діл сатани і його служіння?”
А тепер поміркуймо про діла і служіння Ісуса Христа. Діла нашого Спасителя – це любов, радість, мир, терпеливість, доброта, але понад усе – це досконалий послух волі небесного Отця, на який не здатні ми. Сини Божий став під закон і виконав його заради нас і замість нас. Його служіння  - це правдивість, справедливість, милосердя і прагнення прислужитися іншим.
Впродовж земного життя ми зустрічаємось як з ділами і служінням як сатани, так і нашого Господа. Довкола нас є темрява і світло, гріх і Божа благодать, добро і зло. Всередині нас точиться постійна і запекла боротьба, початок якої сягає часів Адама і Єви. Центр цієї боротьби — наше серце. Спаситель говорить: “Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги ” (Матвія 15:19).
Дорогі у Христі, пам'ятайте, що коли хтось охрищується в ім'я Триєдиного Бога і проголошується Божим дитям — тоді Господь дарує йому нове життя, а відтак — нове серце. Це нове серце зрікається усіх діл сатани і його служби і радіє в Ісусі — втішається Ісусовими ділами і його служінням.  Однак це нове серце знаходиться пліч о пліч зі старим і б'ється поруч з ним. Навчаючи про Таїнство Хрищення і нове життя віруючих, Мартин Лютер у Малому Катехізисі каже: “старий Адам у нас має бути втоплений щоденним каяттям, і мусить померти з його лихими вчинками та бажаннями, і що замість нього повинна щоденно поставати та воскресати нова людина, яка житиме перед Богом у праведності та непорочності вічно”.
Лютер називає віруючих “святими і грішними водночас”.  Християнське життя — це життя постійної боротьби, постійного конфлікту. Ця боротьба — неминуча, бо наслідки гріхопадіння оточують нас звідусіль. Вони також є всередині нас. Визнаючи це, апостол Павло говорить: “бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете” (Галатів 5:17).  А в посланні до Римлян він з гіркотою зізнається: “19 Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. 20 Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені” (Рим.5:19,20).  Християнська Церква — це Церква, яка постійно воює з дияволом і гріхом.
Святий і безгрішний Син Божий не мав у Своєму серці того конфлікту і внутрішньої боротьби, які маємо ми з вами і всі віруючі, однак Він, як Правдива Людина, також боровся зі спокусами і нападами сатани.  Кінцевий результат цієї боротьби нам відомий – це цілковита перемога Ісуса над сатаною, це те, на що покладається наша віра.
Спокушаючи  Ісуса Христа в пустелі, сатана кожен свій напад на Нього супроводжував словами: “Якщо Ти Син Божий!”... Кожна спокуса сатани — це намагання схилити людину до поклоніння йому, це прагнення посіяти в нашому серці сумнів у Божій правді. Те саме, що він казав Ісусові в пустелі, він каже тим, кого спокушає нині.  Його слова улесливі і солодкі, але за ними криється велике зло.  Сатана нашіптує  - “Не вір небесному Отцеві! Довірся мені! Вклонися мені і я дам тобі все, чого забажає твоя душа!”  Чимало людей у світі піддаються на ці вмовляння, спокушуються ними, стають заможними, досягають успіху в бізнесі і мистецтві, роблять карколомну кар'єру, але ціна такого “благополуччя” жахлива — їхня душа потрапляє до рук диявола і гине у пекельнім вогні. 
Нам відома єдина вірна відповідь дияволу на всі його спокуси. Це та відповідь, яку дав йому наш Спаситель: “Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!” Зазнаючи нападів сатани, Син Божий добре знав, з ким він має справу  - з неправдомовцем, який бреше від початку і є батьком брехні. Йому не можна довіряти  ніколи, за жодних обставин. Син Божий здобув над ним перемогу, котра через віру в Нього приписується також і нам.
Дорогі брати і сестри, Великодній Піст є часом, коли ми повинні добре усвідомити, яким саме є шлях сатани і шлях нашого Викупителя Ісуса Христа. Ми повинні добре затямити, що неможливо йти обома цими шляхами і служити двом панам водночас (Матвія 6:29). Подібним чином, ми не можемо казати, що ми є Божими дітьми і водночас триматися діл і служби сатани, тими самими вустами молитися, славити Бога і вживати погані слова, клясти, лихословити.
Наше завдання – завжди триматися Христа, розіп'ятого і воскреслого за нас! Триматися Христа означає — зректися сатани, усіх його діл і його служби, боротися з ними. Ця боротьба є  свідченням духовного життя всередині віруючих.  У ній ми повинні цілковито довіритися Ісусові і тому, що Він зробив для нас – помер за нас на хресті, перемігши диявола, гріх і смерть. Боже Слово, правдиві Тіло і Кров Спасителя у Господній вечері єднають нас з Ним і дають нам силу і наснагу вести цю боротьбу далі. Вона триватиме аж до дня нашої смерті.
Дорогі брати і сестри, ніколи не відводьте своїх очей від голгофського хреста,  – того правдивого Дерева життя, на котрому  Боже прощення змиває наш гріх, де любов перемагає зло, а життя — смерть.  Пам'ятайте, що  цей світ жорстокий і підступний, у ньому багато насилля, зла, лукавства, лицемірства, обману, але Спаситель дає нам силу для боротьби зі злом. Він щоденно виливає на нас Своє милосердя, прощення і любов. Він обмінює свою смерть на наше спасіння і вічне життя.  Знайте, що чим більше Бог наділяє нас своєю силою для боротьби зі злом, тим жорстокіше нападає на нас сатана, і чим більше нападає на нас сатана — тим більше сили дає нам Бог. Все, що нам потрібно в цій боротьбі — не зводити очей з розіп'ятого Хреста, з Його ран і порожнього гробу, міцно триматися Спасителя і твердо знати, що Син Божий є єдиним правдивим переможцем над дияволом, гріхом і смертю. Він дає нам сили для боротьби.

Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом належить вся слава, честь і поклоніння нині і повіки вічні. АМІНЬ!       

Чим здивував Ісуса римський сотник? (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 7:1-10
1 А коли Він скінчив промовляти усі слова Свої до народу, що слухав Його, то ввійшов у Капернаум.  2 У одного ж сотника тяжко раб занедужав, що був дорогий йому, і вмирати вже мав.  3 А коли про Ісуса почув, то послав він до Нього юдейських старших, і благав Його, щоб прийшов, і вздоровив раба його.  4 Вони ж прибули до Ісуса, та й ревно благали Його й говорили: Він достойний, щоб Ти це зробив йому.  5 Бо він любить народ наш, та й для нас синагогу поставив.  6 І пішов Ісус із ними. І коли недалеко від дому вже був, сотник друзів послав, щоб сказати Йому: Не турбуйся, о Господи, бо я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою.  7 Тому то й себе не вважав я за гідного, щоб до Тебе прийти. Та промов тільки слово, і раб мій одужає.  8 Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби те і зробить.  9 Почувши ж таке, Ісус здивувався йому, і, звернувшись до натовпу, що йшов слідком за Ним, промовив: Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої ВЕЛИКОЇ ВІРИ!  10 А коли посланці повернулись додому, то знайшли, що одужав той раб! 

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі, брати і сестри,

Апостол Лука, розповідаючи про римського сотника, говорить, що той дуже переймався долею одного зі своїх рабів. В ті часи подібна річ була доволі винятковим явищем. Ким був для тогочасного заможного римлянина раб? Лише одним із багатьох рабів, доля яких повністю залежала від господаря. Господар міг покарати і навіть вбити його. Якщо раб хворів, то пан без вагання міг спекатися його і придбати іншого. Раби були дешевим товаром. Зазвичай, пан вимагав від своїх рабів  лише послуху і не виявляв до них особливих почуттів. Понад 150 років тому у Вишнівецькому палаці, що поруч Тернополя, на одній із паркових галявин пани полюбляли грати шахи, в котрих шаховими фігурами були зодягнуті відповідним чином кріпаки. Тому, хто вигравав партію, діставались всі здобуті під час гри, фігури. Відтак, кріпаки негайно ставали власністю нового пана. 
Втім, у випадку, зображеному Лукою, було дещо інакше. Римський сотник дуже перейнявся станом свого хворого раба, котрого він шанував і поважав (гр. ἔντιμος – дорогий, цінний, шанований, з доброю репутацією). Ставлення сотника до раба сповнене співчуття і милосердя.  Подібним чином поводиться самарянин у притчі Ісуса Христа, який піклується про побитого розбійниками чоловіка (Луки 10:30-37).
Водночас щодо Ісуса сотник поводиться, як розкаяний грішник, який усвідомлює, ким є він і Ким є Ісус!  Його слова: «Господи, я недостойний, щоб зайшов Ти під стріху мою…» нагадують нам слова апостола Петра, які той промовив до Христа у човні після чудесного улову риби: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» (Луки 5:8).  Фактично в обох випадках ці слова є сповіданням віри – і сотника, і Петра, – усвідомленням своєї гріховності і Божої величі.
Цей римський сотник, будучи військовим начальником, при виконанні своїх службових обов'язків виявляв людяність і справедливе ставлення до своїх підлеглих, що не так часто трапляється і нині. Цим він заслужив повагу не лише простих євреїв, а також юдейських старшин, котрі на його прохання і пішли до Ісуса просити за хворого раба і, як каже Лука, – «ревно благали» Ісуса дослухатись до прохання сотника.
Далі розпочинається найцікавіше. Погляньмо, які аргументи наводять юдейські старшини для того, щоб переконати Ісуса вислухати прохання сотника. Вони кажуть, що він:
• достойний Ісусової прихильності своїм поводженням
• любить юдеїв і справедливо ставиться до них
• своїм коштом збудував для юдеїв синагогу 
І нині подібні «заслуги» викликають у багатьох людей подив і захоплення. Справді, чи годиться не поважати того, хто чинить справедливо, любить ближніх і будує за власні гроші церкви?  Втім, для Бога ці аргументи не є найважливішими. Чому? Відповідь почуємо далі. 
Лука говорить, що Ісус вислухав прохання старійшин і пішов з ними до дому сотника. Вочевидь, пославши до Ісуса юдейських старійшин, сотник дуже хвилювався. Він з нетерпінням очікував Ісусової відповіді, виходив на дорогу і дивився, чи часом ніхто не наближається до його дому. Якоїсь миті він побачив гурт людей і поміж ними Ісуса. Сповнений побожного страху, цього разу він висилає до Ісуса своїх приятелів. Той факт, що сотник здаля впізнав Ісуса свідчить про те, що Він його вже бачив до цього, ймовірно навіть слухав його навчання. Це повністю підтверджується його визнанням своєї гріховності перед Сином Божим. Сотник покладається на Нього і довіряється Йому без вагання і сумніву. Він готовий прийняти від Ісуса будь-яку відповідь.
Що саме у сотникові  викликало в Ісуса подив? Можливо, його вразили такі якості сотника, як справедливість, людяність, піклування про ближнього? Ні! Натомість Ісус вражений мотивом побожного вчинку сотника щодо його раба і звертається до присутніх зі словами: «Кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої ВЕЛИКОЇ ВІРИ!» Ісус звертає увагу присутніх на віру сотника. Саме віра, що чинна любов'ю і безсумнівне покладання сотника на Нього, на Його милосердя і були підставою прихильності Ісуса до цього римлянина.
І тут міститься відповідь на поставлене вище питання: «Що Бог хоче побачити в нас? Нашу доброту, людяність, справедливість чи щось інше?» Без сумніву, ці речі є добрими, але не в Божих очах, а людських. Добрими в Божих очах вони можуть бути лише за однієї умови, – якщо вони є результатом віри в Сина Божого! Без цієї віри жодна річ не може бути доброю в Божих очах. Бог хоче, щоб ми вірили в Нього і були готові прийняти з Його руки все. Ось чому нам слід перейматися долею людей довкола нас, які хоч і роблять щось добре, та все ж живуть без віри в Бога, а відтак – не зможуть вспадкувати Царства небесного і вічного життя.
Є ще одна річ, про яку нам слід пам'ятати. Можливо хтось, кого ви любили, хворів, страждав, зазнавав болю. Ви молилися за нього, благали Господа, щоб той бодай ще трохи продовжив хворому життя. Але сталося так, що хворий помер, а у ваше серце закрався сумнів, що ваша віра недостатньо сильна, якщо Господь не прислухався до ваших молитов і не врятував хворого. Вас мучить сумління, що Бог не допоміг йому. Ніколи не думайте подібним чином! Не думайте, що Бог зобов’язаний щось зробити заради вас і навіть заради вашої віри. Довіртеся Богові. Він сам знає, що краще для кожної людини.  Іноді Його відповідь на вашу молитву буде цілком протилежна від тієї, на яку ви сподівалися. Однак лише Він сам вирішує, кого зцілити, а кого забрати з цього світу.  Ми ж повинні прийняти Його волю з покорою.
І коли Бог, вислуховуючи молитви віруючих за недужих і зцілює хвору людину, то Він водночас зцілює душі багатьох. Він запевняє нас у незмінності та певності Своїх обітниць і хоче, щоб ми завжди і без жодного сумніву пам'ятали: «Ніхто і ніщо не може розлучити нас від Його любові, навіть смерть».
Через те, що ми віримо в Христа і покладаємося на Нього, ми знаємо: тим, хто любить Бога, все допомагає на добре. Завдяки спасенній вірі в Сина Божого ми можемо сміливо стояти перед Небесним Отцем, і плоди нашої віри тут на землі будуть добрими в Його очах, бо вони були вчинені з вірою.  Піклуйтеся про те, щоб ваша віра постійно  зміцнювалась Словом Божим і правдивими Тілом та Кров’ю Спасителя в Господній вечері, щоб наша душа завжди мала духовну поживу у вигляді Христового Євангелія. Без фізичної поживи людське тіло робиться немічним і кволим, без Святого Причастя кволими і немічними стають віра і душа. Отож з радістю та заохотою поспішаймо до Господньому столу, на котрому нас чекають скарби, приготовлені для нас нашим Спасителем для зміцнення віри і відпущення гріхів.

Нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже ваші серця і думки у Христі Ісусі. Амінь.       

Важкі приписи християнського життя (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 6:27-38
27 А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. 28 Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить. 29 Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу, а хто хоче плаща твого взяти, не забороняй і сорочки.  30 І кожному, хто в тебе просить подай, а від того, хто твоє забирає, назад не жадай.  31 І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви.  32 А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить.  33 І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять.  34 А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж.  35 Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих!  36 Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!  37 Також не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено; прощайте, то простять і вам.  38 Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам.

Благодать, милість і  мир вам від Бога Отця нашого і Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа! Дорогі брати і сестри, 

Впродовж усього життя в цьому грішному світі ми постійно мусимо робити вибір між добром і злом, правдою і неправдою.  Шлях до вірного вибору вказує нам Господь.  Він каже, що ми, як християни, повинні завжди ставати на бік правди.  Він говорить,  що найкраща відповідь віруючих на зло —  не відповідати злом на зло, помстою на злочинні дії.  Він вчить, що помста за наругу і злочин належить Йому – Найвищому судді. Бог кожному віддасть належне за його лихі, нерозкаяні слова і вчинки.  У нинішньому євангельському тексті Спаситель дає нам дуже важливі приписи щодо нашого християнського життя, отож давайте розглянемо їх детальніше.
Господь навчає: “Любіть своїх ворогів”.  Грішний світ каже, що ворогів слід ненавидіти, переслідувати, мститися їм, ба навіть убивати їх без жалю і докору сумління.  У деяких народів досі існує жахлива традиція кровної помсти, коли через негаразди між людьми страждають їхні діти та онуки. Нинішня кіно- і теле- індустрія продукує фільми, які сповідують принципи помсти. Почасти під цей вплив потрапляють також віруючі і хочуть робити так само. Тоді їх слід зупинити і повернути лицем до Христа, нагадати Його слова.
Написано: “Добро робіть тим, хто ненавидить вас”. Скажіть, будь-ласка, що, зазвичай, роблять чи бажають люди тим, хто їх ненавидить? Чи завжди їм спадає на думку зробити щось добре  їхнім ненависникам? Ні, натомість вони самі нерідко потрапляють в полон ненависті. І коли ненависть наражається на ненависть, – стається ще більший клопіт, або ще більший гріх.  Ненависть спричиняється до інших гріхів – пліткування, обмовляння, завдання шкоди репутації людини, а почасти до втрати здоров'я і навіть життя.
Спаситель каже: “Благословляйте тих, хто вас проклинає”.  Це одне з найважчих випробувань для віруючих.  У відповідь на прокляття, люди  найчастіше теж клянуть, причому нерідко ще більше. Аби в найгірший спосіб помститися кривдникам, люди насилають на них прокляття, вдаються до послуг магів, ворожбитів і чаклунів, і цим накликають на себе Божий гнів. А якщо до цього вдаються віруючі – це дуже сумно. Люди не уявляють якої шкоди собі та ближнім вони завдають словами, в котрих містяться прокляття та брутальна лайка.
Написано: “Моліться за тих, хто кривду вам чинить”. Поза сумнівом, – молитися за кривдників річ нелегка. Це важко. Але пригадайте диякона Степана і нашого Господа на хресті! (Луки 23:34, Дії 7:60) І перший і другий,  коли їх вбивали, молилися за просвічення своїх кривдників.
Написано: “Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу”. Світ каже — май гордість,  дай гідну відповідь кривдникові,  добряче намни йому боки. Нерідко з малого ляпаса починається така жахлива колотнеча, що робиться моторошно.  Вчасно спинитися – означає не дати статися великому лихові.  Однак коли йдеться про захист від наруги і сил зла – ми можемо і повинні давати відсіч, ставати на захист своєї  Батьківщини.
Господь каже: “Робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад”.  Існує поширена думка: якщо ти робиш  добро і позичаєш іншим, слід очікувати  певної користі для себе.  Грішний світ сповідує принцип – “Ти – мені, а я — тобі”.  Добро дуже часто робиться показово, за участі телекамер і журналістів з метою отримання схвалення від суспільства,  заради того, аби похизуватися благодійністю і тп.  Так робити  не слід! Якщо робиш добро чи вчинок милосердя  – не хизуйся цим і не хвались.
Написано: “Не судіть, щоб не суджено й вас; і не осуджуйте”.  Люди спокушаються і поспішають засуджувати  свого ближнього, поширювати про нього плітки, смакувати подробиці його приватного життя, того, що сталося, а може й не сталося, а людину просто обмовили.  Заповідь Божа вчить захищати добре ім’я ближнього. Натомість тому, хто спіткнувся, слід допомогти збагнути помилку чи провину, тому, хто вчинив гріх — докорити, скерувати до каяття, запропонувати руку помочі.  Мине час — і ближній, можливо, усвідомить помилку і подякує вам. Тих, хто дійсно вчинив гріх і не покаявся — судитиме Бог. 
Дорогі брати і сестри, почувши  ці приписи Ісуса Христа ми розуміємо,  що не можемо дотримувати їх досконало.  Це зробив замість нас і для нас Син Божий. Він став під Закон і помер за підзаконних— за тих, хто Його любив, і ненавидів, за друзів і кривдників, за гріхи всіх людей, за мене і за вас. Ретельно обмірковуючи слова Спасителя з нинішнього євангельського  тексту, ми можемо довідатись наскільки близько ми перебуваємо поруч із Ним та Його Євангелієм,  якою є наша віра в Нього. Важкість цього завдання вимірюється Його словами: “32 А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить.  33 І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять.  34 А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж”...
Любов віруючих до одне до одного і до ближніх повинна бути більшою від любові невіруючих! Чому? Тому що віруючі пізнали любов і милосердя Господа, який спершу полюбив їх і пішов за них на хрест. Любов віруючих — це віддзеркалення Божої любові до них.  Віруючі є дітьми довготерпеливого, многомилостивого і люблячого Бога. Вони знають Його! Він наповнює їхні серця духом милосердя і робить їх здатними виявляти його до ближніх. 
Дорогі брати і сестри, дякуючи  Господу за наше викуплення, прощення гріхів, життя і спасіння –  ці безцінні дарунки Його благодаті, сповнімось палкої і щирої віри і заохоти до кожної речі, приємної в Божих очах – до добра, милосердя, прощення, терпіння, нелицемірної любові, не очікуючи за це похвали чи нагороди, і, роблячи так, просто скажімо: “Ми зробили те, що повинні були зробити, як Божі раби, а слава за все належиться Отцю, Сину і Святому Духові, нині і повіки. Амінь!” (Луки 17:10)   

Що слід знати про блаженних (нарис проповіді)

Біблійний текст: Євангеліє від Луки 6:17-26
17 Як зійшов Він із ними, то спинився на рівному місці, також натовп густий Його учнів, і безліч людей з усієї Юдеї та з Єрусалиму, і з приморського Тиру й Сидону, 18 що посходилися, щоб послухати Його та вздоровитися із недугів своїх, також ті, хто від духів нечистих страждав, і вони вздоровлялися.  19 Увесь же народ намагався бодай доторкнутись до Нього, бо від Нього виходила сила, і всіх вздоровляла.  20 А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив: Блаженні убогі, Царство Боже бо ваше.  21 Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете. Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви.  22 Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім'я ваше за Людського Сина.  23 Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні.  24 Горе ж вам, багатіям, бо втіху свою ви вже маєте.  25 Горе вам, тепер ситим, бо зазнаєте голоду ви. Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати.  26 Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре, бо так само чинили фальшивим пророкам батьки їхні!

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

На давньогрецькій мові слово блаженний звучить як  – μακάριος. Від нього походить ім’я Макарій. μακάριος означає  – «щасливий, гідний хвали». Поговоримо нині про це слово в його біблійному і світському розумінні. Для одних блаженство – це задоволення від праці, від зробленого для ближнього добра, а для інших – це задоволення від лінощів, розваг, в тому числі гріховних, байдикування. Давні греки розуміли блаженство, як щасливий стан їхніх поганських богів, які не знають земних страждань і турбот; або ж – як приємне відчуття людини, якій щастить в житті чи яка живе лише для отримання тілесного задоволення. З погляду Божого Слова блаженство – це щастя і благословення людини, котра цілком довірилася Богові і в усьому покладається на Нього.
У нинішньому тексті Ісус, звіщаючи про блаженства та блаженних, не говорить про те, що слід робити для того, аби бути блаженним, а радше про те, як ми, як віруючі, повинні жити, дякуючи Богові за Його ласку до нас. Всі земні блага – вторинні і походять від того, Хто їх дає, дарує. Бог є єдиним правдивим джерелом добра і любові. Людські мірки не годяться для оцінки блаженства, про котре говорить Спаситель. Спаситель називає блаженними «убогих», «голодних», «засмучених» і «зненавиджених». Кого Він має на увазі?
“Блаженні убогі...”. ЦЕ ТІ, котрі готові пожертвувати усім заради Христа; Ними також є ті, хто визнає, що не мають нічого, що вони могли б принести до Бога і похвалитись цим перед Ним. Вони добре розуміють, що стоять перед Богом з порожніми руками і разом із митником промовляють: “Господи, помилуй мене, грішного”... Вони визнають, що їхні діла не важать нічого, щоб заслужити Божу ласку і прихильність Господа. Радше ніж надіятися на власні діла та скарби, вони благають Бога про Його ласку і милосердя, радо приймають від Нього з подякою всі дарунки, які Він милостиво дає їм. У вірі в Спасителя вони мають прощення гріхів, вічне життя і спасіння. Царство Боже належить їм!
“Блаженні голодні”. Голодними Ісус називає тих, котрі ніколи не задовольняються тим, що знають про Бога. Вони хочуть знати про свого Спасителя якомога більше. Вони жадібно “споживають” Боже Слово, люблять і шанують його, бажають прилучатись до нього щодня, пити живу воду з цілющого джерела Євангелія, бути якомога ближче до Христа. І Бог благословляє їх, посилаючи їм Свого Святого Духа, щоб їхні очі відкрилися для розуміння Писання.   
«Блаженні засмучені». Засмучені – це віруючі, які щиро засмучуються, коли бачать довкола себе жахливі наслідки гріха – не лише у світі, але й у своєму власному житті. Вони усвідомлюють, що багато разів мали нагоду чинити Божу волю, але не зробили цього, часто думали, говорили або робили те, що не було добрим в Божих очах, і цим засмучували небесного Отця.  Отож їхнє серце наповнюється смутком і жалем. Втіхою для засмучених, зболених є Слова Писання про те, що в Царстві небесному “Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!” (Об.21:4).
“Блаженні зненавиджені». Зненавиджені – це ті, що страждають за віру в Христа, терплять ненависть невіруючих, богозневагу, утиски, переслідування. Господь попереджає, що подібні речі будуть траплятися у житті віруючих і слід бути готовими до цього: 22 за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасенний (Матвiя 10:22). Апостол Павло говорить: «12 Усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані.  13 А люди лихі та дурисвіти матимуть успіх у злому, зводячи й зведені бувши (2-е Тимофiю 3:12-13).
Протилежними до блаженств у проповіді Ісуса є попередження, які стосуються нерозкаяних грішників і богозневажників.
“Горе багатим”... – тим, хто земне багатство зробив своїм ідолом. Спаситель каже, що багатому важко увійти в царство небесне, що служити Богові й мамоні водночас неможливо.  Немудрість багатьох скоробагатьків не перестає дивувати. Вони поводяться так, наче будуть жити на землі вічно, а по смерті зможуть свої статки забрати на той світ. Але цього не станеться. Часто їхнє багатство дістається їм злочинним шляхом і за це треба буде відповідати перед Богом.
«Горе богозневажникам», тобто тим, що збагатились на людських бідах, які твердять, що Бога немає (Пс.13), немає Божої кари, немає Божого суду, не потрібно  ні в чому каятись і можна безкарно красти, чинити злочини. Пророк Ісая каже: Горе тим, що долучують дома до дому, а поле до поля приточують, аж місця бракує для інших, так ніби самі сидите серед краю! (Iсаї 5:88) Апостол Павло говорить: 9 Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, 10 ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони! (1-е до коринтян 6:9-10).
“Горе ситим...” – тим, які вважають, що їм вже досить Божого Слова і не турбуються про те, щоб щоденно насичувати ним себе, молитися, ходити до Церкви, підтримувати поширення Євангелія. Такі, як прийде Христос вдруге – будуть вельми здивовані, що Він не запропонує їм місце поруч Себе у Царстві небеснім.
Нарешті, наприкінці Ісус каже слова, які можуть викликати в декого подив і нерозуміння: “Горе вам, якщо всі люди говоритимуть про вас добре...”.  Відомий англійський поет Р. Кіплінг написав такі рядки: “Ти жив, не мавши ворогів? Не вірю я в подібні речі! Бо той, хто честю дорожив, не міг не знати ворожнечі!” Якщо ви будете відданими, побожними дітьми Божими – то це подобатиметься не всім, отож у вас обов'язково рано чи пізно з'являться недоброзичливці і вороги.  Бо коли ми дійсно тримаємося правди Божого Слова, то не можемо догодити всім. Намагання догоджати усім, нехтуючи вірним навчанням і проповідуванням непофальшованого Божого Слова і замовчуванням усієї його правди – це ведмежа послуга.

Дорогі брати і сестри, щиро бажаю вам бути завжди спраглими Божого Слова, сповненими бажання прислужитися Богові у повсякденному житті, бажаю міцно триматися правди Божого Слова і свого єдиного Господа і Спасителя Ісуса Христа, якому разом з Отцем і Святим Духом належить вся слава, шана і поклоніння  - нині і повіки.   Амінь.

Слова благодаті з Божих уст (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 4:21-32
21 І почав Він до них говорити: Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!  22 І всі Йому стверджували й дивувались словам благодаті, що линули з уст Його. І казали вони: Чи ж то Він не син Йосипів?  23 Він же промовив до них: Ви Мені конче скажете приказку: Лікарю, уздоров самого себе! Учини те й тут, у вітчизні Своїй, що сталося чули ми у Капернаумі.  24 І сказав Він: Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчизні своїй.  25 Та правдиво кажу вам: Багато вдовиць перебувало за днів Іллі серед Ізраїля, коли на три роки й шість місяців небо було зачинилося, так що голод великий настав був по всій тій землі,  26 а Ілля не до жодної з них не був посланий, тільки в Сарепту Сидонську до овдовілої жінки.  27 І багато було прокажених за Єлисея пророка в Ізраїлі, але жоден із них не очистився, крім Неємана сиріянина.  28 І всі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом.  29 І, вставши, вони Його вигнали за місто, і повели аж до краю гори, на якій їхнє місто було побудоване, щоб скинути додолу Його...  30 Але Він перейшов серед них, і віддалився.  31 І прийшов Він у Капернаум, галілейське місто, і там їх навчав по суботах.  32 І дивувались науці Його, бо слово Його було владне.

Христос народився!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри, 

Минулої неділі ми слухали євангельський текст, в якому йшлося про те, як Ісус Христос у синагозі свого рідного міста Назарету читав текст із книги пророка Ісаї: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев'язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням відчинити в'язницю, 2 щоб проголосити рік уподобання Господу, [та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі]. (Ісаї 61:1) Того суботнього дня Він не просто читав присутнім якийсь випадковий текст зі Святого Писання, але саме цей текст, а потім пояснював його присутнім. Він стверджував, що саме Він і є Тим обіцяним Месією, про котрого свідчать пророки Старого Заповіту. Він запевняв юдеїв, які були в синагозі, а потім робив це знову і знову скрізь, де тільки мав нагоду проповідувати і навчати, що Він дійсно є Месією, Який спасає грішників від їхніх гріхів і прокляття Божого, вмираючи замість них на хресті.  Збулося Писання, котре прямо свідчить про Нього і вказує на Нього. 
Завдяки Святому Духу, духовному зору, даному нам Богом через віру в Сина Божого, досліджуючи Святе Писання, ми чітко і ясно бачимо у Святому Писанні, як обітниці про Месію справдились в Ісусі з Назарету.  Слово Боже нас навчає, що Спаситель прийшов у цей світ не лише для того, щоб переконувати людські уми в тім, що Він є Сином Божим, Спасителем світу, Викупителем і Подателем вічного життя, але також свідчить, що Він воплотився, щоб Своїм досконалим послухом, пониженням “аж до смерті хресної”, Євангелієм завоювати для Себе людські серця, милостиво дарувати нам прощення гріхів, життя і спасіння.
Лука говорить, що коли Ісус Христос читав і пояснював Писання в назаретській синагозі, з Його вуст линули не просто слова, звичні для людського вуха, а слова “благодаті”! Слухачі були зачаровані Його словами і сповнені подиву,  їхня увага була прикута до Христа, який виголошував ці слова! Подібним чином і для нас нині Добра Звістка Спасителя – це слова благодаті, Божа ласка, через яку Бог свідчить про Свою любов до нас. Він запевняє нас, що хоча й ми своїми гріхами і провинами заслужили на Його гнів та кару, Він натомість через Свого Сина щедро дарує нам Своє милосердя і прощення.
Звернімо увагу на ще одну річ: текст із книги пророка Ісаї Ісус закінчує такими словами “щоб проголосити рік уподобання Господу», хоч далі написано – «та день помсти для нашого Бога». Він  навмисно завершує читання словами, які наголошують на Божій ласці, милосерді, благодаті, які сповнені живої, цілющої води Його Євангелія.  Настане час і Божа справедливість та Його праведний суд справдяться повною мірою.  Але цього разу Він запевняє, що день Його першого приходу не буде Днем помсти і Днем останнього Суду.   
Та чи довго тривав подив юдеїв, котрі, наче зачаровані, слухали Ісуса? На жаль, ні. Невдовзі після того, як Він завершив пояснювати Писання, ми вже бачимо їх у полоні сумнівів та сум’яття. Вони, немовби прокинувшись від миттєвого заціпеніння, запитують себе і один одного: “Хто Він такий, цей син Йосипа?”, “Як Він наважується стверджувати, що Він є Месією?”, “Що Він собі гадає?”. “Ми знаємо Його з дитинства, пам’ятаємо його малим хлопцем, адже Він зростав у нас на очах!” “Він був таким, як всі люди, і тепер є таким, як ми”, “Ні, Він не може бути обіцяним Месією, це нісенітниця!”. Думки, що роїлися у головах юдеїв,  свідчать про те, що вони бачать і чують тільки те, що самі хочуть бачити і чути. Для них Він був одним із них. Звісно, вони чули про неймовірні чудеса, які Він вже вчинив, але через свої зашкарублі серця вимагали ще більших на доказ того, що Він справді є обіцяним Месією.
Ця проблема існує і нині. Тисячі людей вимагають від Ісуса чудес на підтвердження того, що Він дійсно є їхнім Спасителем. Інші бачать у Ньому  лише гуру, великого Вчителя. Для третіх Він є прикладом досконалої  поведінки, моралі та етики. Але і перші, і другі, і треті не бачать у Ньому Сина Божого, Який народився від Святого Духа і Марії Діви, не бачать, що Він є Словом, яке сталося Тілом, Господом, котрий прийшов у цей світ, щоб спасти грішників від влади гріха, диявола і смерті.  Чому? Тому що, як каже апостол Павло, “думка тілесна ворожнеча на Бога” і “14 …людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.» (1Кор.2:14).
Ісус бачив серця юдеїв, що були в назаретській синагозі.  Перед ними був Той, для кого немає неможливої жодної речі.  У відповідь на їхнє очікування чуда, Він каже їм про вдову, до котрої  Господь послав пророка Іллю, говорить про неймовірне  чудо зцілення Неємана сиріянина,  нагадує їм відомий вислів “Лікарю, спаси себе сам”. Відповідь юдеям Ісус завершує словами : “Поправді кажу вам: Жоден пророк не буває приємний у вітчизні своїй”.
У нинішньому тексті апостол Лука також торкається питання про віру і невіру. Віруючі і невіруючі в цьому світі живуть поруч одне одного. Так було і буде завжди. Невіруючі бачать довкола себе віруючих, які говорять, що кожного дня вони отримують Божі благословення. На хибне переконання невіруючих, а нерідко і віруючих  цими благословеннями повинні обов’язково бути – матеріальний достаток, успіх, процвітання, досконале здоров’я тощо.  Вони вважають, якщо цього не мають – то віра, Бог, Слово Боже їм не помічні і не потрібні. 
Дорогі брати і сестри, у цьому світі ви, за словами Мартина Лютера, є “малими христами”. Спаситель називає вас сіллю і світлом для світу. Ви покликані свідчити світові про Христа і ділитися Його Доброю Звісткою з іншими людьми.  Віруйте в Нього і ніколи не занепадайте духом, коли бачите що не досягли сердець усіх, кому свідчили про Нього.  Адже сам Господь також зустрічався з невірою. Однак, всупереч усьому, Він продовжував проповідувати Євангеліє – силу Божу на спасіння. Ті, хто приймають його, отримують благодать, а ті, що відкидають його – самі себе віддали на суд Божий. 

Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, – Господа нашого Ісуса,  – нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь. (До євреїв 13:20,21)  

12-літній Ісус у храмі (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 2:41-52
41 А батьки Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. 42 І коли мав Він дванадцять років, вони за звичаєм на свято пішли. 43 Як дні ж свята скінчились були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лишився, а Йосип та мати Його не знали того. 44 Вони думали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж родичами та знайомими. 45 Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. 46 І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх. 47 Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. 48 І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе... 49 А Він їм відказав: Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві? 50 Та не зрозуміли вони того слова, що Він їм говорив. 51 І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухняний. А мати Його зберігала оці всі слова в своїм серці. 52 А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.

Христос народився!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі, брати і сестри,

Нинішній євангельський текст – це єдина розповідь про Ісуса підлітка у Святім Писанні, єдина згадка про той період Його земного життя. Перед нами постає Спаситель у віці 12 років. Лука розповідає про Ісуса, в серці котрого любов до Бога та Божого дому була від народження. Щороку на Пасху зі Своїми земними батьками вони разом з іншими паломниками відвідували єрусалимський храм.  Так було і того року, коли Йому сповнилось 12 літ.  По завершенні свята люди розходились по домівках.  Дорогами до та від Єрусалиму тягнулись вервиці людей. Не дивно, що серед цього велелюддя батьки спершу не помітили зникнення малого Ісуса.

Можливо вони вважали, що Він десь поруч, з родичами чи знайомими, з іншими дітьми. Втім, минав час, але хлопчина не з’являвся. Батьки серйозно занепокоїлись і почали шукати його, але марно — Ісуса ніде не було. Залишався єдиний вихід – повернутися до Єрусалиму і шукати його там. Пошуки Ісуса розтягнулись аж на три дні! Можна легко уявити собі стан земних батьків Ісуса та їхнє хвилювання…

Повернувшись до Єрусалиму, Марія і Йосип не відразу пішли до храму. Імовірніше всього вони спершу шукали його на вулицях міста серед однолітків. Але три дні пошуків не дали жодних результатів. І лише після цього  батьки пішли до храму і саме там знайшли Ісуса, який сидів серед вчителів Закону, слухав їх і запитував. Уявіть собі 12 річного хлопчину в оточенні сивочолих мудреців, які ведуть розмову про дуже серйозні речі, – про Бога і Святе Писання.
Як ви гадаєте – скільки релігійного виховання потребує дитина? Деякі батьки вважають, що їхнім дітям потрібне доволі обмежене християнське виховання, на думку  інших  воно взагалі не потрібне дітям. Треті остерігаються, що вивчення Божого Слова, практикування молитов, недільні відвідини Церкви можуть «скалічити дитину» і позбавити її радості щоденного життя. Багато батьків переконані, що дитині в цьому світі, насамперед, потрібна добра освіта, добре здоров’я, веселощі, приємне спілкування з однолітками тощо, а Слово Боже, Церква, християнське виховання – річ другорядна. Але вони помиляються. Відома така приказка: «Якщо змалечку не розмовляти з дітьми про Бога, то згодом доведеться постійно розмовляти з Богом про дітей».  Християнське виховання дітей, відвідини Церкви, слухання і вивчення Божого Слова, молитва – справа нелегка, але вона обов’язково зародить добрими плодами і батьки бачитимуть їх у вигляді правдивих чеснот їхніх дітей, побожності та віри в Спасителя. 
Любові до Бога і Божого Слова, до Церкви і ближнього ніколи не буває забагато. Господь сам любить нас незбагненною любов’ю і хоче посідати в нашому житті перше і найголовніше місце заради нашого ж добра. І той, хто живе з Богом, зі Словом Божим і молитвою, вспадковує найкраще. Бог хоче, щоб наше життя було присвячене Йому змалку. Чому? Щоб щедро нас поблагословити. У світі, сповненому гріха і спокус, конфліктів, викликів і негараздів, спричинених невірою, ненавистю, відсутністю правдивої любові, милосердя і прощення, слова 12 – річного Ісуса про любов до Божого дому набувають для нас особливого значення.

12-річний Ісус сьогодні постає перед нами не лише як приклад любові до Церкви і небесного Отця, але також як приклад належного пошанування Божої Заповіді щодо батьків.  Божа Заповідь каже: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі…» (Вихід 20:12). Тож дехто свідомо сам вкорочує собі дні на землі, нехтуючи цією Заповіддю…
Не зважаючи на те, що Марія і Йосип не мали достатнього духовного розуміння вчинку свого сина, Ісус поводиться з ними з терпінням, любов’ю і послухом. Лука говорить, що після розмови з батьками, хлопчина не чинив жодного спротиву, а «пішов з ними, прибув у Назарет, і був їм слухняний». Це дуже важливе зауваження. Як відомо, діти нерідко навмисно використовують певні слабкості батьків, маніпулюють ними, щоб не коритися їм. Апостол Павло в 1-му Посланні до Тимофія говорить, що непослух дітей батькам буде однією з ознак часу, який Біблія називає останнім, часом напередодні Божого Суду (1Тим.3:1-4). Це той час, в який ми з вами живемо нині.

12 річний Ісус виявляє досконалий послух своїм земним батькам. Лука говорить, що Він «зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей». Якою благословенною була ця дитина для Марії і Йосипа! Таким він був для всіх, хто знав Його  – друзів, родичів, сусідів, знайомих і незнайомих. Нагородою і дарунком для кожних земних батьків є добра, християнська поведінка дітей, яких вони від народження виховували в любові до Бога і Божого Слова!

А зараз хочу звернутися до батьків і дітей. Дорогі діти, пам’ятайте, що ваші земні батьки є великим Божим дарунком і благословенням для вас. Через них Бог дав вам життя. Через них Він піклується і дбає про вас. Тому шануйте і любіть їх, піклуйтеся про них нині і в старості. Моліться за батьків. Слово Боже каже, що діти повинні любити і шанувати своїх батьків, якщо дійсно хочуть жити довго і щасливо.

Дорогі батьки, пам’ятайте, побожність земних батьків Ісус – Марії та Йосипа. Вони були побожними і слухняними Богові, шанували Боже Слово, відвідували храм Божий. З ними завжди був Ісус. Обов’язком всіх батьків і хрещених родичів є ходити до Церкви і виховувати дітей у вірі в Спасителя, прививати їм любов до Божого Слова, до молитви, до Божого дому.
Оповідь про 12–річного Ісуса дає нам не тільки гарний приклад для наслідування. У цьому хлоп’яті ми, – грішні бачимо не лише людину, а правдивого Господа – святого і праведного,  нашого Спасителя від гріхів, диявола і смерті. Через віру в Нього ми всі є дітьми Божими, членами Христової церкви. Завдяки Його послухові наші гріхи прощено. Завдяки Йому ми знаємо, що рік, який щойно розпочався, повністю в Його руках, кожного дня впродовж цього року ми можемо по без вагання покладатися на свого Спасителя. Через віру в Нього ми маємо певність у своєму теперішньому житті і житті майбутньому. Тож нехай кожен з вас протягом 2020 року і до кінця життя буде побожною Божою дитиною, яка всім серцем і розумом любить Бога, Його Слово і Його дім, так як це робив 12-річний Ісус. Для цього вам потрібна непохитна і тверда віра в Божого Сина, котра стає такою завдяки слуханню і вивченню Божого Слова, правдивим Тілу в Крові Ісуса Христа в Господній вечері. 

Господнє благословення нехай буде з вами нині і повіки. Амінь.  

День Господнього ймення! (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 2:41-52
41 А батьки Його щорічно ходили до Єрусалиму на свято Пасхи. 42 І коли мав Він дванадцять років, вони за звичаєм на свято пішли. 43 Як дні ж свята скінчились були, і вертались вони, молодий Ісус в Єрусалимі лишився, а Йосип та мати Його не знали того. 44 Вони думали, що Він із подорожніми йде; пройшли день дороги, та й стали шукати Його поміж родичами та знайомими. 45 Але, не знайшовши, вернулися в Єрусалим, та й шукали Його. 46 І сталось, що третього дня відшукали у храмі Його, як сидів серед учителів, і вислухував їх, і запитував їх. 47 Усі ж, хто слухав Його, дивувалися розумові та Його відповідям. 48 І як вони Його вгледіли, то здивувались, а мати сказала до Нього: Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе... 49 А Він їм відказав: Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві? 50 Та не зрозуміли вони того слова, що Він їм говорив. 51 І пішов Він із ними, і прибув у Назарет, і був їм слухняний. А мати Його зберігала оці всі слова в своїм серці. 52 А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей.

Христос народився!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі, брати і сестри,

Нинішній євангельський текст – це єдина розповідь про Ісуса підлітка у Святім Писанні, єдина згадка про той період Його земного життя. Перед нами постає Спаситель у віці 12 років. Лука розповідає про Ісуса, в серці котрого любов до Бога та Божого дому була від народження. Щороку на Пасху зі Своїми земними батьками вони разом з іншими паломниками відвідували єрусалимський храм.  Так було і того року, коли Йому сповнилось 12 літ.  По завершенні свята люди розходились по домівках.  Дорогами до та від Єрусалиму тягнулись вервиці людей. Не дивно, що серед цього велелюддя батьки спершу не помітили зникнення малого Ісуса. Можливо вони вважали, що Він десь поруч, з родичами чи знайомими, з іншими дітьми. Втім, минав час, але хлопчина не з’являвся. Батьки серйозно занепокоїлись і почали шукати його, але марно — Ісуса ніде не було. Залишався єдиний вихід – повернутися до Єрусалиму і шукати його там. Пошуки Ісуса розтягнулись аж на три дні! Можна легко уявити собі стан земних батьків Ісуса та їхнє хвилювання…

Повернувшись до Єрусалиму, Марія і Йосип не відразу пішли до храму. Імовірніше всього вони спершу шукали його на вулицях міста серед однолітків. Але три дні пошуків не дали жодних результатів. І лише після цього  батьки пішли до храму і саме там знайшли Ісуса, який сидів серед вчителів Закону, слухав їх і запитував. Уявіть собі 12 річного хлопчину в оточенні сивочолих мудреців, які ведуть розмову про дуже серйозні речі, – про Бога і Святе Писання.
Як ви гадаєте – скільки релігійного виховання потребує дитина? Деякі батьки вважають, що їхнім дітям потрібне доволі обмежене християнське виховання, на думку  інших  воно взагалі не потрібне дітям. Треті остерігаються, що вивчення Божого Слова, практикування молитов, недільні відвідини Церкви можуть «скалічити дитину» і позбавити її радості щоденного життя. Багато батьків переконані, що дитині в цьому світі, насамперед, потрібна добра освіта, добре здоров’я, веселощі, приємне спілкування з однолітками тощо, а Слово Боже, Церква, християнське виховання – річ другорядна. Але вони помиляються. Відома така приказка: «Якщо змалечку не розмовляти з дітьми про Бога, то згодом доведеться постійно розмовляти з Богом про дітей».  Християнське виховання дітей, відвідини Церкви, слухання і вивчення Божого Слова, молитва – справа нелегка, але вона обов’язково зародить добрими плодами і батьки бачитимуть їх у вигляді правдивих чеснот їхніх дітей, побожності та віри в Спасителя.
Любові до Бога і Божого Слова, до Церкви і ближнього ніколи не буває забагато. Господь сам любить нас незбагненною любов’ю і хоче посідати в нашому житті перше і найголовніше місце заради нашого ж добра. І той, хто живе з Богом, зі Словом Божим і молитвою, вспадковує найкраще. Бог хоче, щоб наше життя було присвячене Йому змалку. Чому? Щоб щедро нас поблагословити. У світі, сповненому гріха і спокус, конфліктів, викликів і негараздів, спричинених невірою, ненавистю, відсутністю правдивої любові, милосердя і прощення, слова 12 – річного Ісуса про любов до Божого дому набувають для нас особливого значення.

12-річний Ісус сьогодні постає перед нами не лише як приклад любові до Церкви і небесного Отця, але також як приклад належного пошанування Божої Заповіді щодо батьків.  Божа Заповідь каже: «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі…» (Вихід 20:12). Тож дехто свідомо сам вкорочує собі дні на землі, нехтуючи цією Заповіддю…
Не зважаючи на те, що Марія і Йосип не мали достатнього духовного розуміння вчинку свого сина, Ісус поводиться з ними з терпінням, любов’ю і послухом. Лука говорить, що після розмови з батьками, хлопчина не чинив жодного спротиву, а «пішов з ними, прибув у Назарет, і був їм слухняний». Це дуже важливе зауваження. Як відомо, діти нерідко навмисно використовують певні слабкості батьків, маніпулюють ними, щоб не коритися їм. Апостол Павло в 1-му Посланні до Тимофія говорить, що непослух дітей батькам буде однією з ознак часу, який Біблія називає останнім, часом напередодні Божого Суду (1Тим.3:1-4). Це той час, в який ми з вами живемо нині.

12 річний Ісус виявляє досконалий послух своїм земним батькам. Лука говорить, що Він «зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей». Якою благословенною була ця дитина для Марії і Йосипа! Таким він був для всіх, хто знав Його  – друзів, родичів, сусідів, знайомих і незнайомих. Нагородою і дарунком для кожних земних батьків є добра, християнська поведінка дітей, яких вони від народження виховували в любові до Бога і Божого Слова!

А зараз хочу звернутися до батьків і дітей.
Дорогі діти, пам’ятайте, що ваші земні батьки є великим Божим дарунком і благословенням для вас. Через них Бог дав вам життя. Через них Він піклується і дбає про вас. Тому шануйте і любіть їх, піклуйтеся про них нині і в старості. Моліться за батьків. Слово Боже каже, що діти повинні любити і шанувати своїх батьків, якщо дійсно хочуть жити довго і щасливо.
Дорогі батьки, пам’ятайте, побожність земних батьків Ісус – Марії та Йосипа. Вони були побожними і слухняними Богові, шанували Боже Слово, відвідували храм Божий. З ними завжди був Ісус. Обов’язком всіх батьків і хрещених родичів є ходити до Церкви і виховувати дітей у вірі в Спасителя, прививати їм любов до Божого Слова, до молитви, до Божого дому.
Оповідь про 12–річного Ісуса дає нам не тільки гарний приклад для наслідування. У цьому хлоп’яті ми, – грішні бачимо не лише людину, а правдивого Господа – святого і праведного,  нашого Спасителя від гріхів, диявола і смерті. Через віру в Нього ми всі є дітьми Божими, членами Христової церкви. Завдяки Його послухові наші гріхи прощено. Завдяки Йому ми знаємо, що рік, який щойно розпочався, повністю в Його руках, кожного дня впродовж цього року ми можемо по без вагання покладатися на свого Спасителя. Через віру в Нього ми маємо певність у своєму теперішньому житті і житті майбутньому. Тож нехай кожен з вас протягом 2020 року і до кінця життя буде побожною Божою дитиною, яка всім серцем і розумом любить Бога, Його Слово і Його дім, так як це робив 12-річний Ісус. Для цього вам потрібна непохитна і тверда віра в Божого Сина, котра стає такою завдяки слуханню і вивченню Божого Слова, правдивим Тілу в Крові Ісуса Христа в Господній вечері.
Господнє благословення нехай буде з вами нині і повіки. Амінь.  

День Господнього Ймення! (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 2:21
21 Коли ж виповнились вісім днів, щоб обрізати Його, то Ісусом назвали Його, як був Ангел назвав, перше ніж Він в утробі зачався.  
ХРИСТОС НАРОДИВСЯ! СЛАВІМО ЙОГО!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Нині ми вшановуємо День Господнього обрізання або День Ісусового ймення. За законом Мойсея кожне дитя чоловічої статі на восьмий день після народження мало бути обрізане.  У книзі Левит написано: Коли жінка зачне, і породить дитя чоловічої статі, то буде нечиста сім день; як за днів нечистоти місячного її, буде нечиста вона. 3 А восьмого дня буде обрізане тіло крайньої плоті його (Левит 12:2-3).  Саме так вчинили з Ісусом його земні батьки – їхню дитину, сина було обрізано на восьмий день і дано ім’я Ісус. 
Батьки, в яких народилася дитина, нерідко опиняються перед складним вибором – яке ім’я дати дитині, щоб воно було милозвучне і гарне. Добре, коли християнські батьки обирають для своїх дітей імена на честь біблійних постатей, святих і мучеників Християнської Церкви. Треба обов’язково навчати  дітей, ким був той чи інший святий або біблійний герой, ім'ям котрого дитину було названо. 

Біблійні імена дають нам додаткову і важливу інформацію про ту чи іншу особу, як от:
Адам – означає – людина з червоної глини
Єва -  життя, жива
Авраам – батько великого народу,отець народів
Іван – Господня ласка, Господній дар
Марія – славна, знаменита
Йосип – Господь додасть
Степан – вінець, корона
Петро – скеля
Тимофій – богобоязливий
Андрій – сильний, хоробрий, мужній
Михайло – хто як Бог
Юда – хвала Богові, славте Господа
Марта – господиня, доморядниця

Що виняткового є у дні Господнього ймення? Як християни, ми маємо, принаймні, дві причини говорити про цю подію у Церкві, тому що — по перше, про неї каже Святе Писання,  і по друге,  вона дійсно має для нас важливе значення. Під час обрізання дитині давалось ім’я і це ім’я було важливим. А обрізання самого Господа Ісуса на 8 день було важливе вже саме по собі, бо це була спасенна подія для нас, його рятівна Божа дія щодо нас.   
У попередньому розділі  Євангелія від Луки говориться про те, як до Діви Марії прийшов ангел Божий з особливою новиною. (Луки 1:30-33) і промовив: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! 31 І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. 32 Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида. 33 І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця». Отож в події обрізання Божого Сина ми бачимо свідчення про те,  як в наданні Йому імення Ісус сповнюється звіщене Марії ангелом. В ньому міститься все, що стосується нашого добра, радості, втіхи і надії, – усіх благословінь.
В перекладі з давньогрецької  мови, якою дійшов до нас Новий Заповіт, ім'я Ісус означає “Визволитель, Спаситель”! (євр.”Єгошуа”). Це те унікальне ім’я, яке приносить людям, обтяженим гріхами та провинами, справжню втіху, і нині ми завдяки йому маємо життя, сповнене прощення, а також можемо сподіватись на майбутнє вічне життя на небесах у Його присутності.
Це чудово, що ми вже вдруге  розпочинаємо Новий рік з Різдва, з ймення Однородженого Сина Божого! Саме так і повинен розпочинатися кожен наш день, тиждень, рік, кожна наша праця і молитва, будь яка справа. В Ім’я Ісуса Христа! Чому? Тому, що все, що Він зробив для нас, ставши нашим єдиним Викупителем, Господом і Спасителем, має надзвичайно важливе значення.
- Він викупив, визволив, спас нас, є нашим Спасителем,
- Він помер за наші гріхи, зруйнував смерть і владу диявола.
- Він дав нам нове життя У Таїнстві Хрищення,
- Він утримує нас кожної години нашого життя, відновлює нас, втішає і підтримує Своїм Євангелієм,
- Він годує нас Своїми правдивими Тілом та Кров’ю у Святім Причасті, щоб впродовж цього року, який щойно почався і кожен наступний рік, ми могли жити  в спасенній і благословенній спільноті з Ним, служити Йому, один одному, і нашим ближнім, так щоб наше життя і смерть були сповнені любові, втіхи, віри і надії.
Ось які безцінні скарби ми маємо в йменні Ісуса Христа! Тож нехай завжди ім’я нашого Господа святиться серед нас, належно вшановується і звеличується!
Те, що Сину Божому було дане ім’я Ісус є дуже важливим і необхідним для нас. Чому? Тому що Його обрізання на 8 день було першою очевидною дією, вчиненою заради грішного людства, кожного з нас. Воно є свідченням того, що Ісус Христос спасає нас не лише Своєю божественною природою, але також і людською – ставши за нас під Закон, як говорить Святий Павло у посланні до галатів: “4 Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом,5 щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли”. (Гал.4:4)
Святий і безгрішний Син Божий не потребував обрізання, подібно до всіх інших грішних дітей, щоб, таким чином, увійти до спільноти з Богом. Але Він був обрізаний задля нас і замість нас, щоб сповнити за нас всю праведність. Апостол Павло говорить: 19 Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішними, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними. (Рим.5:19).
Божественне Дитя, народжене у Віфлеємі і обрізане на восьмий день стало Спасителем цілого світу. Як людське дитя, правдива людина, Ісус не знав ще нічого. Але як Син Божий Він знав все! І те, що сповнило це Дитя, принесене його земними батьками до храму – є нашим спасінням! Його досконалі покора і послух нині приписані кожному, хто вірує в Нього і покладається на Нього! Він є Спасителем не тільки нашим, але всіх людей.  Його ім’я особливе, виняткове, воно за словами Апостола Павла «вище над кожне ім'я, 10 щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних,  11 і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!» (Фил.2:9-11).
Дорогі брати і сестри, досконалі покора і послух Сина Божого, які ми вшановуємо в цей день, не лише створюють для людства можливість спасіння, але дійсно є дієвим спасінням, котре вчинене для нас люблячим Господом. Воно правдиве і надійне, дане нам Богом, щоб ми прийняли його з певністю та твердою вірою в Ісуса Христа – нашого єдиного Господа і Спасителя.
Бог надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! (До римлян 15:13) І мир Божий, що вищий від усякого розуму, нехай береже серця і думки ваші у Христі Ісусі. Амінь. 

В очікуванні приходу Христа (нарис проповіді)

Біблійний текст: Євангеліє від Луки 19:11-26
11 Коли ж вони слухали це, розповів Він іще одну притчу, бо Він був недалеко від Єрусалиму, вони ж думали, що об'явиться Боже Царство тепер.  12 Отож Він сказав: Один чоловік, роду славного, відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись.  13 І покликав він десятьох своїх рабів, дав їм десять мін, і сказав їм: Торгуйте, аж поки вернуся.  14 Та його громадяни його ненавиділи, і послали посланців услід за ним, кажучи: Не хочемо, щоб він був над нами царем.  15 І сталось, коли він вернувся, як царство прийняв, то звелів поскликати рабів, яким срібло роздав, щоб довідатися, хто що набув.  16 І перший прийшов і сказав: Пане, міна твоя принесла десять мін.  17 І відказав він йому: Гаразд, рабе добрий! Ти в малому був вірний, володій десятьма містами.  18 І другий прийшов і сказав: Пане, твоя міна п'ять мін принесла.  19 Він же сказав і тому: Будь і ти над п'ятьма містами.  20 І ще інший прийшов і сказав: Пане, ось міна твоя, що я мав її сховану в хустці.  21 Я бо боявся тебе, ти ж бо людина жорстока: береш, чого не поклав, і жнеш, чого не посіяв.  22 І відказав той йому: Устами твоїми, злий рабе, суджу я тебе! Ти знав, що я жорстока людина, беру, чого не поклав, і жну, чого не посіяв.  23 Чому ж не віддав ти міняльникам срібла мого, і я, повернувшись, узяв би своє із прибутком?  24 І сказав він присутнім: Візьміть міну від нього, та дайте тому, хто десять мін має.  25 І відказали йому: Пане, він десять мін має.  26 Говорю бо я вам: Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що він має.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри, 

Кожному з вас доводилось їхати кудись далеко від рідної домівки. Така мандрівка часом буває приємною і радісною, а іноді ні, надто тоді, коли до неї спонукають сумні обставини, здо-ров’я, почуття відповідальності та обов’язку тощо.  Залишаючи підприємство чи господарство, його власник дає настанови своїм працівникам, очікуючи від них належного піклування про все.
У нинішній притчі Ісус Христос навчає нас про Боже Царство, про християнське піклування про доручені нам Господом справи, про наше служіння Богові та ближнім, про Його другий прихід. Він говорить про ці важливі речі, використовуючи знайомі нам приклади з повсякденного життя.  Слуги у цій причті – це ми з вами. Чоловік славного роду – це сам Господь, який після ви-конання  діла нашого спасіння на землі, повернувся на небо до Отця і сидить праворуч Нього, керуючи усім. Подібно до господаря з притчі, Він повернеться знову – згідно зі словами Своєї обітниці.  (28 Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас (Iвана 14:28) 27 Бо як блискавка та вибігає зо сходу, і з'являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського (Матвiя 24:27).
Що ми бачимо у цій притчі Ісуса? Вирушаючи до далекої країни, господар наказав слугам належно господарювати, поки його не буде. Закликавши слуг, він кожному з них дав по десять мін срібла. Міна – це одна з тогочасних грошових одиниць. Її назва походить від асирійського слова «мана»  – рахувати, лічити. Вага міни сягала близько 0,5 кг. (1 міна становила 100 драхм або ж 100 денних заробітків!). Подібним чином, наш Спаситель, перед тим, як посісти праворуч Отця після Свого воскресіння, дав своїй Церкві особливі духовні дари, а також Велике доручення щодо проповідування і поширення Його Євангелія спасіння. В прикінцевих віршах Євангелія від Матвія про це доручення говориться таким чином: «19 Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, 20 навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Матвія 28:18,19).
Наказ нашого Викупителя чіткий і зрозумілий: “Працюйте наполегливо і старанно, допоки Я не повернусь! Проповідуйте Євангеліє спасіння кожному створінню!” Іншими словами, християни ПОВИННІ звіщати світові Добру Звістку Ісуса Христа про прощення гріхів в Його ім’я, життя і спасіння аж до Його другого приходу. Господь довірив нам цю важливу справу. Яким великим благословення для Його учнів, для нас із вами, є привілей самим отримати безцінний дарунок Його Євангелія, а також трудитися задля нього, долучатись до його поширення «по всі кінці землі»!
Дорогі брати і сестри, у своїй повсякденній праці на славу Божу, як діти Божі, ми повинні належно використовувати отримані від Господа дари  для служіння Йому та ближнім – вдома, в церкві, в школі, на роботі – скрізь, де б ми не були.  Для цього Господь створює для нас нагоди і можливості. Наші життєві зустрічі та розмови з людьми не є випадковими, адже у кожній з них ми можемо ділитися з ближніми Словом Божим, досвідом власного життя з вірою та покладанням нам Бога, свідченням про те, що милосердний і люблячий Небесний Отець зробив і продовжує далі робити для нас та інших. Не марнуймо часу свого земного життя в очікуванні приходу Спасителя. Не зволікаймо з виконанням Його Великого Доручення та праці на Божій ниві, щоб належного часу Господь зібрав Свій врожай у вигляді спасенних душ. Адже, коли повернеться Ісус Христос, – ви вже не матимете нагоди це робити. 
Не всі слуги господаря у притчі були вірними, серед них були також і невірні. Подібним чином і в Церкві Христовій – одні віруючі є дійсно вірними, побожними, відданими Богові рабами Божими, а інші лише звуться християнами, натомість вдаються до лицемірства, не виконують Божий наказ, цураються праці для Бога та ближнього, для Церкви Ісуса Христа, або ж скаржаться, що їм бракує часу, хоч вони щоденно отримують від Бога насущний хліб і Його благословіння.
Дорогі брати і сестри, Біблія навчає, що Царство Боже належить кожному, хто вірить в Сина Божого і покладається на Нього. У цьому Царстві панує такий закон: «Кожному, хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього навіть те, що він має» (Луки 19:26). Той, хто має – це кожен, хто має Сина Божого за свого Спасителя і Викупителя. Будучи зодягненим у праведність Ісуса Христа, він належно цінує Слово Боже – зростає у його вивченні, дослідженні, слуханні. Це на добро Йому і радість Богові – йому за це ще й додасться – Бог дасть йому у всій Своїй повноті та щедрості. Той, хто не має Сина Божого, як і той, хто не має правди Божого Слова і той, хто пізнав Божу ласку сам, але не ділиться нею з іншими, – збідніє цілковито.   
Наш Господь Ісус Христос, повернеться вдруге, як і пообіцяв. Він дасть кожному відповідно до його вірності Йому і Його слову. Одних чекатиме слава у Божому царстві, інші – ніколи туди не потраплять. Від кожного з вас, Господь очікує належної праці на Божій ниві впродовж часу благодаті – тобто часу вашого земного життя. Господь, приходу якого ми чекаємо, спо-дівається знайти у вас належні результати цієї праці – плоди вашої віри. Бережіть дані вам Богом щедрі дарунки Його благодаті – спасіння, прощення гріхів і вічного життя. Нехай кожен із вас, віддаючи шану Богові за Його милосердя, довготерпіння і любов, щоденно працює на славу Божу, дякуючи за все небесному Отцеві через Ісуса Христа, зміцняючись у вірі правдивими Тілом і Кров’ю Спасителя у Його Святій вечері.

Мир Божий, що вищий від всякого розуму нехай береже думки і серця ваші у Христі Ісусі. Амінь. 

Шукайте ж найперше Царства Божого! (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 17:20-30
20 А коли фарисеї спитали Його, коли Царство Боже прийде, то Він їм відповів і сказав: Царство Боже не прийде помітно,  21 і не скажуть: Ось тут, або: Там. Бо Боже Царство посеред вас!*  22 І сказав Він до учнів: Прийдуть дні, коли побажаєте бачити один з днів Сина Людського, та не побачите...  23 І скажуть до вас: Ось тут, чи: Ось там, не йдіть, і за ним не біжіть!  24 Бо як блискавка, блиснувши, світить із одного краю під небом до другого краю під небом, так буде Свого дня й Син Людський.  25 А перше належиться багато страждати Йому, і відцурається рід цей від Нього...  26 І, як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського:  27 їли, пили, женилися, заміж виходили, аж до того дня, коли Ной увійшов до ковчегу; прийшов же потоп, і всіх вигубив.  28 Так само, як було за днів Лотових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували;  29 того ж дня, як Лот вийшов із Содому, огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив.  30 Так буде й того дня, як Син Людський з'явиться!

Мир вам у Христі Господі нашім!
Дорогі брати і сестри,

У Євангелії від Матвія Господь говорить: «Шукайте ж найперше Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться». (Матвія 6:33). У Господній молитві ми молимось: «Нехай прийде Царство Твоє…». В поясненні до цього прохання Господньої молитви Мартин Лютер у своєму Катехизисі каже: «Що таке Царство Боже? Це власне саме те, про що ми довідалися з Символу віри – що Бог послав Свого Сина Ісуса Христа, нашого Господа, у світ, щоб викупити нас від влади диявола і привести нас до Себе, і щоб Він міг панувати над нами, як Цар праведності, життя і визволення від гріха, смерті і зіпсованої совісті, для чого Він також дарував нам Свого Святого Духа, Котрий повинен принести нам все це через Його святе Слово, а також Своєю силою просвітити нас і зміцнити у вірі» (Лютер, ВК, 2-ге прохання Господньої молитви).
Євангелист Лука розповідає, як одного разу фарисеї запитали Ісуса Христа про Царство Боже. Вони хотіли знати, коли воно настане. Природно виникає питання: «Чи ми, коли молимось Господньою молитвою «Нехай прийде Царство Твоє…», добре знаємо про що просимо Бога?» Адже просити у Всемогутнього Бога те, про що не знаєш, може бути небезпечно, чи не так?  Отож  ми, покладаючись на Бога, просимо, щоб Його Царство прийшло до нас, бо твердо віримо, що Боже Царство є для нас добром. 
Ісус дає нам кілька підказок щодо того, яке саме Царство Він нам дає. Ми не запроваджуємо його власними зусиллями. Запроваджене людськими зусиллями не може тривати довго. Ви можете бути дуже заможними, дуже розумними, дуже хитрими, але не зможете контролювати цілий світ. Натомість Царство Боже приходить від Бога, Його утримує та керує ним Бог. Спаситель каже, що це Царство є посеред нас, воно в наших серцях і душах! Отож марно шукати його у величних церковних спорудах та оздоблених прикрасами вівтарях.  Воно приховане і водночас поруч нас. Для того, щоб Боже Царство належало нам – нам потрібна спасенна віра в Ісуса Христа.  Отож якщо ви вірите, що Ісус Христос є Сином Божим, вашим єдиним Спасителем та Викупителем – тоді Царство Боже справді належить вам.
Лука також говорить про другий прихід Христа, його ознаки і нашу готовність до нього. Деякі люди, наполегливо прагнуть відігнати від себе думку про смерть, намагаються не думати про неї. Вони їдять, п’ють, женяться, виходять заміж, купують, продають, будують, аніскільки не переймаються метою їхнього існування в цьому світі. Вони просто пливуть за течією… Так само було за часів Ноя та Лота. І що сталося? Зненацька прийшла біда і забрала їхні життя. Людей було покарано  за аморальність та безбожність. Вони не слухали, що казали їм Божі пророки, котрі звіщали їм Боже Слово, закликали їх до каяття та віри. Це нагадує нам про те, що може статися з кожним, хто відкидає Бога та Його Слово – його також чекатиме доля покараних в часи Ноя та Лота. 
Сьогодення не надто відрізняється від старозавітних часів. Подібно до людей давньої минувшини, нині ми також живемо під загрозою смерті. Однак, Бог запевняє нас, що кожен, хто перебуває у Його Слові, вірує в Сина Божого – буде спасенним і матиме вічне життя. На їхню голову не впаде кара за гріх, і коли невблаганна смерть забере їхнє земне життя – вони будуть з Богом. Під час Судного дня Спаситель підійме їх з їхніх гробів і  привітає у Своєму Царстві.
Це Царство вже нині серед нас, якщо ми віримо в Христа. Бог заховав його для нас на сторінках Святого Писання, у воді Святого Хрищення, у Його правдивих Тілі та Крові в Господній вечері. Слова Спасителя мають могутню силу, яка утримує нас у вірі і приводить до Його Царства. Впродовж свого земного життя ми вчимося довірятися Богові. Без цієї довіри, без цілковитого покладання на Нього ми ніколи не побачимо, як невимовно багато Він може і хоче нам дати, як Він прагне допомогти нам і поблагословити нас. 
Від Нього ми отримали Велике доручення – долучатись до поширення Його Царства через підтримку проповідування Його Євангелія. Своїми пожертвами Богові кожен із вас долучається до поширення Божого Царства.  З вдячності Богові ви даєте Йому свою пожертву, знаючи, що Він, як і завжди, буде опікуватись вами. Хай ваша пожертва завжди буде щирою. Хай ніхто з вас ніколи не думає таким чином: хто заможніший, хай він дає Богові, це його обов’язок, а не мій.  Пам’ятаймо, що Господь дає хліб насущний кожному. Отож нехай кожен дає так, як підказує йому його серце. Спаситель каже, що давати – блаженніше, ніж брати. (Дії 20:35).  Щоб давати – потрібна довіра Богові і покладання на Нього. Без довіри – нема надії. Без віри догодити Богові неможливо. І коли ми бачимо, що Бог віддав заради нас Свого Однородженого Сина – ми вчимося покладатися на Нього без жодного сумніву.
Пророк Малахія  говорить: «Принесіть же всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте…,  чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?» (Малахії 3:10). Бог не обмежує наші пожертви десятиною. Він вчить нас дивитися на щедрість Його благодаті і любові до нас. Він дав нам усі 100 відсотків своєї любові, своєї доброти та щедрості. Він не сказав: дам вам 10%, а решту 90% дістаньте самі. Небесний Отець Бог зробив для нашого спасіння усе на 100%!  Син Божий помер за нас і викупив нас від влади гріха, диявола і смерті. Ось чому ми можемо щодо нашого спасіння без жодного сумніву покладатися на Нього.
Дорогі брати і сестри, Царство Боже є посеред нас, всередині кожного з нас. Його настановив Господь Святий Дух, коли привів нас до рятівної віри в те, що Однороджений Син Божий є нашим єдиним Спасителем і Викупителем. Довіртесь Богові і вчіться давати Йому так, як Він дав і дає вам. Покладіть свої тягарі на Христа праведного. Пильнуйте! Очікуючи Його приходу у Різдві і Останнього дня, моліться: «Прийди, Господи Ісусе!»

Спасителеві нашому Ісусу Христу разом з Отцем і Святим Духом віддаймо всю шану, хвалу і поклоніння нині і повіки. АМІНЬ!