Про віру

Коли йдеться про віру релігійну, зокрема християнську, то конче слід уточнювати, що саме слід розуміти під цією вірою, що Бог має на увазі під вірою, як з погляду Бога ця віра постає і триває. Деякі люди помилково розуміють під такою вірою традицію чи звичай, інші - те, що узгоджується з їхніми переконаннями, поглядами, розумом, світоглядом тощо. Натомість спасенна віра постає через Божі засоби благодаті - Слово і Таїнство. Апостол Павло говорить: Віра від слухання Христового Слова! Нема цього Слова, нема слухання - нема віри, і звідки їй тоді взятися? Ось чому важко говорити про віру, про Христа Спасителя, про спасіння з тими, хто гадає, що є віруючим, а насправді тримається лише власного світогляду і радиться тільки сам із собою, не шукає правди у Слові Божім, не довіряється йому, не впокорює свого розуму перед Писанням. Коли людська природа звеличується над Творцем, над Писанням, то людина сама собі робиться богом і правдивий Бог їй не потрібен, - розум, власні умовиводи заміняють їй Бога, і під вірою вона розуміє лише власні переконання.

Цитата. Про віру.

З дій його (Яна Тарновського - ТК) святобливих можеш переконатися, як sacrosancte («пильно») оберігав і шанував аж до смерті святу віру. Мав-бо завжди перед очима слова святого Павла: sine fide impossibile est Deo placere («без віри ніхто не зможе догодити богові»). А та віра є певним покладанням хрещеної людини на милосердя Боже і певною надією на усправедливлення через справедливість єдинородного сина Божого. Ту віру ми задарма одержуємо від Бога через слова Божі і святощі церковні, тобто через слова і святощі...
В церкві Божій Ян Тарновський дотримувався давнього звичаю, поширеного серед усіх християн... Не був він у церкві спритником ані папугою, бо спритники чи папуги сприймають лише людські слова, а змісту слова людського не розуміють. Так само і єретики чинять, які у церкві слово Боже чують, а змісту слова у церкві Божій не тямлять. А те слово Церкви Божої ось яке: Нос est Corpus meum («то є тіло моє»)... Тлумачення того слова як hoc significat Corpus meum («то означає тіло моє») не церковне, а диявольське. Саме тому Ян Тарновський як вірний син святої церкви вчився у своєї матері й слова Божого, і його тлумачення. Висміював тих нововірників, які, навиворіт Письмо вивертаючи, п'яте Євангеліє вигадали для вічного свого осудження...
Перебуваючи в одруженні, здійснював покаяння, радо слухав літургію, а тіло й кров Господню як єдине єство сприймав. Пастирям у церкві підкорявся, десятини й податки церковні добровільно видавав і підлеглим своїм видавати велів. Великим милостивцем був до вбогих...
... Якийсь сусіда, відступник од церкви Божої, зняв був зображення страсті Господньої з хреста на його віверських угіддях 3 цього приводу наш християнський пан заблукальцем був так ображений, що покликав до суду особливим позовом. А від того позову звільнив заблукальця лише на велике прохання великих панів. І в раді посполитій говорив, що образ Божої страсті при дорогах є знаком християнської держави, бо ні в турків, ані в татар того знаку не знайдеш.

Станіслав Оріховський, Життя і смерть Яна Тарновського