Чиїм обіцянкам можна вірити?

 

Свобода волі і праведність

Людська воля має свободу у виборі діл та речей, які осягає розум. Вона може, до певної міри, чинити світську праведність чи праведність діл, говорити про Бога, пропонувати Богові певне служіння у зовнішніх справах, слухатися влади, батьків, утримуватися шляхом зовнішніх діл від убивства, перелюбу, крадіжки. Через те, що людській природі залишено розум та судження про речі, які пов'язані з чуттями, вибір щодо них, як і свобода і здатність чинити світську праведність, залишені (людині) також. Писання називає це праведністю плоті, яку чинить людська природа, тобто сам людський розум, без участі Святого Духа. Втім, хибно казати, що та людина не грішить, яка здійснює приписи Заповідей без благодаті...

Отож, хоч ми і визнаємо за (людською) волею свободу та здатність здійснювати зовнішні діла Закону, ми, все ж, не приписуємо свободі волі духовнх справ, а саме: правдиво боятися Бога, правдиво бути впевненим і триматися того, що Богові є до нас діло, що Він вислуховує нас, прощає нам гріхи і так далі. Це і є правдивими ділами Першої Скрижалі (першої частини Божих Заповідей), які серце не може чинити без Святого Духа, як про це говорить Святий Павло: "Людина тілесна не приймає речей, які від Божого Духа" (тобто така людина використовує лише природну силу)...(1 Кор.2:14).

Людські серця без Святого Духа не мають Божого страху, віри в Бога, не вірують, що їх почуто (Богом), що вони прощені (заради Христа), що їм допомогли і їх вбережено Богом...Написано: "догодити (Богові) без віри неможливо" (Євр.11:6). 

Отже, корисним є розділення, в якому світська праведність приписується свободі волі (людини), а духовна — роботі Святого Духа у відроджених людях. Так зберігається зовнішня дисципліна, бо всі люди тією ж мірою повинні знати те, що Бог вимагає світської  праведності і що ми, до певної міри, можемо її досягати.  

КНИГА ЗЛАГОДИ 1580 року

Епоха прав чи час праведності?

Майже кожному, хто живе в наш час, відомо: ми мешкаємо в епоху прав. Прав очікують, їх вимагають і плекають так, ніби це найважливіша річ у світі. Боротьба за права змінила майже все: від шлюбу та сім’ї до державного устрою та дружби. Понад усе ми, здається, цінуємо право бути захищеними від того, що нам не до вподоби, і наполягаємо на отриманні того, що нам подобається. В основі цього лежить наше прагнення до найголовнішого права — права бути щасливими.
Я не впевнений, що система, побудована виключно на правах, здатна вистояти. У запалі це може здаватися розумним, але такий шлях не є життєздатним. Права — завойовані, зароблені чи витребувані — самі по собі не можуть захистити нас від ворогів, і вони точно не мають сили дарувати те невловиме щастя, якого ми так прагнемо. Дійсно, якими б важливими вони не були, права є крихким фундаментом для спільноти чи стосунків, і ще слабшою опорою для побудови цілого суспільства. Честертон влучно зауважив: «Мати право щось зробити — це зовсім не те саме, що бути правим, роблячи це».
Права часто вступають у конфлікт одне з одним. Свобода слова є повною у переповненому театрі, коли вогню немає, за винятком права вигукувати «Пожежа!»  Ми постійно ведемо інтелектуальні битви, намагаючись збагнути, як захистити право, яке дозволяє іншим безкарно ображати вас своєю незгодою. Релігійна свобода наполягає на праві кожного мати власні переконання, але це часто призводить до того, ніби релігійної істини не існує зовсім — залишаються лише думки без фактів чи правди. Як християнству жити у світі, де Слово Боже — це лише ще один голос, що змагається за право належати якомусь божеству? Важко і навіть прикро жити так, ніби ті, хто поклоняється грибу, тотожні тим, хто обожнює втіленого Сина Божого.
Так, права часто є дуже важливими, але є дещо величніше. Це — праведним. Мати право — це добре, але бути правим (праведним) — значно глибше і значно потрібніше. Саме тому релігія залишається важливою, навіть коли суспільство дедалі більше віддаляється від Ісуса Христа. Бо віра побудована не стільки на правах, скільки на Праведнику, який єдиний є благим і святим — і є таким не для Себе, а для тих, хто таким не є. Він прийшов не для того, щоб вимагати чогось для Себе, а щоб віддати Себе за тих, кого Він Собі обрав — разом з усіма їхніми гріхами.
Ось де доказ влучного вислову Честертона. Ісус правий, бо зрікся Свого права бути рівним Богові й обрав наше тіло, щоб страждати за наш гріх і померти нашою смертю. Ми стаємо праведними не завдяки власним досягненням, а як ті, хто одягнений у Його шати святості, що прикривають наготу тіл, які повстали з хрищальних вод, омиті від гріхів і наділені новим ім’ям та новою сутністю. Те, на що ми претендуємо, може бути добрим, але знати Того, Хто є втіленою праведністю, — це володіти чимось незрівнянно благороднішим і значущішим.
Цікаво, що в це Богоявлення ми вшановуємо тих, хто відклав увесь тягар земної слави, аби схилити коліна біля ясел Немовляти, проваджені зіркою до того неймовірного місця, де вони змогли споглядати обличчя Бога. Він — і є Праведність. Перед Ним вони радо схилили коліна в поклонінні та принесли дари: золото, ладан і смирну. Ці дари були цінними не стільки через свою вартість, скільки тому, що вони провіщали, Ким Він був і є, що Він прийшов зробити і заради кого.
Звільнившись від тягаря своїх дарів, вони пішли з радістю, бо Дитя, народжене від Діви і зачате Духом Святим, обіцяло щось набагато цінніше за земні скарби — таке, про що вони не могли мовчати. Вони знайшли Того Єдиного, Хто цінував істину вище за права, і Хто дав тим, хто не міг цього заробити чи заслужити, найцінніший вердикт: «Праведний». Цей Бог в’їхав у місто на ослі, щоб розпочати битву, яка коштуватиме Йому життя, перш ніж Він заявить права на Свій народ та їхнє поклоніння.
Як дивовижно долучитися до них біля ясел Христа-Немовляти, та наскільки дивовижніше буде долучитися до них у небесному хорі. У тих гімнах Нового Єрусалима більше не буде мови про те, що нам заборгували, а лише про те, що нам було даровано.
о.Пітерс

Основи віри

Кажуть, що вселенських обрядів треба конче дотримуватися, бо вони, вочевидь, передані Апостолами. Які вони (ті, що так кажуть) релігійні! Вони бажають, щоб збереглися обряди, які походять від Апостолів, однак не бажають, щоб натомість збереглося вчення Апостолів. Їм слід судити про ці обряди так само, як кажуть про них Апостоли у своїх писаннях. Бо Апостол не хотіли, щоб ми вірили, що ми виправдані завдяки таким обрядам, і що вони є необхідними для праведності перед Богом. Апостоли не бажали нав'язувати такий тягар на людське сумління, не хотіли поміщати праведність та гріх у дотримання певних днів, їжі і подібного до цього.
Книга Злагоди 1580 року

Традиції, звичаї, виправдання, праведність

 В Церкву вкралося чимало нерозумних поглядів про традиції. Дехто (хибно) вважав, що людські традиції були необхідним служінням, яким люди могли заслужити виправдання...Але так само, як неоднакова тривалість дня і ночі не завдають шкоди єдності Церкви, і ми віруємо, що правдивій єдності Церкви не завдають шкоди неоднакові обряди, які запроваджені людьми. Хоч нам і угодно, щоб заради спокою вселенські обряди скрізь дотримувалися так само, як ми у Церквах охоче дотримуємося порядку Служби Божої, Господнього Дня (неділі) та інших великих свят. З великою вдячністю ми приймаємо зручні та давні приписи, надто через те, що в них присутня дисципліна, яка корисна для навчання людей і тих, що перебувають в незнанні...

Йдеться про те, чи дотримання людських традицій є актами поклоніння, необхідними для праведності перед Богом. Чи є необхідним для правдивої єдності Церкви, щоб людські традиції скрізь були однаковими? Бо якщо людські традиції не є діями поклоніння, необхідними для праведності перед Богом, то звідси випливає, що праведними і синами Божими можуть бути навіть ті, що не мають традицій, усталених скрізь. Оскільки дотримання німецького стилю вбрання не є поклонінням Богові, необхідного для праведності перед Ним, це означає, що люди можуть бути праведними перед Богом і синами Божими навіть тоді, коли вони вживають вбрання не німецького стилю, а французького.  

Книга Злагоди 1580 року

Лютер: молитовний роздум над Ів.19:12

Євангеліє від Івана 19:12 Після цього Пилат намагався пустити Його, та юдеї кричали, говорячи: Якщо Його пустиш, то не кесарів приятель ти! Усякий, хто себе за царя видає, противиться кесареві.

===============

МАРТИН ЛЮТЕР

Так трапляється у світі зі словами: «Ти не кесарів приятель». Люди врешті решт відпадають від правди, як листя від дерев під час листопаду. Бо плоть і кров не можуть терпіти, щоб кесар був ворогом. Подібним чином і Пілат був засліплений цими словами. Бо наш дім, дружина, дитина і все, що ми маємо, перебуває під захистом кесаря. І коли кесар - наш ворог, то дім, дружина, дитина і все, що ми маємо, перебуває в небезпеці також. Відтак, мати кесаря за ворога означає не що інше, як поставити під загрозу своє тіло і життя, блага й честь. 

Нині людська природа схильна мати кесаря за друга, а не ворога, щоб вона могла зберегти тіло, життя, добро і честь. Тому для Пілата це дещо означало. Якби він відпустив Христа, то не був би другом кесаря. Це не якісь нічого не варті слова, якщо диявол каже нам: «Якщо ви хочете мати Євангеліє, то вас ненавидітимуть усі люди! Що ви тоді робитимете?» Христос попереджав, що так і буде. Але диявол докладе всіх зусиль, щоб люди таки відпали від Євангелія. Тож Пілат не встояв і дозволив розіп’яти невинного Христа. Він зробив це для того, щоб не ризикувати тілом і добром, і далі бути приятелем кесаря.

Подібно до того, як Пилат тримався свого тіла, майна та честі, і тримався приятелювання з кесарем, хоча знав, що щодо Христа чинять несправедливо, чинять нині чимало людей. Вони вважають себе добрими християнами, але не вірять, що Євангеліє варте того, щоб триматися за нього, якщо йдеться ризик для свого тіла, життя, майна та честь заради Євангелія. Тому вони наслідують Пілата. Бо у Пілата на землі є чимало нащадків, які відреклися Христа і Його Євангелія заради земного життя, благ і честі. Євангеліст добре показав це на прикладі з Пилатом. Коли Пилат почув ці слова, він більше не допитував Христа і заплющив очі та вуха. Він дозволив засудити невинного, бо вважав, що краще, щоб постраждала одна людина, а не всі. Отак і ми не хочемо, щоб  усе, що ми маємо, наразилося на ризик і загинуло. 

Пилат також вказує на те, що таке людська святість і праведність, на чому вона ґрунтується і наскільки міцно вкорінюється, коли тілу завдають шкоди або ставлять його під загрозу. Допоки зберігається влада, честь і багатство, зберігається і людська праведність та святість. Але коли честь, багатство і влада щезають, то також щезає людська праведність і святість. Це земна праведність. Вона минає і добігає кінця разом з тими, хто нею володіє. Так само стається з язичниками, які поклоняються світській побожності. Вони не відмовляться від неї. І лише тоді, коли закінчується життя, влада і честь, щезає і їхня чеснота. Саме так вони діють, і інакше не можуть. Тому ми називаємо це тимчасовою, світською праведністю. 

(St. L. VIII: 940-941. пер. з німецької Раяна Леслі). 

ДЖЕРЕЛО: Християнська культура, 2021.

Віра, заслуги, виправдання

Віра є річчю, котру Бог проголошує праведною, додаючи, що вона залічується нам безкоштовно, і каже, що вона не залічувалася б нам задарма (з благодаті), якби була нагородою за діла. З цієї причини Він (Бог) відкидає також заслуги моральних діл. Бо якби виправдання перед Богом давалося за них, то віра не залічувалася б нам у праведність без діл. 

Книга Злагоди, 1580 року. 

ПС. Святий Павло каже: "Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, 9 не від діл, щоб ніхто не хвалився" (Ефесянам 2:8-9). Ми виправдані "кров'ю Христа" (Римлянам 5:9).