Показ дописів із міткою українська література. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою українська література. Показати всі дописи

субота, 21 вересня 2013 р.

Краса рідної мови...

Погляньте, як чудово змальовує Іван Нечуй Левицький красу довкілля та одного з персонажів свого твору "Старосвітські батюшки та матушки". Ось де справжня краса нашої мови. На жаль, чимало нинішніх письменників, що стрімголов кинулись у води, а радше калабані постмодернізму, послуговуються мовою, яка мало нагадує літературну...Їхня мова бідна, кульгава, спотворена суржиком та нецензурщиною... Насправді їхня мова та "творчість" - це піна, як казав один класик. Як слушно зауважив відомий український письменник - нинішня література є віддзеркаленням стану суспільства і цьому нема ради. То ж послухаємо Нечуя-Левицького: 
       "На Онисі була картата плахта, виткана з вовни пополовині з шовком невеличкими квадратиками. Квадратики були заткані жовтогарячим шовком з білими, як срібло, тонкими обідками; внизу теліпались червоні китички, неначе волоські горіхи або дзвонички. Червона з синіми та зеленими квітками запаска блищала, неначе жевріла. Вишитий червоними та синіми взорцями поділ сорочки спадав на червоні черевики. Ясно-синій шовковий горсет був затканий золотими квіточками. На чорноволосій голові неначе цвів вінок квіток. Стрічки вкривали всі плечі до пояса, неначе з голови на плечі лився ливцем дощ з стрічок. На шиї червоніло п’ять разків товстого доброго намиста з золотими дукачами. Лице в Онисі було оригінальне: зверху широке, внизу узьке. На широкому й високому чолі неначе бігли дві довгі чорні темні стрілки: то чорніли тонкі довгі брови. Гострі кінці довгих брів десь побігли на випнуті виски й там неначе зникали під пучечками квіток, котрі висіли за вухами. Під бровами ніби горіли темні, як угіль, гострі блискучі довгенькі очі. Лице кінчалось трохи гострим підборіддям. Маленькі темно-червоні уста були випнуті. Матовий цвіт лиця був трошечки жовтуватий, але його одсвіжав ледве примітний, розлитий по щоках рум’янець. Онися ввійшла й неначе з собою принесла ще більше світу в світлицю, залиту гарячим літнім сонцем".


     "Зараз за домом ріс старий розкішний сад. Старі яблуні, груші та черешні густо вкривали терасу, як старий ліс. Під густими гілками по чистій, як оксамит, траві була протоптана стежка до пасіки. Од тераси гора круто спускалась до самої Росі, а по горі, неначе випадком причеплені, стриміли старі груші та яблуні. З гори було видно до самого низу старі стовбури дерева, котрі ніби підпирали гущавину гілля та листу, неначе зелену стелю. В одному місці на краю тераси розрослись густі сливи, як молодий ліс. В кінці садка густий вишник неначе вхопився за крутий бік гори й повис над кручею, як густе зелене руно. Сонце повернуло на захід і кинуло світ збоку. Гаряче проміння вдарило в бік гори, розсипало золото по зеленому косогорі, пронизало сад наскрізь золотими нитками, пронизало кожну гілку, кожний листок, облило світом старі стовбури, лягло на зеленій крутій горі довгими золотими пасмами. Уся гора, ввесь садок світився й блищав наскрізь з верху до низу. Очі тонули в зелено-золотій глибині й спинялись на густих зелених вербах над водою, на блискучій тихій воді. А за Россю, на подолі, ніби спочивав густий дубовий ліс, як темно-зелений оксамитовий килим, в котрого темно-зелені верхи були облиті сонцем".
Іван Нечуй-Левицький (1838-1918)

четвер, 28 березня 2013 р.

Цитата - про мову літературну та розмовну

В традиціях української літератури ніколи не було вживання нецензурних слів засобом творчого самовираження митця. Я є категоричним противником того, щоб засмічувати мову взагалі такими словами, такими виразами, не тільки літературну мову, але й побутову. Повинна бути боротьба з такою практикою. А те, що сьогодні дуже часто молоді письменники, та й не тільки молоді, до речі, цим зловживають і демонстративно навіть вживають цю нецензурну лексику, говорить тільки про те, що є одне бажання: раптом завоювати такого невибагливого читача. Воно не принесе успіху. Класична наша література, - візьмімо Тараса Шевченка, Івана Франка, Олеся Гончара чи Михайла Стельмаха, – ми цього ніколи не бачимо. Там є відчуття того, що слово несе завжди позитивну енергію, воно людину повинно облагороджувати, а не принижувати. І митець цим (нецензурщиною - Т.К.) принижує і себе, і літературу.

Микола Жулинський

четвер, 8 березня 2012 р.

Борис Грінченко - Землякам


ЗЕМЛЯКАМ,
що збираються раз на рік на Шевченкові роковини
співати гімн "Ще не вмерла Україна"

Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!

Не хваліться, що жива ще
Наша воля й слава:
Зрада їх давно стоптала,
Продала, лукава!

Ваші предки торгували
Людськими правами,
Їх продавши, породили
Вас на світ рабами.

Не пишайтеся ж у співах
Ви козацьким родом:
Ви — раби, хоча й пани ви
Над своїм народом!

Україна вам не мати:
Є вам інша пані,
Зрадних прадідів нікчемних
Правнуки погані1!

Тільки той достойний щастя,
Хто боровсь за його,
Ви ж давно покірні слуги
Ледарства гидкого.

Ви ж давно не люди — трупи,
Без життя і сили,
Ваше місце — кладовище,
Ями та могили.

Як живі покинуть мертвих,
Щоб з живими стати,
"Ще не вмерла Україна!"
Будемо співати.

Як живі покинуть мертвих, —
Прийде та година,
Що ділами, не словами,
Оживе Вкраїна!

1898

середа, 7 березня 2012 р.

200 років тому народився Євген Гребінка


В лютому 2012 року минуло 200 років з дня народження нашого славетного поета та письменника  Євгена Гребінки (1812-1848). Цікаву статтю з цієї нагоди розмістило Інтернет видання "Історична правда". Знаємо Гребінку не лише як автора відомого романсу "Очі чорні", але, насамперед, як великого українця, котрий любив рідне слово, народну пісню, підтримував земляків, в котрих розпізнавав Божу іскру, з-поміж яких був і Тарас Шевченко.
=====================

  ДЯДЬКО НА ДЗВОНИЦI
  Iзлiз мiй дядько на дзвоницю
  Та, знай, гука: "Оце кумедiя яка!
  Всi люди на землi, мов тi перепелицi:
  Здається бiльший з них не бiльше п'ятака,
  Гай, гай! Як же вони дрiбненькi!
  Так ось коли я їх як треба розiбрав!"
  А мимо йдучи, хтось на дядька показав
  Та, далебi, мене спитав:
  "Що то таке, чи щур, чи горобець маленький?"
  ЄВГЕН ГРЕБІНКА