Мартин Лютер - цитати, вислови

Справжнє смирення не знає, що воно смиренне. Якби воно знало, то було б гордим від споглядання
такої прекрасної чесноти.

Нехай кожна дружина буде втіхою для свого чоловіка, коли він повертається з роботи додому, і нехай він шкодує щоразу, коли вона кудись йде.

Я не можу не дотримуватися слова Божого, яке панує над моїм сумлінням; я не можу і не буду вдаватись до зречення, бо діяти всупереч совісті небезпечно і не чесно! 

Розум - то зрадливий перелюбник, він є найбільшим ворогом віри; він ніколи не приходить на допомогу духовним речам, але найчастіше бореться проти Божого Слова, ставлячись з презирством до всього, що виходить від Бога.

МАРТИН ЛЮТЕР (1483-1546)

Ковід, пандемія, вакцинація...

Світ накрила хвиля дискусій про вакцинування, можливі наслідки, спротиви проти вакцин, права людини тощо. Світ вирує і протестує. Ми всі смертні, однак спокушати Бога не слід. Кожен має «право вибору» - вмерти швидше через пошесть чи пізніше за віком. Пошесті були завжди. Нині з’явилася пошесть ковіду і Господь запропонував людям певний захист у вигляді вакцини. Натомість чисельна людська спільнота мислить таким чином - не хочу вакцинуватись, не буду, маю право, мене захищає закон. Інші спокушають Бога і відхиляють Божу поміч проти ковіду у вигляді вакцини. Якихось 30 літ тому вакцинували всіх немовлят підряд у пологовому будинку, згодом в дитинстві - і це ми всі з вами. Нарід скаржиться на побічні ефекти вакцинації. Нічого нового! Колись про них практично не говорили. Але вони були В УСІ ЧАСИ поки існує вакцинація, бо на те нема ради, однак таких випадків ДУЖЕ мало, мізерна кількість, натомість користь вакцинування в десятки і сотні разів більша. Нарід хворіє і бажає приймати помічні ліки, котрі не мають побічних реакцій і протипоказань, але таких НЕ ІСНУЄ. Іншими словами - хто бажає наражатися на ризики добровільно, не вакцинуватись проти ковіду - то їхня справа. Наразі вакцинація є єдиним помічним чинником проти ковіду. Винайдуть інший - матимемо вибір. А можливо, як це вже було не раз в історії людства, пошесть з Божої ласки щезне. Молімося про Божу ласку. Будьмо вдячні Богові за ліки від хвороб. Цінуймо працю медиків, котрі нині рятують людські життя. Пильнуймося і бережімо себе та ближніх. Заради Христа, амінь.

Мартин Лютер про освіту та школу

Шановні панове, чому щороку стільки грошей витрачається на зброю, дороги, греблі, вулиці та інші нескінченні речі, аби місто могло насолоджуватися вигодами і тимчасовим спокоєм? Чому б трохи грошей не витратити для потреб бідної молоді та винаймання вчителів? Коли один гульден витрачається на війну з турками, чи не краще було б витратити сто гульденів на те, щоб виховати з хлопця доброго християнина? Пригадаймо, як ми бідували. Я гадаю, що ніколи Слово Боже не лунало в Німеччині так голосно, як нині. Якщо ми не будемо вдячні, сповнені пошани до Творця, то ризикуємо зануритись в ще гіршу темряву і нещастя. Улюблені німці, купуйте, поки продається, збирайте, поки світить сонце і за вікном добра погода, користуйтесь Божою ласкою і Словом Божим допоки ви його маєте. Знайте, що Слово Боже і благодать – це наче злива. Вилившись на землю один раз, вона назад не вертається без плоду. Хіба завдання старшого покоління не полягає в тім,  щоб піклуватися про молодь, виховувати і навчати її? Розвій міста полягає не в накопиченні багатства, зведенні стін, домів та озброєнні. Натомість його найцінніше багатство  – це чисельні розсудливі, освічені, доброчесні мешканці-християни».

М.Лютер, Трактат «Звернення до міських рад німецьких земель у зв’язку з організацією та змістом християнських шкіл». 1524р.

Сурогатне материнство

Від сурогатних "матерів"
(доречнішим було б інше слово)
Найчастіше вимагається:
Бути «практично здоровими»,
(підтвердити це аналізами),
Не мати шкідливих звичок,
Дотримуватись
Правильного харчування
(звісно, за кошти замовника),
І режиму дня,
Стресів – якнайменше.
А ще –
Не нервувати,
Не перевтомлюватись,
Якнайчастіше
бувати на свіжому повітрі,
Вчасно відвідувати лікаря
І повідомляти про перебіг вагітності,
Список можна продовжити
(відповідно до статей угоди).
Однак мене завжди непокоїло інше –
Яким народиться і виросте
Дитя, котре вже в лоні
Нерідної матері,
Позбавлене правдивої
Материнської любові –
Коли все жіноче єство
Переповнене щастям і радістю
Теплом і ніжністю
До того невимовного
Божого дарунка,
Зачатого від великого кохання,
Приголубленого думками і словами
Задовго до його появи на світ?
Якою нещасною є дитина,
Виношена без любові!
Як безмежно багато
Треба дати їй любові,
Коли вона зростатиме,
Аби згодом вона також
Могла любити
Щиро і нелукаво,
Бути ніжною, милосердною,
Доброю і незлобливою?
…………………………
Новітні технології
Дедалі більше
Втручаються
В Божий промисел,
І ставлять перед людством
Чимало складних питань,
В котрих не йдеться про любов,
Але від котрих, загалом,
Залежить його існування…

Думки з приводу медичних реформ

З огляду на коментарі у ФБ, скидається на те, що всі вже визначились з медичною реформою, себто всі «за», натомість спілкування з людьми, їхні життєві ситуації, свідчать про те, що ми ще наб’ємо чимало гуль на цьому шляху, кінець котрого досі незрозумілий... На моє переконання кожна реформа повинна спрямовуватись на збереження того, що було добре і впровадження того, що покращить стан, а нині - на ліквідацію тіньових та злочинних схем у медичній сфері. Натомість «наші» медичні реформи останніх років радше нагадують експерименти, причому у кожного експериментатора є свій пакет новацій, впровадження яких не передбачає врахування нашого медичного набутку взагалі, так начебто десятиліттями ми жили, як дикуни і не мали ані медичної освіти ані медичного обслуговування населення. Опитування медиків, без котрих медична реформа НЕМОЖЛИВА, виявить суттєві розбіжності у думках щодо реформ і цим також ігнорувати не слід, аби не вийшло так: якщо медики не хочуть реформ, то ми зробимо реформи без них :-)
П.С. при багатьох колишніх державних підприємствах ми мали власну поліклініку, профілактичні огляди, відвідати лікаря могли під час роботи, отримували путівки на санаторно-курортне лікування, талони на дієтичне харчування у кількох закладах міста? Чи це було зле? Це було добре...Це також було слушним використанням коштів платників податків і належним піклуванням з боку держави про здоров`я людей. Мережа фельдшерських пунктів у селах теж була доброю річчю. Нині поліклінік при підприємствах загалом нема, так само як дешевих путівок для робітників, дієтичних закладів харчування... Найсумніше, що усього цього вже ніколи не вернеш, бо приватним підприємствам радше йдеться про гроші та прибуток, а не про здоров`я персоналу і тепло у цехах... Нині ми розбудовуємо «капіталізм» з «новою медициною»... Якою вона буде? Побачимо згодом. Хочеться вірити в добре...

Телебачення: добро чи зло?

Звісно, телевізор можна не вмикати ніколи, вимкнути, винести геть, забути про його "існування", АЛЕ ним таки користується чималий відсоток громадян і заклинання спекатись його не допоможуть. А відтак, цей "зомбоящик" так чи інакше впливає і впливатиме на мізки людей...Це добре відомо тим, в чиїх руках перебуває ця новітня "фабрика промивання мізків". Пригадуєте телебачення часів срср? Гадаєте, у ті часи не скоювали вбивств, не гинули люди на дорогах, під час сімейних чвар чи пиятик, не було грабіжників помешкань тощо... Усе це було, але свідомо фільтрувалося "партією та радянським урядом", аби не лякати радянських громадян недоліками "соціалістичного ладу", отож на екранах телевізорів громадяни практично цього не бачили і засинали після вечірніх новин та кінофільму "солодким сном..." Тому що ідеологія, річ дуже важлива, товариство...І якщо нині загалові щодня по кілька разів "прокручують" новини, які складаються виключно з повідомлень про ДТП, убивства, каліцтва, різного виду злочини, наругу, жорстокість, -- що буде з пересічним громадянином? Вірно - він жахатиметься і боятиметься, прокидатиметься серед ночі, не матиме спокою, його психічне та фізичне здоров'я страждатиме і руйнуватиметься. Наразі саме це є однією з серйозних суспільних проблем сьогодення, принаймні в Україні. І комусь таки не повинно бути байдуже, що так є...Або ж ми маємо справу з умисним впливом на загал?

Кілька слів про любов...

Нещодавно в одному з серіалів персонаж озвучив хибну і дуже підступну ідею, котра нині опанувала масами: "любов ніколи не може бути гріхом, навіть якщо Церква ( Бог) засуджує її". Це спонукає людей виправдовувати без докору сумління свої "романтичні" почуття, походеньки, кавалєрку, про яку так люблять говорити, але не бажають наражатися на це самі.
А як щодо розбитих сердець і доль, травмованих розлученнями дітей і батьків, формування в дітей хибного і небезпечного уявлення про те, що це нормально, що колись ти можеш не боятися зробити так само? За звичайним словом "любов" почасти приховано стільки клопотів і біди... То ж нехай любов буде світлою, жертовною, вірною, відданою, прикрашеною щедро усім, що є добрим в Божих очах і приносить Господу радість і втіху. Хай чоловіки будуть закохані у своїх дружин! Хай дружини знову закохуються у своїх чоловіків! Хай діти та онуки, споглядаючи їхнє кохання, радіють і славлять Господа. Soli Deo Gloria!

Наша духовна спадщина

З актуальних статей Ольги Кобилянської
До українського громадянства!

Що треба знати кожному українському громадянинові, що хоче працювати на народній ниві?
- Він мусить бути готовий у першій мірі сам із собою; мусить пізнати сам себе та знати добрі й злі прикмети свойого громадянства.
Що мусить робити український громадянин, щоб його праця була трівка й увінчалася успіхами?
- Він мусить любити правду.
Що є причиною, що в нас немає спільної культурно-освітньої праці?
- Бо в нас ставлять себе одні вище одних.
Як можемо найкраще осягнути наші народні цілі?
- Коли нашу святу народню справу поставимо вище понад особи, особисті справи та амбіції.
Як має виглядати народнє діло?
- Воно мусить бути всім приступне, всім нашим працівникам на народній ниві. Кожне народнє діло, яке-б воно не було, мусить видержати на собі критику й провірку, але не сміє мати жадних позакулісних інтересів.
Що треба робити, щоб одні на одних не ворогували?
- Треба ушляхотнювати їх серця пером і словом.
Що треба робити, щоб наші еґоїстичні амбіції трохи ослабли?
- Нехай кожний сам себе спитає, що його праця варта, що він, хоч у найменшій мірі, дав позитивного для свойого народу.
Що нас може повести до загально національного обєднання?
- Чеснота й отвертість одного перед одним.
Як мають виглядати наші відносини між інтеліґентом та селянином?
- Інтеліґент у першій мірі мусить сам себе культурно виховати й старатись сістематично піднести духовість селянина на культурно-політичнім та економічнім полі.
Що треба робити, щоб уникнути погану особисту сварню?
- Треба нам перейти до загально-обєктивної критики. Кожний мусить сам себе виховати, сам себе побороти, щоб дійти до духового зрівноваження.
(місячник «Самостійна думка», Чернівці, число 1 за січень 1931 року, стор. 1)

Наша духовна спадщина

З актуальних статей Ольги Кобилянської

«Чи зрозуміємо ми колись то, що всі вільні народи давно зрозуміли: що без згоди нема свободи!? Та хвиля, коли ми це зрозуміємо, буде найбільшою подією в нашій історії, бо від тоді «не плакати будуть діти, не ридати буде мати».
1934 рік.

Подбаймо про ближніх у потребі!

Міщани, підприємці, посадовці - погляньте на більшість пандусів та сходів у нашому місті і ви переконайтесь, що практично жодному інваліду їх не подолати. Тоді навіщо їх такими роблять? Аби було, для паперу, для відписки, але не для людей... Людині в інвалідному кріслі у нас неможливо без сторонньої помочі потрапити до державної установи, маршрутного транспорту, магазину, аптеки, закладу культури тощо... Отож зробімо Тернопіль європейським містом, створюючи належні умови для неповносправних!

На спомин про Назарія Яремчука

З щоденника Назарія Яремчука, пророчі слова...

«Україну наповнила дешевизна, примітив у гарних обгортках…Навала московського примітиву на кшталт «Ласкового мая», що вкрадений від німецького «Модерн токінг», створила цілковиту пустку в душах молоді, підлітків, тінейджерів. Добивають нас у власному домі-державі ресторанні, напіввульгарні так звані шлягери із московського шоу-бізнесу. І все це споживає примітивний хохол, як вони кажуть на Україну, «страна непуганных идиотов». Справді. Правда гірка».

«Тепер відбувається процес централізації української естради. Про кого найбільше пишуть? Про киян. Де, виходить, найкраще? У Києві. Але це далеко не так. Це – імідж уявний, напускний. За такої ситуації пісенний сад буде хиріти і потроху гинути. Не можна варитися у своїй юшці. Слід зрозуміти просту річ: на камінні нічого не виросте, крім каміння».

«Треба щось діяти. Треба говорити про загальний занепад культури, духовності. У суспільстві катастрофічно губиться моральність, втрачається святе. Люди стають зажерливішими, навколо стільки кривди. А черства і червива душа не заспіває, якими б не були голосові зв’язки».

Погляд на ситуацію в Україні

Мені видаються доволі слушними думки Дмитра Бачевського щодо нашого сьогодення. Ось його стаття, розміщена у часописі "Ї" --

Українців цілеспрямовано ламають стресом

Отупілі від постійного стресу і зломлені люди готові на все, лише б отримати спокій. І українське суспільство поступово і цілеспрямовано ведуть до того, щоб воно погодилося на будь-який поворот подій у війні з Росією.

Занурення українців в стан тотального стресу здійснюється декількома інструментами.

Перший - це постійні загострення на фронті, що чергуються з періодами затишшя. Смикаючи людину, постійно створюючи їй проблеми і знімаючи їх, можна довести будь-кого до нервового зриву. А ще - вбити у нього здатність до мобілізації і волю до опору.

Другий - це створення внутрішнього напруження через заклики до майдану, організацію масових протестів, блокад що загрожують енергосистемі, іншими заходами, що створюють відчуття повної дестабілізації ситуації в країні і розвалу державних інститутів.

Третій - це пропаганда з боку «опозиційних» ЗМІ, які демонструють наше життя, як безпросвітний світ корупції, підвищення цін, руйнування економіки і всіляких «зрад» як з боку наших союзників, так і всередині країни. Коли людина відчуває, що у країни немає ніяких перспектив - мотивація до дії і боротьби вмирає.

Четвертий - це редакційна політика всіх українських ЗМІ, що приділяють значну місце в ефірі і на сторінках видань кримінальній хроніці. Українці весь час живуть в світі крові та жорстокості, безглуздих вбивств, аварій і катастроф. Причому, більшість з цих новин не є соціально значущими і представляють собою окремі випадки, але в сукупності створюють картинку повної безнадії, незахищеності і викликають відчуття наближення катастрофи.

До чого це призводить?

Якщо слідувати відомій концепції Ганса Селье (Hans Hugo Bruno Selye), існує три основні стадії стресу: тривоги, опору і виснаження.

Спочатку відбувається повна мобілізація сил організму, людина знаходиться в стані напруги і настороженості, вона втягується в боротьбу і намагається адаптуватися до нових стресових умов. Так було у нас у 2014 році.

Потім настає стадія опору: ознаки тривоги практично повністю зникають, рівень опірності значно вищий від звичайного. Це ми пережили у 2015 році.

Остання стадія - виснаження, коли енергія вже вичерпана, а фізіологічний і психічний захист - зламані. Цей період у нас почався в 2016 році і триває сьогодні

Кожна людина по-різному переживає останню стадію стресу. Згідно з концепцією відомого психолога Ондрея  Мікшіка (Ondrej Mikšík), існує три види реакції людей при досягненні межі «міцності» в критичних ситуаціях.

Перший тип людей розпадається на фізіологічному рівні - впадає в ступор від перевтоми, перестає реагувати на навколишні події і зовнішні подразники. Згідно з І. Павловим, така реакція центральної нервової системи називається «позамежним гальмуванням» і несе в собі охоронні для організму функції. Сьогодні вона властива для тієї частини нашого суспільства, яка абстрагувалися від проблем з війною і замкнулася в собі.

Другий тип людей ламається на психічному рівні, втрачає силу волі, здатність думати і приймати рішення, адекватно оцінювати обстановку. Така реакція спостерігається у значної частини нашого громадянського суспільства, активістів, які перебувають в стані розгубленості і розчарування. Частина з них опустила руки, частина - повністю втратила здатність до критичного мислення і реагує на ситуацію на рівні рефлексів і понять «зрада» чи «перемога». Від перших в боротьбі вже немає ніякої користі, другі - легко піддаються впливу, маніпуляції і ними легко управляти з боку різними «вкиданнями».

Третій тип людей ламається на соціально-психологічному рівні. При досягненні межі «міцності» такі люди зберігають свою фізичну і психічну мобілізованість, але зраджують своїм життєвим принципам і установкам. Так, люди, які спочатку включилися в боротьбу за моральними і ідейних міркувань, починають діяти виключно у власних інтересах і, розчарувавшись в початкових цілях, прагнуть отримати максимум особистої вигоди з того, що відбувається. Приклади такого типу ми бачимо серед багатьох волонтерів та військовослужбовців, які займаються контрабандою, торгівлею з ворогом і т.д.

Українське суспільство буде остаточно зламане, коли кількість тих, хто внутрішньо ще пручається, стане меншим від необхідного критичного мінімуму. Цей мінімум стрімко наближається, і якщо прямо зараз не вжити екстрених заходів, то через рік нас остаточно зламають.

Що має зробити держава в такій ситуації?

По-перше, мінімізувати вплив новин з фронту на самовідчуття суспільства. Постійні похорони наших воїнів, новини про загибель мирних жителів і обстріл наших територій лише погіршують ситуацію. Там, де не можна промовчати - потрібно максимально балансувати інформацію позитивними новинами про наші успіхи, перемоги і втрати ворога. Новини з фронту завжди повинні випромінювати виключно оптимізм.

По-друге, держава повинна налагодити комунікацію з суспільством і стати драйвером будь-яких ініціатив, перехопити таку ініціативу у будь-яких груп, які свідомо чи несвідомо створюють дестабілізацію всередині країни.

По-третє, необхідно застосувати не зовсім демократичні заходи щодо ЗМІ, які працюють на підрив психологічного стану суспільства, сіють паніку, настрої поразки, розчарування і безвір'я. Які це можуть бути заходи - повинні вирішити компетентні органи і профільні відомства. Але якщо негайно не ввести «воєнний стан» в нашому вільному і демократичному інформаційному просторі, то нас знищать нашими ж руками.

По-четверте, українські ЗМІ, які бажають добра країні і українському народу, повинні проявити свідомість і мінімізувати подачу абсолютно непотрібних і зайвих «кримінальних» новин. Всім зрозуміло, що негативні новини завжди викликають більший інтерес у публіки, ніж позитивні: така природа людини - реагувати на негатив і оцінювати ризики для себе в навколишньому середовищі. Але якщо ми будемо слідувати в руслі смаків публіки сьогодні, то завтра буде погано всім - і публіці, і самим ЗМІ, які намагалися догодити кому завгодно, тільки не національним інтересам.

Інформаційна війна - найстрашніша і найефективніша. Вона дозволяє зламати і підпорядкувати будь-яке суспільство, яке не здатне вибудувати захист проти такого впливу. І якщо наша держава не візьметься, нарешті, за інформаційну складову, то нам не допоможе ні нова зброя, ні кредити Заходу, ні заклинання влади про те, що все йде за планом.

Дмитро Бачевський

Відповідальність на слова...

Сьогодення рясне на мовний непотріб. Лайка, слова, котрі за жодних обставин не лише не повинні вживатись усно чи на письмі, але також й спадати людині на думку, стали звичною річчю. Для одних лайка - річ повсякденна, вони чують її вдома, на вулиці, серед приятелів і знайомих - таке в них оточення. Для інших - це вид епатажу чи спосіб "самовираження" - нічогенько такий собі спосіб. Періодично спостерігаючи за дописами у соцмережах, дійшов висновку, що люди спокушаються лайкою і не бракує тих, кому це подобається. Тож повернімося лицем до правди, друзі. Господь застерігає, що жодне слово не залишиться поза Його увагою. Він каже "Чим серце наповнене, те говорять уста. 35 Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе. 36 Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! 37 Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений" (Матвія 12:34-37). Думаймо і робімо правильні висновки. Не годиться одними і тими ж вустами промовляти молитву і догоджати лукавому. Шановне красне письменство, митці - прошу прийміть це до уваги з усією серйозністю.

Будьмо сильними!

Ризикую наразитись на шквал критики, але дозвольте слово сказати: щоденні пости із заламуванням рук і голосінням з приводу загибелі наших захисників, волонтерів є не найкращим способом вшанувати їхній подвиг. Ворог тільки й чекає нашого відчаю і розпачу. Пригадаймо славні подвиги наших попередників- січового стрілецтва, вояків УПА. Скільки їх полягло на полях борні з ворогом! Та їхні побратими продовжували боротьбу до загину за свободу і незалежність України. Засвідчімо ворогові нашу мужність, силу і волю до перемоги. Вічна пам'ять героям!

Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав над вами.
Лиш в чистому полі ревіли гармати
І зорі вмивались сльозами.
Коли хоронили вас в темну могилу,
Від крові земля почорніла.
Під хмарами круки стадами літали,
І бурею битва гриміла.
На ваших могилах хрести похилились,
Калина нагнулась додолу.
Спіть, орли-соколи, ми гостримо зброю
І ждемо на поклик: "До бою!"

Думки про актуальне...

Останнім часом в соцмережах точаться дискусії про реальні зміни в державі... Не бракує і справедливої критики... Загалом йдеться не про нагнітання паніки і песимізм... Йдеться про інше, про "послідовність" кроків влади, характерну для останніх десятиліть і не тільки (подібне було і за часів СРСР. Молодому поколінню говорити про це легше, у нього попереду все життя... Ми ж (кому нині за 60) спершу сподівались, що до гідної України доживуть наші батьки, яких обкрадали, дурили, кинули в обличчя копійчані пенсії, але цього не сталося... Нам вже пішов сьомий десяток, а віз і далі там, де був. Тож ми (кому нині за 60) зараз більше переймаємося тим, яку країну отримають у спадок наші молоді громадяни... Це вони тепер очікують РЕАЛЬНИХ реформ, умов для реалізації своїх задумів, - ми ще потерпимо... Це їх потрібно нині забезпечити доброю роботою і платнею, бо саме вони повинні утримувати тих, хто на пенсії! Не буде роботи в них - не буде і пенсій і в нас. У нас ще живе надія, що бодай до заходу свого життя ми станемо свідками змін, котрими будемо гордитись і тішитись. А молодь тепер інша, вона бачить світ, подорожує, порівнює і хоче утвердитись в цьому світі. Треба розрізняти думки про наболіле і нашу готовність ціною крові далі захищати Україну від ворога! Однак кров не має проливатись надаремно, друзі! Кров - це надто висока ціна аби нею нехтувати чи легковажити! Тому відповіддю на жертовність МАЮТЬ бути зміни, реальні і не надто повільні... Люди очікують змін і справедливості. Дещо ми можемо зробити самі на місцях, але ДУЖЕ багато залежить від можновладних, уряду, керівництва, державних інституцій, правосуддя. Наскільки реальними можуть бути зміни в країні, якщо владні інституції гальмують їх або не хочуть, зволікають? Отож... Державного воза мусять тягнути ВСІ, а не лише окремі свідомі громадяни, інакше плентатись цьому возу на гору довіку :-) Дивімось на світ і як це робиться у світі...Як там працюють закони тощо... Вигадувати велосипед не потрібно... Слава Україні! Слава Героям, котрі віддали своє життя за свободу, незалежність і гідне життя!

Кіноіндустрія як засіб ідеологічного впливу

Цікавою ілюстрацією сутності московщини є новий російський кіносеріал "Софія". Головна його героїня - Софія Палеолог, що стала дружиною Івана ІІІ. Слід зазначити, що фільм знято дуже професійно, операторська робота чудова, чого не скажеш про більшість наших фільмів. Вміють :-) А чому? Тому що Москва вкладає в кіноіндустрію великі гроші. Галузь дуже прибуткова і важлива щодо ідеологічного впливу на загал. Україна тут пасе задніх. Так от, фільм начебто просто історичний, про московську давнину, але це не так, бо в ньому поміж іншим добре проглядається фігура новітнього "собіратєля земель русскіх" - Владіміра Путіна. Картина починається і завершується оповіддю про Івана Грозного... Автори серіалу не оминули вже знайомих загалові "родзинок", що так "мальовничо" змальовують сутність імперії - темрява у душах, схильність до насильства, жорстокості, катування, зради, прислужництва і підлабузництва (дещо з цього, на жаль, запозичили згодом і наші владоможці).Наприкінці так і проситься "Боже, царя храні!" :-) Додайте до цього послідовну московську політику щодо утвердження і захисту російської мови," руського міра" і матимете неабиякий ідеологічний коктейль для народних мас. Це лише один фільм, а їх продукують пачками. А ми? Ми далі пасемо задніх...Ось так... На фото: кадр із фільму.

За яких умов відбудеться українська держава?

Чимало людей помилково вважають, що для становлення української держави досить перейматися лише питаннями економічними та реформами різного роду. Втім, як свідчить досвід інших країн, лише цього замало.. Потрібні також ідеологія та виховання патріотизму, чого нині практично нема. Покладання вінків кілька разів на рік до пам'ятників Шевченка, жертв Голодомору тощо - це не патріотизм, а відмітка для заспокоєння сумління. Подивімось на сусідів. У польських фільмах про другу світову поляки фактично скрізь виграють -:) В російських - скрізь і завжди виграють росіяни, в американських аналогічно, окрім того, що вони ще й постійно рятують своїх і цілий світ. Смішно? Не думаю... Бо вихованням патріотизму треба займатися змалечку. Наразі в Україні практично відсутній цей вектор державної діяльності з боку влади. Бо не читають книжок, не знають історії, не розуміють як формується держава. А ще - переймаються лише власними, головним чином фінансовими інтересами. Натомість треба конче пам'ятати здобутки і поразки Народного Руху, обох Майданів, війни з Росією і зробити належні висновки, підняти ідеологію та патріотизм на належний рівень, уділяючи при цьому увагу утвердженню в суспільстві справедливості і реальному захисту прав людини, коли казнокради, хабарники, злодії та злочинці каратимуться і сидітимуть у в'язниці. Без останнього патріотизм перетворюється на пусті балачки... Ми хочемо гордитися своєю державою, а для цього мають бути підстави. З пальця їх не висмокчеш. Треба працювати, розгортати мережі музеїв та експозицій, розпочинати роботу з дитсадка.

Голос волаючого

Третій рік поспіль триває війна, гинуть і стають каліками наші вояки, натомість вітчизняні ЗМІ геть чисто зросійщені, листування у соцмережах російською мовою зашкалює. Люде, що вам ще потрібно, щоб ви почали вчити українську мову і спілкувалися нею, домагалися українського телебачення і радіо? Невже вам мало Майдану і війни, тисяч загинулих? Кажу це не від лютої ненависті до інших мов, а щоб наш нарід нарешті почав шанувати своє на рідній землі.

Україна мені
не потрібна будь-яка,
Надто така,
від якої лишилася
Тільки назва,
одне лише слово,
Територія на мапі Європи,
На котрій українцям
Судилася роль байстрюка,
Де щоденно задихатимусь
Від чужинської мови…
Україна мені потрібна
Заквітчана піснею
І рідним словом,
Котрим вітатиме мене
Кожен ранок,
Напуватиме мене
Як травневий дощ,
Він коріння до крони,
До найменшого листочка,
Даруючи наснагу і силу,
Радість і щастя,
А прадавні ріки
Нестимуть свої води
Від чистих джерел
До озер та морів,
Щоб ніколи
Не зміліла
Українська душа…

Стіймо у Божій правді!

Те, що світ не може дати ради з війною в Україні, конфліктом в Сирії, протистоянням в багатьох кінцях планети є яскравим свідченням того, що всі світові організації та інституції є безсилі і неварті нічого коли йдеться про правдивий мир, добро, любов до Бога та ближнього, співчуття і милосердя, як би вони себе не називали і як би не вражали красномовством їхні промовці. В цьому світі кожен сам за себе і власна сорочка ближча до тіла. "Правда" на боці сильнішого, цинічнішого і жорстокішого. Однак згодом, правда Божа засвідчить кому що належиться... Тож стіймо твердо у Божій правді.

Життєві парадокси

Слово "християнський" нерідко використовується з корисливою метою... Так от, не кожна партія, що містить у назві "християнський" чи "християнська", насправді сповідує настанови Спасителя, так само, як не кожен магазин чи аптека, власником якого є "християнський підприємець", пропонує людям краще і дешевше, бо нерідко там ціни значно вищі :-) Отож любімо Бога та ближнього нелицемірною любов'ю.