На початку лютого минув рік з дня смерті Степана Сапеляка (1951-2012) - талановитого поета, правозахисника, письменника, громадського діяча. Ще не раз надщербляться мечі супротивників над ім'ям Степана, ще не раз закидатимуть йому то одне, то інше. Але вже ніколи не з'явиться перед нами поетова постать зі знаменитою шевелюрою та вусами, ніколи не забринить на вустах у нього слово, не засяє на обличчі посмішка... Багато людей відчули у серці сирітство без Степана. Якщо ж говорити про речі духовні, то поет сам не раз карав себе за хиби, шукав відповідей на наболілі питання у Божім Слові. Про це чудово розповів у споминах про Степана Сапеляка мій добрий приятель - душпастир Віктор Хаустов з Харкова. Нині у мене маленьке свято - отримав від Віктора нову збірку поезій харківського поета Миколи Побеляна (р.н. 1948), побратима Степана. Вірші чудові, надто один, видрукуваний окремо, до роковин Степана Сапеляка. А нині - вшануймо пам'ять Степана Сапеляка, напившись живої води з його поетичної криниці, помовчімо, пригадаймо добру людину, щирого українця, який любив цю землю, її народ, мову, страждав за неї, боровся за її благословенне майбуття і молився за неї...=========================
Микола Побелян
СТЕПАНУ САПЕЛЯКУ
Невтішні втрати є - я знаю:
Спустіло місто аж до дна...
Я друга нині поминаю -
Його у Харкові нема...
Але не так - на незабути
Мої оці рядки тепер...
Він є... Він завжди буде бути -
Степан для людства не помер...
1-02-2013
