З солдатського зошита

Хлопцям з батальйону «Донбас» присвячується 
***
Чи страшно нам вмирати? так і ні…
Бо нам усім – вмирати тільки раз.
Важливо, щоби потім, по війні,
Життя полюдське стало і про нас
Не забували, і про ту ціну
Яку ми заплатили, щоби ви
Ніколи вже не знали про війну,
І за любов лиш були молитви,
Росли в колисках ваші діточки,
Дружини дарували вам тепло,
І вишиті вам шили сорочки
На те, що буде, а не що було. 

25 липня 2014 
Тарас Коковський

PS. Надіслав хлопцям кілька поезій з циклу "З солдатського зошита" і невимовно зрадів, отримавши від них подяку! Ми вами гордимося, хлопці! Ви справжні герої України! Ви - правдива еліта держави. 

З солдатського зошита..

Присвячується всім нашим хлопцям, що боронять нині Україну...

***
Ми тут щодня під «Градом» і вогнем,
Ангелик біля серця – від дітей,
Він вже два тижні береже мене,
І берегтиме, сподіваюсь ще…
Ти не хвилюйся, мамо, – ми живі,
Ми ще з тобою довго проживем,
У нас ще справ багато на землі
І купа нерозв’язаних проблем. 
А вдома як? надіюсь – все гаразд,
Поспіли, певно, яблука в саду?
Ви там моліться, дорогі, за нас,
Я скоро…Я повернуся…Прийду…

***
Життя
таке недовголітнє, –
лише встигає
прорости…
У цій
самотності всесвітній
мені потрібна
тільки ти…

***
Кохана,
я благаю знову:
не поспішай
сказати «ні», –
поети гинуть
без любові
немов солдати
на війні…

***
Посидь зі мною поруч поки дощ,
Поки не всі ще сказані слова,
Поки ще руки не торкнулись рук
І я твої вуста не цілував.
Побудь бодай ще трохи і не йди,
Бо завтра вирушаємо на Схід, –
Я мушу боронити від біди
Тебе і Україну, й цілий світ.
У тебе очі ніжно-голубі
І чарівне волосся золоте,
Я перемогу присвячу тобі
Й життя своє Вітчизні, молоде.

24 липня 2014