Пояснення діям північного сусіда є: він панічно боїться поширення "вірусу свободи" на своїй території, усвідомлення народом своєї гідності, розпаду імперії зла, завершення кривавої історії держави, що стала могильником для мільйонів, держави, в котрій людське життя було і є не вартим ламаного гроша, де вкорінена в головах злочинна ідеологія, виплекана манкуртами і перевертнями, перетворила купку кровопивців на "господарів життя", а весь народ на німих та покірних рабів. Однак уроки історії вчать - немає імперій довічних, кожну з них чекає занепад, розпад і забуття. Видно вони погано вивчали історію.
«Чому ми,
українці, програли «на своєму полі», програли там,де нам би мали допомагати
«стіни» – своя земля і вода, свої могили, своя історія? Питання болюче, але не
головне. Бо кожна поразка може бути поштовхом до розвитку. Жодна капітуляція не
позбавляє націю надії. Чехи здали свою Республіку Третьому рейху без бою і після
цього стали справжніми чехами. Польща пройшла через такі терни, які мало кому
випадали на долю – і нє згінєла. Німеччина, перш як стати Третім рейхом,
пережила приниження, відродження, ейфорію владарювання і манію величі, зазнала
катастрофічної поразки і розчленування – і жива. Майже кожна європейська нація
випила свою гірку чашу. Але! У кожного національного відродження є спільна риса
– у Польщі були поляки, у Чехії – чехи, у Німеччині – німці. Моє питання – де
українці?... Біда, що ми традиційно, від часів Хмельницького, не маємо стратегії
розбудови незалежної України і ідеологічного забезпечення незалежності. Із
тьми-тьмущої стратегій нам потрібна одна – але переможна. Нам бракує
стратегії-основи. Як на мене, то це мала б бути стратегія ідентичності,
навернення українців до своїх джерел і цінностей».
Леонід Капелюшний, публіцист, письменник
