Магія слова...

Слово - річ неймовірна, таємнича і магічна. Деякі поети і письменники поринають у його глибини, вишукують виняткові форми слова, вигадують новотвори, аби в якомога витонченіший і вишуканіший спосіб вразити інших, висловити унікальну думку, почуття, емоцію, створити неперевершений образ, - а читачеві не до смаку, бо усім цим автор намагається показати загалові лише самого себе - унікального, мудрого, освіченого, виняткового. В Шевченка практично не знайти слів, щодо змісту яких треба вдаватись до словників. Мова його творів проста і зрозуміла. Але магія Шевченкового слова в іншому - він не намагається чимось вразити читача, полонити його власним самоаналізом, ні, натомість в його слові - біль, радість, смуток, жаль, мрії, щастя власного народу, кобзарем та співцем якого він став, аби все оте глибинне не своє, а народне, що нутрувало і роїлося у серцях та душах людей, народилося, воплотилося, побачило світ і світ здригнувся від правди, зодягненої у магію Шевченкового слова.

ПРО ПИСЬМЕНСТВО

Дорогі дівчата та жінки, юнаки і чоловіки, якщо у когось із вас виникає нестримний потяг до написання книжок, спершу чесно спитайте себе, поклавши руку на серце, скільки книжок, але добрих, ви прочитали самі, чи ви дійсно добре знаєте українську мову, не повсякденний суржик, а мову літературну і гарну, чи вас Господь поцілував у чоло, давши дар до писання, чи варте буде написане вами, аби його пропонувати людям і не соромитися написаного? Я помітив, що більшість нинішніх авторів заслуговують на звання не письменника, а блогера, фейсбучного дописувача, літератора-початківця тощо... І тут нема нічого поганого, адже можна, не соромлячись "власного таланту", писати нотатки, спостереження, ділитись думками з іншими, однак, не зватись при цьому письменником, бо це ІНШЕ, це винятковий дар, це, як зауважив класик, той випадок коли сходяться разом два обдарування - як писати і про що писати.