Оповідь про нашого Бога починається з ангелів і закінчується пастухами. Чому Він вдається до таких дивних речей? Чому Він кладе Немовля до ясел, від чого наш здоровий глузд обурюється і волає: «Невже Бог не міг спасти світ іншим чином? Я би нізащо не послав ангела. Я би просто покликав диявола і сказав йому: «Відпусти мій народ». Християнська віра скидається на глупоту. Вона каже, що Богові все під силу, однак робить Його настільки слабким, що Син Божий (Дитя у яслах – ТК) не має ані належної потуги ані знань, або тут щось не так. Без сумніву, Бог, котрий на самім початку сказав: «Нехай буде світло! Нехай буде твердь! Нехай станеться суходіл!», цілком міг би сказати дияволу: «Поверни мені Моїх людей, християн!». Неймовірно, Бог навіть не посилає свого ангела, щоб той дав дияволу прочуханки! Натомість Він посилає на землю слабке, безпорадне Дитя… аби Воно страждало і було прибите цвяхами до хреста. Диявол каже: «Я судитиму Його». Подібним чином казали Кайяфа і Пілат: «Він ніхто, він – лише простий тесля». І тоді, Своєю слабкістю і немічністю Він ламає дияволу хребта і змінює весь світ. Син Божий постраждав і був кинутий під ноги людині, розіп’ятий, однак завдяки Своєму пониженню дістав силу і Царство! Martin Luther, ed. Roland Bainton, Martin Luther's Christmas Book, p. 40-41 (Augsburg Publishing House, Minneapolis 1997).
Переклад з англійської Тараса Коковського
