Хибне богослів'я спричиняє клопіт

Брак богослов’я або ж хибне богослов’я, незнання Божого Слова, нерозуміння істин та вчень Писання, нерозуміння сутности служіння Євангелія, - ці та подібні до них речі спричиняються до суперечок та баталій, не вартих ламаного гроша, коли все, врешті-решт, зводиться до емоцій та звинувачень у «відсутності людяности, терпіння, толерантності, нелюбові до ближнього» тощо. Натомість йдеться не про почуття та емоціі, а речі архіважливі - спасіння, життя, прощення гріхів, Царство Боже і Царство небесне, ціну нашого викуплення і можливі сумні наслідки та шкоду, спричинені хибним богослов’ям, фальшуванням і перекрученням Божого Слова.

Православний характер церкви

Щодо православного характеру нашої церкви слід зазначити таке: (1) церква є православною лише тоді, коли її доктрина, як це викладено в Аугсбурзькому віросповіданні та інших Лютеранських символах віри, дійсно виголошується з проповідниць та на сторінках друкованих видань, а не лише декларується «офіційно». Характер церкви визначає не «офіційна» доктрина, а реальне вчення, якого вона навчає, бо Христос наголошує, щоб усе, заповідане Ним Його учням дійсно навчалось, а не лише визнавалось в «офіційних документах» як вірна доктрина. Загальновідомо, що віра в Христа буде створюватись та підтримуватись лише завдяки чистому Євангелію, коли воно дійсно проголошується. (2) Церква не втрачає свого православного характеру через проникнення у неї фальшивої доктрини. Те, що каже Апостол Павло пресвітерам Ефесу («Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою..») стосується не лише часів Апостольської Церкви, але також Церкви періоду Реформації та Останніх днів. Церква втрачає свою православність лише тоді, коли вона не виконує сказане Павлом в Посланні до римлян 16:17 («Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх»), а відтак не бореться за вилучення фальшивої доктрини але потурає їй не викриваючи її, ставлячи її, таким чином, на один щабель з істиною.
Франц Піпер, Християнська догматика, т.3 (Сант-Луіс, Конкордія, 1950), ст. 423

Закон - служіння гріха і смерті

Святий Павло називає служіння Мойсея служінням гріха і смерті [2 Кор. 3:7] бо своїм законодавством він говорить лише про гріх та смерть. Втім, це служіння гріха та смерті  є добрим і вкрай необхідним. Бо де немає жодного закону Божого там, людський розум настільки сліпий, що розпізнати гріха не може. Бо людський розум не знає, що невіра в Бога і відчай є гріх. Він нічогісінько не знає про людський обов’язок вірувати в Бога та довіряти Йому. Запеклий у своїй сліпоті, він робить те, що хоче і навіть не думає, що це гріх. Водночас він чинить певні діла, які в іншому випадку були добрі, та зовні провадить шанобливе життя. Потім він думає, що в нього все гаразд і питання вирішене задовільно – ми бачимо це в язичників та лицемірів, коли в їхньому житті все гаразд. Окрім цього, розум ще й не знає, що лихі нахили плоті й ненависть до ворогів – це також гріх.  Оскільки він зауважує та відчуває, що всі люди мають такі нахили, то  вважає це природним і правильним, і думає, що досить просто остерігатися зовнішніх вчинків. Тож він робить все по-своєму, вважаючи свою хворобу за силу, свій гріх – за чесноту, своє зло – за добро й ні до чого не приходить. Таким чином, служіння Мойсея потрібне для того, щоб цю сліпу та запеклу самовпевненість вигнати геть. А вигнати їх геть він не може, допоки не виявить їх і не виведе на світло.  Він робить це законом, навчаючи про те, що люди повинні боятися Бога, довіряти Йому, вірувати в Нього та любити Його і, що до того ж, вони не повинні мати і плекати жодного лихого бажання або ненависті до будь-якої людини. Тож коли людська природа починає це розуміти, то повинна налякатися, бо вона, звісно, не знаходить ні довіри, ні віри, ані страху чи любові до Бога, ані любові чи чистоти до свого ближнього. Натомість людська природа знаходить лише невіру, сумнів, зневагу й ненависть до Бога, а до свого ближнього – лише злу волю та зле бажання. Та коли людська природа це збагне, то перед її очима одразу постає смерть, яка готова пожерти такого грішника і проковтнути його в пекло.
ДЖЕРЕЛО: Блог пастиря В.Горпинчука "Українське лютеранство".