Хто має і не має життя? (1Івана 5:12)

Любов до Бога і ближнього (нарис проповіді)

Текст проповіді: Матвія 22:34-40
34 Фарисеї ж, почувши, що Він уста замкнув садукеям, зібралися разом. 35 І спитався один із них, учитель Закону, Його випробовуючи й кажучи: 36 Учителю, котра заповідь найбільша в Законі? 37 Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. 38 Це найбільша й найперша заповідь. 39 А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. 40 На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

Минулої неділі ми говорили про лицемірство фарисеїв та садукеїв, про те, як вони, хоч були в житті супротивниками, нерідко єдналися для спільних нападів на Ісуса. Ісус став їхнім запеклим ворогом. У нинішньому тексті євангеліст Матвій наводить ще один приклад того, як фарисеї та садукеї вкотре роблять спробу звинуватити Ісуса в неповазі до Писання, атакувати Його. Отож ми бачимо, як справджується, сказане псалмоспівцем у другому Псалмі: «1 Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? 2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця…»  Але, як відомо – людина планує, а Бог керує.  Тому справджуються також інші слова псалмоспівця: «4 Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!».
Зі Святого Писання ми знаємо, що Бог через Мойсея передав народові Свої Десять Заповідей.  Натомість деякі люди помилково вважають, що Ісус у 22-му розділі Євангелія від Матвія говорить про ще дві заповіді, начебто заповідей є дванадцять.  Але це не так. Заповідей як було, так і є – десять. Що ж тоді має на увазі Ісус?  Ось що – Він  підсумовує десять Божих заповідей і навчає, як саме вони стосуються Бога і нашого ближнього.  Саме так про це говорить у Малому Катехізисі Мартин Лютер.  Зокрема йдеться про те, що заповіді з 1-ї по 3-тю кажуть нам про наші стосунки з Богом, а з 4-ї по 10-ту – про наші стосунки з ближніми з погляду Бога.
Відповідаючи фарисеям та садукеям, Спаситель наводить стислий підсумок двох головних доктрин Біблії – Закону і Євангелія. Закон навчає нас, що саме вимагає від нас Бог, і як ми повинні жити відповідно до Божих заповідей. Євангеліє вчить нас, в що і в кого ми повинні вірити, щоб спастись. Закон каже нам про наші обов'язки перед Богом і Боже покарання за гріх. Євангеліє каже нам про милостиві Божі обітниці, дані нам Богом з благодаті через віру в Ісуса Христа. Закон обіцяє нам благословенне життя тут, на землі, якщо ми будемо виконувати його досконало, а ми знаємо з Писання , що грішній людині це не під силу. Тому Євангеліє обіцяє нам прощення гріхів, життя і спасіння, якщо ми віримо і покладаємось на нашого Єдиного Господа і Спаса Ісуса Христа. 
Втім, люди дуже часто змішують Закон і Євангеліє або плутають одне з іншим. Найпоширенішою помилкою, є думка про те, що за допомогою дотримання Божих заповідей або Закону можна досягти вічного життя.  Але скажіть, будь ласка, чи є серед нас бодай одна людина, котра впродовж життя досконало дотримала всі Божі Заповіді? Чи спроможна людина взагалі це зробити? Біблія каже, що такої людини на світі немає і не було. Апостол Яків говорить: «Як.2:10 …Хто весь Закон виконує, а згрішить бодай в одному, той винним у всьому стає». Єдиний, Хто виконав Закон досконало – це Син Божий Ісус Христос. Він зробив це за нас і замість нас. 
Виникає питання: Чи потрібен нам Закон далі? Так, потрібен – як провідник, вуздечка та дзеркало. Закон вказує нам на наші гріхи, виявляє гріх. Ми не стаємо грішниками через те, що чинимо гріхи. Але ми грішимо саме тому, що за своєю природою ми є грішниками і робимо те, що є природним для нас, як грішників. Написано: Пс.53:3 (53-4) Усі повідступали, разом стали огидними, нема доброчинця, нема ні одного!..
Батькам добре відомо, що для того, щоб навчити дітей доброго, треба докласти багато зусиль, часу, терпіння і любові. Погане діти робитимуть самі,  без навчання. Виховувати дітей у Божому послусі і вірі в Спасителя треба змалечку, бо згаяний час згодом обернеться для батьків нещастям, гіркотою та болем, а для дітей – життям без Бога, котре веде до загибелі, поклонінням ідолам у вигляді грошей, статків, спокус цього грішного світу. У зв'язку цим виникає кілька питань, на які нам треба відповісти:
«Чому люди поклоняться ідолам, а не єдиному правдивому Богові?» Тому що вони за своєю гріховною природою є ідолопоклонниками.
«Чому люди неналежно вживають Боже ім'я?»  Тому що за природою вони є богозневажниками.
«Чому люди не ходять до церкви, не слухають, не читають Слово Боже або слухають Його але не виконують те, що воно каже?» Тому що вони нехтують ним і легковажно вважають, що можуть цілком обійтись без нього.
«Чому люди не шанують батьків і старших, пастирів, вчителів?» Тому що вони є порушниками Закону і не бажають коритися.
«Чому люди завдають шкоди своєму ближньому?» Тому що за природою вони є мучителями.
«Чому подружжя не дотримують свій шлюб в чистоті?» Тому що за природою люди є перелюбниками.
«Чому люди заздрять?» Тому що за природою вони зазіхають на чуже.
«Чому обмовляють інших і завдають шкоди доброму імені ближнього та його репутації?» Тому що за своєю гріховною природою люди є неправдомовцями і наклепниками.
«Чому люди лицемірять?» Тому що хочуть приховати свої справжні лихі думки і мотиви своїх вчинків.
Якщо ми пригадаємо Божі Заповіді і, поклавши руку на серце, заглянемо всередину самих себе, в глибину нашої грішної природи, то побачимо там недосконалість і темряву, які Біблія називає гріхом.  І цей гріх можна помітити всюди – в наших думках і вчинках, словах і почуттях. Він всередині нас і довкола нас у світі.  Грішна за природою людина сповнена гріха.  Вона залюбки грішить. Вона любить лише себе і ненавидить Бога.  Вона не бажає робити те, що очікує від неї Бог і робить те, що подобається їй. Вона не здатна правдиво любити ані Бога, ані ближнього, бо для цього вона повинна відчути відчай від того, яка вона є насправді і щиро покаятись. Лише після цього вона пізнає, ким для неї є Господь Ісус Христос. А пізнання Христа як єдиного Господа і Спасителя дає Бог за допомогою Святого Духа через Свої засоби благодаті – Слово і Таїнство.     
Ми прийшли в цей світ грішними і пропащими, приреченими на загибель. Але що ми бачимо вже з перших сторінок Святого Писання, відразу після гріхопадіння Адама та Єви? Що наш небесний Отець знає, які ми, однак милостиво  приймає нас саме такими як ми є!  Він хоче, «щоб всі люди спаслися і прийшли до пізнання правди» (1Тим.2:4). Заради цієї любові Він поклав наші провини на Свого Сина. Збагнути цю любов нам не під силу. Її можна лише прийняти і довіритись їй.  Заради цієї любові Бог у Христі стирає наші гріхи і провини.  Він посилає нам Свого Святого Духа, щоб Той зруйнував нашу гріховну плоть, яка хоче триматися Закону, і працював в наших серцях, думках і розумі, освячуючи нас. Тож насправді, коли ми кажемо, що любимо Бога, ми повинні розуміти, що «Ми любимо Його, бо Він перше нас полюбив» (1Iван.4:19). Любов Божа до нас спонукає нас любити нашого ближнього.
Дорогі у Христі брати і сестри, ще одне важливе питання, на яке ми, як християни, повинні знати конче відповідь, таке: «Хто такий Ісус Христос, і хто є ми з вами?».  Святе Писання навчає, що якою би доброю не була людина, – те, що вона робить ніколи не буде добрим в Божих очах, допоки вона не матиме спасенної віри в Христа. Іншими словами – добрі діла невіруючих є добрими лише в очах інших людей, але не в очах Бога.
Для християн все повинно зосереджуватися на особі і ділі Христа, який здобув для нас ласку Божу, виявивши закон досконалої лобові. Фарисеї і вчителі Закону ставили власні  приписи вище Писання і хизувалися ними. Вони  хотіли спіймати Ісуса на слові і звинуватити Його у богозневазі.  Але це їм не вдалося! На відміну від них, християнин добровільно і покірно стає під Божий Закон і просить небесного Отця про милосердя і прощення гріхів, бо знає, що він заслуговує тільки на осуд і немилість Божу. Заради Свого Сина, який помер за нас на Голгофі,  небесний Отець чує наші благання і прощає нам наші провини. Він забирає від нас тягар Закону і в Христі милостиво дарує нам спасіння, прощення і вічне життя.  Ось чому в цьому світі ми понад усе хочемо знову і знову чути цю радісну Євангельську звістку Ісуса Христа. І ми впевнені, що небесний Отець завжди даватиме її нам.
Дорогі брати і сестри, спасенні благодаттю через віру, не від діл, щоб ніхто не хвалився, прославляйте ім'я  Боже – Отця, Сина, і Святого Духа. У відповідь на Божу любов і милосердя підтримуйте поширення Євангелія своїми пожертвами, часом, талантами. Нехай ваша віра буде живою і рясніє правдивими плодами.

Єдиному мудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки! Амінь.

Проповідь: Послання про Господнє змилування (Луки 4:14-21)

Текст проповіді: Луки 4:14-21
14 А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього рознеслась по всій тій країні. 15 І Він їх навчав по їхніх синагогах, і всі Його славили. 16 І прибув Він до Назарету, де був вихований. І звичаєм Своїм Він прийшов дня суботнього до синагоги, і встав, щоб читати. 17 І подали Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано: 18 На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, 19 щоб проповідувати рік Господнього змилування. 20 І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Нього. 21 І почав Він до них говорити: Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!
Христос рождається!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі, брати і сестри,

У нинішньому євангельському тексті святий Лука розповідає  про початок  публічного служіння Сина Божого.  Воно супроводжувалося  наголосом на двох головних доктринах Святого Писання – Законі та Євангелії – закликом грішників до каяття та звіщенням їм Доброї Новини про прощення гріхів, вічне життя і спасіння.  Лука говорить, що  Ісусове проповідування було таким могутнім, що «чутка про Нього рознеслася по всій…країні…».  Служіння Ісуса розпочалося з Його рідного краю. Тут Він ріс і жив зі Своїми земними батьками.  Лука зазначає, що Ісус навчав по синагогах. Втім, коли це робив Ісус, то Його навчання було винятковим, воно чинило такий вплив, так просвічувало серця людей, що, як каже Лука, «всі Його славили».  І це не дивно, адже Ісус навчав не так, як інші, а як «можновладний» (Матвія 7:29, Марка 1:22). Він промовляв Слово Боже від Самого Себе.
Слово синагога ¬походить від давньогрецького слова συναγωγή – яке означає – зібрання, спільнота;  (івр. בית כנסת‎ — бейт кнессет, тобто дім зборів, зібрань, або   בית תפילה бейт тефіла - дім молитви, ідіш - שול – шул, школа, דאַוונשול давншул  – школа молитви,  Талмуд вважає, що вона поступається за святістю тільки Храму, і називає її мікдаш меат — «мала святиня»). Синагоги були місцем, де віруючі євреї збиралися щосуботи (а згодом на свята і серед тижня), щоб читати та слухати Слово Боже.  Вони постали в часи Вавилонського полону (період в історії єврейського народу з 598 по 539 рр. до н. е. за правління Навуходоносора II).  Синагоги розміщувались в центрі єврейського поселення на видному місці, зазвичай, на пагорбі. Вони будувались як окремі будівлі,  або ж ними могли слугувати приватні будинки, освячені за відповідним релігійним обрядом.
Християнство (та іслам) чимало запозичило в євреїв щодо зібрань та молитовних домів. Ціла низка елементів служіння, які були в синагозі, нині присутні в християнському богослужінні. Зокрема, в синагозі читалося Святе Писання, те саме нині є в нас. По-друге, там співалися Псалми, і ми нині робимо так само. По-третє, в синагозі коментували Святе Писання — це щось на зразок християнської нашої проповіді  нині. Там також вивчали Божі Заповіді і пророцтва, які стосувалися приходу обіцяного Месії, про котрого звіщали старозавітні пророки.  Ми постійно навчаємо, що саме Старий Заповіт говорить про Месію, який має прийти, а Новий  Заповіт – про Його прихід та сповнення обітниць щодо Нього.
Серед віруючих євреїв, які відвідували синагогу, існував звичай запрошувати здібних чоловіків для читання і коментування текстів Святого Писання.  І одного суботнього дня Святе Писання читав і коментував Ісус. Розгорнувши сувій на книзі пророка Ісаї, Він зачитав місце, в котрому було написано: «18 На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, 19 щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Ісаї 61:18-19).
Нині ми також слухали цей текст. Ми читали і чули його вже не раз. Однак, коли його читав у синагозі  Ісус, це спричинило неймовірний вплив на присутніх  і справило на них величезне враження, так що, за свідченням Луки -  «очі всіх у синагозі звернулись на Нього». Уявіть на мить, як всі, без винятку, присутні в синагозі з широко відкритими очима дивляться на Ісуса і слухають Його, затамувавши подих!
Ще раз звернімося до тексту з книги пророка Ісаї, який читав у синагозі Ісус. Ісая описує тут дуже важливі подробиці земного служіння Месії, який повинен прийти.  Він каже, що на Ньому буде Дух Господній, Він буде помазаний ним.  Саме про цю рису Сина Божого і свідчить Його ім'я — Христос або по-єврейському Месія,  що означає Помазанець, той,  що без міри помазаний Святим Духом, від якого, так само як від Отця, Святий Дух походить, як ми сповідуємо це в Символі віри.
Згідно пророцтва Ісаї, земне служіння Месії буде мати такі риси:
• Він звіщатиме Добру Новину вбогим
• Він проповідуватиме визволення полоненим
• Він даватиме прозріння незрячим
• Він відпускатиме на волю помучених
Хто такі ці вбогі, полонені, незрячі і помучені, про яких йдеться у книзі пророка Ісаї? Це –  грішники, до котрих Ісус був посланий. Через гріх та його наслідки вони втрачені, загублені, позбавлені надії.  Вбогі – це не ті, що не мають грошей і статків, але вбогі духом в Божих очах. В них немає власної праведності, у котрій вони могли би стати перед небесним Отцем в день Останнього Суду. Вони самі це визнають. Це грішники, котрі заслуговують справедливої Божої кари за гріхи і не можуть самі визволитись від провини власних гріхів. Саме це робить їх духовно вбогими.
Бідні, пропащі за природою грішники потребують спасенної Доброї Звістки Ісуса Христа про прощення гріхів. Без неї вони є полоненими гріха, рабами гріха, зв’язаними путами гріха. Завданням викупного служіння Месії є проповідувати їм визволення від влади гріха, диявола і смерті.
Гріх настільки засліплює грішникові очі, робить його цілковито неспроможним бачити духовні речі, що Писання називає його сліпим. Він нездатний належно судити про власні вчинки і наслідки своїх гріхів. Він не може бачити правду, об’явлену Богом в Писанні, бо для цього потрібно, щоб з його очей спала пелена і він через Євангеліє, через віру в Христа Спасителя отримав духовний зір.
Нарешті Лука говорить про тих, кого він називає помученими, які сидять у в’язниці.  Це ті, що неодноразово зазнавали знущань від тюремних наглядачів, у них багато кривавих ран на тілі. Подібним чином  гріх, крок за кроком завдає грішникові ран і знищує його. Але кожен в’язень живе з надією на визволення. Тому завданням Месії буде визволити таких в’язнів від влади гріха, диявола і смерті.  Яким втішним було це послання для вух кожного грішника! Це послання про визволення, помилування і прощення. Таким воно є для нас нині і буде завжди.
Лука каже, що, коли Ісус прочитав в синагозі текст з книги пророка Ісаї і сів на своє місце,  в очі всіх присутніх були звернені на Нього, а Він промовив: «Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!». Цими словами Спаситель  немовби сказав: «Послухайте! Я є цим обіцяним Месією, про котрого каже Ісая. Це про Мене і Моє викупне служіння звіщають пророки Старого Завіту!»
Якою ж була реакція на це присутніх?  Виявляється, що славили Його не всі і не скрізь! У 28-му вірші Лука каже,  що «всі в синагозі, почувши оце, переповнились гнівом». Подібне нерідко стається і нині – багато людей чують Слово Боже про Христа Спасителя, але не всі приймають його.  У деяких Його послання спричиняє обурення, гнів, спротив.  Однак завжди є ті, кого воно просвічує і навертає до віри. Отож, коли розпочалось Ісусове публічне служіння,  тріумфальну ходу  світом Його могутнього євангельського послання вже не можна було спинити нічим.  За словами апостола Павла Христове Євангеліє є силою Божою нам на спасіння! (Рим.1:16). Мине час і  Євангеліє пошириться теренами усієї Палестини. Згодом визволені від пут гріха грішники, покликані Христом понесуть Його по всій землі.  Воно прийде також на нашу землю. Сповниться обітниця Христа про те, що Його Євангеліє буде проповідане по всі кінці землі! (Матвія 24:14).
Дорогі брати і сестри, ми вдячні Богові, що Христове Євангеліє спасіння прийшло також і до нас. Ви маєте  цей дорогоцінний скарб, наділений надзвичайною силою, яка навертає грішника до каяття і дарує спасіння, звіщає Добру Новину вбогим духом, тим, хто є полоненим, в’язнем  гріха і засліплений ним. Несіть цей дар по всі кінці нашої України, по всі кінці землі, бережіть Його і діліться ним тим, хто поруч з вами.  Підтримуйте служіння і проповідування Євангелія своїми пожертвами, часом і дарами, які  дав вам Бог. Нехай нині, завжди і повсякчас прославляється у вашому житті Христос, що нас визволив, викупив, зодягнув в одежу праведності, в котрій ми можемо без страху стати перед небесним Отцем в день останнього суду.
Мир Божий, що вищий від усякого розуму, нехай береже серця і думки ваші у Христі Ісусі. Амінь.