Світлини з мандрів

 КРАСА РІДНОГО КРАЮ

Помер автор пісні "Чорнобривці"

22 лютого 2013 року на 78 році життя помер український поет Микола Сингаївський, автор пісні "Чорнобривці" (1960), що вже давно стала народною. Вперше пісню виконав Костянтин Огнєвий (1926-1999).  Музику написав композитор Володимир Верменич (1925-1986).
=====================
ЧОРНОБРИВЦІ
Чорнобривців насіяла мати
У моїм світанковім краю.
Та й навчила веснянки співати
Про квітучу надію свою.
   Приспів:
Як на ті чорнобривці погляну,
Бачу матір стареньку,
Бачу руки твої, моя мамо,
Твою ласку я чую, рідненька.

Я розлуки і зустрічі знаю –
Бачив я у чужій стороні
Чорнобривці із рідного краю,
Що насіяла ти навесні.
   Приспів.
Прилітають до нашого поля
Із далеких країв журавлі,
Розквітають і квіти і доля
На моїй українській землі.
   Приспів.
1960.

Коли забув ти рідну мову!

Дмитро Білоус

Коли забув ти рідну мову –
яка б та мова не була — 
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.
Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого научався,
й свого ніколи не цуравсь.
Ти ж повернувсь душею бідний,
не просто розгубив слова,
немов якийсь Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства.
Не раді родичі обновам.
Чи ти об’ївся блекоти,
що не своїм, не рідним словом
із матір’ю говориш ти?
Ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла,
бо ти зневажив рідну мову
ту, що земля тобі дала,
ту, що не вбили царські трони,
ту, що пройшла крізь бурі всі,
крізь глузи й дикі заборони
й постала нам у всій красі.
Сяйних перлин тобі не шкода,
адже, набувши вищих прав,
те, що дала сама природа,
ти добровільно занедбав.
В пальті строкатім, як афіша,
крикливі модні кеди взув.
А мати? Де ще є рідніша
за рідну, котру ти забув?
Для тебе й Київ — напіврідний,
і Мінськ піврідний, і Москва...
Бо хто ти є? Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства.

Technorati Tags: мова,рідна мова,русифікація

 

Гріє душу село...

У знаного в Україні поета-пісняра Андрія Демиденка є вірш, що давно покладений на музику, зі словами:
Пахне рідне село тишиною лугів,
І роздоллям небес, і піснями гаїв.
І полями, де сонячне світить чоло. 
І хлібом, і цвітом,і прадідом-дідом         
Гріє душу село,моє рідне село!    
У кожного, хто народився і виріс в селі, ці слова викликають особливі почуття і їхнє серце огортає невимовне тепло. При всіх труднощах сільського життя отой надзвичайно тісний зв'язок з  землею, природою, людьми, що притаманний селу, навіки вкорінюється у єстві народжених в селі людей і дається взнаки до кінця їхнього життя. А з часом, коли людина залишає родинне гніздо і йде у світ, він перетворюється на благодатний острів любові, до якого прагне душа в часи випробувань, страждань і негараздів. Тоді тобі, міському жителю, яблуневий чи вишневий сад коло батьківської хати, пшеничне поле, криниця, річечка, що біжить край села, долина, ліс, стають найбажанішим місцем спочинку, коли ти, втомлений шаленим темпом нинішнього життя, шукаєш, бодай на один день, спокою та прихистку для душі і серця. Подумалось - у скількох людей не буде вже ніколи цих споминів, бо нинішнє село маліє, а, натомість міста розростаються, розбудовуються, довкілля вкривається асфальтом. Так, цього процесу не спинити і через якихось 50 літ для більшості людей село перетвориться на екзотику? А можливо - це безглузде фантазування? (нехай би так би і було!). Що це я, сидячи за комп'ютером, оточений іншими "благами цивілізації", скаржуся? Жодним чином. Просто замислився над тим, як стрімко змінюється світ і все довкола, як змінюється уклад життя і ментальність людей...

Міла Йовович "Ой у гаю, при Дунаю", запис 1994р