*Вилізло на сцену, поскрипіло, як немащені двері, прогугнявіло щось під носом, постогнало, проквакало, поблимало пупом та попою – і вже «зьвізда»… Ні тепла, ні світла від тієї «зьвізди», ні мелодії, ні слова.
*Співак пнеться, ніби, вибачте, на унітазі. І ніби в нього в голові заїло – повторює одне й те саме. Думаю, що ширших світів, аніж унітаз, така «пісня» сягнути не здатна. Похилитаються під неї кілька недоумкуватих недорослів. Розуму й серця нормальної людини вона не завоює. Пісня, що не зостається в душі, на серці, у пам’яті, – не пісня…
*На жаль, нині на пісенному олімпі переважно – блекота. Багатьма притворчими пнями витворена, медіа-пнями пропагована й грошовитими пнями підживлювана.
*Думаю про епідемію «забігайлівок» в Україні, про масове споювання залишків українського «козацтва», особливо ще безвусого, яке «гуляє, гуляє, гуляє»… І про масове отруєння його душі піснями-паразитами, що, як настирлива агресивна зараза, вилітають то з хрипливих гучномовців виючо-гупаючої техніки, то з хрипливих горлянок спитих і деградованих «талантів»… Потім дивуємося, де в молодої парості беруться агресія, жорстокість, дикунська поведінка.
*Аритмія душі страшніша за аритмію серця.
*Пісня – генетичний код нації. Чим більше ми його деформуємо, чим більше ламаємо його, тим більше знесилюємо себе.
Євген Дудар - український письменник, сатирик, гуморист.
З нової книги "Роздуми легковажного"
Видрукувано перший тираж моєї книги новел "Цвіт споришу" (видавництво "Навчальна книга Богдан", Тернопіль). До неї увійшли різні за тематикою твори, написані за останні роки. Маю надію, що читачі зможуть у ній знайти те, що припаде їм до душі. Книжку можна придбати у мережі книгарень видавництва "Навчальна книга Богдан" за цією ланкою. Щиро дякую всім, хто допомагав і долучився до появи книжки, зокрема дружині Лесі, пані Наталі Будній, пані Галині Доморецькій, пані Ірині Дем'яновій, директору видавництва пану Богдану Будному та іншим.
