Шлях виходу з неволі (Івана 3:14-21)

Спаситель грішників (Матвія 9:9-13)

Час зі Словом Божим (Матвія 4:12-17)

Благословенний послух Богові (нарис проповіді)

Текст проповіді: Послання Якова 4:7-9
7 Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас. 8 Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистіть руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні! 9 Журіться, сумуйте та плачте! Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість у сум! 10 Упокоріться перед Господнім лицем, і Він вас підійме! 11 Не обмовляйте, брати, один одного! Бо хто брата свого обмовляє або судить брата, той Закон обмовляє та судить Закон. А коли ти Закон осуджуєш, то ти не виконавець Закону, але суддя. 12 Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити. А ти хто такий, що осуджуєш ближнього?

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі, брати і сестри,

Одна з тих речей, які часто не подобаються людям – виконувати чиїсь вказівки, накази, добровільно коритися комусь.  Діти не надто люблять добровільно виконувати те, що кажуть їм батьки, але вони залюбки робили б те, що їм  подобається і приємне для них. Новобранцям, котрі щойно прибули до війська, спершу буває нелегко звикнути робити тільки те, що їм наказує командир, в них практично немає вільного часу, коли можна робити те, що бажаєш сам, до чого вже звик в повсякденному житті.
Однак, наше життя влаштоване таким чином, що ми завжди знаходимося у чиємусь підпорядкуванні – працівники мають над собою  працедавців і безпосередніх начальників, громадяни повинні коритися владі і водночас молитися за те, щоб вона була побожною, жінка повинна шанобливо коритися чоловікові,  діти батькам і так далі.  В Церкві Христовій ми повинні шанувати і слухатися тих, хто навчає нас Божого Божого і піклується про наші душі, а парафіяни повинні шанувати одне одного. Бог настановив певних людей бути Його представниками на землі, наділивши їх відповідними повноваженнями (Див. Заповідь 4 про батьків).
Існує лише  одна обставина, котра дає нам право не виконувати чиєїсь вказівки чи наказу  – якщо вона суперечить Божому Слову. Написано: “Бога слід слухатись більше, ніж людей” (Дії 5:29) .
Світ, в котрому ми живемо, скеровує людину до гріховної першості і непокори. Більшість людей хочуть жити життям, в якому не має місця покори і послуху Богові, покори і послуху загалом, життям, сповненим утіх, без жодних обов’язків і зобов'язань. Натомість Бог, вимагаючи в нас покори і послуху, має на меті лише одне – Він хоче,  щоб ми належали Йому,  шанобливо боялися і любили Його, а відтак були благословенні і вспадкували вічне життя і спасіння, котре Він пропонує нас через Свого Сина.
Апостол Яків каже  – “Впокоріться святому і праведному Богові!” Іншими словами, він закликає: “Станьте під Божу руку, в ряди вірних Божих людей, під провід Його волі і Його святого Слова”.  Хтось запитає: «А що це мені дасть?» Яків відповідає: «Якщо ви впокоритесь всемогутньому, милостивому, люблячому Богові, то диявол втече від вас геть! Покора Богові дає нам змогу протистояти дияволу». 
Однак, є ще одне важливе питання: “Чи можемо ми за своєю природою виявляти правдиву покору Богові?” Правильна відповідь:  “Ні! Правдива покора, не можлива без віри в Христа, який примирив нас із небесним Отцем ціною власної крові”. Правдивий стан кожної людини, котра приходить на цей світ  – непокора Богові і ворожнеча, цілковите зіпсуття. Але, подивімось, що робить Бог для такого пропащого і непокірного грішника? У Христі, Котрий сам впокорився досконало, Бог через Таїнство Святого  Хрищення прилучає нас до Своєї сім’ї, даючи нам у святій купелі Хрищення прощення гріхів і спасіння. Христос понизив Себе аж до смерті хресної, але прославився Своїм воскресінням і посіданням праворуч Отця, щоб і ми – впокорившись Богові і Його святій волі, витерпівши за Христа випробування і страждання, зазнавши часто лиха від цього світу – звеличились з Христом у Царстві Божому!
Християнам часто дорікають, що вони називають себе “рабами Божими”. Але ми не соромимось цього звання.  Воно свідчить про нашу любов до небесного Отця і вдячність Його Однородженому Синові за прощення гріхів і спасіння.
Дорогі брати і сестри, не бійтесь коритися Богові, як про це каже апостол Яків. Бійтесь коритися гріхові і дияволу.   Християнам потрібно завжди наближатися до Бога, а не віддалятися від Нього. Яків каже: “Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас”.  Ці слова звернені до віруючих.  Іноді віруючі занепадають у вірі, стають “літепними”, інертними, байдужими до Божого Слова, до молитви, віддаляються від Бога. А це небезпечно. Бо віддаляючись від Бога, ми потрапляємо у поле впливу диявола. 
Що означає коритися Богові? Це означає:
• Віддати себе Богові цілком і повністю;
• Зробити це добровільно і без вагання;
• Доручити Йому всі свої думки і вчинки!
• Служити Йому на кожному місці свого життя.
• В усьому покладатися на Бога, знаючи, що все, що він робить – нам на добро.
Така покора і послух вказує шлях, яким віруючі пов’язані з Богом і один з одним у Церкві Христовій (бажання служити одне одному, носити тягарі один одного, хочеш бути першим – стань останнім).
Що означає – спротивлятись дияволу? Це означає в усьому покладатись на Бога і не слухатись спокус лукавого, уникати того, що є гріховним і недобрим, як от  – погане товариство, гріховні розваги, непристойні жарти, вживання нецензурних слів, грошолюбство, заздрощі, гнів, сварка, пліткування, привласнення чужого тощо.
Що хотів би найперше бачити в християнах диявол, і що саме в людях є добрим для нього? Він радіє коли люди пихаті, гордують Богом і ближнім, покладаються на себе, а не на Бога, не дякують Богові, звеличують себе, а не Бога, сваряться одне з одним, гніваються, не прощають одне одному, не люблять одне одного, заздрять. Дияволу не до вподоби мир і добро поміж людьми, правдива любов і прощення.
Ми не повинні недооцінювати підступність і небезпеку, яка йде від диявола,  котрий разом зі своїми слугами щодня виступає на бій з віруючими і невіруючими.  Диявол — не вигадка, а реальність. Апостол Петро застерігає: “8 Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого” (1Петр.6:8). Для того, щоб заволодіти людською душею і запровадити людину до пекла, диявол не цурається ніяких засобів. Тому, як каже Святий Петро: “1-е Петра 5: 9 Противтесь йому (дияволу), тверді в вірі, знавши, що ті самі муки трапляються й вашому братству по світі”.
Чи можемо ми чинити спротив дияволу? Самі – ні! Але з Божою поміччю – так! Як саме? Ми повинні підготуватись добре готувати себе до його нападів, як цього навчає Боже Слово: “11 Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських.  14 Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і одягнувшись у броню праведности,  15 і взувши ноги в готовість Євангелії миру. 16 А найбільш над усе візьміть щита віри, яким зможете погасити всі огненні стріли лукавого. 17 Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже” (Еф.6:11-17).
Дорогі брати і сестри, впокоряйтесь Богові, Його святій волі, Його Слову, зміцнюйте свою віру Тілом і Кров’ю Ісуса Христа в Господній вечері, йдіть за Христом, міцно стійте в рядах Христових учнів з Божою зброєю в руках. І тоді диявол – втече від вас, бо буде знати, що не переможе! Пам'ятайте, що Христос своєю смертю на хресті здобув перемогу над гріхом і дияволом і через віру в Нього ця перемога належить нам.

Господь же нехай серця ваші спрямує на Божу любов та терпеливість Христову! Амінь!  

Як зароджується віра? (нарис проповіді)

Текст проповіді: Послання Ап.Павла до ефесян 1:3-6
3 Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах, 4 так як вибрав у Ньому Він нас перше закладин світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, 5 призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї, 6 на хвалу слави благодаті Своєї, якою Він обдарував нас в Улюбленім…

Мир вам у Христі, Господі нашім!
Дорогі брати і сестри,

Понад 2000 років тому сліпців, котрі прийшли до Ісуса, щоб Той зцілив їх, Спаситель спитав: «Чи ви віруєте, що Я можу це зробити?» Вони відповіли: «Так, Господи!» (Матвія 9:27,28).  Біблія навчає, що Богові слід вірити без жодного сумніву і догодити Йому без віри неможливо. Кожен отримає згідно своєї віри.  Бог робить дива, Він вже зробив їх в житті кожного з нас, бо для Нього немає нічого неможливого.
Сучасне Християнство почасти має проблему з вірним розумінням віри та спасіння. Слово Боже говорить, що ми спасенні через віру, виключно з Божої ласки. Тоді виникає питання: «Як саме це відбувається?» Чимало людей вірять, що Бог запровадив спасіння через Христа, Свого Однородженого Сина, але водночас вони переконані, що людям слід самим вибрати Христа чи віру в Христа. Ця думка нині заполонила численні християнські деномінації і активно пропагується. Її прихильники кажуть, що Христос помер за нас, але це не має жодного стосунку до нас допоки ми самі не приймемо Його за свого Спасителя. Апостол Павло цілковито спростовує подібне, кажучи, що це «Бог… вибрав нас перше закладин світу».  У Євангелії від Івана Спаситель говорить: «Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас, і вас настановив, щоб ішли ви й приносили плід, і щоб плід ваш зостався, щоб дав вам Отець, чого тільки попросите в Імення Моє» (Івана 15:16).
Поміркуймо над такими питаннями: Чи Адам вибрав бути створеним Богом? Чи Авраам вибрав повірити в Бога, котрого не знав? Чи вибрав Мойсей вивести Божих людей з Єгипту? Чи Йона сам вирішив піти до Ніневії? Чи апостоли Петро і Павло самі вибрали Ісуса, адже Петро сказав Йому: «Відійди від мене, Господи, бо я грішна людина!» (Луки 5:8), а Павло, засліплений Господом, промовив: «Хто Ти, Господи?» (Дії 9:5). Чи ви самі вирішили повірити в Бога? Чи натомість Бог сам прийшов до вас і створив всередині вас спасенну віру? Саме так і сталося.
У другому розділі послання до Ефесян апостол Павло каже: «1 І вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, 2 в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних… Бог полюбив і оживив…» (Еф.2:1-6). Скажіть, будь-ласка, чи мертвий може сам ожити? Ні, це цілковито неможливо! Так само і ті, що мертві через гріхи від народження, без допомоги Святого Духа не можуть ожити і прийти до Бога самі.
Дорогі брати і сестри, Святе Писання чітко і ясно навчає, що ми НЕ ОБИРАЄМО повірити в Бога, але це Бог створює в нашім серці спасенну віру. У Своїй одвічній, незбагненній для людського розуму мудрості , Бог поглянув крізь століття і тисячоліття і вибрав нас, щоб ми повірили в Нього.  Отож ми тішимося і радіємо, що наша віра в Спасителя не є простою випадковістю чи збігом обставин. Так вчинив небесний Отець.  Ось чому Павло говорить: «не може сказати ніхто: Ісус це Господь, як тільки Духом Святим…» (1Кор.12:3).  Таким чином, якщо ви вірите в Ісуса Христа як Свого єдиного Господа і Спасителя – це означає, що така є воля Божа щодо вас і вся слава належить Богові.
Чому і для чого Бог вибрав нас із вами? Апостол Павло відповідає на це питання в 2-му Посланні до Солунян, де він говорить: «Бог вибрав вас спочатку на спасіння освяченням Духа та вірою в правду, 14 до чого покликав Він вас через наше Євангеліє, щоб отримати славу Господа нашого Ісуса Христа». (1Сол.2:13-14).  Отож Бог вибрав нас для того, щоб ми перебували в Його славі і ширили її.  Ось чому, вивчаючи Катехізис, ми кажемо: «Я вірю, що не можу сам власними силами повірити в Бога чи прийти до Нього, але Святий Дух покликав мене через Євангеліє, просвітив мене Своїми дарами, освятив мене і утримує мене в правдивій вірі».
Бог сам вирішив прийти в цей світ і принести нам правдивий мир.  Слово сталося тілом і перебувало серед нас, як каже євангелист Іван (Івана 1). Метою Спасителя було принести Своє святе життя як досконалу жертву за непослух людства Богові.  Він виконав Свою працю щодо нашого викуплення повністю і досконало. І якщо ми кажемо, що нині ми повинні самі прийняти рішення щодо віри в Ісуса, то це означає, що сповненого Христом недостатньо. Подібна думка краде в нас наше спасіння з благодаті, про котре навчає Біблія.
Ми належно шануємо Бога, коли визнаємо, що якщо вибір був би за нами, то ми б завжди вибирали зло. Але оскільки Бог сам вибрав нас від закладин світу, увійшов в наше життя і став нашим Спасителем, нині ми можемо розрізняти добро і зло.  Ми не може знати, чому Бог одних вибрав, а інших ні.  Але ми знаємо, що Божа любов виливається на всіх і Бог пропонує спасіння всім. Євангелист Іван каже: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне.» (Івана 3:16). 
Дорогі брати і сестри, Бог вже зробив Свій  вибір щодо нас. Він віддав за нас Свого Сина, щоб через Нього ми мали прощення гріхів, життя і спасіння.  Нині Святий Дух скеровує нас обирати не смерть, а життя, близькість до Бога, правдивий мир і служіння Богові та ближнім. Використовуйте час свого земного життя, щоб служити Господеві. Розпочніть зі своєї родини, скеровуйте своїх рідних, друзів, знайомих  до відданої присвяти Богові. Підтримуйте проповідування Христового Євангелія, щоб Царство Боже ширилося. Зростайте у вірі через слухання та вивчення Божого Слова, перебувайте якомога ближче до Бога, довіртеся Йому і покладіться на Нього.
Небесний Отець вибрав Свого Сина, щоб Той став вашим Викупителем і Спасителем, помер за ваші гріхи.  Він також захотів, щоб ви належали Йому. Це Його вибір! Тепер вам, як дітям Божим, викупленим, обмитим від гріхів та освяченим і всиновленим належиться твердо вірити в те, що Ісус зробив для вас і йти за Ним, – щоденно до кінця вашого земного життя. «У Нім стали ми…спадкоємцями, бувши призначені наперед постановою Того, Хто все чинить за радою волі Своєї… У Ньому…ви, як почули були слово істини, Євангеліє спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці» (Еф.1:11,13).

Ісусові Христові – Сину Божому,  разом з Отцем і Святим Духом віддаймо всю шану, славу і поклоніння нині і повіки. АМІНЬ!

Чи дійсно смерть - це кінець? (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 5:21-43
21 І коли переплив Ісус човном на той бік знову, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем.  22 І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,  23 і дуже благає Його та говорить: Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила!...  24 І пішов Він із ним. За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього.  25 А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була,  26 що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,  27 як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп ззаду, і доторкнулась до одежі Його... 28 Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю... 29 І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!  30 І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: Хто доторкнувсь до Моєї одежі?  31 І відказали Йому Його учні: Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: Хто доторкнувся до Мене? 32 А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.  33 І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла...  34 А Він їй сказав: Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги! 35 Як Він ще говорив, приходять ось від старшини синагоги та й кажуть: Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?... 36 А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги: Не лякайсь, тільки віруй! 37 І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. 38 І приходять у дім старшини синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили. 39 А ввійшовши, сказав Він до них: Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить! 40 І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. 41 І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: “Таліта, кум” що значить: Дівчатко, кажу тобі встань! 42 І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!... 43 А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів. 

Благодать вам і мир від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Днями я отримав прохання від приятелів молитися за немовлятко і матір, котрі перебували у пологовому будинку.  Дитя було у важкому стані і невдовзі померло. Однак перед тим, його охристили і передали під Божу опіку. Нині воно – в Божих руках.
Відповідно до вчення Святого Писання християни сприймають фізичну смерть, як щось тимчасове, очікуючи тілесного воскресіння, тому свій стан після фізичної смерті вони називають сном... Померлі віруючі сплять в очікуванні часу коли Спаситель прийде і розбудить їх, підійме їх з пороху земного до життя (Мт.27:52, Івана 11:11, Дії 7:60, Дії 13:36, 1Кор.11:30, 1Сол.4:13-15).
 Нинішній євангельський текст говорить нам про Божественну силу і могутність нашого Спасителя. Ця сила виявляється у вірі в Нього, яку Він бачить в серцях, які покладаються на Нього і звертаються до Нього зі своїми благаннями і проханнями, знаючи, що для Бога немає неможливої жодної речі.  На відміну від нас, Господь бачить те, що є всередині людського серця (1Сам.16:7).  Від Нього ніщо не сховається.
Він бачив віру хворої жінки, яка торкнулася краю Його одежі, прагнучи отримати одужання. Питання Ісуса: “Хто торкнувся Моєї одежі?” стосується, насамперед сповідання віри. Жінка, яка висловила це сповідання, вірила, що Ісус їй допоможе. Звернімо увагу на слова Ісуса, які він промовив до жінки: “Твоя віра, о дочко, спасла тебе...”. 
Нам почасти бракує впевненості у тім, що віра в Спасителя має велику силу. Люди нерідко Ісуса благають Христа про щось без віри і з сумнівом, тому й не дістають того, про що просять. Господь – досконалий Знавець людських сердець,  бачив спасенну віру в серці старійшини синагоги, донька якого була смертельно хвора і невдовзі померла.  Зауважмо, що старійшина синагоги на ім'я Яір — людина поважна і шанована усіма не соромиться вклонитися Ісусові в присутності великого натовпу і благати Його, щоб Той врятував його улюблену доньку. 
Марко оповідає, що Ісус діє спокійно і без поспіху. Він прямує до додому Яіра в оточенні великого натовпу, а дорогою стається пригода з жінкою і Він знаходить час також для неї. Згодом виникне подібна ситуація, коли помре брат Марії і Марти Лазар. Ісус прийме цю новину з болем і смутком, але не кинеться стрімголов до дому покійного. Нам інколи помилково здається, що коли ми молимось до Бога, благаємо Його про щось – Він зволікає і бариться з відповіддю. Причина цього –  брак терпіння і покладання на Бога.
Коли Господь приходить до дому Яіра, Він чує глузування з боку декого з присутніх: “Нарешті ти прийшов, але для чого? Адже дівча вже померло і тобі не під силу щось змінити”. Вони не знають або не вірять, що в руці Сина Божого є влада над життям і смертю, що для Нього немає неможливої жодної речі.  Написано: “41 І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: “Таліта, кумі” що значить: Дівчатко, кажу тобі встань! 42 І в ту мить підвелося й ходило дівча...” Від побаченого присутні втратили мову — дівча, яке щойно було мертве, ожило! Досі нічого подібного вони не бачили! Досі на їхніх очах ніхто з мертвих не воскресав...
Спаситель виявив свою могутність і замкнув вуста насмішникам. А для Яіра сповнилось те, про що звістив пророк Єремія: “25 Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його!  26 Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє...” (Плач Є.3:25,26).  Нечувано! Лише кілька слів — і дівча ожило! Ось яка могутня сила міститься у Божому Слові! Цим Словом Бог створив світ. Ісус Своїм словом воскресив мертвих! Нині могутнє Слово Боже навертає грішника до каяття і спасає його від загибелі та пекла.  Ви маєте це слово у вигляді друкованої Біблії. Пам'ятайте про це! Оточіть своє життя могутнім Божим Словом, наповніть себе ним по вінця і будете завжди в безпеці.
Дорогі брати і сестри, захоплені вихором щоденних життєвих справ, негараздів  та метушні ми нерідко задля годиться, поспіхом висловлюємо співчуття тим, хто втратив своїх рідних і близьких і не знаходимо достатньо часу, щоб почути рятівне Слово Боже, в якому Господь дарує кожному радість та втіху. Поклавши руку на серце, ми повинні визнати, що не завжди кладемо надію на Господа і Його спасіння, не завжди віддаємо Йому належну шану, не завжди покірно і терпеливо мовчимо, коли Він промовляє до нас, не завжди цінуємо життя, яке дав нам Бог для спасіння, не завжди належно думаємо про смерть, яку бачимо на власні очі і до якої одного дня прийдемо самі.
Господь каже нам, що фізична смерть  – це не кінець. Це лише початок іншого життя, відмінного від земного. Отож, ми повинні бути вдячні Богові за Його благословіння на землі і на небесах. Господь очікує, що ми лише у Ньому шукатимемо добра і спасіння, так само як ізраїльтяни шукали порятунку у піднятому Мойсеєм на жердині мідяному змієві (Числа 21:9).  Для них то був єдиний шанс уникнути загибелі. Так само і для нас — Ісус Христос є єдиною дорогою до спасіння і Царства небесного. Біблія запевняє, що кожен, хто вірує в Сина Божого, хоч і помре — житиме вічно.  Це тверда і незаперечна Божа обітниця. Християнину, сповненому віри в Спасителя, не страшно наближатися до “долини смертної темряви”, бо він знає, що Його Добрий Пастир поруч і переведе його від дочасного до вічного. В останню хвилину земного життя Він промовляє до нього: “Не лякайся! Тільки віруй! Твоя віра в Мене спасла тебе. Відійди з миром!”.

Отцеві, що створив нас, Божому Синові, що викупив нас, Святому Духові, що освятив нас  - віддаймо славу, честь і поклін, котрі належать їм нині і повіки. АМІНЬ! 

Любов до Бога і ближнього (нарис проповіді)

Текст проповіді: Послання Ап.Павла до римлян 13:8-14
8 Не будьте винні нікому нічого, крім того, щоб любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закона. 9 Бо заповіді: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не свідкуй неправдиво, Не пожадай й які інші, вони містяться всі в цьому слові: Люби свого ближнього, як самого себе! 10 Любов не чинить зла ближньому, тож любов – це виконання Закону. 11 І це тому, що знаєте час, що пора нам уже пробудитись від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді, коли ми ввірували. 12 Ніч минула, а день наблизився, тож відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла. 13 Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п'янстві, не в перелюбі та розпусті, не в сварні та заздрощах, 14 але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертайте на пожадливість!  

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Написано: «Любов не чинить зла ближньому, то ж любов – це виконання Закону»…
Нині остання неділя перед Великим Постом – це саме той час, коли ми особливим чином можемо і повинні зосередитися на ціні нашого викуплення Ісусом Христом і нашому щоденному християнському житті. Апостол Павло у сьогоднішньому посланні  скеровує нас до розуміння правдивої любові до ближнього, що є наслідком любові Бога до нас, завдяки якій Син Божий пішов на хрест. Він спонукає нас замислитись над правдивими чеснотами віруючих і належним пошануванням Божих заповідей. Наша любов до Бога і ближнього є нашою відповіддю на те, що Бог зробив для нас. Цінуючи зроблене для нас Богом, дякуючи Богові за те, що Він прийняв нас такими, як ми є, ми хочемо шанувати цей Божий дарунок  нашим новим життям у Христі, у цілковитій злагоді з Божими Заповідями.
Павло каже: «Не будьте винні нікому нічого, окрім того, аби любити один одного. Бо хто іншого любить, той виконав Закон». Поміркуймо якою ж насправді є наша любов до ближнього, дорогі у Христі? Чи завжди, в ставленні до ближнього, вона присутня?
Божий Закон говорить: «Не чини перелюбу». Натомість ми повинні визнати, що кожен тим чи іншим чином цю заповідь порушив – або неналежним пошануванням запровадженого Богом шлюбу – власного чи чужого словом або ділом, або життям без шлюбу.  Сумно і прикро, що жоден недолугий жарт нині не буває без того, аби у ньому не йшлося про подружню зраду чи аморальність, над котрою люди потішаються, наче це звична і цілком прийнятна річ. 
Закон Божий говорить: «Не вбивай». Поміркуйте, чи ви бува не були причетні до спонукання до вбивства. Можливо, ваші знайомі чи приятелі скаржились вам, що їхня вагітність не на часі, що обставини життя та інші життєві плани не дозволяють їм мати дитину, а ви не застерегли їх від хибного кроку? Можливо, ви когось образили або не допомогли в скрутний час і це могло спричинитися до серйозної загрози людському життю?
Написано: «Не кради». Однак люди нині вдаються до таких неймовірних хитрощів, порушуючи цю заповідь, що вводять в оману не лише інших, а й себе самих. Існує незчисленна кількість витончених махінацій, за допомогою яких люди намагаються обдурити ближнього чи поцупити щось у нього.
Святе Писання каже: «Не свідчи неправдиво». Натомість неправдиве свідчення, обмовляння, нищення доброго ймення ближнього вже стало повсякденною нормою багатьох.
Божий Закон застерігає: «Не пожадай».  Однак людське серце так часто потрапляє в полон пожадання і плекає думки про те, як би отримати те, що не є нашою власністю – від чужої дружини чи чоловіка,  до чужого майна, працівника чи підприємства. Рейдерство вже стало повсякденним явищем.
Отож на кожному кроці ми бачимо брак любові до Бога і до ближнього.
Всі люди в той чи інший спосіб порушують Божі Заповіді. У своєму посланні Яків говорить, що хто «згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Якова 2:10). Іншими словами – людина, котра порушила бодай одну із Божих Заповідей, зневажує увесь Закон Божий, усі Заповіді. Правда полягає  в тім, що люди дедалі більше знижують межу чутливості щодо власних гріхів, нехтують ними або легковажать. Натомість треба конче звертати на них увагу, а це потребує важкої щоденної праці з нашого боку.
Дорогі брати і сестри, святий Павло каже: «Пора нам уже пробудитись від сну… Ніч минула, а день наблизився».  Наш Спасителя гряде і одного дня Він прийде вдруге.  Наш Цар, Господь святого і правдивого світла, Податель життя і спасіння, досконалий Виконавець Закону за нас, не повинен застати нас сплячими, недоброчесними, «в гульні та п'янстві, в перелюбі та розпусті, в сварні та заздрощах», а в живій вірі в Нього, в правдивій любові до Бога та ближнього, в тому, що «правдиве, чесне, праведне, чисте, приємне Богові, чеснотне, гідне хвали» (Филипян 4:8).  Якщо ж наш Цар застане нас духовно окраденими і байдужими, то горе нам. В цю пастку потрапляють чимало віруючих, коли вони не піклуються про свою віру, не докладають зусиль для читання та дослідження Слова Божого, не слухають його з радістю та втіхою, схиляються до думки, що бути в церкві щонеділі – це надто велика жертва і надмірна витрата часу.
Але наш Цар гряде і Він вже тут. Він звіщає нам Своє Слово і благословляє нас Своїми дарами. Він дивиться на наші серця і бачить, чи ми належно шануємо і цінуємо Його дари і поклоняємось Йому у вірі та правді.
Дорогі брати і сестри, не спімо духовним сном, прокиньмося, пильнуймо, зодягнімось у «повну Божу зброю», у зброю світла, щоб вистояти в духовній війні, котра постійно триває довкола нас і всередині нас. Пам’ятайте – диявол постійно бореться за наші душі. І коли ми чуємо ці слова і байдуже позіхаємо – це саме те, чого йому треба від нас. Натомість каймося у гріхах, сповідаймося, женімо геть ганебні думки та вчинки. Зодягнімося у праведність Христа, наслідуючи  Його і отримуючи від Нього прощення у Його правдивих Тілі та Крові в Господній вечері. Турбуймося про те, як отримати якнайбільше Євангелія в усіх його видах.
Не забувайте яким довготерпеливим, милостивим, люблячим і милосердним є наш Господь, котрий завжди готовий пробачити нам наші провини. Він виграв найзапеклішу битву з усіх – битву проти сил темряви, гріха, диявола і смерті. Він здобув перемогу над цими смертельними ворогами Своїми святими ранами і кров’ю, пролитою за нас на Голгофі. Він прийде вдруге, щоб розбити темряву остаточно і допровадити нас до Свого Царства вічного світла. Заради цього Він зодягнувся у людську плоть і народився від Діви Марії, жив людським життям і викупив нас. Тож ходімо Його дорогою, дорогою правди і світла, бо Він зробив нас людьми світла. Чинімо відповідно до Його Слова.
Ісусові Христові, який гряде у славі, який вже нині перебуває серед нас, разом з Отцем і Святим Духом, віддаймо всю шану, славу і поклоніння нині і повіки. Благодать Божа нехай буде з вами. Амінь.   

Зцілення чи спасіння? Що головне?

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 1:29-39
29 І вийшли вони із синагоги невдовзі, і прийшли з Яковом та Іваном до дому Симонового й Андрієвого. 30 А теща Симонова лежала в гарячці; і зараз сказали про неї Йому. 31 І Він підійшов і підвів її, узявши за руку, і гарячка покинула ту, і вона почала прислуговувати їм. 32 А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих. 33 І все місто зібралося перед дверима. 34 І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв. А демонам не дозволяв Він казати, що знають Його. 35 А над ранком, як ще дуже темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився. 36 А Симон та ті, що були з ним, поспішили за Ним. 37 І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: Усі шукають Тебе. 38 А Він промовляє до них: Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов. 39 І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв.   

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Напевно у багатьох із вас є знайомі з певними фізичними обмеженнями. Мусимо визнати, що у нас досі не створені належні умови для таких людей, як це є в багатьох країнах світу.  Громадяни з інвалідністю почасти не можуть вибратися за межі власного помешкання, скористатися громадським транспортом, відвідати якісь установи чи магазини.  Втім, нерідко саме фізично обмежені, люди з інвалідністю чи хворі стають для багатьох зразком палкої віри і покладання на Господа, а натомість добре здоров’я інших ще не є доказом їхньої  живої віри в Господа. У зв’язку з цим постає питання: «Як ми, як віруючі, сприймаємо різні життєві негаразди і випробування?» 
У нинішньому євангельському тексті Марко говорить про те, як Ісус уздоровив тещу Симона Петра і багатьох немічних.  Повідомлення про Петрову тещу свідчить про те, що у Симона була сім’я, і вочевидь не лише у нього, а й в інших учнів Христа і ця річ цілком нормальна і природна для Божих служителів , натомість заборона служителям одружуватись суперечить Божому Слову.
Щойно люди почули, що з’явився Той, хто зціляє від усіх хвороб, як до Нього звідусіль почали приводити  та приносити недужих і хворих!  Марко говорить, що Ісус не уздоровив ВСІХ немічних і хворих у тому місті, бо інакше Йому б довелось займатись лише зціленням, але Він також навчав і проповідував.  Зі слів Марка, хворих і немічних було так багато, що Спаситель приймав їх до глибокої ночі, а «над ранком, як ще дуже темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився…». 
Ісусові, без сумніву, було відомо, що чимало тих, що прийшли до Нього, шукають не Спасителя від гріхів, а лише Цілителя від недуг. Тому Він нагадує учням про головну мету Свого служіння на землі і каже: «Ходімо в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов».  Його мета – це, насамперед, не зцілення і дарування людям досконалого здоров’я, як проголошують деякі церкви і вірять деякі віруючі, а звіщення грішникам Євангелія, прощення їхніх гріхів, дарування їм вічного життя і спасіння. 
Як віруючі, ми просимо Господа, щоб Він уздоровив хворих, відвідуємо їх в лікарні і вдома, молимось за них. Але ми також покладаємось на Божу ласку і волю, і пам’ятаємо, що через гріх, тут, на землі, нічого досконалого, включно зі здоров’ям, ніколи не буде. Отож ми страждаємо, хворіємо, стаємо немічними, але при цьому повинні пам’ятати, що милостивий Господь завжди поруч нас, щоденно піклується про нас. Зцілення Ісусом хворих і немічних повинні були служити незаперечним доказом того, що Він дійсно є Сином Божим, Спасителем світу.
Дорогі брати і сестри,  серед присутніх тут напевно не знайдеться жодного, у кого б не було якоїсь немочі чи недуги.  І якщо у вас виникають думки, на кшталт оцих: «Можливо, Бог розсердився на мене?»,  «Можливо я зробив щось таке, що Йому не сподобалось?» , «Напевно Бог забув про мене?…» , «Я намагався бути добрим, але, очевидно не все робив як слід, отож тепер Бог карає мене», то пригадайте вірші зі Старого Заповіту, з книги Йова: «Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні,  не як дні наймита!... 2 Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою, 3 так місяці марноти дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили... 4 Коли я кладусь, то кажу: Коли встану?» (Йова 7:1-4). 
Що ми бачимо? Невже Бог відвернувся від Йова. Він був дуже заможним і втратив все, що мав – дітей і нажите майно.  Він завжди і в усьому покладався на Бога і жив побожним життям. Він не міг збагнути чому з ним сталася ця біда. В його голові роїлися думки: «Я не заслужив цього. Мені належиться краща доля».  З книги Йова ми дізнаємось про те, що Бог хотів запевнити диявола, що праведний Йов за жодних життєвих обставин не зречеться Його. І саме покладання Йова на Бога за будь-яких життєвих обставин, готовність брати з Божої руки все – є прикладом для кожного з нас.
Питання про те, що ми заслуговуємо, і як Бог виявляє до нас Своє милосердя, є важливим. Наше єство каже: «Що з того, що Бог зцілив когось, але ж Він не зцілив мене! Що з того, що Він уздоровив тещу Петра, доньку Яіра, розслабленого чоловіка! Але ж мої немочі не зцілені!». І тоді Біблія відповідає нам, що це не так, що Ісус насправді зцілив КОЖНОГО З НАС, оживив тих, що були мертві у гріхах, підніс до нового життя! (Івана 12:32). 
Нам здається, що ми заслуговуємо  на добре, що ми страждаємо незаслужено, несправедливо. Однак Святе Писання каже, що насправді  нам не належиться добре, бо ми грішимо. Ми приходимо на цей світ грішними. Єдине, на що ми заслуговуємо цілком справедливо – це Божий гнів і покарання.  Однак втішна Євангельська звістка, яку ми чуємо від Христа, запевняє нас у тім, що заради Божого Сина небесний Отець не дає нам те, на що ми справді заслуговуємо, як грішники, а натомість дарує нам прощення гріхів, життя і спасіння. Ми звемо цю Божу ласку радісним обміном.
Теща апостола Петра була грішною, як і усі ми, як усі люди на землі. Але вона не отримала того, на що залужила. Через хворобу вона могла померти.  Однак до неї прийшов Спаситель і приніс їй благодать. Зверніть увагу на те, як про це говориться в Євангелії: Не вона прийшла до Ісуса Христа, а Він до неї. Подібним чином Христос прийшов до кожного з нас.  Ми охрищені в ім’я Триєдиного Бога, і Таїнство Святого Хрищення є Божою дією щодо нас, а не навпаки. Бог притягує нас до себе через засоби благодаті – Слово і Таїнство, а не ми самі вирішуємо прийняти Бога.
Учні кажуть Христові: «Всі шукають Тебе». Це правда, – багато людей шукають Бога. Однак, на жаль, чимало шукають Його не там, де треба, а там де Його нема і хочуть потрапити до Царства небесного тією дорогою, яка туди не веде. Єдина дорога, яка веде до спасіння і Царства Божого, є Син Божий, який каже: «Я дорога і правда і життя». (Івана 14:6).
Дорогі брати і сестри, не зважаючи на всі життєві випробування, страждання і немочі, ми постійно чуємо в  Божому Слові запевнення у тім, що Бог зітре з наших очей кожну сльозу і оселить нас там, де не буде вже ні смутку, ні болю. Господь говорить: «до Себе Я всіх притягну»  (Ів.12:32).  Через віру в Спасителя Христа ми вспадковуємо Його перемогу над смертю, дияволом і гріхом, отримуємо прощення гріхів, життя і спасіння. Своїм Євангелієм, Своїми правдивими Тілом і Кров’ю у Господній вечері Він знову і знову запевняє на у тім, що ми можемо завжди з певністю довірятися Йому і покладатися на Нього. Міцно тримаймося Христа до останнього подиху! З Ним переможемо!

Йому одному разом з Отцем і Святим Духом належить вся слава, шана і поклоніння нині і повіки вічні. Амінь. 

Сила Божого Слова (проповідь)

Текст проповіді: Євангеліє від Марка 1:21-29 21 І приходять вони в Капернаум. І негайно в суботу ввійшов Він у синагогу, і навчати зачав.22 І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники. 23 І зараз у їхній синагозі знайшовся один чоловік, що мав духа нечистого, і він закричав, 24 і сказав: Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю Тебе, хто Ти, Божий Святий. 25 Ісус же йому заказав: Замовчи, і вийди з нього! 26 І затряс дух нечистий того, і, скрикнувши голосом гучним, вийшов із нього. 27 І жахнулися всі, аж питали вони один одного, кажучи: Що це таке? Нова наука із потугою! Навіть духам нечистим наказує Він, і вони Його слухають. 28 І чутка про Нього пішла хвилі тієї по всій Галілейській країні.

Благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

Мало не щодня, надто нині, ми звідусіль чуємо слова – «сила, міць, могутність, влада». Їх  можна застосувати до різних аспектів нашого життя.  Ми можемо вести мову про творчу енергію митців, винахідників, фахівців різних галузей,  яка виявляється в чудових зразках мистецтва, в здобутках  сучасних новітніх технологій.  Можемо говорити про силу, яка лікує і вбиває, про силу зла і добра, про силу до життя, про силу, що все змінює. Коли одна сила постає проти іншої, виникає конфлікт, в котрому є переможець і переможений. І коли бере верх та сила, на перемогу якої ми сподівались, – це викликає в нас захоплення, а в іншому випадку – розчарування і відчай. 
Ми є свідками проявів величезної руйнівної енергії та сили різного роду природних явищ і катаклізмів, які стаються на землі дедалі частіше – ураганів, цунамі, виверження вулканів, землетрусів, повеней. Внаслідок цього жертвами стихії нерідко стають сотні і тисячі людей. Інколи здобутки людського розуму, які планувалися використовувати задля добра людства, стають причиною лиха. 1986 року сила атома, вийшовши з під контролю людини в Чорнобилі, стала причиною смертей тисяч людей і перетворила чудову поліську землю на зону відчуження.
Люди часто змагаються з силою природи. Їм здається, що вони можуть повністю підкорити природу і заставити її робити те, що їм заманеться. Вони вирубують ліси, осушують  болота, змінюють русла річок і зводять на них величезні гідроелектростанції та водосховища.  Але коли одного дня стається неочікувана повінь, ламаються конструкції, несподівано настає незвичайна спека, випадає надмір дощу чи снігу, – то стає зрозумілим, що людина є істотою слабкою і незахищеною перед силами природи. 
Євангелист Марко нині нагадує нам про те, що могутня сила міститься не лише в природних явищах і новітніх технологіях, а також у Божому Слові. Загалом слово, як таке, також має чималу силу. Словом можна розрадити, втішити, заспокоїти, заставити плакати і радіти. Словом можна врятувати життя людини і вбити людину. Слова, які промовляє людина, наділена владними повноваженням важать дуже багато. Коли така людина говорить – її слухають багато людей.  Слова людей, яких ми поважаємо, любимо, яким довіряємо допомагають нам під час випробувань і страждань, вони дають нам втіху і радість, допомагають вистояти. Слова зміцнюють зв’язки між людьми і руйнують їх. Тому прошу вас – завжди пильнуйте за своїми словами, добре думайте перш ніж говорити.  Пам’ятайте, що каже Писання: «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!» (Филип.2:5), «що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це!» (Филип.4:8).
Зі Святого Писання ми дізнаємося про дуже могутню силу Божого Слова, що виявляється у творенні, а також силу Божого гніву і милосердя, силу змінювати, зцілювати, воскрешати з мертвих. Написано: Пс.33:9 бо сказав Він і сталось, наказав і з'явилось. Євр.11:3 віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме. Євр.4:12  Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. Апостол Павло називає Євангеліє Ісуса Христа «силою Божою на спасіння» (Рим.1:16).  Слово  Боже є «духовним мечем» (Еф.6:17 Візьміть і шолома спасіння, і меча духовного, який є Слово Боже). Божим Словом створений всесвіт і все, що є у нім – видиме і невидиме. Цього слова дуже боїться диявол. Він не хоче, щоб воно було нашою зброєю, нашим світильником на життєвій стежці, нашим правдивим поводирем, щоб воно звіщалося і проповідувалося. Мета диявола – тримати людей в темряві, необізнаними, без Божого Слова та його правди і сили. Отож церква, яка не навчає людей Божого Слова належно, – чинить на догоду дияволові та його слугам. 
У нинішньому тексті зі Святого Євангелія ми бачимо, як однієї суботи Ісус Христос прийшов до синагоги і почав навчати. На перший погляд, тут немає чогось незвичного. Так було заведено – здібних до навчання Писання чоловіків залучали до читання вибраного тексту і навчання. Втім, цього разу було дещо по іншому. Ісус читав Писання і навчав не так, як інші, як усі, що робили це до Нього – його навчання було незвичним і вражаючим для присутніх. Написано: «І дивувались науці Його, бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники».
Як саме навчали людей книжники? Вони спирались на юдейські приписи і людські правила, тому за їхнім навчанням годі було побачити Боже Слово. Одні книжники навчали і переповідали те, що казали інші книжники. Натомість Христова наука була зовсім іншою. Вона складалася цілковито з Божого Слова, зі Святого Писання. Спаситель навчав і говорив в такий спосіб, що присутні добре розуміли, що так робити може лише той, хто має владу, силу і повноваження. Вони відчували могутню силу Його Слова.  Згодом тим самим Словом Ісус зцілюватиме хворих, навертатиме грішників і воскрешатиме мертвих. Сила Його Слова заставлятиме тремтіти володарів і викликатиме страх і ненависть у Його ворогів. 
Дорогі брати і сестри, проповідуючи Боже Слово, ми повинні звіщати Його у повноті і правді, а не поширювати хибні власні припущення, думки та ідеї, котрі не мають нічого спільного з Божим Словом. Ми повинні робити це навіть тоді, коли багатьом це не буде подобатися. Ми мусимо називати речі своїми іменами – гріх гріхом, а благодать – благодаттю. Так наказує нам Господь.
Марко говорить, що Ісус не лише промовляє  як можновладний, але також демонструє всю силу і могутність Свого Слова. Злий дух, який заволодів волею одного нещасного чоловіка, тремтить перед Сином Божим, бо знає, що перед ним «Святий Божий», який «прийшов його погубити».  Ісус лише промовив: «Замовчи і вийди з нього!», як демон негайно залишив нещасного чоловіка.   Присутні, побачивши це, дуже злякалися. Ніхто з них досі нічого подібного не бачив. Все, що вони бачили – людей, які перебували під владою демонів людей, в котрих не було жодної надії щось змінити у їхньому безнадійному становищі. Аж ось прийшов Той, хто може наказати демонам піти геть і знищити їх. Вражені цим чудом,  присутні називають побачене «новою наукою з великою, нечуваною досі силою». 
І це чиста правда – Боже Слово має неймовірну могутню силу. Силою промовленого на хресті слова  «Звершилося!» (Івана 19:30) Син Божий раз і назавжди переміг гріх, диявола і смерть. Сила Божа міститься також у Святих Таїнствах, запроваджених Ісусом Христом. Діючи в них, вона створює в людських серцях віру  і зміцнює її, втішає, змиває гріх, дарує вічне життя і спасіння.
Дорогі брати і сестри, коли щось опиняється поза контролем, нам конче потрібна сила, здатна повернути контроль. Інколи людям здається, що той шалений світ, в котрому ми живемо, втратив будь-який контроль і нагадує суцільний хаос. Але як християни ми добре знаємо, що все у світі перебуває під контролем всемогутнього Бога. Він втішає і рятує, спасає і зцілює, дає життя і утримує все. Ми можемо цілковито і без жодного сумніву покластися на Нього. Сила Христового Євангелія зробила нас Божими дітьми, зняла пелену з наших очей, проголосила нас виправданими і прощеними у Нім. Цієї силою нас було воскрешено до нового життя і покликано звіщати спасенне Євангеліє цілому світові. Ця сила виявлятиметься щоразу, коли ви проголошуватимете ближнім Добру Звістку про нашого Спасителя. 

Триєдиному Богові  – Отцю, Сину і Святому Духові віддаймо всю славу, шану і поклоніння – нині і повіки. АМІНЬ.     

День Соборності України (проповідь)

Текст проповіді: Євангеліє від Луки 1:51-54
51 Він показує міць Свого рамена, розпорошує тих, хто пишається думкою серця свого! 52 Він могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, 53 удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим! 54 Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати
1 Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!  

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі брати і сестри,

Щороку 22 січня ми святкуємо День Соборності України.  Впродовж століть український народ був поділений, а українська земля була покраяна між державами, котрі зазіхали на неї, на нашу свободу і незалежність, докладали неймовірних зусиль, щоб роз’єднати нас. Багато поколінь наших співвітчизників мріяли і боролися за єдину незалежну соборну Українську Державу, яка буде побудована на ідеалах свободи, справедливості, добра та благочестя. Ця мрія втілилася в життя 22 січня 1919 року, коли уряд Української Народної Республіки своїм Універсалом проголосив Акт Злуки УНР та ЗУНР. Однак нині ворог знову намагається зруйнувати нашу єдність і виставити нас перед світом на посміховисько, твердячи, що ми неспроможні бути єдиною соборною державою без стороннього втручання. Отож ми щоденно і наполегливо повинні спростовувати цю хибну думку, долаючи труднощі та випробування.

Чим є для нас День Соборності нині?  Насамперед, він є для нас святом омріяної свободи і єднання. Ми знаємо, що свобода ніколи не дістається  дарма. Дуже часто вона дається  лише ціною людського життя.  Сьогодні ми пригадуємо ту неймовірно високу ціну, яку заплатив наш народ за свою свободу і незалежність, і схиляємо свої голови в пошані перед співвітчизниками, які загинули на Майдані,  на війні за останні роки, в таборах Гулагу, під час Голодомору і визвольних змагань.

Завдяки Богові, який «показує міць Свого рамена, могутніх скидає з престолів, підіймає покірливих, удовольняє голодних добром, а багатих пускає ні з чим», і нашим захисникам ми можемо святкувати нині День Соборності у відносній безпеці.  Ми можемо куштувати нині плоди дерева свободи лише тому, що наші захисники – молоді хлопці і дівчата, чоловіки та жінки, вояки і волонтери – принесли і продовжують далі приносити свої життя в жертву.

Кров за свободу, незалежність і єдність народу та країни проливається на нашій землі не вперше. Але ведучи мову про це, ми повинні також думати про свою духовну свободу і заплачену за цю свободу ціну. Понад 2000 років на Голгофі пролилася кров Божого Сина, щоб кожен із нас скуштував справжню свободу – визволення від рабства гріха, диявола та смерті.

Сповідуючи свою віру, у Символі віри ми промовляємо: «Я вірую в єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву»… Отож ми сповідуємо, що правдива Церква Ісуса Христа є соборна та єдина. На чому ж базується її єдність та соборність? На тому, що вона вірить в Триєдиного Бога – Отця, Сина і Святого Духа, що вона збудована на основі вчення апостолів і пророків, що її наріжним каменем, її основою є Ісус Христос, що кожен, хто належить до неї, має і сповідує однакову віру, перебуває в єдиному духовному тілі, підпорядкований єдиному голові Церкви – Сину Божому. 

Подібним чином, правдива єдність народу ґрунтується на єдиній вірі в Христа Спасителя, на Його Євангелії, на жертовному служінні Богові та ближнім, на правді Божого Слова, яке звіщається у чистоті, без фальшування і перекручення і змінює людські серця.

Десятиліттями український народ молиться до Бога словами відомої пісні «Боже, нам єдність подай». Там є такі слова:

Вислухай, Боже, благання,
Нищить недоля наш край.
В єдності сила народу –
Боже, нам єдність подай!

Злобу Любов'ю зцілити,
Господи, Ти нас навчи,
Правду й добро всім чинити,
Славить тебе живучи!

В те, що розквітне Вкраїна,
Боже, надію даруй.
Серцем палаючим Сина,
Всіх нас в любові згуртуй!

Однак ми досі розрізнені з багатьох причин… Чимало людей перебувають у полоні невіри, злоби і ненависті, заздрості та гніву, не бажають чинити добро і правду, прославляти святого і праведного Бога. Ми розпорошені і поділені. Втім, нині, як і десятиліття перед тим, молимося, аби Бог дав нам правдивої єдності, аби ми зробили на шляху до неї ще один крок. 

Цього дня Україною ширитимуться ланцюги єднання, в котрих братимуть участь тисячі людей. Скрізь, від Сходу до Заходу майорітимуть синьо-жовті знамена. Взявшись за руки, люди єднатимуться у спільній любові до Вітчизни. І це саме той час, коли кожен може і повинен ще раз подякувати Триєдиному Богові за свободу і незалежність України, за нашу духовну свободу, за благословення жити на цій землі і поклонятися Богові в дусі та правді.

Дякуймо Богові за Його ласку, завдяки якій ми можемо без страху проголошувати Христове Євангеліє і вічне визволення, свободу та незалежність, здобуті Ним для нас на хресті. Дякуймо Небесному Отцеві за те, що Він послав на землю Свого Однородженого Сина, який став нашим Спасителем і Викупителем. Дякуймо Сину Божому, який постраждав за нас і помер за ваші гріхи, щоб ми могли отримати благословенну радість небес. Дякуймо Святому Духові, котрий просвітив вас, привів нас до спасенної віри і вказав нам шлях до правдивої єдності та соборності.

Дорогі у Христі брати і сестри, радійте і тіштеся, бо ваші імена записані на небесах! Твердо стійте у свободі, котру ви дістали завдяки Христові, через віру в Нього, «не піддавайтеся знову в ярмо рабства», присвячуйте свої життя служінню Йому. Підтримуйте проповідування і поширення Його Євангелія. Нехай ваше служіння буде сповнене вдячності Богові, який вас полюбив невимовною любов’ю, віддавши за вас Свого Сина, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16).

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим, браття! Амінь.

Проповіді Божого Слова

Шановні читачі цього блогу, щиро запрошую вас до слухання моїх проповідей Божого Слова на каналі Telegram за ланкою - https://t.me/ulcwestsermons.
Буду вдячний за слухання і розповсюдження.

Ідіть за Мною! (проповіді Божого Слова)

Нарис проповіді
Текст проповіді: Євангеліє від Марка 1:16-20
16 А коли Він проходив біля Галілейського моря, то побачив Симона та Андрія, брата Симонового, що невода в море закидали, бо рибалки були.  17 І сказав їм Ісус: Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей.  18 І зараз вони свого невода кинули, та й пішли вслід за Ним.  19 А коли недалеко прийшов, то побачив Він Якова Заведеєвого та брата його Івана, що й вони в човні невода лагодили.  20 І зараз покликав Він їх. І вони залишили батька свого Заведея в човні з робітниками, і пішли вслід за Ним.

Христос народився!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі, брати і сестри,

Уявімо собі, як ці дорослі чоловіки – Симон і Андрій, Яків та Іван після слів Ісуса Христа, залишили усе – рибальство, рідних і близьких, приятелів і пішли за Спасителем. Невже подібне можливе? Що саме спонукало їх це зробити? Якою силою подібне може чинитись? Святий Марко говорить, що вони пішли за Ісусом, почувши Його Слово. Це було те саме Слово всемогутнього Господа, яким Він створив весь світ, яким підніс із гробу мертвого Лазаря, яким Він зціляв немічних і проголошував грішникам прощення гріхів і спасіння, яким Він притягнув до Себе кожного з нас.
Кожен віруючий, котрий читає чи чує слова нинішнього євангельського тексту, міркує над тим, як вони стосуються його, усіх, хто живе сьогодні. Адже всі ми маємо родини, тих, кого ми любимо, речі, якими ми користуємося в повсякденному житті?  Та чи дійсно між нами і тими чоловіками, які, за словам Марка, пішли за Христом існує суттєва відмінність? Ні! Суттєвої різниці немає. Вони пішли за Ним, тому що Він покликав їх. Ми присутні тут, тому що Він також покликав нас Своїм Євангелієм. Ми пішли за Ним і розпочали нове життя, яке цілковито відрізняється від того життя, в котрому не було Спасителя і віри в Нього.
Подивіться уважно які ми є – ми різні за освітою, родом занять, захопленнями і вподобаннями, багатьма іншими речами. І всіх нас Господь зібрав в одну Божу родину.  Симон і Андрій, Яків і Іван були простими людьми, яких більшість із нас.  Якось Авраам Лінкольн, який з великою повагою ставився до простих людей, трудівників, зауважив: «Напевно, Бог любить дуже простих людей, якщо Він створив їх так багато».
 Зверніть увагу, чим займалися чоловіки, коли Ісус їх покликав. Одні ловили рибу, а інші ремонтували сіті. Іншими словами, вони працювали, щоб заробити собі на життя і на утримання своїх родин. І саме в той час Ісус покликав цих простих трударів, аби вони йшли за Ним. Дивлячись на багатьох покликаних, ми не раз пригадаємо слова зі Святого Писання! Апостол Павло каже: «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне…» (1Кор.1:27). Пророк Амос говорить: «…я пастух та оброблювач диких фіґовниць. 15 І взяв мене Господь від отари, і промовив до мене Господь: Іди, пророкуй Моєму народові Ізраїлеві! (Амос 7:14-15).
Прикликаючи нас до Себе, Ісус Христос, не обіцяє нам ані великих статків, ані сповнення усіх наших бажань. Він також не обіцяє нам забезпеченого і ситого життя, спокою, а натомість кличе до щоденної,  важливої і самовідданої праці. Як ви гадаєте: Що означає для нас нині– йти за Христом? Ось що:
По-перше, це означає –  покладатися на Христа без жодного сумніву, вірити в Нього як Свого єдиного Господа і Спасителя у своєму серці і своїми вустами відкрито, не боячись, не цураючись і не соромлячись своєї віри, сповідувати її. Це означає прилучатись до заповіданої Христом праці по спасінню грішників, проповідуючи і підтримуючи поширення Його Євангелія, досліджуючи і вивчаючи Боже Слово.
По-друге, це означає – віддати Йому цілком все, що в нас є – своє серце, розум, душу, всі свої сили, з тим, щоби служити Йому всім цим і щоби все це підпорядковувалось Йому і Він панував над ним. Часто це означає жертвувати тим, що в нас є, в тому числі своїм благополуччям, успіхом в житті, багатьма земними речами. В Євангелії від Матвія Христос каже: “Хто більше, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний” (Мт.10:37). Христос не каже не любити своїх рідних, не піклуватись про них, але любити насамперед Його. І якщо ви дійсно будете правдиво любити Ісуса, то будете також любити всіх довкола вас і  все те, що Він каже.
По-третє, йти за Ісусом, означає – виконувати Його Заповіді і правдиво перебувати в Його Слові (Івана 8:31), бути виконавцем Його слова, а не лише слухачем.
По-четверте, йти за Христом, означає – в усьому наслідувати приклад жертовного служіння Ісуса Христа, – не лише в церкві, але скрізь, де тільки нам доводиться бувати – вдома, на роботі, на відпочинку, на кожному місці. Апостол Петро у своєму першому Посланні пише: “За Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, 16 бо написано: Будьте святі, Я бо святий!” (1Петр.1:15).  А апостол Павло додає: “Нехай у вас будуть ті самі думки, що в Христі Ісусі” (Фил.2:5). Іншими словами – нехай в кожного помисли будуть чисті і святі.
По-п’яте, йти за Христом, – означає виявляти в усьому таке саме довготерпіння, покору і  послух, які мав Син Божий. Біблія каже, що Він “бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, 7 але Він понизив  Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, 8 Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної...” (Фил.2:6-8).
І нарешті останнє, йти за Христом – означає виявляти до всіх таке ж милосердя і любов, які виявляв Ісус, прощати ближнім заподіяні вам кривди так само, як Бог прощає нам, любити ближнього як самого себе. Апостол Павло навчає: “А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!” (Еф.4:32).
Дорогі брати і сестри, серед тисяч голосів цього світу слухаймо і чуймо насамперед голос нашого Спасителя. Кожного з нас стосується Його Великий Наказ (Матвія 28:18-20). Йти за Христом – означає сумлінно виконувати цей наказ і пам’ятати Його слова з Євангелія від Матвія: “38... хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний” (Мт.10:37-38). Зміцнюючи свою віру Словом Божим і Тілом та Кров’ю Спасителя у Господній вечері, твердо стіймо у ній, покладаючись на Бога,  а у своїх немочах і стражданнях пам’ятаймо про страждання і смерть Хреста за нас. Роблячи так, ми справді можемо називати себе християнами, Божими дітьми, правдивими учнями Ісуса.

“Нехай примножить в вас Господь, і нехай збагатить вашу любов один до одного, і до всіх!” Амінь. 

Терпіння в очікуванні Христа (нарис проповіді)

Текст проповіді: 2-е Петра 3:8-9
8 Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день!  9 Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття.  10 День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять... 11 А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви,  12 що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться?  13 Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. 14 Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри, 

Однією з тих людських рис, котрої, без сумніву, бракує кожній людині, кожному з нас, є терпіння... Ми всі буваємо надто нетерплячі, наші вчинки часто випереджують слова, так що доводиться шкодувати як з приводу хибних вчинків, так і з приводу слів, промовлених без належного обміркування.  Нинішній світ сповнений нестримного поспіху, людської ворожості до Бога, так що від природи людина не бажає робити те, що є добре в Божих очах.  Хизуючись власними силами і вивищуючись своїм розумом над Богом, вона не бажає плекати терпіння та послух, а натомість кидає виклик Богові, твердячи, що може абсолютно безкарно робити все, що їй заманеться, не звертаючи увагу на Божі заповіді, і навіть відкрито глузуючи з можливості Божої кари щодо неї. Написано: “Вони відцуралися Господа та говорять: “Немає Його, й зло не прийде на нас, ні меча, ані голоду ми не побачимо” (Єремiї 5:12), «Зіпсулись вони, і обридливий чинять учинок...” (Пс.14:1).
Натомість ви пізнали Божу ласку і милосердя, Боже довготерпіння і любов, котрі є нам на спасіння. Бог у Христі відкрив вам очі і ви збагнули істину. Вам добре відомо, що «Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Гал.6:7).  Біблія навчає:
• По-перше, що жодна річ у світі не могла б існувати без Божественного втручання. В Діях Апостолів говориться про Божественну присутність в усьому: “ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо...” (Дії 17:28).
• По друге, що богозневажники не розуміють смислу Божого довготерпіння стосовно усіх їхніх переступів та гріхів. Святе Писання каже, що вони погорджують  “...багатством Божої добрості, лагідності та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить... до покаяння? 5 Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця вони самі збирають собі гнів на день гніву та об'явлення справедливого суду Бога,  6 що кожному віддасть за його вчинками” (Рим.2:4-5).
У нинішньому постанні Апостол Петро говорить про сутність Божого довготерпіння, а також про людську недосконалість щодо розуміння цього довготерпіння.   Як ви гадаєте: В чому смисл Божого баріння щодо суду над грішниками? Чому Бог не поспішає знищити грішників і цей світ за переступи, відступництво та богозневагу? Тому що Він “що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди” (1Тим.2:4). Бог – Творець і утримувач цього світу, Він так “полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів.3:16).  Бог довготерпить  нам, “щоб виявити Свою правду за теперішнього часу, щоб …виправдувати того, хто вірує в Ісуса”. (Рим.3:26).
Як діти Божі, ви повинні свідчити світові про те, яким є Бог, в котрого ви вірите і котрому поклоняєтесь, котрому завдячуєте всім.  Отож розповідайте іншим:
• Що Бог – довготерпеливий і многомилостивий
• Що Він хоче досягти кожного грішника
• Що він хоче, аби жоден грішник не потрапив до пекла, а міг спастися
• Що Він дає нам в цьому житті достатньо часу для каяття 
Покладіть руку на серце і подумайте про своє недосконале терпіння і неможливість його порівняння з довготерпінням Божим. Подумайте про те, що було б з вами:
• Якби Бог не був до вас таким терпеливим, яким Він є?
• Якби Бог завтра Він не поблагословив вас тому, що нині ми забули подякувати Йому?
• Якби нині Він не пробачив вас, тому що вчора ви самі не пробачили іншим?
Написано: “Бог, бажаючи показати гнів і виявити могутність Свою, щадив  із великим терпінням посудини гніву, що готові були на погибіль,  23 і щоб виявити багатство слави Своєї на посудинах милосердя, що їх приготував на славу...” (Рим.9:22).
Дорогі у Христі, пам’ятайте про те, що наше земне життя надто коротке, аби його змарнувати, що часу “ще мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, прийде й баритись не буде!”.  Будьте вдячними і свідчіть іншим Божу правду про Сина Божого, який прийшов на землю для того, щоб спасти грішників.  Нагадуйте приятелям і друзям слова Апостола Петра, який каже: “довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння...” (2-е Петра 3:15), і слова Святого Павла: “Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!” (2Кор.6:2).
Ви спасенні з Божої ласки і завдяки Божому довготерпінню та любові до нас у Христі. Тому ніколи не зловживайте Божим довготерпінням, не нехтуйте ним, але використовувати його для зміцнення віри, служіння Богові та ближньому.  Пильнуйте, очікуючи приходу нашого Спасителя, «щоб ви знайшлися для Христа нескверні та чисті у мирі».

 “12 …зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння.  13 Терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви!  14 А над усім тим зодягніться в любов, що вона союз досконалості! 15 І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви покликані в одному тілі. І вдячними будьте!  16 Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні!  17 І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім'я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.” (Кол.3:12-17). Амінь! 

1 Неділя Адвенту (нарис проповіді)

Текст проповіді: 1 Кор.1:3-9 

3 ...Благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! 4 Я завжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благодать, що була вам дана в Христі Ісусі, 5 бо ви всім збагатилися в Ньому, словом усяким і всяким знанням, 6 бо свідоцтво Христове між вами утвердилось, 7 так що не маєте недостачі в жоднім дарі благодаті ви, що очікуєте з'явлення Господа нашого Ісуса Христа. 8 Він вас утвердить до кінця неповинними бути дня Господа нашого Ісуса Христа! 9 Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогоднішній біблійний текст починається словами, які чи найчастіше ми чуємо під час виголошення проповідей у Церкві. Ми знаємо їх напам’ять. Вони нагадують нам про рясні і щедрі Божі благословіння, які Бог милостиво дарує кожному, хто вірує в Ісуса Христа, як Свого єдиного Господа і Спасителя.

Християни віддавна вітали один одного привітанням: “Благодать вам і мир”. Вони перейняли його від свого Господа. Звернімося до слів цього привітання і ще раз погляньмо на те, про що вони кажуть нам і чого навчають.

3 caris umin kai eirhnh apo qeou patros hmwn kai kuriou ihsou cristou

“Благодать” -  caris з давньогрецької мови перекладається, як ласка, милість, милосердя, проголошення божественної присутності, сили і слави Божої, добра воля, благословення. Це слово нагадує нам про повсякчасну присутність Бога серед нас, в тому числі зараз, в цей час, коли ми зібрались в Його святе Ім’я, щоб віддати Йому славу, честь і поклоніння. Він присутній серед нас у Своєму Слові і Таїнстві, у повній славі свого звеличення.

Благодать також нагадує нам про незаслужену ласку Божу, яку небесний Отець виявив до нас, грішних, зробивши нас Своїми дітьми через викупну працю Свого Сина, а нашого Господа Ісуса Христа. Ми були втраченими і загубленими, приреченими на осуд, позбавленими надії. Натомість з допомогою Євангелія – сили Божої на спасіння Бог просвітив наші серця, створив в них віру і всиновив. Благодать Божа нагадує нам і про те, що Бог милостиво продовжує весь час опікуватись нами і утримувати у вірі через Своє Слово і Таїнство.

Слово “мир” – eirhnh каже нам не про якийсь тимчасовий, примарний, непевний мир чи перемир’я, подібне до того, що стається під час війни чи довкола нас у світі, сповненому ненависті і зла. В нашому тексті слово “мир” означає інше – це саме той єдиний і правдивий мир, який походить лише від Бога, який дає тільки Господь, який Бог сам проголосив і встановив у Христі для нас, Його дітей, і милостиво пропонує його всім людям. Мир Божий запевняє нас у тій Божій ласці, що належить кожному, хто вірує в Ісуса Христа, кров’ю якого ми обмиті і виправдані перед Небесним Отцем. Ісус Христос Своєю смертю на хресті примирив нас з Ним.

Апостол Павло каже нам, що, як діти Божі, ми не маємо “недостачі в жодному ділі благодаті”. Через віру в Ісуса Христа ми маємо прощення  наших гріхів, життя і спасіння. Ми також маємо тверду і певну надію щодо нашого теперішнього і майбутнього. Цю надію дають нам Божі обітниці і Христова смерть за нас на Голгофі. Нашу певність зміцнюють слова нашого Спасителя зі Святого Євангелія:  “кожен, хто вірує в Мене – МАЄ вічне життя... Хто Тіло моє споживає і Кров Мою п’є – той МАЄ життя вічне”.

Апостол Павло дякує Богові за тих, кого Господь через почуту Добру Звістку зробив своїми, всиновив. Він дякує за віруючих в Ісуса Христа – братів і сестер у Христі. Разом з Апостолом Павлом я міг би також сказати вам, дорогі брати і сестри, - “Я дякую Богові за вас. Дякую за те, що Він вчинив вас Своїми, провадив і вберігав і продовжує робити це далі”.

Чи ви також дякуєте Богові один за одного? Робіть це! Дякуйте і моліться один за одного, підтримуйте один одного Божим Словом і допомагайте одне одному.

На завершення хочу розповісти вам одну повчальну оповідь. В Україні були часи, коли з кожного селянина стягали непосильні податки практично за все – за худобу, птицю, дерева, поле. Якось урядник прийшов до одного села, щоб виміряти кожному податок. Він прийшов до хати одного віруючого чоловіка і запитав: “Прошу пана, який маєте маєток?”. “О, я дуже багатий” – відповів чоловік. “Я маю Спасителя, котрий для мене і моїх рідних здобув спасіння і вічне життя в небеснім Єрусалимі”. “Ще що?” – запитав урядник. “Ще маю працьовиту і побожну дружину, котра, як каже Соломон, дорожча ніж перла”. “Так, ще що?”. “Маю серце, повне радості і віри в Бога”. “Так, бачу ви справді багатий чоловік,”  –  відказав урядник, – “Але це багатство не підлягає оподаткуванню, з цього багатства можете користати лише ви самі”.

Дорогі брати і сестри, кожен із вас багатий Божою благодаттю і Божим миром. Ви збагатилися не самі, а стали багатими у Христі. Ви маєте духові дари, які дають вам очікувати з надією славного приходу нашого Господа Ісуса Христа. Тримайтесь міцно спасенної віри в Христа і спільноти, до котрої вас покликав Господь. Тримайтеся Євангелія спасіння. Тримайтеся благословінь вашого Хрищення. Тримайтеся міцно Ісуса Христа – вашого Пастиря, Викупителя і Спасителя.  Радісно очікуйте приходу Спасителя з готовністю стати перед Ним у вірі і покладанні на Божі обітниці!                         

    

Бог терпеливості й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом... (До римлян 15:5,6). І мир Божий, що вищий від усякого розуму, нехай береже думки і серця ваші у Христі Ісусі. Амінь.U

 

Любов до Бога і ближнього (нарис проповіді)

Текст проповіді: Матвія 22:34-40
34 Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув садукеям, зібралися разом. 35 І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи: 36 Учителю, котра заповідь найбільша в Законі? 37 Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. 38 Це найбільша й найперша заповідь. 39 А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. 40 На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

Минулої неділі ми говорили про лицемірство фарисеїв та садукеїв, про те, як вони, хоч були в житті супротивниками, нерідко єдналися для спільних нападів на Ісуса. Ісус став їхнім запеклим ворогом. У нинішньому тексті євангеліст Матвій наводить ще один приклад того, як фарисеї та садукеї вкотре роблять спробу звинуватити Ісуса в неповазі до Писання, атакувати Його. Отож ми бачимо, як справджується, сказане псалмоспівцем у другому Псалмі: «1 Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? 2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця…»  Але, як відомо – людина планує, а Бог керує.  Тому справджуються також інші слова псалмоспівця: «4 Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!».
Зі Святого Писання ми знаємо, що Бог через Мойсея передав народові Свої Десять Заповідей.  Натомість деякі люди помилково вважають, що Ісус у 22-му розділі Євангелія від Матвія говорить про ще дві заповіді, начебто заповідей є дванадцять.  Але це не так. Заповідей як було, так і є – десять. Що ж тоді має на увазі Ісус?  Ось що – Він  підсумовує десять Божих заповідей і навчає, як саме вони стосуються Бога і нашого ближнього.  Саме так про це говорить у Малому Катехізисі Мартин Лютер.  Зокрема йдеться про те, що заповіді з 1-ї по 3-тю кажуть нам про наші стосунки з Богом, а з 4-ї по 10-ту – про наші стосунки з ближніми з погляду Бога.
Відповідаючи фарисеям та садукеям, Спаситель наводить стислий підсумок двох головних доктрин Біблії – Закону і Євангелія. Закон навчає нас, що саме вимагає від нас Бог, і як ми повинні жити відповідно до Божих заповідей. Євангеліє вчить нас, в що і в кого ми повинні вірити, щоб спастись. Закон каже нам про наші обов'язки перед Богом і Боже покарання за гріх. Євангеліє каже нам про милостиві Божі обітниці, дані нам Богом з благодаті через віру в Ісуса Христа. Закон обіцяє нам благословенне життя тут, на землі, якщо ми будемо виконувати його досконало, а ми знаємо з Писання , що грішній людині це не під силу. Тому Євангеліє обіцяє нам прощення гріхів, життя і спасіння, якщо ми віримо і покладаємось на нашого Єдиного Господа і Спаса Ісуса Христа. 
Втім, люди дуже часто змішують Закон і Євангеліє або плутають одне з іншим. Найпоширенішою помилкою, є думка про те, що за допомогою дотримання Божих заповідей або Закону можна досягти вічного життя.  Але скажіть, будь ласка, чи є серед нас бодай одна людина, котра впродовж життя досконало дотримала всі Божі Заповіді? Чи спроможна людина взагалі це зробити? Біблія каже, що такої людини на світі немає і не було. Апостол Яків говорить: «Як.2:10 …Хто весь Закон виконує, а згрішить бодай в одному, той винним у всьому стає». Єдиний, Хто виконав Закон досконало – це Син Божий Ісус Христос. Він зробив це за нас і замість нас. 
Виникає питання: Чи потрібен нам Закон далі? Так, потрібен – як провідник, вуздечка та дзеркало. Закон вказує нам на наші гріхи, виявляє гріх. Ми не стаємо грішниками через те, що чинимо гріхи. Але ми грішимо саме тому, що за своєю природою ми є грішниками і робимо те, що є природним для нас, як грішників. Написано: Пс.53:3 (53-4) Усі повідступали, разом стали огидними, нема доброчинця, нема ні одного!..
Батькам добре відомо, що для того, щоб навчити дітей доброго, треба докласти багато зусиль, часу, терпіння і любові. Погане діти робитимуть самі,  без навчання. Виховувати дітей у Божому послусі і вірі в Спасителя треба змалечку, бо згаяний час згодом обернеться для батьків нещастям, гіркотою та болем, а для дітей – життям без Бога, котре веде до загибелі, поклонінням ідолам у вигляді грошей, статків, спокус цього грішного світу. У зв'язку цим виникає кілька питань, на які нам треба відповісти:
«Чому люди поклоняться ідолам, а не єдиному правдивому Богові?» Тому що вони за своєю гріховною природою є ідолопоклонниками.
«Чому люди неналежно вживають Боже ім'я?»  Тому що за природою вони є богозневажниками.
«Чому люди не ходять до церкви, не слухають, не читають Слово Боже або слухають Його але не виконують те, що воно каже?» Тому що вони нехтують ним і легковажно вважають, що можуть цілком обійтись без нього.
«Чому люди не шанують батьків і старших, пастирів, вчителів?» Тому що вони є порушниками Закону і не бажають коритися.
«Чому люди завдають шкоди своєму ближньому?» Тому що за природою вони є мучителями.
«Чому подружжя не дотримують свій шлюб в чистоті?» Тому що за природою люди є перелюбниками.
«Чому люди заздрять?» Тому що за природою вони зазіхають на чуже.
«Чому обмовляють інших і завдають шкоди доброму імені ближнього та його репутації?» Тому що за своєю гріховною природою люди є неправдомовцями і наклепниками.
«Чому люди лицемірять?» Тому що хочуть приховати свої справжні лихі думки і мотиви своїх вчинків.
Якщо ми пригадаємо Божі Заповіді і, поклавши руку на серце, заглянемо всередину самих себе, в глибину нашої грішної природи, то побачимо там недосконалість і темряву, які Біблія називає гріхом.  І цей гріх можна помітити всюди – в наших думках і вчинках, словах і почуттях. Він всередині нас і довкола нас у світі.  Грішна за природою людина сповнена гріха.  Вона залюбки грішить. Вона любить лише себе і ненавидить Бога.  Вона не бажає робити те, що очікує від неї Бог і робить те, що подобається їй. Вона не здатна правдиво любити ані Бога, ані ближнього, бо для цього вона повинна відчути відчай від того, яка вона є насправді і щиро покаятись. Лише після цього вона пізнає, ким для неї є Господь Ісус Христос. А пізнання Христа як єдиного Господа і Спасителя дає Бог за допомогою Святого Духа через Свої засоби благодаті – Слово і Таїнство.     
Ми прийшли в цей світ грішними і пропащими, приреченими на загибель. Але що ми бачимо вже з перших сторінок Святого Писання, відразу після гріхопадіння Адама та Єви? Що наш небесний Отець знає, які ми, однак милостиво  приймає нас саме такими як ми є!  Він хоче, «щоб всі люди спаслися і прийшли до пізнання правди» (1Тим.2:4). Заради цієї любові Він поклав наші провини на Свого Сина. Збагнути цю любов нам не під силу. Її можна лише прийняти і довіритись їй.  Заради цієї любові Бог у Христі стирає наші гріхи і провини.  Він посилає нам Свого Святого Духа, щоб Той зруйнував нашу гріховну плоть, яка хоче триматися Закону, і працював в наших серцях, думках і розумі, освячуючи нас. Тож насправді, коли ми кажемо, що любимо Бога, ми повинні розуміти, що «Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив» (1Iван.4:19). Любов Божа до нас спонукає нас любити нашого ближнього.
Дорогі у Христі брати і сестри, ще одне важливе питання, на яке ми, як християни, повинні знати конче відповідь, таке: «Хто такий Ісус Христос, і хто є ми з вами?».  Святе Писання навчає, що якою би доброю не була людина, – те, що вона робить ніколи не буде добрим в Божих очах, допоки вона не матиме спасенної віри в Христа. Іншими словами – добрі діла невіруючих є добрими лише в очах інших людей, але не в очах Бога.
Для християн все повинно зосереджуватися на особі і ділі Христа, який здобув для нас ласку Божу, виявивши закон досконалої лобові. Фарисеї і вчителі Закону ставили власні  приписи вище Писання і хизувалися ними. Вони  хотіли спіймати Ісуса на слові і звинуватити Його у богозневазі.  Але це їм не вдалося! На відміну від них, християнин добровільно і покірно стає під Божий Закон і просить небесного Отця про милосердя і прощення гріхів, бо знає, що він заслуговує тільки на осуд і немилість Божу. Заради Свого Сина, який помер за нас на Голгофі,  небесний Отець чує наші благання і прощає нам наші провини. Він забирає від нас тягар Закону і в Христі милостиво дарує нам спасіння, прощення і вічне життя.  Ось чому в цьому світі ми понад усе хочемо знову і знову чути цю радісну Євангельську звістку Ісуса Христа. І ми впевнені, що небесний Отець завжди даватиме її нам.
Дорогі брати і сестри, спасенні благодаттю через віру, не від діл, щоб ніхто не хвалився, прославляйте ім'я  Боже – Отця, Сина, і Святого Духа. У відповідь на Божу любов і милосердя підтримуйте поширення Євангелія своїми пожертвами, часом, талантами. Нехай ваша віра буде живою і рясніє правдивими плодами.

Єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амінь.

Христова праведність - одежа спасіння!

Текст проповіді: Матвія 22:1-14
1 А Ісус, відповідаючи, знов почав говорити їм притчами, кажучи: 2 Царство Небесне подібне одному цареві, що весілля справляв був для сина свого. 3 І послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, та ті не хотіли прийти. 4 Знову послав він інших рабів, наказуючи: Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій, закололи бики й відгодоване, і все готове. Ідіть на весілля! 5 Та вони злегковажили та порозходились, той на поле своє, а той на свій торг. 6 А останні, похапавши рабів його, знущалися, та й повбивали їх. 7 І розгнівався цар, і послав своє військо, і вигубив тих убійників, а їхнє місто спалив. 8 Тоді каже рабам своїм: Весілля готове, але недостойні були ті покликані. 9 Тож підіть на роздоріжжя, і кого тільки спіткаєте, кличте їх на весілля. 10 І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих. І весільна кімната гістьми переповнилась. 11 Як прийшов же той цар на гостей подивитись, побачив там чоловіка, в одежу весільну не вбраного, 12 та й каже йому: Як ти, друже, ввійшов сюди, не мавши одежі весільної? Той же мовчав. 13 Тоді цар сказав своїм слугам: Зв'яжіть йому ноги та руки, та й киньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів... 14 Бо багато покликаних, та вибраних мало.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Нинішня притча Ісуса Христа є однією з тих притч нашого Спасителя, котрими Він навчає про  Царство небесне.   Щоб вірно зрозуміти зміст цієї притчі, нам треба більше довідатись про її персонажів, отож поговоримо про це детальніше. Цар у цій притчі – це Бог. Царський син – це Однороджений Син Божий. Весілля символізує союз Ісуса Христа з Церквою, Його нареченою. Раби, яких посилає цар кликати гостей на весілля – це Старозавітні пророки і Апостоли Ісуса Христа. Переслідувачі – це ізраїльські лідери. Їхнє святе місто, Єрусалим, було цілковито знищене і зруйноване. Спаситель говорить про це у Євангелії від Марка (Марка 13:2 – Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!).
Зі Святого Писання ми знаємо, як саме люди приймали Божих пророків – ними легковажили, над ними знущалися, їх вбивали. Про це також говорить Спаситель у Євангелії від Матвія (Матвія 23:37 – Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли!).
У притчі зазначено, що на царське весілля було покликано всіх людей. Бог милостиво пропонує спасіння всім людям і хоче, щоб всі спаслися і прийшли до пізнання правди (1Тим.2:4). Однак, спасуться не всі, а лише ті, хто вірує в Ісуса Христа і Його Євангеліє. Це ті, що зодягнені у весільний одяг – Христову праведність (Гал.3:27). Саме вони приймають участь у весільному святкуванні, яке символізує блаженство і радість на небесах. Ті, що прийшли на весілля не у весільній одежі – це всі, що відкинули Христа, як свого Спасителя, і Його Євангеліє. Ми можемо побачити їх у Церкві Ісуса Христа, вони можуть зовні виглядати побожними, але насправді лицемірять, прикриваються лагідними словами, а їхнє серце далеко від Христа. Вони і подібні до них, будуть вкинуті у темряву, де плач і скрегіт зубів, тобто до пекла. Написано: «багато покликаних, та вибраних мало».
Дорогі брати і сестри, Біблія навчає, що поза Христовою Церквою спасіння немає, а належати до неї без віри в Христа неможливо. Це конче мусять знати ті, що вагаються – йти до Церкви чи ні. Той, хто насмілиться стати перед Богом не в одежі Христової праведності, а в брудному одязі власної праведності, буде навіки вилучений з Божої присутності. Ціною Свого святого життя, пролитої за нас крові на голгофськім хресті, Однороджений Син Божий придбав для нас весільну одіж, що зветься одежею Христової праведності.  Сутність Божого милосердя полягає в тім, що праведністю Свого Сина Бог прикриває бруд наших гріхів, наш сором і наші провини. Ми нічим не можемо їх прикрити.  Єдине, на що ми здатні – це сповідатись перед Богом у своїх гріхах і провинах. Це вчить нас шанувати сповідь, як велику Божу ласку.
Ведучи мову про Царство Боже неможливо оминути такої риси Божої, як милосердя. Без розуміння того, що таке Боже милосердя, яка її сутність, чому ми потребуємо її – ми ніколи не зрозуміємо, що означає бути християнином.  Не зважаючи на те, що люди зневажали пророків, яких посилав Бог, Він продовжував їх посилати далі. Він робив це навіть тоді, коли люди вбивали їх. Посилаючи Апостолів проповідувати Євангеліє, Ісус добре знав, що на них чекає, на яку небезпеку вони будуть наражатися.  Він також знав, що чекає Його і говорив про це. Всі Христові Апостоли, крім Івана, загинули мученицькою смертю. Грецьке слово «мученик» (martus, marturos) походить від слова «свідчити». Апостоли та інші мученики Христової Церкви загинули за те, що вони правдиво свідчили про Христа розп’ятого та Його Євангеліє.
Милосердний Господь і нині продовжує звіщати світові Євангеліє спасіння. Він робить це через покликаних пастирів – служителів Його Слова і Таїнств. Не кожен, кому проголошується Божа правда, радо приймає її. Але ми мусимо проголошувати її,  підтримувати поширення Доброї Звістки Ісуса Христа про милостиве прощення гріхів, життя і спасіння через Божого Сина – бо це наказ нашого Спасителя (Мт. 28:18-20)  Великою втіхою і благословенням для нас і всіх людей є те, що Боже милосердя ніколи не припиняється. Бог постійно закликає грішників до каяття. Та коли вони вперто зневажають Божих посланців, – Бог посилає їх до інших.
Дорогі у Христі, для того, щоб краще  збагнути Боже милосердя, нам слід не зводити очей з жертовного життя Божого Сина. Все, що в  Ньому є – це втілення Божого милосердя до нас – від Різдва до Голгофи. Без Божого милосердя, довготерпіння, любові ми не могли б прожити ані хвилини. Написано: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів.3:16). Чому Бог так полюбив нас, що віддав за нас Свого Сина? Тому що любов є сутністю Бога. Тому що Богові притаманно бути милостивим і любити тих, хто не вартий любові – грішників. Це не лише пояснює чому Бог послав Свого Сина у світ, це також навчає, що без Божого Сина, поза Ним, без Божої ласки, – прощення гріхів, спасіння, вічного життя  і правди немає.
Син Божий виконав за нас те, що повинні були виконати ми – стати під Закон і принести досконалу жертву за свої гріхи. Грішній людині це не під силу, тому це зробив праведний, безгрішний і святий Ісус Христос!  Ми, як каже апостол Павло: «у Христа охристилися, у Христа зодягнулися» (Гал.3:27). Наша віра і наше Хрищення стоять поруч. Через віру в Христа нас вчинено Божими дітьми. Всі, що вірують у Нього, як Свого єдиного Господа і Спасителя, зодягаються у Нього, у Його праведність в Святому Хрищенні. Їхня одіж випрана в крові Агнця (Об.7:13-14).
У нинішній притчі є також Боже застереження щодо пекла.  Пекло – це не вигадка, не байка, а реальне місце перебування нерозкаяних грішників. Написано: «9 Хіба ви не знаєте, що неправедні не вспадкують Божого Царства? Не обманюйте себе: ні розпусники, ні ідоляни, ні перелюбники, ні блудодійники, ні мужоложники, 10 ні злодії, ні користолюбці, ні п'яниці, ні злоріки, ні хижаки Царства Божого не вспадкують вони!» (1Кор.6:9,10). Святе Писання каже, що в пеклі немає місця прощенню гріхів. Наше спасіння і прощення є результатом нашої віри в Ісуса Христа тут, на землі, а не після смерті. Апостол Павло говорить: «Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» (2Кор.6:2). Біблія чітко навчає, що є лише два місця нашого перебування після смерті – рай і пекло. Третього не існує. І щоб уникнути пекла, нам потрібна весільна одежа Христової праведності.
Дорогі брати і сестри, ми добре знаємо, що через свої гріхи справедливо заслуговуємо на Боже покарання. Однак, зодягнуті в одежу Христової праведності і сповідуючи спасенну віру в  Ісуса Христа, приймаючи Його правдиві Тіло і Кров у Господній вечері, ми отримуємо цілком протилежне до того, на що заслуговуємо.  Ми отримуємо Божу благодать у вигляді прощення гріхів, проголошення нас праведними заради Христа.
Наша вдячність Богові повинна виявлятись у щоденному побожному християнському житті, у вірності Спасителеві та Його Євангелію, у живій вірі, яка чинна любов’ю. Завдяки цій вірі ми можемо радісно святкувати Господнє весілля вже нині, не чекаючи часу, коли дістанемось небес. Ми можемо радіти і тішитись вже тут на землі в Христовому Царстві благодаті, постійно дякуючи Богові за Його ласку і милосердя в ім'я  Ісуса Христа, промовляючи разом і пророком Ісаєю: «10 Я радісно буду втішатися Господом, нехай звеселиться душа моя Богом моїм, бо Він зодягнув мене в шату спасіння, і в одежу праведності мене вбрав, немов молодому, поклав Він на мене вінця, і мов молоду, приоздобив красою мене!» (Іс.61:10).

Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, упевнить, зміцнить. Йому слава та влада на вічні віки, амінь!