Найважливіші взаємини - з Богом (Євреям 2:10-18)

Важливість пріоритетів

Пріоритети важливі, надто коли йдеться про речі засадничі щодо формування духовности та віри. У нас нерідко плутають правдиву духовність з поверхневою релігійністю. Спостерігається спотворене уявлення про чесноти. Засоби масової інформаціі, зазвичай, рясніють оповідями про священство, котре «облаштовує» вулиці села, «добре знається на кухонних рецептах», «перекриває дах церкви», «вирощує гарні овочі та фрукти», «провадить цікаві походи» тощо. Натомість вельми рідко можна почути яким добрим навчителем і вірним Богові служителем, проповідником Божого Слова, опікуном душ, пастирем, духовним наставником людей є священник, як він вкорінює людей у Писанні, наставляє, опікується їхніми духовними потребами та духовним зростанням. Це важливо. Якось вельми втішно довелось почути, як одна спільнота віруючих вірно розуміється на пріоритетах: люди не мали храму і душпастиря, отож докладали зусиль, аби це мати. Спершу подбали про приміщення, згодом про пожертви на утримання будівлі. Далі сказали: тепер ми можемо запросити доброго проповідника і утримувати його, аби він навчав нас Божого Слова і гарно проповідував. Натомість нині почасти бачимо, як конфесіі чи самі отці вишукують клаптик землі у місті «під церкву» - начебто, чим більше церков, тим ліпше. Йдеться насамперед про зручності - вийшов з квартири - і ти в магазині, в аптеці, в церкві тощо. Важлива не лише кількість, а й якість, розуміння пріоритетів. Пріоритетним для служителів та парафіян має бути Слово Боже, - воно будує, освячує, провадить, благословляє, слугує світильником на життєвій стежці. Нам конче потрібні вірні Господу душпастирі, проповідники непофальшованого Божого Слова. Це благословіння для народу і країни загалом.

Життя, смерть, остання воля покійних...

Неможливо звикнути до того, що цими днями, окрім кончини людей з інших причин, лише від
ковіду щодня залишають цей світ 500-800 наших співвітчизників. Це жахлива статистика. Загалом, життя та смерть ставлять перед людьми чимало питань, надто за виняткових обставин. Важливо пам’ятати, як слід шанувати останню волю людини, котра готується стати перед Творцем. Нерідко стається так, що цю волю ганебним чином порушують, нехтуючи усім, переступаючи всі межі. З цього приводу є чимало сумних прикладів. Приміром, мати чи батько були християнами, ходили до Церкви, сповідалися і причащалися, натомість невіруючі діти всупереч усьому згодом встановлюють на їхній могилі пам’ятник світський без хреста, як це заведено серед віруючих. Ще один сумний приклад - порушення останньої волі покійних, як от - людина була парафіянкою певної конфесіі, перед смертю при своїх рідних і своєму священнику заповідала, аби він її поховав, натомість рідні всупереч цьому ламають заповіт і останню волю та вдаються до свавілля - ховають людину, запрошуючи священника «своєї» конфесіі або іншої, роблять це приховано, втаємничено, не повідомляючи священника покійного та парафіян, причому, рідні нерідко самі до церкви не ходять, а «своєю» Церквою звуть ту, в котрій їх колись охристили або в котрій вони кілька разів за життя святили паски. За таких обставин ані священник покійного ані його парафіяни почасти навіть не знають де людина спочиває, аби відвідати її могилу і помолитись. Є чимало інших прикрих випадків. Слід пам’ятати, що остання воля когось із подружжя важить більше, ніж бажання іхніх дітей, онуків тощо. Якщо людина самотня, її похованням опікується її парафія і священник. Умовно воцерковлених, таких що не належали до певної конфесіі, зрідка навідувались до якоїсь церкви «поставити свічку», зазвичай ховає будь-який священник, частіше з церкви поруч помешкання. ПС. Важливо, аби священник, котрого просять відправити похорон, завжди цікавився останньою волею покійного, приналежністю до тієї чи іншої конфесіі тощо, а не переймався насамперед «вартістю поховання».

Про важливість утвердження в українстві

Шаную всіх справжніх патріотів, що нині стали до бою, щоб боронити Україну, але почуваюся кепсько у фізичному та інформаційному просторі, перенасиченому мовою окупанта... Україна дедалі більше стає жовто-синьою і це добре, але наступним кроком повинно бути утвердження патріотів в українстві на всіх рівнях - мовному та культурному, інакше кремлівська бацила буде і далі робити свою підлу справу і нищити зсередини. Слава Україні! Слава Героям! Вперед, до кінцевої перемоги над Кремлем!