Господь хоче, щоби ми залишалися непохитними та наполегливими у виконанні нашого покликання і служіння та докоряли за гріх. Він хоче керувати Своєю Церквою через проповідників, через зовнішнє Слово й Таїнства, так само як Він править світом через бургомістрів, царів, князів і панів та карає злочинців мечем. Інакше Бог міг би обійтися без ката та уряду для служіння, описаного в Рим.13:4 – Він Сам міг бути більш ніж обізнаним для того, щоб карати негідників. Ні, Бог також отримує користь від нашого служіння в церкві, коли ми докоряємо за гріх, подібно до того, як Він має користь від князів у світському царстві. Якби на це не було Божого особистого розпорядження та запровадження, то я не хотів би проповідувати ще однієї проповіді до кінця моїх днів. Бог каже: «Ти мусиш це робити незважаючи на те, що може з тобою статися. Ти мусиш залишатися в служінні». Якщо ви перебуваєте в служінні і бачите, що у вашій парафії є шахраї і негідники, блудники, перелюбники та грабіжники, то мусите говорити: «Оскільки це мій обов’язок, то я вказуватиму на гріхи селянам, бюргерам і шляхті та докорятиму їм за це, незважаючи на їхні скарги, коли вони кажуть: «Ти ж мене знеславлюєш!» Бо якщо я цього не робитиму, то буду винен у ваших гріхах. А чому це я повинен іти в пекло за вас? Вони можуть заперечити: «Що ж, я не прошу тебе робити цього і до цього тебе не змушую». Це може й правда. Але ви все одно не хочете, щоб я вам докоряв і не даєте мені дорікнути вам за ваші пороки. Ви очікуєте, щоб я дотримувався з вами миру, хоча я займаю посаду, яка вимагає від мене докоряти за гріх, як це робить пророк Єзекіїль в розділах третьому та тридцять третьому, проголошуючи: «Сину людський, Я настановив тебе вартовим для Ізраїлевого дому, і як почуєш ти слово з уст Моїх, то остережи їх від Мене. Коли Я скажу безбожному: Конче помреш, а ти не остережеш його й не будеш говорити, щоб остерегти несправедливого від його несправедливої дороги, щоб він жив, то цей безбожний помре за свою провину, а його кров Я зажадаю з твоєї руки!» (Єзекіїля 3:17 і далі; 33:7 і далі). Чи ви думаєте, що це річ маловажна – обтяжувати правителя такою відповідальністю? Цей тягар покладено на бідних проповідників, як і на всіх тих, що мають посади: бургомістрів, князів та урядовців. Вони не повинні мовчати в присутності гріха, як і не повинні грішити самі. Бо якщо я бачу перелюб чи інші гріхи в людях та нехтую закликати грішника до відповідальності, то Бог перенесе ті гріхи на мене. Нам, членам світського чи церковного царства, було наказано карати за злочини. Але ніхто цього не робить. Що ж буде з вами, великими царями та вчителями в церкві, що чуєте і бачите стільки злочинів та гріхів, але замовчуєте їх і не караєте? Ось так багато людей ідуть до пекла за гріхи людей інших.
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана
ДЖЕРЕЛО:
Блог пастиря В.Горпинчука "Українське лютеранство"
Власне, до лютеранства мала стосунок не сама Ольга, а один із її родичів по лінії її матері - німецький поет і драматург, проповідник 18-19ст. - Фрі́дріх-Лю́двіг-Заха́рія Ве́рнер (нім. Friedrich Ludwig Zacharias Werner; 18 листопада 1768, Кенігсберг, нині — Калінінград, Росія — 17 січня 1823, Відень). Захарія Вернер був лютеранином, навіть написав для Берлінського театру п'єсу про життя Великого Реформатора «Мартін Лютер» (Martin Luther oder die Weihe der Kraftб 1806р), викладав в Кенігсберзькому університеті. 1811 року він перейшов на католицизм, в 1814 року був висвячений на священика, отримав звання почесного каноніка Кам'янця-Подільського.
