Мартин Лютер про шлюб, сім'ю, покладання на Бога

Дуже легко одружитися, але дуже важко утримувати дружину разом з дітьми та домашнім господарством. Відповідно, ніхто не помічає віри Якова. Це правда, що багато хто ненавидить плідність у дружині лише з тієї причини, що нащадків треба утримувати і виховувати. Ось що вони, зазвичай, кажуть: "Навіщо мені одружуватися, якщо я злидар і жебрак? Краще я буду нести тягар бідності сам і не буду обтяжувати себе стражданнями і нуждою". Але це звинувачення несправедливо покладається на шлюб і плідність. Насправді, не довіряючи Божій доброті, ви свідчите про своє невір'я, а зневажаючи Боже благословення, ви накликаєте на себе ще більше нещастя. Бо якби ти вірив у Божу благодать і обітниці, то, без жодного сумніву, отримав би підтримку. Але оскільки ти не покладаєшся на Господа, то ніколи й не будеш процвітати.

Мартин Лютер, проповіді Слова

Відпадання від Бога має наслідки

Існує старе і мудре батьківське правило: якщо ви залишаєте своїх дітей самих, а згодом нічого не чуєте, то, ймовірніше за все, коїться щось кепське. З цієї причини батьки повинні мати очі на потилиці і очі, які можуть бачити за кутами і крізь стіни.  Але навіть і тоді я не впевнений, що цього достатньо, і я пригадую дурниці та безрозсудні вчинки, які ми з братом чинили в дитинстві. У нас і наших батьків на доказ цього є шрами (психічні та емоційні). Отож, якщо ви стурбовані віддаленням суспільного життя від Бога і християнства, то це нічим не відрізняється від випадку з дітьми, які роблять те, що не повинні робити, навіть якщо вони роблять це тишком-нишком.
о.Л.Пітерс

Вчіть дітей молитися!

Вчіть дітей молитися. Ви не зможете бути поруч них впродовж усього їхнього життя, але Бог може.

Християнська сім'я: батьки і діти

 Батьки, які навчають своїх дітей Євангелія, читають їм біблійні історії, навчають їх добрих християнських гімнів, приводять їх до церкви і люблять їх, займаються найвищою та найсвятішою діяльністю, яку лише може виконувати будь-який чоловік чи жінка в цьому світі. 

Бог благословляє нас дітьми, бо любить нас. Ми навчаємо їх Слова Божого, бо любимо їх. Чого ми бажаємо нашим дітям і онукам? Ми хочемо, щоб вони пізнали Ісуса, як свого Спасителя, довіряли Йому задля вічного життя, знали і вірили, що заради Нього їхні гріхи прощені. Ми хочемо, щоб вони навчилися любити так, як Він полюбив їх. Ми хочемо, щоб вони поводилися, як християни у цьому світі, шануючи людей за їхнє служіння і перебування у страхові Божому і жили згідно із законом християнської любові, підсумованим у Десяти Заповідях.

Батьки і матері: не шукайте добра в культурі, відданій егоїзму та здобуттю речей, які гинуть. Знайдіть справжню радість у тому, щоб дарувати своїм дітям скарби, які ви отримали від Бога. Вони вас за це поблагословлять. Коли ви постарієте і досягнете віку, коли ваша сила почне згасати і ви станете слабкими, Бог поблагословить вас через ваших дітей, і ви знатимете, що коли Бог дав Мойсею четверту заповідь, то Він дав йому щось направду добре.  

о.Рольф Д.Пройс

Повчальні оповіді

ПУСТІТЬ ДІТОК, І НЕ БОРОНІТЬ ЇМ ПРИХОДИТИ ДО МЕНЕ…

(Як навчати дітей ходити до церкви)

Дженіс Спарлі (США)

Переклад з англійської Т.Коковського

Я щаслива і добре знаю про це. Мої батьки приводили мене до церкви змалечку. Відвідування церкви щотижня для мене завжди було такою ж звичною річчю, як щоденне відвідування школи. Від своїх батьків я засвоїла, що Бог завжди посідав у їхньому житті чільне місце. У нашій родині ніколи, чи то ввечері, чи то вранці, не було дискусій про те, чи йти до церкви чи ні. Відхід до сну пізно ввечері, гості, домашні справи ніколи не були причиною того, щоб не йти до церкви. Церква для мене стала другою домівкою. Я з радістю очікувала відвідин церкви. Люди і душпастирі стали для мене членами моєї родини. Свята Літургія, церковна музика, Слово Боже і Таїнства зробилися невід’ємною частиною мого життя. Може це звучить надто банально, але я тішилася, знаючи, що означає “Ходити до церкви”. З ранніх літ я була навчена як і коли в церкві вставати і сідати, як складати руки для молитви і схиляти голову, як відповідати на літургійні виголошення пастиря, як давати пожертву...

Я знаю, що дитиною, я не завжди була посидючою, і інколи час мого перебування в церкві був часом сну на плечі матері, розгляданням хреста на обкладинці Співаника, малюванням, мріянням, а інколи – капризуванням. Чи є у вас дім, де ви почуваєтесь затишно? Хіба вас не тягне туди з плином часу? Як ви можете довідатись, як дати собі раду з певним порядком речей, допоки вони не посядуть якесь місце у вашім житті? Чи можете ви без жодного страху просити про те, що потребуєте? Хіба не є найчудовішим відчуття того, що вас люблять і приймають таким як ви є? Чи є у вас дім, куди ви можете прийти і пережити подібне? Таким місцем для вас може стати церква.

Разом із моєю донькою Мізою ми часто навідуємось до помешкання наших друзів. Мені відомо, що Міза зараз перебуває на стадії формування відчуття “затишку” у цьому домі. Вона тягнеться до цих друзів і чується з певністю у вже знайомих їй кімнатах їхнього дому. Подібним чином, Бог запрошує нас до Свого дому – церкви. Він заохочує навідуватись сюди якомога частіше і обіцяє поблагословити нас. Він обіцяє підбадьорювати нас, зміцнювати, прощати і любити, не дивлячись на наші переступи і недоліки. Мізі лише 15 місяців, але вона вже побувала у Господньому домі близько шести разів. Як ви гадаєте, яка існує ймовірність того, що Міза і Бог стануть чудовими друзями? Чи довіриться Міза Богові і захоче, або Він провадив її впродовж усього життя? Я гадаю, що так.

Чи легко вчити дитину ходити до церкви? З власного досвіду скажу – Ні! Найважчими для мене були роки, коли в мене на руках була щойно народжена дитина та інші, – віком 2, 4 і 6 років. Суботи були надзвичайно важкими, тому що чоловіка по суботах не було вдома. Дитячий одяг, купання дітей були виключно моїми обов’язками. Розшукування взуття кожного з них ставало справжнім випробуванням. Окрім всього, часто по суботах я ходила прибирати в церкві. Недільний ранок був завжди позбавленим сталого порядку і досі є таким. Крім того, як вчителька, я часто навчала дітей Недільної школи. Нерідко я робила це з дитям поруч мене, котре щойно почало ходити, і ще з одним – на руках. Коли ранок закінчувався, я почувалася як витиснутий лимон.

Під час найважчих неділь мені здавалося, що я не зможу повернутись сюди наступного тижня. Але я поверталася знову і знову, і з року в рік поведінка дітей змінювалась на краще. Багато церков не заохочують дітей ходити до церкви. Батьки, які не бажають панькатись з дітьми і вчити їх відвідувати церкву, – наймають нянь, щоб ті їх бавили. Інші церкви облаштовують спеціальні кімнати для дітей, де є повно іграшок. Тут батьки можуть залишити своїх непосидючих малюків під час богослужіння. Але діти дуже кмітливі. Наскільки неслухняною має бути дитина, щоб її спровадили до кімнати з іграшками? Мені багато разів доводилось виводити власних дітей з церкви, але я жодного разу не карала їх за непосидючість чи галасливість. Я радше брала їх на руки або виводила, допоки вони не заспокоювались, а потім негайно поверталась назад. Інколи не обходилось без ляпасів по задку, і я повертались до церкви з дитиною, в котрої на очах ще не висохли сльози. Пригадую, як однієї неділі, (який жах!) я виводила дитину сім разів! Дитя благало: “Мамо, ні! Будь-ласка! Я обіцяю!” Сім разів! Кращі дні були ще попереду...

Щоб виробити в дитини звичку ходити до церкви, потрібен час. Вироблення цієї звички потрібне для боротьби зі спокусами, які б ставали на заваді відвідин церкви. Хтось якось сказав мені, що ми ходимо до церкви не тільки заради себе самих. Хіба можливо, щоб наша власна присутність могла принести користь іншій душі? Здається, це звучить дивно, але це таки правда. Багато разів, коли я думала про змарнований в церкві час через дитину, що плакала або капризувала, – згодом, за тиждень, за рік до мене приходили люди і дякували за приклад моєї поведінки у церкві того дня, чи за те, що я їм сказала тоді, чи за те, що вислухала їх. Матері потребують підбадьорення. І нині я пригадую всіх тих добрих людей, які лагідно підбадьорювали мене.

Пам’ятайте про те, що християнин є водночас грішником. Не всі люди заохочуватимуть вас приводити дітей до церкви. Вони можуть роздратовано повертатись в ваш бік і кидати сердиті погляди. Вони можуть забути сказати вам, що раді бачити у церкві вас і ваших дітей. Вони можуть насміхатись. Вони можуть не погоджуватись з вашими методами заспокоювання дитини. Про це нелегко говорити, але я намагаюсь не звертати уваги на подібні речі. Якось група матерів привела своїх дітей, щоб ті побачили і почули Ісуса. Ісусові учні намагалися їх випровадити геть, кажучи матерям, що їм не слід турбувати Ісуса. Ісус докорив учням, наказав залишити дітей у спокої і промовив: “Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким» (Матвія 19:2). Цими словами Ісус заохочує мене приводити дітей до Нього.

Що я можу порадити? Ось що: моліться перед тим, як йти до церкви; просіть Бога дати вам силу і рішучість навчати ваших дітей звички ходити до церкви; зробіть вироблення в них цієї звички вашим головним пріоритетом; Я гадаю, що діти поводяться чемніше, коли вони сидять в оточенні дорослих, а не зосереджені разом в одному місці. Спереду вони можуть краще бачити і їхня увага не відволікається поведінкою інших дітей.

Увагу деяких дітей потрібно час від часу чимось привертати, особливо під час проповіді. Коли мої діти були малі, я брала з собою до церкви теку з заняттями для дітей. Олівці, папір, книжка і т.п. стануть у пригоді. Заохотьте дитину намалювати щось з того, що вона побачила в церкві чи почула під час виголошення проповіді або читання з Писання. Пам’ятайте про те, що настане день, і увагу дитини не потрібно буде нічим привертати впродовж усього богослужіння. Коли вперше дитина перетинає вулицю сама? Подумайте про години навчання, які передують безпечному перетину дитиною вулиці. Спершу ми перевозимо її через вулицю в колясці або переносимо на руках. Згодом, ми беремо її за руку, і крок за кроком навчаємо, як безпечно перетинати вулицю. Потім ми відпускаємо її руку, але все ще даємо поради. Нарешті настає день, коли ми вирішуємо, що вже час дозволити дитині перетнути вулицю самостійно. Відвідини церкви є чимсь подібним до цього. Дитиною я навчилась переходити вулицю. Дитиною я також навчилася ходити до церкви. Моїй матусі не потрібно хвилюватися щодо цих речей за мене. І, як вона сподівалася і молилася – Бог і я стали нині великими друзями.

Дж.Толкін, Біографія. Творити казку дітям...

 Ще трішки вибраного з біографії Толкіна. У його дітей таки були незабутні спогади дитинства…

Щороку у грудні Толкін поєднував письменницькі та художні здібності, аби написати дітям листа від Різдвяного Діда. 1920 року, коли Джонові було три, а сім’я збиралася переїздити до Лідса, Толкін написав синові записку тремким почерком і підписав: «З любов’ю — Твій Різдвяний Дід». Відтоді він кожного Різдва писав такі листи. 

З дуже простих на початку «листи Різдвяного Діда» стали розростатися, обростати новими персонажами, як-от Білим Ведмедем, що живе разом з Різдвяним Дідом, Сніговою Людиною — садівником, ельфом — секретарем на ім’я Ілберет, сніговими ельфами та ґномами, а ще — безліччю бешкетників-гоблінів, що жили в печерах під Дідовим будинком. 

Кожного Різдва, нерідко в останню хвилину, Толкін писав листа про останні новини на Північному полюсі: від імені Різдвяного Діда — тремким почерком, від імені Білого Ведмедя — буквами, схожими на заголовні рунічні, або ж від імені Ілберета — плавним почерком. А тоді додавав малюнки, писав на конверті адресу (разом з підписами на зразок: «Доправити ґномом-кур’єром. Надтерміново!»), малював і вирізав надзвичайно реалістичну поштову марку Північного полюса. І нарешті він доставляв листа. Це могло бути кількома способами. 

Найпростіший — покласти лист на камін так, ніби його вкинули через димар, або відтворити зранку дивні звуки, щоб їх можна було почути і щоб разом зі сніжним слідом на килимі вони були знаком того, що приходив сам Різдвяний Дід. Пізніше спільником Толкіна став листоноша, який зазвичай сам і приносив листи, — то як же ж діти могли в них не вірити? І вони справді вірили, поки не підростали і випадково або логічно додумувалися, що справжнім автором листів був їхній батько. Але навіть тоді нічого не казали, аби не порушити казки для молодших дітей.

Г. Карпентер, біографія Дж. Толкіна

ПС. Слід додати, що Толкіни були вельми релігійною родиною і поза сумнівом практикували усі різдвяні християнські традиціі зі Службою Божою, відвідинами церкви, тощо. А ще - у них були казки і чудові казкові оповіді, які конче потрібні нам усім, не лише в дитинстві.

Молитва дітей за батьків

 МОЛИТВА ДІТЕЙ ЗА БАТЬКІВ - https://tinyurl.com/24t3uj77

Молитва подружжя про дітей

 

Добірка молитов на ресурсі ТікТок. Цього разу -

МОЛИТВА ПОДРУЖЖЯ ПРО ДІТЕЙ

Молитва напередодні навчального року.

МОЛИТВА НА ТІК ТОК

Всемогутній і Милосердний Господи, напередодні нового навчального року, коли точаться запеклі бої за свободу і незалежність України, ми молимося: Поблагослови наших дітей, студентство навчанням і набуттям знань, котрі зроблять їх мудрими, старанними, відповідальними, щасливими. За їхнє щасливе сьогодення і майбутнє Україна бореться нині з московськими окупантами. Просимо Тебе, Боже наш, поблагослови наших педагогів, викладачів, усіх освітян. Тримай усіх під Своєю опікою і щоденним піклуванням та захистом. Хай українські діти здобувають знання на славу Тобі, на пізнання Тебе і Твоєї вічної правди, на сповнення своїх заповітних мрій, на добро нашому народові і нашій багатостраждальній Батьківщині. Дякуємо Тобі і нашим захисникам, завдяки котрим наші діти можуть навчатися. Спаси нас і помилуй, заради Христа. Амінь.

Молитва жінки під час вагітності_2 (2022)

Молитва подружжя про дітей

УКРАЇНСЬКІ ДІТИ - ЗАРУЧНИКИ МАНЬЯКА

Дорогі брати і сестри! 

Українські діти стали заручниками кремлівського маньяка, який у своєму несамовитому безумстві вирішив перевершити Нерона, Калігулу, Гітлера...Московський цар Іван IV колись дістав прізвисько "Лютий", Путін матиме ще жахливіше – "Кровожерливий, кривавий, убивець невинних дітей". 

На руках Владіміра Путіна кров українських дітей, десятків тисяч невинних людей по цілому світі. Політики, котрі впродовж останніх літ зустрічались з Путіним, мали б затямити, що при рукостисканні з ним, кров убієнних з його рук в'їдається в їхню шкіру і проникає в тіло, отруюючи все єство. 

Кремлівський тиран, диктатор, вірний нащадок Лєніна-Сталіна, вихованець НКВД-КГБ уявив себе вершителем доль народів, націй та світу. Його закривавлений ніж нині піднісся над беззахисними українськими дітьми. Біблійний Ірод у страхові за свій трон убив невинних віфлеємських немовлят. Кремлівський Ірод вирішив убити всіх українських дітей і сплюндрувати навіть землю, на котрій їм судилося народитися і жити. 

Кремлівський Ірод вже перевершив біблійного.  Перший чигав на життя Ісуса і згинув. Другий чигає на життя українських діточок і згине так само, бо зло ніколи не буває без кари, бо кров невинних дітей кличе до помсти, і помста прийде – на Путіна, його посіпак і Московію. 

Криваві рахунки мають бути сплачені. Суд людський і Божий звершиться. Пекельний вогонь вже розпалено і кочегари сатани з нетерпінням чекають виняткового пацієнта – Владіміра Кривавого. А наших дітей ми захистимо обов’язково – для сьогодення і майбуття оновленої України, вільної і незалежної, даної нам Богом на щастя і добро. Ми відбудуємо зруйновані московитами наші міста і села, закладемо сади, парки і сквери, в котрих оселиться птаство і лунатиме сміх наших дітей – щасливих і благословенних Богом. Слава Україні!

Про те, що зігріває серце...

Навідався у справах до одного гарного села. Брат вчителює тут у місцевій школі. Йдемо шкільним коридором, назустріч школярик, - хлопчина років 10-11, порівнявшись із нами, вітається: "Слава Ісусу Христу!" І так розчулило серце те дитяче привітання... Хіба почуєш його у місті? Я ще жодного разу у місті його не чув, на жаль...Ось чому так люблю наші села, де незнайому людину на вулиці чи деінде привітають словами "Слава Ісусу Христу!".