Піт і кров галицької нафти

Знищена колія Львів-Підгайці (частина 2)

На спомин про Олену Телігу (1906-1942)

Щедрик - офіційний трейлер

Час іспиту віри (2022)

Фотомандри: Кам'янець-Подільський

Трохи історії...

Польський генерал Юзеф Галлер, котрий 1919 року керував армією, сформованою при допомозі Антанти (союз Великої Британії, Франції та Росії - "дорога родина"), замість боротися проти більшовиків, виступив проти ЗУНР та УГА. Певно мав за що воювати, бо у файному селі Трубчин (коло Дністра) на Тернопіллі його дружина мала маєток :-) Тож до 1914 року пан Юзьо другий (бо перший то направду пан Юзьо Пілсудський) часто бував тут. На світлинах - пан Юзьо Галлер і Трубчин.

Варто знати дещо про пана Юзя...

Нині деякі очільники Польщі виступають проти входження України до ЄС, мовляв, їм не подобається наше ставлення до УПА. Натомість Польщу з Юзефом Пілсудським (національним героєм Польщі), а також Армією Крайовою до ЄС таки прийняли. А Пілсудський був ще тим соціалістом-терористом :-), багато в чому подібним до Сталіна. Ось деякі подробиці про пана Юзя:
"Юзеф Пілсудський серед польського громадянства був відомий також як «Комендант», творець бойової організації Польської соціалістичної партії... У 1887 році був заарештований царською владою, звинувачений у підготовці замаху на Олександра III, засуджений до 5-річного заслання до Сибіру....Після повернення з заслання був організатором бойової школи у Кракові. Згідно рапортів начальника Варшавського охоронного відділення (таємної поліції Росії) П. Заварзіна, ця школа масово готувала вбивць та грабіжників. На початку 1900-х мешкав у Львові, Лондоні та Токіо, де намагався встановити контакти з японською розвідкою. Під час революції 1905—1907 років у Російській імперії керував бойовими групами, що займались підготовкою і проведенням терористичних акцій (головним чином — пограбуванням банків з метою здобуття коштів для купівлі зброї), визволенням політичних в'язнів..." Ось такі справи...

Ганс Кох про наслідки большевизації українського суспільства.

***
«Большевицьке карне право карало недбалість в роботі, звичайне спізнення на роботу, або дрібне порушення приписаних норм так само, як і душогубство, себто в'язницею на довгі роки. Отже, чого дивуватися, що в народі поняття крадіжки й шахрайства змішалися з поняттям «саботажу», що полягає в ліності та в недбалості. Інші форми морального занепаду треба приписати впрост тяжкій боротьбі за життя та мізерії…»
***
«Расова та національна політика совєтського уряду намагалася, як відомо, злити національності і витворити один совєтський патріотизм, забарвлений панрусисзмом, себто московством. По відношенні до Україна цю політику було ще більш посилено, бо ця нація, біольогічно сильна, замешкала в життєвій, для совєтської промисловости, території, на славнозвісному чорноземі, не раз підносила проти Москви прапор повстання, і до років голоду 1921-34рр. дійсно являла для Москви чималу небезпеку… Стара провідна верства українського народу була зліквідована в численних удаваних процесах, селяни були знищені шляхом примусової колективізації біологічно, українську націю було підміновано по містах також численними вселюваннями москалів, або змішаними подружжями. Знання в країні давніх національних гімнів, національних барв та національної зброї, національних проблем та традицій звелося до мінімуми. І все ж, прикладаючи всі свої зусилля, щоб викоріняти національну свідомість, більшовики ніяк не змогли перервати національної тяглости, що пережили роки голоду та переслідування, загартовувалися в боротьбі за існування і вперто розмножуються».

Інтерв'ю Ганса Коха газеті "Український вісник", 12 липня 1942 року, Берлін. З Кохом спілкувався Євген Онацький.

Книжкова полиця

Пастир, богослов, викладач, історик, дослідник, член НТШ, письменник, поліглот, перекладач, а ще - учасник обох світових війн, учасник визвольних змагань часів УНР, офіцер Вермахту і співробітник Абверу, учасник перемовин українських лютеран з суперінтендатом доктором Теодором Цеклером на зорі становлення українського лютеранства, кращий приятель сина Теодора Цеклера Пауля і хрещений батько його сина Еразмуса – це все Ганс Кох, галицький німець (1894-1959). 


Нещодавно отримав книжку про цю унікальну постать від відомого українського вченого, дослідника, історика, професора та академіка пана Івана Монолатія, за що йому красно дякую! Пан Іван є автором передмови до книжки, а написав книжку – онук Теодора Цеклера – Еразмус Цеклер. Чудовий переклад з німецької здійснила пані Галина Петросаняк. Придбати книжку можна у видавництві «Лілея-НВ» (Івано-Франківськ) за 45грн. На фото: обкладинка книжки,  Еразмус Цеклер, Теодор Цеклер.

PS. Варто зазначити, що Ганс Кох таки потрапив під влив німецького націонал-соціалізму і навіть став членом партії, втім його спомини є цінним матеріалом про часи та події 1- світових війн і визвольних змагань.

За що вбили полковника Болбочана?

Закиди соціаліста Бориса Мартоса (1879-1977), голови Ради Міністрів УНР, сподвижника Симона Петлюри на адресу засудженого на смерть полковника Петра Болбочана:
"От питаєте мене чому розстріляли Болбочана? Уявіть собі панка, виголений, напудрений, надушений, в лакированих чоботях чи нагаєм в руці, та хіба ж це український старшина, та це ж справжній реакціонер! Уявіть собі, що було б з нами, якби запанувала його реакція – треба було розстріляти – ну і розстріляли!" На фото: Борис Мартос.
В. Сідак, Т. Осташко, Т. Вронська. Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника. К., 2009 (с. 163-164).

PS. Оце український соціаліст Мартос так аргументує, чому йому не подобається вишколений належним чином військовик, який ходить в чистих чоботях і чистому вбранні. Цікаво, а чи сам пан Мартос - педагог, вчений, громадський діяч ходив у брудному вбранні і нечищених мештах? Ні, це соціаліст Мартос заграє в такий спосіб з українським селянином і робітником. Чи це бува не нагадує нам сьогодення?

І ще трохи про соціалістів при тодішній владі -- навіть смертна кара повинна провадитись в "гуманний спосіб". Натомість під час розстрілу Болбочана начальник охорони соціаліст (!) Чеботарьов знущався над полковником, котрого напередодні катували (!), сам застрелив його з пістолета і поволік ще живого до ями, копав його ногами. Чи це по людськи? Втім, вояки, хоч і відмовились стріляти в полковника, стояли мовчки, коли Чеботарьов чинив наругу. Отака правда і справедливість... Одні вбиватимуть, а інші мовчатимуть.

Історичні постаті: Петро Болбочан

Колись славний командувач Петро Болбочан, український патріот і державник звернувся до Центральної Ради з переконливим проханням створити і очолити Збройні Сили України. Соціалісти з ЦР не дозволили, Винниченко переконав загал, що мілітаризація є злом, що усі армії треба ліквідувати, що Україна не повинна мати свого війська. (за цю історичну помилку Україна заплатить велику ціну!) Згодом Болбочан на вимогу Петлюри відмовився укладати угоду з більшовиками, за що і заплатив головою. Висновок: співаючи дифірамби ЦР та соціалістам тих часів, не забуваймо робити висновки і не наступати на ті ж граблі. Соціалісти, марксисти та іже з ними завжди дивитимуться в бік Москви і Україна та українська справа буде для них на другому місці, а на першому - боротьба проти "українського буржуазного націоналізму". Смерть Болбочана є свідченням того, що український соціаліст радше вб'є державника націоналіста, аніж поступиться своїми соціалістичними поглядами.

ПРИМІТКА: З листів полковника Болбочана

«Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде на зустріч большевизмові й большевикам!.. Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, (а) лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями.»

"Генеральний Штаб весь час не вірив мені, що наступають організовані, міцні регулярні частини російського совітського уряду... Це військо воює з ідеєю українства, воно з наміченою метою йде знищити все те, що підтримує Україну".

"Червоний колір є емблема нашого ворога – большевика, а у нас є національний колір".

Творчість січового стрілецтва

Іконопис Осипа Куриласа.
Не перестаю захоплюватися творчістю січових стрільців! У неймовірно складних обставинах війни вони творили чудові поезії, пісні, займались живописом та скульптурою. Їхній творчий доробок - наша безцінна культурна та історична спадщина.
***
Хіба не чудо ці пісні,
Написані поміж боями,
Як кров лилася ручаями
В одній за одною війні.
Хіба не диво та любов,
Що серце кожне наповняла,
Стрільця і цісаря рівняла,
 Вмирала й воскресала знов.
                                         2002
                                         ***
7 липня - день народження відомого українського маляра-живописця, очільника мистецького відділу Пресової кватири Легіону УСС Осипа Куриласа (1870-1951). Помер митець 25 червня у Львові. Дивним чином цьогорічний липень поєднав з творчістю Курилиса. Під час відвідин садиби-музею письменниці Іванни Блажкевич у Денисові звернув увагу на два два давні образи в одній з кімнат. На них було зображено Спасителя і Богородицю в українському строї. Образи дуже вицвіли від часу так що деякі написи вдалося розгледіти лише згодом на світлинах після редагування в фоторедакторі. Не минуло і тижня, як з Божої ласки, вдалося дізнатися, хто є автором денисівських образів. Завітавши з дружиною до заслуженого художника України Ярослава Омеляна, побачили у нього ці образи в чудовому друці з усіма написами! Їхнім автором виявився Осип Курилас.

Nota bene!

Пропоную звернути увагу на кілька корисних Інтернет ресурсів, зініційованих проектом "Мислене дерево":

* Енциклопедія життя і творчості Тараса Шевченка.
* Енциклопедія життя і творчості Івана Франка.
* Енциклопедія життя і творчості Михайла Грушевського.
* Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки.
* Знання про Україну.
* Прадідівська слава. Українські пам'ятки. 
ДОДАТКОВО:
* Личаківський цвинтар. Львів (фотоальбом В.Ящука).

2 листопада - роковини знищення Батурина (1708)

2 листопада - сумна дата в українській історії. Цього дня 1708 року гетьманська столиця була найжахливішим чином знищена російськими військами під проводом Сашки Меншикова - вірного прислужника Петра І. Ось свідчення очевидців трагедії:  «У той самий час протягом облоги значніші міщани, намагаючися врятувати своє життя, зі скарбами, дружинами і дітьми повтікали до батуринськой церкви, збудованої коштом того ж гетьмана Мазепи, і замкнулися там. Але московське військо, розлючене подібно левам і хижим вовкам, сподівалося там здобути скарби. Наставивши облогові гармати, вони вибили двері, хоч і міцні були, і що там знайшли люду світського і духовного, в пень витнули, панянок по церковних вівтарях
ґвалтували, і скарби, там заховані, плюндрували, і місто спустошили і спалили».
2 листопада 1708 року в Батурині загинуло 6–7,5 тисячі мирних громадян, 5–6,5 тисячі військовиків, а разом 11–14 тисяч батуринців, сердюків, козаків. Вражений побаченим шведський очевидець-історик Георг Нордберг 11 листопада 1708 року занотував, що нападники «все пограбували, а бідних безборонних мешканців повбивали».
ДЖЕРЕЛО: Сергій Павленко, "Загибель Батурина" (Київ, Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2009)

Шляхтич Ян Щасний-Гербурт

На теренах Західної України збереглося чимало пам'яток, з котрими пов'язані імена польських шляхтичів Гербуртів. На особливу увагу заслуговують Ян Гербурт (1524-1577) та його син Ян Щасний-Гербурт (1547-1616) - письменник, політичний діяч, дипломат. Останньому відома львівська письменниця Галина Пагутяк присвятила роман "Слуга з Добромиля". Власне у Добромилі (нині райцентр на Львівщині) і знайшов останній спочинок Ян Щасний-Гербурт. Як відомо у ті часи українські і польські реалії тісно перепліталися. По різному складалися стосунки між народами, але впродовж століть вони жили пліч-о-пліч і це давалося взнаки. Поляк Ян Щасний-Гербурт щиро переймався українською історією, звичаями та культурою українського народу, обстоював його права, писав вірші українською (руською) мовою. За це він не раз зазнавав утисків і якось опинився навіть у в'язниці. Про себе він не раз казав, що є русином. За дружину він узяв українку - княжну Єлизавету Заславську з Острога. Відомі такі його твори - "Оповідання про перемогу низових козаків над таврійськими татарами", "Гадка Гриця з фортуною", "Розмисел про народ руський". До речі думки, висловлені ним у "Розмислі", як на диво, актуальні й нині, надто коли широкого резонансу набули процеси довкола відомого "закону про мову". Ось кілька місць з твору:

*Але рану в серце Вітчизни нашої завдає той, хто ламає право і розриває згоду між народами, з яких складено Річ Посполиту Польську, — він Вітчизну в серце забиває.Таке й оце колотнеча, яку почали з народом руським, братами й кревними нашими, вона ніби рана в серце, котра, хоч би й найменша була, приносить смерть.
*Жоден розум, жодне насильство не можуть досягти того, щоб Русі не було в Русі. А що, коли дехто захоче, щоб поляків не було в Польщі?
* Коли з християнської милості хочуть...показати ліпшу дорогу, нехай слухають Господа й Бога нашого, котрий сам є дорогою, правдою й життям...

Книжкова полиця

В одній зі статей блогу я вже якось писав про чудову виставку світлин, присвячену Українським січовим стрільцям, яка експонувалась в Тернополі. Усім, хто цікавиться історією січового стрілецтва раджу придбати унікальне видання - "Обличчя звитяги. Стрілецькі світлини". Упорядник - Святослав Липовецький, видавництво АРС, Львів, 2012, 96с. Книга великого формату зі світлинами усусусів та описами. Значна частина світлин, які увійшли до книги, експонувались на виставці. Ще раз хочу сказати, що всі світлини  надзвичайні. У них неймовірна енергетика. Вони притягують, так що хочеться переглядати їх ще і ще. А які світлі обличчя цих легендарних стільців - хлопців, дівчат! Як нам бракує нині таких щирих, палких сердець, що поклали на вівтар України своє життя. Придбати книгу можна ТУТ.

Галина Пагутяк - думки вголос

- Немає нічого сумнішого, ніж розчарування народу у своїх провідниках.
- Пройшовши крізь браму парламенту, маленькі месії миттю перетворюються на захланних і корумпованих божків.
- Народ, у якого відсутнє почуття патріотизму, легко втрачає землю під ногами...
- Поняття укрсучліту як літератури маргіналів, що в основній масі, пишучи українською, не думають і не розмовляють нею в житті, виникло саме тепер і зараз буйно проростає бур’яном, який заглушує все ще живий голос класиків. Вибудовується, власне, та сама Вавилонська вежа, яка не має підвалин і головного архітектора, а кожен будує щось своє, аби лише піднятись вище за сусіда. Це стосується не лише літератури, культури, а й цілого нашого з вами буття, що стрімко деградує і не може спромогтися породити бодай лже-Месію, який хоча б на короткий час змусив би повернути нам гідність. Надто швидко купуються наші пророки посадами, теплими місцями і, звісно, грошима.
- Питання канонічного українського правопису зависло в повітрі, що  призвело до тотальної безграмотності населення, хоча це пряма загроза національній безпеці, як і укрсучліт та вкрай низький рівень музичної культури. Ще Конфуцій казав, що, коли в державі занепадає музика, то ця держава приречена на загибель.
- Коли соромляться свого минулого, то починають боятися майбутнього. Коротка історична пам’ять – ознака безвідповідальності, яка починається від окремої особистості, поширюється на певну соціальну групу, далі покоління, і стає врешті покутою цілого народу.
- Жоден президент Ізраїлю не накаже переписати підручники з історії на догоду сусідній державі чи змінити експозицію. Історія – не ідеологічний маятник. А от українські школярі пізнаватимуть історію своєї країни з купюрами і щораз в іншому трактуванні ще, мабуть, довго.
- Історія неминуче спотворюватиметься, якщо не вкладати в її дослідження коштів.
ГАЛИНА  ПАГУТЯК
письменниця, лауреат Шевченківської премії

200 років тому народився Євген Гребінка

В лютому 2012 року минуло 200 років з дня народження нашого славетного поета та письменника  Євгена Гребінки (1812-1848). Цікаву статтю з цієї нагоди розмістило Інтернет видання "Історична правда". Знаємо Гребінку не лише як автора відомого романсу "Очі чорні", але, насамперед, як великого українця, котрий любив рідне слово, народну пісню, підтримував земляків, в котрих розпізнавав Божу іскру, з-поміж яких був і Тарас Шевченко.
=====================

  ДЯДЬКО НА ДЗВОНИЦI
  Iзлiз мiй дядько на дзвоницю
  Та, знай, гука: "Оце кумедiя яка!
  Всi люди на землi, мов тi перепелицi:
  Здається бiльший з них не бiльше п'ятака,
  Гай, гай! Як же вони дрiбненькi!
  Так ось коли я їх як треба розiбрав!"
  А мимо йдучи, хтось на дядька показав
  Та, далебi, мене спитав:
  "Що то таке, чи щур, чи горобець маленький?"
  ЄВГЕН ГРЕБІНКА

Цитата - полковник Болбочан до уряду УНР

«Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде на зустріч большевизмові й большевикам!.. Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, (а) лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями…»
ПЕТРО БОЛБОЧАН (1883-1919) - полковник Армії УНР