Хто належить до отари Христа?

 

Найкращий Пастир людських душ (Івана 10:11-15)

Досі не бачив Христа? Прийди і побач! (Івана 1:43-51)

Їжа на вічне життя! (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Iвана 6:51-58 
51 Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам.  52 Тоді між собою змагатися стали юдеї, говорячи: Як же Він може дати нам тіла спожити? 53 І сказав їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя.  54 Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня.  55 Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття.  56 Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому.  57 Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною.  58 То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли манну й померли, хто цей хліб споживає, той жити буде повік!

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Впродовж останніх десятиліть у світі з’явилися десятки якщо не сотні рецептів довголіття, що базуються на різноманітних дієтах, ретельному підборі продуктів харчування та, як кажуть нині, «здоровому способі життя».  Деякі з цих речей, можуть певним чином допомогти уникнути якихось проблем зі здоров’ям, втім, слід визнати, як би люди не харчувались, одне залишається незмінним  – всі вони смерті. І причина цього криється не в якості продуктів, а у гріхові, який увійшов в цей світ після гріхопадіння. Апостол Павло каже: «як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть до всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим.5:12). Фізична смерть кожної людини є незаперечним доказом наслідків гріхопадіння.
Ми повинні щодня їсти, бо інакше не зможемо фізично існувати. Ми так створені Творцем, який дає нам фізичну поживу і піклується про наші фізичні потреби. Але Він також піклується про наші духовні потреби і каже, що людина повинна жити не лише хлібом, себто фізичною поживою, але конче потребує поживи духовної, котрою є Слово Боже.  Слово Боже навчає, що винятковою поживою для всіх дітей Божих є Тіло і Кров нашого Спасителя Ісуса Христа у Господній вечері. 
Ніхто і ніколи не зміг і не зможе запропонувати людству такої їжі, котра могла б містити у собі такі безцінні дари, як прощення гріхів, вічне життя і спасіння. Ми не можемо їх приготувати, отримати власними силами чи придбати за гроші.  Їх милостиво пропонує нам наш Спаситель. У молитві «Отче наш» ми просимо небесного Отця, щоб Він давав нам “щоденного хліба». А сьогодні Ісус Христос звертає нашу увагу на хліб із неба, яким є Він сам. Він говорить: “хліб Божий є Той, Хто сходить із неба і дає життя світові” (Ів.6:33). Іншими словами, Господь каже, що саме Він є тим винятковим хлібом, споживання якого дарує життя вічне!
У Євангелії від Івана є чудова оповідь про спілкування Спасителя з жінкою-самарянкою біля колодязя. Ця розмова – одна з найкращих оповідей у Святому Писанні. За її мотивами створено сотні чудових картин. Розмовляючи з жінкою, Ісус сказав їй, що Він має особливу воду, завдяки котрій ніколи не відчуватиметься спрага.  Він запевнив її і кожного з нас, що Він має правдиві ліки, втіху для знівеченої гріхом душі. Його ліки цілющі і неймовірні, вони містять прощення гріхів, правдивий мир, дарують вічне життя всім, хто вірує в Нього. Він має обітницю спасіння, котрої прагне кожен розкаяний грішник. Ця обітниця незмінна і вічна. Вона є у Його словах: “...Я є хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме” (Ів.6:35).
Господь, зокрема, вказує на благословіння, котрі Він пропонує нам у Господній вечері.  Він також навчає нас, яким саме є призначення Таїнства Святого Причастя, котре Він запровадив і дав нам, щоб ми дотримували його саме так, як Він цього вимагає. Він не каже нам дивитися на Його тіло і кров у Причасті, розглядаючи їх з усіх боків, досліджувати їх і мати при цьому якісь особисті роздуми про них. Він також не каже ставити їх в якесь спеціальне місце, носити їх, брати їх з собою додому і там зберігати. Натомість Він чітко і зрозуміло каже нам про те, що Його “Тіло є “правдиво пожива”, а Його “Кров є правдиве пиття”, котрі потрібно використовувати тільки одним шляхом – споживати  і пити на “відпущення гріхів”. Тільки для цього! Зауважмо ще одне. Господь не просто говорить про споживання і пиття Його Тіла та Крові, але застерігає, що це потрібно робити, що це Його наказ: “Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя”.
Апостол Павло навчає, що Святе Причастя слід приймати не будь як, а “гідно”, випробовуючи себе – через іспит сумління, каяття, сповідь, сповідання віри в Триєдиного Бога, розважання про Господню вечерю і Його слова щодо її запровадження.  Саме для цього в нашій церкві віддавна існує обов’язкове навчання майбутніх причасників основ християнської віри пастирем.
Дорогі брати і сестри, пам’ятайте, що Святе Причастя – це великий дарунок Божої ласки. У ньому міститься тверда обітниця і запорука Божої любові до нас. У ньому є Боже запевнення щодо прощення та життя, а також Божа сила для зміцнення віри. У ньому присутній присмак небесного бенкету, приготовленого для нас Спасителем на небесах! Тим, хто відкидає благословення Причастя, Спаситель каже: “...помрете в своїх гріхах. Бо коли не ввіруєте, що то Я є, то помрете в своїх гріхах” (Ів.8:24).  Користь і благословення Причастя отримує  не кожен, а лише той, хто навчений і приймає його належно, хто розмірковує про Божі Заповіді і власні гріхи, про Христові слова запровадження, щиро кається, кладе надію на Спасителя, не має в серці заздрості, ненависті, помсти та гніву. Без цього, без віри і каяття, людина отримує Божий осуд і клопіт. Так навчає Святий Павло у 1 Посланні до коринтян (1Кор.11:23-30). 
Дорогі брати і сестри, сповідуючи свою віру в триєдиного Бога – Отця, Сина і Святого Духа, – вдячно піднесімо до Господа свої серця і промовмо: “Господи, ми не потребуємо кращої їжі, окрім тієї, що Ти Сам даєш нам у тілі і крові Твого Сина, який помер за наші гріхи і гріхи всього людства. Дай нам бути гідними причасниками цього святого Таїнства, належно випробовувати себе і мати покірне серце, сповнене щирого каяття.  Даруй нам нині і повсякчас у ньому прощення наших гріхів і зміцнення нашої віри і воскреси нас останнього дня за Словом Твоєї обітниці, коли Ти знову прийдеш до нас. Молимось Тобі: “Прийди, Господи Ісусе!” (Об.22:20)

Нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже серця і думки ваші у Христі Ісусі.  АМІНЬ.

Хліб життя... (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Івана 6:24-35
24 Отож, як побачили люди, що Ісуса та учнів Його там нема, то в човни посідали самі й прибули до Капернауму, і шукали Ісуса. 25 І, на тім боці моря знайшовши Його, сказали Йому: Коли Ти прибув сюди, Учителю? 26 Відповів їм Ісус і сказав: Поправді, поправді кажу вам: Мене не тому ви шукаєте, що бачили чуда, а що їли з хлібів і наситились. 27 Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя, яку дасть нам Син Людський, бо відзначив Його Бог Отець. 28 Сказали ж до Нього вони: Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі? 29 Ісус відповів і сказав їм: Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав. 30 А вони відказали Йому: Яке ж знамено Ти чиниш, щоб побачили ми і увірували в Тебе? Що Ти робиш? 31 Наші отці їли манну в пустині, як написано: Хліб із неба їм дав на поживу. 32 А Ісус їм сказав: Поправді, поправді кажу вам: Не Мойсей хліб із неба вам дав, Мій Отець дає вам хліб правдивий із неба. 33 Бо хліб Божий є Той, Хто сходить із неба й дає життя світові. 34 А вони відказали до Нього: Давай, Господи, хліба такого нам завжди! 35 Ісус же сказав їм: Я є хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри,

Бог хоче, щоб ми знали, що Він завжди поруч нас і піклується про нас. Він запевняє нас у тому, що так і є насправді. У Слові Божім написано: «…Він недалеко від кожного з нас…» (Дії 17:27). «Як був Я з Мойсеєм, так буду з тобою, не залишу тебе й не покину тебе» (Іс.Навина 1:5), «Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!» (Євр.13:5), «Я не кину вас сиротами» (Ів.14:8). Отже, для того, щоб мати певність у Божій присутності поруч нас, нам треба слухати і знати Слово Боже, котре переконує, що саме у ньому, а також у Святих Таїнствах Бог обіцяв бути присутнім і Він там дійсно присутній. 
Ізраїльтянам Старого Завіту подобався Мойсей. І це не дивно! Адже він прийшов до них зі знаменнями, чинив чуда, вивів народ з єгипетського полону, перевів через море, годував його манною у пустелі. Згодом він зійшов з гори і приніс народові Божі Заповіді. Він казав ізраїльтянам, що їм слід робити і як жити. Їм це подобалося. Їм подобалося бачити знамення і діла. Звісно ж, це не Мойсей, а Бог дав ізраїльтянам манну, воду, Десять Заповідей і обіцяну землю.  Натомість Мойсей, як побожний чоловік, не пишався з приводу вчинених ним чуд, бо визнавав і завжди пам’ятав, що він був лише інструментом в Божих руках, Божим посланцем, пророком, який звіщав народові Божу волю.
Євангелист Іван у нинішньому тексті говорить про те, що після нагодування Ісусом кількох тисяч голодних людей за Ним йшов великий натовп. Про що вони думали? На що сподівались? Чимало з них гадали, що цей Чоловік, подібно до Мойсея, сповнить ще чимало інших чудес. З іншого боку, вони також висловлювали сумнів у Його винятковості, гадаючи, що, хоч Він і нагодував тисячі, однак приготував їжу з існуючих хліба та риби, а Мойсей колись дав народові поживу з нічого, просто з неба! Ці нещасні гадали, якщо Ісус дійсно Пророк, то, можливо, Він годуватиме їх весь час і надалі, і вони житимуть щасливим, безтурботним і ситим життям. Вони сподівались, що Він зробить Ізраїль процвітаючою і сильною державою, визволить його від гніту поневолювачів та ворогів!
В діях і запитаннях натовпу немає належної пошани до Христа. Натомість є прагнення піддавати осуду Його дії і вказувати Йому, що робити. Люди переймались насамперед їжею... Вчорашній хліб, котрим нагодував їх Ісус,  закінчився. Вони знову були голодні. Хоч, вочевидь, дехто з них мав би пам’ятати слова зі Святого Писання: “не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина...» (Повт.Зак. 8:3)
Відповідь Христа юдеям була повною протилежністю тому,  що вони очікували почути. Вони не вірили й не розуміли,  що перед ними  Господь, який бачить людські серця і викриває справжні мотиви їхньої поведінки. Вони не прагнули Спасителя, яким Він проголосив Себе, а хотіли бачити в Ньому лише те, що було потрібне їм, чого очікували вони. Вони, хоч і бачили Христові чуда, однак не розуміли їхньої правдивої сутності. Їхня віра в земного Месію, земного Царя і Спасителя Ізраїлю заслоняла всередині них правдиве розуміння і значення вчиненого Сином Божим – Спасителем людства. 
Дорогі брати і сестри, інколи амбіції розуму, покладання не на Боже невидиме, а на земне, матеріальне, тимчасове претендують на те, щоб посісти чільне місце у людському  житті, в тому числі віруючих. Натомість Ісус Христос скеровує нас до справжньої мети, до Божої слави. Він говорить, що Саме Він є правдивою поживою для життя, нашим правдивим Хлібом з небес. Багато людей в часи земного життя Христа не розуміли і нині не розуміють правдивої сутності Його чудес. Про насправді вони свідчили? Про те, що Він дійсно є Спасителем світу, обіцяним Месією, Сином Божим, Подателем вічного життя, Викупителем!
Людям, які щодо свого спасіння і прощення гріхів покладаються на власні діла, на знамення та чуда, Христос говорить, що єдине і найголовніше діло, яке уможливлює  і дає спасіння і вічне життя  – це віра в Нього, як свого єдиного Господа і Спасителя. І це діло, ця віра – не може бути сповнене самою людиною. Її чинить Бог. Це Боже діло. Подібним чином Таїнство Хрищення і Господня вечеря є дією Божою щодо нас, а не нашою щодо Бога. Спасаюча, створена Богом всередині нас віра, робить благословення Христової смерті нашими через віру в Його викупну жертву на хресті і уможливлює отримання нами прощення гріхів.
Біблія навчає, що прощення гріхів Ісус Христос здобув для нас Своєю смертю на хресті, а нині ми отримуємо його у Божому Слові і Таїнстві. Ось чому християни йдуть до Господнього столу, щоб там спожити правдиві Тіло і Кров Ісуса Христа – бо в них справді є прощення гріхів! В них є те, що зміцнює їхню віру. Ось чому віруючі міцно тримаються Євангелія, бо воно є “силою Божою на спасіння” (Рим.1:16).  Мартин Лютер сказав: “Там, де є прощення гріхів, там є життя і спасіння”.
Дорогі брати і сестри, життя, яке дає нам Бог і підтримує через віру в Ісуса Христа – є повною протилежністю смерті, спричиненої гріхом і його наслідками. ЖИТТЯ від Бога – це святість і чистота дітей Божих у думках, вчинках і помислах. Воно містить запевнення в тім, що той, хто має його (через віру в Христа і покладання на Христа ) – є з Богом.
Все, що стосується нашого спасіння, є результатом спасенної роботи Ісуса Христа. Він є живим хлібом, посланим з неба Небесним Отцем. Він Тим, Хто жив задля вас і помер задля вас. Він Тим, Хто подолав смерть і вийшов переможцем з могили. Нині, вшановуючи День Хреста Господнього, ми кажемо разом із апостолом Павлом: «нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Галатів 6:14). Розіп’ятий на хресті Спаситель є Тим, Хто дає вам прощення гріхів, життя і спасіння у Своєму Слові і Таїнствах.  Він каже вам: “Я є хліб життя. Хто до Мене приходить, не голодуватиме він, а хто вірує в Мене, ніколи не прагнутиме”. Ви ніколи не будете голодними і спраглими, тому що через віру в Спасителя ви маєте прощення ваших гріхів, життя і спасіння. Небесний Отець опікується вами і даватиме вам хліб насущний. 

Спасителеві нашому Ісусові Христові разом з Отцем і Святим Духом віддаймо всю славу, шану і поклоніння нині і повіки. Амінь. 

Господь - наш зичливий Піклувальник! (нарис проповіді)

Текст проповіді: Івана 6:1-12  1 Після того Ісус перейшов на той бік Галілейського чи Тіверіядського моря. 2 А за Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда Його, що чинив над недужими. 3 Ісус же на гору зійшов, і сидів там зо Своїми учнями. 4 Наближалася ж Пасха, свято юдейське. 5 А Ісус, звівши очі Свої та побачивши, яка безліч народу до Нього йде, говорить Пилипові: Де ми купимо хліба, щоб вони поживились? 6 Він же це говорив, його випробовуючи, бо знав Сам, що Він має робити. 7 Пилип Йому відповідь дав: І за двісті динаріїв їм хліба не стане, щоб кожен із них бодай трохи дістав. 8 Говорить до Нього Андрій, один з учнів Його, брат Симона Петра: 9 Є тут хлопчина один, що має п'ять ячних хлібів та дві рибі, але що то на безліч таку! 10 А Ісус відказав: Скажіть людям сідати! А була на тім місці велика трава. І засіло чоловік числом із п'ять тисяч. 11 А Ісус узяв хліби, і, подяку вчинивши, роздав тим, хто сидів. Так само і з риб, скільки хотіли вони. 12 І, як наїлись вони, Він говорить до учнів Своїх: Позбирайте куски позосталі, щоб ніщо не загинуло.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі брати і сестри,

Нещодавно в одному історичному журналі я прочитав, як харчувались вояки козацьких полків за часів гетьманщини 300 років тому. У їхньому доволі одноманітному раціоні були пшоно, борошно житнє і гречане, сало, сухарі. Зауважмо, що йдеться про тих, що мусіли долати в походах чималі відстані і мати силу воювати. Поза сумнівом, нині ми споживаємо значно різноманітнішу їжу, а чимало людей у світі їдять значно більше від цих вояків, нерідко понад міру.
Загалом, ми ретельно плануємо свої видатки, зокрема ту їхню частину, яку витрачаємо на продукти харчування.  Щоразу, коли ми міркуємо, які страви і скільки приготувати для гостей до якоїсь події, ми, зазвичай, розраховуємо кількість продуктів на одну особу і плануємо приготовити їх дещо більше. Отож, безперечно, певна частина їжі по завершенні свята залишається.
У нинішньому євангельському тексті говориться про те, як великий людський натовп, що зібрався, аби почути Ісуса, зголоднів і потребував їжі. Люди зійшлися, вони зголодніли, однак виникла серйозна проблема – звідки взяти їжу, аби нагодувати таку кількість людей? Аж ось Той, Хто «руку Свою відкриває, і все живе зичливо годує» (Псалом 145:16) дав їжу, нагодував усіх присутніх, причому навіть залишилась неспожита людьми їжа, а це небагато-немало – аж 12 кошиків! Подаючи потребуючим, Господь, сказав, аби по завершенні споживання залишок їжі зібрали, щоб ніщо не пропало. Спаситель вчить нас бути вдячними і належно розпоряджатись Божими дарунками. Отож, з огляду на це, ми, як діти Божі повинні:
- Визнавати власну неспроможність щодо забезпечення себе усім необхідним
- Щоденно дякувати милостивому Богові і молитися про потреби
- Мудро користуватись і розпоряджатись Його дарунками благодаті
У Господній молитві є такі слова: «Хліба нашого насущного дай нам, Господи, на кожен день». Коли ми молимося цією молитвою, то розуміємо, що наші життєві потреби та надзвичайні ситуації нерідко відрізняються від тієї, про котру говорить Святий Іван, втім, вони також бувають доволі важкими. Днями у Дрогобичі зруйнувалась частина будинку і загинули кілька людей, інші залишились без даху над головою і просять про притулок. Дякувати Богові, що наразі ще не дощова осінь чи зима.
Поміркуймо про таке: що стається, коли між нами у певних складних обставинах відбувається розмова на кшталт тієї, що відбулася між апостолами Пилипом та Андрієм? Зазвичай, все зосереджується на самій ситуації, на пов’язаних з нею загрозах і складнощах, їхніх наслідках, чи не так? Втім, саме в таких випадках Спаситель пильно дивиться на нашу віру. Чи наше серце смиренно покладеться на Того, Хто все посилає і про все піклується? Чи ми звернемося до Нього за поміччю? Ніколи не соромтесь звертатись до Бога у потребі і просити Його про допомогу. Псалмоспівець запевняє: «На Господа здай дорогу свою, і на Нього надію клади, і Він зробить…» (Пс.37:5).
Іншими словами, уникаймо думки, що можемо дати собі раду самі, без Божої помочі. Рішучість і відвага є добрими рисами, але тільки за умови, що при цьому ми покладаємось на Бога і опираємось на Його могутню правицю. Щоб навчати нам про важливість цієї істини, Господь запровадив особливий день і час, призначив особливу заповідь. Його мета: показати нам, якими недосконалими забезпечувачами і постачальниками усього, що ми потребуємо, ми є насправді, як Він постійно піклується про нас, як усе провадить, опікується нашим здоров’ям, усім народом і країною загалом. Він нагадує нам про те, що саме Він є тим, хто дає нам насущний хліб.
Слова Ісуса про те, аби позосталі хліби і риба були зібрані, щоб ніщо не пропало спонукають до ще одної важливої речі. Нам слід пам’ятати, як наше життя переповнене щедрими Божими дарунками. Господь дає нам понад міру, дає те, на що ми не заслужили. Через милостиве прощення нам наших гріхів, Він привів нас до Своєї родини. Він зробив нас дітьми Небесного Отця. Наш шлях стелився до пекла, однак Він захистив нас і врятував від Божого гніву, прийнявши на Себе кару за наші провини. Ми благословенні і обдаровані Його любов’ю і ласкою понад міру! 
Дорогі брати і сестри, якби Господь попросив вас зараз чесно і щиро перелічити всі Його благословення, вам би довелось пропустити приємну зустріч з друзями, цікавий футбольний матч, перегляд довгоочікуваного кінофільму тощо. Поміркуйте про Божі благословення у вашому житті! Якщо у вас є дах над головою, їжа, одяг, – ви вже благословенніші від мільйонів людей на землі, котрі цього не мають. Якщо у вас є кохана дружина, чоловік, діти та онуки, любі серцю приятелі і друзі – ви благословенніші за тих, у кого цих дарунків нема. А ще – у вас є неймовірний Викупитель і Спаситель, Добрий Пастир і найкращий Приятель – Син Божий!
Будьте вдячними за ВСЕ. Подяка Богові ¬– це перша річ, яка стосується нашої відповідальності за використання Божих дарунків, бо наша грішна природа любить зосереджуватись радше на отриманні чогось, а не на подяці Тому, хто дарує. Коли ми використовуємо левову частку свого часу, життя, талантів виключно для себе, а позосталі шматки пропонуємо Богові – ми, таким чином, виявляємо Йому неприпустиму невдячність і кажемо: «А оце, Господи, дещо для Тебе». Адже ми самі не пригощаємо своїх найдорожчих гостей залишками, чи не так? 
Щедрість Божих дарунків спонукає нас до їхнього мудрого використання, виваженого судження про них та прийняття мудрих християнських рішень. Думайте про це. Міркуйте, скільки часу ви витрачаєте на слухання Божого Слова, молитву, спілкування з членами вашої сім’ї та родини, братами і сестрами у Господі. Останнім часом у нашому місці можна побачити контейнери, в яких люди залишають речі, котрі можуть знадобитись потребуючим – це також один і добрих шляхів використання Божих дарунків через піклування про ближніх. Господь вчить: «Щоб ніщо не загинуло». 
Жити з Христом – це навчитися з радістю і мудро користуватись Його дарунками. Коли ви очікуєте вирішення якоїсь проблеми чи життєвих негараздів, пригадайте Божу силу і могутність, про яку йде мова у нинішній євангельській оповіді. Не забувайте, що Господь вчора, нині і завжди Той самий, що для Нього немає неможливої жодної речі. Він запрошує вас до Свого столу благодаті, аби там, даючи вам Свої правдиві Тіло і Кров у Господній вечері, вкотре запевнити в цьому і змінити вашу віру.

Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом, віддаймо всю шану, славу і поклоніння нині і повіки! АМІНЬ! 

Правда, що освячує (нарис проповіді)

Текст проповіді: Євангеліє від Iвана 17:11б-19
Святий Отче, заховай в Ім'я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! 12 Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Ймення Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призначеного на загибель, щоб збулося Писання. 13 Тепер же до Тебе Я йду, але це говорю Я на світі, щоб мали вони в собі радість Мою досконалу. 14 Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. 15 Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. 16 Не від світу вони, як і Я не від світу. 17 Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда. 18 Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. 19 А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Одного разу римський імператор, остерігаючись наразитись на критику одного сенатора, суворо наказав йому під час чергового засідання сенату мовчати і не розголошувати правди. Сивочолий чоловік уважно вислухав наказ імператора і відповів: “Імператоре, але ж я, як сенатор, зобов’язаний говорити правду”. На що імператор відповів: “Затям, якщо говоритимеш правду – помреш”. Сенатор промовив: “Пане, я ніколи не збирався жити вічно на цьому світі. Тим більше я не хотів би жити за обставин, коли мене змушують не говорити правду”.
Той сенатор дійсно був хоробрим чоловіком, чи не так? Адже говорити правду у вічі людям, надто тим, хто при владі – справа нелегка. Проте, навіть можновладці потребують знати правду, навіть тоді, коли вони хочуть приховати її від інших. Для цього в давні часи при царях та імператорах тримали блазнів або юродивих, дозволяючи їм говорити правду. Щоправда, інколи за виголошення правди блазні позбувалися голови.
Мартин Лютер якось сказав, що Церква Христова є вустами Бога і її завданням є звіщати світові Божу правду, Боже Слово, не перекручуючи Його і не спотворюючи. У цій Божій правді повинні міститися належно розрізнені дві головні доктрини Святого Писання – Закон і Євангеліє.
Є така приказка – правда очі коле, надто коли йдеться про людські гріхи. Адже не всім до вподоби, коли їм докоряють за гріх. Про це добре знав Іван Христитель. Він закликав людей до каяття і відверто та прямо вказував грішникам на їхні гріхи, декому це дуже не подобалося. Врешті-решт, Івану стяли голову за це, але від виголошення правди не відмовився.  Не кожен відважиться на подібне. 
Святе Писання навчає, що Божі служителі, пастирі, проповідники Божого Слова, повинні проповідувати та виголошувати не байки, не вигадані людьми думки та припущення, а правду Божу, об’явлену Богом у Його Слові. Коли Ісус Христос був приведений до Пілата, то під час допиту Він сказав Пилатові, що Він: “на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду.» (Ів.18:37). Пилат у відповідь промовив слова, які увійшли в історію: «Що таке правда?”. 
У сьогоднішньому євангельському тексті Спаситель говорить, що єдина і незаперечна, вічна правда є одна – це об’явлене Богом світові Слово Боже про прощення гріхів, життя і спасіння у Христі. Для того, щоб люди могли пізнати цю правду, Бог послав у світ Свого Однородженого Сина. Написано:  «1Iван.5:20 …Син Божий прийшов і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він Бог правдивий і вічне життя!»  Слово Боже – це не лише незаперечна і вічна правда, але це ПРАВДА, котра:
• Є силою Божою на спасіння
• Створює віру
• Вберігає і утримує в цій вірі
• освячує
Біблія – більше, ніж просто книга правди, ніж просто “правда”. Біблія – це сама ПРАВДА, мірило вчення і життя. В одному з лютеранських гімнів є такі слова:
Безцінне Слово – Книга книг,
Натхнення і краса, –
Світильник вічного вчення
І шлях на небеса.

Правда Божого Слова проголошує світові послання Євангелія, яке дарує грішникам звільнення від влади гріха, диявола і смерті.
Коли Ісус Христос звертається до небесного Отця зі словами: “вбережи їх в Своє Ім’я”, то цим Він каже нам, що і після Його вознесіння Його Ім’я далі захищатиме всіх, хто вірує в Нього. Тому що “нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали” (Дії 4:12).
Сила Божого Слова – це наш надійний захист і прихисток.  Апостол Павло, наголошуючи на силі Христового послання світові, говорить, що Його Євангеліє – це “сила Божа на спасіння” (Рим.1:16), могутня зброя для наступу і оборони від нападів диявола. Звертаючись до віруючих, Павло каже, що для опору та боротьби з дияволом вони повинні озброїтись «шоломом спасіння, і мечем духовним, яким є Слово Боже” (Еф.6:17).
Слово Боже – живе, могутнє та діяльне! Наголошуючи на силі Божого Слова, Мартин Лютер зазначав, що воно – “справжня Сила Божа, яка заставляє диявола зазнавати мук, а нам, християнам дає втіху і поміч без міри”. Слово Боже – це єдина річ, яка має силу освячувати і дійсно робить це – вона освячує віруючих, їхнє щоденне життя, їхні думки та вчинки. Жодна інша річ не здатна цього робити!  Тільки правда Божа наділена цією владою та силою!
Ті, що вірять в Ісуса Христа, як Свого єдиного Господа і Спасителя – це святі,  виокремлені Богом для вічного життя і спасіння. Вони живуть у світі, але не належать до світу, що сповнений ненависті, заздрості, ворожості, гніву, гріха. Описуючи християн, невідомий автор, який жив у 2-му сторіччі по РХ писав: «Вони живуть в різних краях, але наче тимчасові мешканці. Вони приймають участь у цивільних справах разом з іншими, однак почуваються як іноземці. Будь яка чужина для них – рідна мати, а власна батьківщина наче чужина. Вони в тілі, але живуть не за тілом... Вони провадять своє існування на землі, але їх правдива домівка – на небі. Вони коряться запровадженим законам, але в житті вивищуються над законами. Вони всіх люблять і всіма переслідувані. Вони часто всіма забуті і засуджені. Їх вмертвляють, та вони знову постають до життя… (Послання до Діогнета). 
Християни відокремлені у світі для здійснення праці, дорученої їм Ісусом Христом – проповідування та поширення Євангелія спасіння. Водночас, за словами Лютера  “Світ, сповнений гріха, прагне розіп’яти будь-що Боже”. Тому, хоч Слово Боже є для нас безкоштовним дарунком, даним нам виключно з Божої благодаті, його справжня ціна у цьому грішному світі – це ненависть світу до нього та його правди. Світ не хоче чути Божої правди, боїться її, нехтує нею.
Дорогі брати і сестри, як діти Божі, послідовники та учні Ісуса Христа, ми постійно потребуємо Божого Слова для захисту від диявола і освячення. Ним ми захищені від злого і освячені. Христове Євангеліє оберігає нас у служінні на славу Господеві. Його Кров змиває наші гріхи. Слово Боже про розіп’ятого і воскреслого Христа – це найголовніша річ для кожного з нас, для кожної християнської громади. Вдячність віруючих Богові виявляється у належному шануванні  Божого Слова, його уважному слуханні, навчанні та проповідуванні.  Нехай воно завжди буде для вас джерелом втіхи і радості. Слово Боже – це певність, що ніколи не минає. Це обітниця Божої благодаті і милосердя, про котру пророк Ісая каже: Iс.62:6 “На мурах твоїх, Єрусалиме, Я поставив сторожу, ніколи не буде мовчати вона цілий день та всю ніч. Ви, хто пригадує Господа, не замовкніть ніколи…»

Нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму береже ваші думки і серця ваші у Христі Ісусі” Амінь.

Очищення Ісусом храму!

Текст проповіді: Івана 2:13-22 13 …Зближалася Пасха юдейська, і до Єрусалиму подався Ісус. 14 І знайшов Він, що продавали у храмі волів, і овець, і голубів, та сиділи міняльники. 15 І, зробивши бича з мотузків, Він вигнав із храму всіх, вівці й воли, а міняльникам гроші розсипав, і поперевертав їм столи. 16 І сказав продавцям голубів: Заберіть оце звідси, і не робіть із дому Отця Мого дому торгового! 17 Тоді учні Його згадали, що написано: Ревність до дому Твого з'їдає Мене! 18 І обізвались юдеї й сказали Йому: Яке нам знамено покажеш, що Ти можеш робити таке? 19 Ісус відповів і промовив до них: Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його! 20 Відказали ж юдеї: Сорок шість літ будувався цей храм, а Ти за три дні поставиш його? 21 А Він говорив про храм тіла Свого. 22 Коли ж Він із мертвих воскрес, то учні Його згадали, що Він говорив це, і ввірували в Писання та в слово, що сказав був Ісус.

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

При читанні цього євангельського тексту у деяких людей може виникнути замішання і спокуса думати про Ісуса тут і в інших місцях Нового Завіту, як про двох різних осіб. Минулої неділі ми слухали, як Він звістив учням про Свою смерть та воскресіння і дорікнув апостолу Петру: «Відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про Боже, а про людське!» (Марка 8:33). Нині ж він постає перед нами, сповнений гніву, з батогом, і виганяє торгівців та міняльників із храму. Нас справді інколи може спантеличити поведінка Ісуса, Його вчення та служіння, якщо ми поспішатимемо з висновками і не будемо уважно розглядати все, що Він робить. Однак невелика додаткова інформація дасть нам змогу зрозуміти справжню причину гніву Ісуса під час відвідин храму.

Поглянемо уважніше на єрусалимьский храм. Те місце, в котрому відбулась подія, змальована євангелистом, має виняткове значення. Воно звалося «Двором язичників». У храмі було багато місць, доступ до котрих було дозволено лише юдеям, втім, одне з них могли відвідувати також язичники. Сюди міг прийти поклонитися Богові кожен, хто любив Бога, незалежно від національності і походження. Підґрунтя цього явища містилось в молитві царя Соломона при освяченні першого храму, в котрій є такі слова: «32 Також і чужинця, який не з народу Твого, Ізраїля, і він прийде з далекого краю ради Ймення Твого великого, і руки Твоєї Сильної та рамена Твого витягненого, і прийде, і помолиться в цьому храмі, 33 то Ти почуєш це з небес, місця постійного пробування Свого, і зробиш усе, про що буде кликати до Тебе той чужинець, щоб усі народи землі пізнали Ім'я Твоє, та щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізраїль, і щоб пізнали вони, що Ім'я Твоє покликане над оцім храмом, що я збудував!» (2Хронік 6:32,33). Пророк Ісая звіщає: «6 А тих чужинців, що пристали до Господа, щоб служити Йому та любити Господнє Ім'я, щоб бути Йому за рабів, усіх, хто хоронить суботу, щоб її не збезчестити, і тих, що тримаються міцно Мого заповіту, 7 їх спроваджу на гору святу Мою та потішу їх в домі молитви Моєї! Цілопалення їхні та їхні жертви будуть Мені до вподоби на Моїм жертівнику, бо Мій дім буде названий домом молитви для всіх народів!»

Отож кожен язичник міг прийти до Двору язичників помолитися Богові у мирі. Однак, коли туди увійшов Ісус, двір радше нагадував хлів або ринок, аніж місце усамітнення для молитви і роздумів. Торгаші та міняльники перешкоджали людям отримати Божі дари благодаті. З Біблії ми довідуємось про те, що коли хтось перешкоджає людям отримувати Божі дари, Бог негайно втручається і вживає заходів. У нинішньому тексті це робить Ісус – Син Божий, Друга особа Святої Трійці. Він суворо застерігає і попереджає тих, хто перешкоджає Божим людям отримувати Божі дари, і каже, що таким було б краще, коли б їм «жорно млинове на шию почепити, та й кинути в море!» (Марка 9:42).  Відтак, ми самі також повинні пильнувати і досліджувати себе, або не стати подібними до таких шкідників та ворогів Бога.

Одна із тих речей, в нинішньому тексті, яка дуже засмучує, є реакція на вчинок Ісуса юдейської старшини. На перший погляд, юдеї мали б радіти і тішитися тим, що Ісус очистив храм від торгашів та міняльників.  Адже це їм, юдеям, насамперед слід було ще на самім початку спинити процес перетворення храму на торговище. І коли перший продавець звернувся за дозволом продавати тут свій товар, вони повинні були твердо сказати йому: «Ні!» Натомість, замість того, щоб обурюватись торгашами у храмі, святому місці, вони обурились вчинком Ісуса.

Служителям храму належало б хвалити Ісуса, що Він дав можливість поганам отримати Божі дари, натомість вони почали ганити Його і дорікати Йому, кажучи: «Яке нам знамено покажеш, що Ти можеш робити таке?» Ісус відповів їм словами, котрих ніхто не міг збагнути допоки Він не воскрес із мертвих: «Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його!» Святий Іван говорить, що лише воскресіння Ісуса Його учні зрозуміли, що Він мав казав про Себе. Іншими словами, Він запевняв: «Убийте Мене і Я за три дні воскресну. Я – Христос, Син Божий!»

Ісус не просто вживає мову образів. Він запевняє, що справді є храмом. Чим був єрусалимський храм? Місцем, де Бог давав Своєму народові пізнати Себе. Ісус є Богом у плоті. І коли Він промовив: «Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його!» – то дав юдеям, служителям храму значно більше, ніж просто якусь ознаку. Він очистив храм. І коли Він каже, маючи на увазі Себе: «Зруйнуйте цей храм..», то говорить про щось значно більше, потрібне для очищення нас від наших гріхів.

Він дозволив юдеям вчинити наругу над храмом Свого тіла. Вони схопили Його, збичували, а потім розіп’яли на хресті. Вони зробили все, що могли, аби цілковито знищити храм Його тіла. Але Він, закривавлений, пізнавши наругу і смерть, вчинив для грішного людства унікальний засіб, який очищує наші гріхи – Свою святу, дорогоцінну кров, Свої невинні страждання та смерть.  Його слова: «за три дні Я поставлю його!» – це знак воскресіння, в котрому ми маємо надію і певність щодо того, що наші гріхи дійсно прощено. Коли Святий Дух створює в наших серцях віру, ми розуміємо, що Ісус є нашим Спасителем, а наші тіла є храмами Святого Духа, Божими храмами, як каже апостол Павло (1Кор.3:17).

Дорогі брати і сестри, Син Божий – правдивий Бог і водночас правдива Людина зробив все, щоб очистити Свій храм з каменю, і так само пообіцяв, що очистить нас – Свої живі храми. Так само, як Він підніс із мертвих Свій храм, Він одного дня піднесе до життя наші храми з могил і дасть вічне життя у тілі та душі всім, хто вірує в Нього, як Свого єдиного Господа, Спасителя і Викупителя. Це Його тверда і певна обітниця!

Ісусові Христові, Сину Божому, разом із Отцем і Святим Духом, віддаймо всю шану, славу і поклоніння, нині і повіки! Амінь!

Покажи друзям Ісуса! (Івана 1:43-51) проповідь

Текст проповіді: Євангеліє від Івана 1:43-51
43 Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: Іди за Мною! 44 А Пилип із Віфсаїди походив, із міста Андрія й Петра. 45 Пилип Нафанаїла знаходить та й каже йому: Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, Ісуса, сина Йосипового, із Назарету. 46 І сказав йому Нафанаїл: Та хіба ж може бути з Назарету що добре? Пилип йому каже: Прийди та побач. 47 Ісус, угледівши Нафанаїла, що до Нього йде, говорить про нього: Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу! 48 Говорить Йому Нафанаїл: Звідки знаєш мене? Ісус відповів і до нього сказав: Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти. 49 Відповів Йому Нафанаїл: Учителю, Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів! 50 Ісус відповів і до нього сказав: Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш! 51 І Він каже йому: Поправді, поправді кажу вам: Відтепер ви побачите небо відкрите та Анголів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускаються.

Христос народився!
Благодать, милість та мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Спасителя нашого!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Більшість людей вважають, що першим визнав Ісуса за Господа апостол Петро. У Євангелії від Матвія написано: «13 Прийшовши ж Ісус до землі Кесарії Пилипової, питав Своїх учнів і казав: За кого народ уважає Мене, Сина Людського? 14 Вони ж відповіли: Одні за Івана Христителя, одні за Іллю, інші ж за Єремію або за одного з пророків. 15 Він каже до них: А ви за кого Мене маєте? 16 А Симон Петро відповів і сказав: Ти Христос, Син Бога Живого! 17 А Ісус відповів і до нього промовив: Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець». ((Матвія 16:14-17).
Втім, як бачимо з нинішнього євангельського тексту, першим, хто визнає Ісуса за Сина Божого, і сповідує віру в Нього, є не Петро, а Нафанаїл. Щойно він побачив Ісуса, як одразу звістив: «Учителю, Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів!».  Ім’я Нафанаїл в перекладі з давньоєврейської означає «Бог дав або даний Богом». Нафанаїл походив з Кани Галилейської, міста, в котрому Ісус вчинив Своє перше чудо. Він став учнем Ісуса і проповідував Євангеліє в Малій Азії.  Ще одне сповідання щодо Ісуса, ми чуємо з вуст апостола Пилипа, який визнає Його за обіцяного Месію, що про Нього свідчать Закон і пророки. 
Сповідання Нафанаїла чудове тим, що в ньому він зазначає разом два титули Ісуса Христа ¬ – Син Божий і Цар Ізраїлю.  Ще одна річ, варта нашої уваги, така: щойно Нафанаїл сповідає свою віру в Христа, той відразу розпочинає його навчати. Нафанаїл також називає Ісуса Вчителем.  Цим йменням Ісуса часто називали його учні, однак ми мусимо пам’ятати, що Він є винятковим Вчителем, не подібним на тогочасних вчителів закону, на книжників і фарисеїв. Він є Вчителем, що зійшов з неба, тому його наука є не земна, а небесна і лише Святий Дух може відкрити людське серце до розуміння і прийняття цієї науки (1Кор.2:14).
Коли Пилип сказав Нафанаїлові: «Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, Ісуса, сина Йосипового, із Назарету», то реакція останнього була цілком очікуваною: «Хіба ж може бути з Назарету щось добре?».  Слова Нафанаїла свідчать про те, що він був добре обізнаний з Писанням і знав, що там написано про обіцяного Месію, зокрема таке: «А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі, і віддавна постання Його, від днів віковічних» (Мих.5:2). Втім, Пилип наполягає, що Ісус дійсно є обіцяним Месією, і наводить Нафанаїлу останній аргумент щоб переконати його. Він каже йому: «Прийди сам та побач».  Нафанаїл  таки побачив Ісуса на власні очі, почув Його на власні вуха і пізнав Його, як свого Спасителя! Подібно до нього, апостоли Ісуса Христа, котрих Він покликав звіщати про Нього світові, як про обіцяного Месію і Спасителя, згодом скажуть: «Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися…» (1Івана 1:1). Їхнє свідчення є незаперечною правдою.
Є ще одна уже важлива річ щодо Пилипа.  Він був приятелем Нафанаїла і запросив його подивитися на Ісуса.  Що б ми сказали про це?  Ось що – Пилип зробив дуже добре!  Його приклад вчить нас, якщо коли хтось з наших друзів, близьких, незнайомих людей, спитає нас про Ісуса, зробімо так, як зробив Пилип – запросімо ту людину до церкви побачити і почути Ісуса. Ви також можете запросити її до себе додому, відкрити Біблію і розповісти про Спасителя. Ви можете дати їй журнали «Стяг» і «Добра Звістка» інші християнські видання, в котрих чудово розповідається про Ісуса.
Дорогі брати і сестри, як християни, ви повинні добре знати і казати іншим де саме можна побачити Ісуса нині і де Він присутній. Через Євангеліє Він здійснює нині своє служіння як Пророк. Ми єднаємось з Ним у Святому Хрищенні і Господній вечері, де Він дає нам споживати і пити Його правдиві Тіло і Кров. Всюди, де присутні Божі засоби благодаті – Слово і Таїнство, там присутній Ісус. Таким чином, запрошуючи людей прийти туди, де проголошується Христове Євангеліє, ми приводимо їх до Христа, їхнього єдиного Господа і Спасителя. Ми запрошуємо їх до Церкви, головою якої є Ісус Христос (Еф.5:23 бо чоловік голова дружини, як і Христос Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! 8. Кол.1:18 І Він Голова тіла, Церкви.) і саме там вони можуть зустрітись з Ісусом.
Щойно пробачивши Нафанаїла, Ісус ошелешив його словами: «Я бачив тебе ще давніше, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти…».  Нафанаїл добре знав, що такі подробиці міг знати лише Син Божий, Господь, той, про котрого згодом апостол Петро скаже: «Ти все знаєш, Господи…» (Івана 21:17).  Відповідаючи на Нафанаїлове сповідання віри, Ісус каже: «Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більше від цього побачиш! 51 Поправді, поправді кажу вам: Відтепер ви побачите небо відкрите та Анголів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускаються». Ці слова стосуються і Нафанаїла і Пилипа і інших, хто міг бути присутній там, і нас з вами.  Без сумніву, Нафанаїл добре знав про що каже Ісус, йому була відома оповідь про патріарха Якова і його сон, під час котрого той побачив видіння драбини, що простягалась з неба до землі, по якій сходили і піднімалися ангели Божі.
 (Буття 28:11-17 10 І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану. 11 І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. 12 І снилось йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній. 13 І ото Господь став на ній і промовив: Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм. 14 І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі. 15 І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі. 16 І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав! 17 І злякався він і сказав: Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна. 18 І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника, і вилив оливу на його верх. 19 І назвав він ім'я тому місцю: Бет-Ел, а ймення того міста напочатку було Луз).
Що саме Бог показав Якову уві сні? Він звістив йому, що його потомство буде незчисленне і у ньому благословляться всі народи землі. Вражений Яків назвав це місце Бет-Ел, що в перекладі означає: «дім Бога». Це видіння було видінням Божого втілення. Бог, який перебував на висоті, на верхівці драбини, мав народитися з насіння Якова, що був внизу, на землі. Між святим Богом і грішною людиною завдяки Ісусові мало встановитись примирення. Драбина символізує зішестя  Бога до людини – з неба на грішну землю, а не сходження  людини до Бога. В цьому видінні Якову було дано обітницю, яка сповнилась у Христі – обіцяному Месії і Цареві.
Ісус є особливим  Царем! На відміну від усіх правителів цього світу Він править у своєму царстві не силою, не примусом, не залякуванням, а вічним і могутнім Словом.  Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити іншим, і душу Свою дати на викуп за багатьох! Сходженням на хрест, Він здобув для всіх грішників прощення їхніх гріхів, яке нині проголошується Його Церквою на землі. Він не кладе на наші плечі тягарі, а натомість забирає їх в нас і сам несе.  У своїм Царстві Він керує за допомогою милосердя і любові. Те, чого Він вимагає від нас – перебувати у Його слові, покладатися на Нього, живою вірою свідчити про Нього світові, підтримувати проповідування Його Євангелія. 
Дорогі брати і сестри, всезнаючий Спаситель бачив серце Нафанаїла і сказав про нього: «Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!». Так само Він бачить наші серця і все, що там є.  І якщо там є те, що ми намагаємось приховати від людського ока, то приховати це від Ісуса Христа ми не зможемо. Він посилає Святого Духа в наші серця, щоб ми могли у щирості і правді прийняти Його як свого Царя, щоб звільнити нас від влади гріха і дати правдивий мир і спокій нашим душам. 

Йому одному, разом з Отцем і Святим Духом, належить  вся слава, шана і поклоніння нині і повіки. АМІНЬ!

Правда про вічне життя!

Текст проповіді: Iвана 17:3
“Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його”.

Благодать Господа Ісуса Христа з усіма вами! Амінь.
Дорогі у Христі брати і сестри,

Напевно не минає і дня, щоб ми не почули в засобах масової інформації новини про якісь чудодійні ліки від важкої недуги. Однак щойно ми довідуємось про те, що від неї померла дуже заможна людина, котрій по силах було найкраще лікування і найкращі лікарі, розуміємо, що чудодійних ліків немає. Втім, вчені запевняють, що невдовзі вони зможуть подарувати людям довголіття, а не за горами – і вічне життя. Людство невпинно шукає зцілення від невиліковних недуг в надії подолати невблаганну владу смерті. Заможні люди заморожують свої тіла, сподіваючись, що колись їхні тлінні рештки оживлять, а людство на той час таки віднайде спосіб жити вічно. Щороку з’являються нові і нові ліки від різних хвороб, які лише на певний час продовжують життя хворим, але все одно не здатні наділити їх вічним життям.

Цілком справедливо у людей виникають питання: «Чи існує вічне життя? Чи існує життя після смерті? В чому сутність вічного життя і як воно досягається?»  Десятки тисяч віруючих по цілому світі живуть, не маючи певності у вічному житті і спасінні всупереч тому, що Слово Боже чітко і ясно говорить про це. Звернімося до нинішнього євангельського тексту. Святий Іван говорить: «Життя ж вічне це, щоб пізнали... єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа...”. 
У своєму Другому посланні Апостол Петро каже: “3 Усе, що потрібне для життя та побожності, вже подала нам ...Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою  – Ісуса Христа”. (2-е Петра 1:3,5). Серед усього загалу знань і вчень, яких ми набуваємо впродовж життя, є найважливіші і конче необхідні нам, всім людям, навіть тим, які стверджують, що це їх абсолютно не цікавить, однак це лише питання часу. Одним із них є вчення Божого Слова  про прощення гріхів, спасіння і вічне життя, яке Бог об’явив світові в Ісусі Христі.  Апостол Павло каже, що Бог “6...звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій” (2Кор.4:6). 

Чому Бог дав людям ці виняткові і безцінні дарунки – прощення, життя і спасіння? Чому Він захотів дати нам через Свого Сина просвічення і особливе знання?  Чому Він говорить про спасіння у Христі з перших сторінок Біблії, відразу після гріхопадіння? Причина і підстава цього – велике Боже милосердя і любов до нас, грішних. Написано – Бог “4... хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди” (1-е Тимофiю 2:4).  Але Він не лише хоче, щоб ми мали якісь певні знання, а саме ті знання, які походять безпосередньо від Нього, які є знаннями про єдиного правдивого Бога і Однородженого Сина Божого, в Котрому нам  дарується спасіння і вічне життя.

Дорогі брати і сестри, Бог не просто бажає, щоб ви знали, що Він існує. Він хоче бути для кожного з вас усім – вашим Приятелем, Другом, прихистком, скелею, силою і спасінням. Він хоче, щоб ви довірили Йому своє життя, покладались на Нього, служили Йому, поклонялись Йому у вірі, в дусі і правді.

Є ще дещо важливе. Написано: “Чи віруєш ти, що Бог один? Добре робиш! І демони вірують, і тремтять”(Якова 2:19).  Що означають ці слова? Ось що – одного лише знання про Бога замало для спасіння, потрібна віра і покладання на Бога. Чимало людей знають Писання напам’ять і навіть цитують його, але не мають віри.  Диявол та його слуги добре знають, що Бог є! Але Бог для них – не є Спасителем і джерелом добра.  Отож ми говоримо про правдиве пізнання Бога, яке означає не просто розуміти, що Він існує, є, але довірятись Йому цілком і повністю, покладатись на Нього без жодного сумніву, мати з Ним тісні особові “стосунки” через Ісуса Христа, через споживання і пиття Його правдивих Тіла і Крові в Господній вечері, через життєдайне Боже Слово, через дотримання заповідей і побожне життя, сповнене нелицемірної любові до Бога та ближнього, через щоденне спілкування з Богом у молитві.

Бог об’являє Себе нам у Своєму твориві, яке оточує нас довкола.  Звеличуючи Бога, який все створив, ми звемо Його Творцем усього. Пророк Авакум каже: “...пізнанням Господньої слави наповнена буде земля...” (Ав.2:14). 

Святий Іван у нинішньому тексті говорить, що Бог хоче, аби ми пізнали не лише Його, а також  Його Сина. Чому?  Для того, щоб ми добре затямили, що є лише один шлях, яким дарується вічність, спасіння і прощення гріхів,  ¬і цей шлях пролягає тільки через Сина Божого –  розіп’ятого за нас і наші гріхи, воскреслого і рознесеного. Шлях до Царства Небесного лежить тільки через Ісуса Христа, через віру в Нього і тверде покладання на те, що Він зробив для нас.

Послухаймо, що кажуть апостоли! Апостол Яків говорить: “1 Брати мої, не зважаючи на особу, майте віру в нашого Господа слави, Ісуса Христа” (Як.2:1). Апостол Петро закликає, щоб ми : “18 ... зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа, Якому слава і тепер, і дня вічного!” (2Петр.3:18), бо “3Усе, що потрібне для життя та побожності, подала нам... Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою. 11 Бо щедро відкриється нам  вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа”. (2Петр.1:3,11).

Дорогі брати і сестри, Біблія чітко і ясно вчить, що життя вічне є, і це життя не в  чудодійних ліках, наукових здобутках, а в Сині Божім. Воно дійсно належить вам вже нині через віру в Нього!  Ніхто не може відібрати його у вас, якщо ви віруєте в Христа розіп’ятого, воскреслого і рознесеного! Через покладання на Нього ви справді маєте певність у вічнім житті і спасінні! Написано: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя;» (Івана 3:36). Спаситель говорить: «Хто вірує в Мене, життя вічне той має» (Івана 6:47).

Яких би вершин не досягло людство, знайте, що жодне з його досягнень не зможе дати вам правдивого спокою у серці, живої надії, радості, щастя і втіхи допоки у вас не буде спасенної віри в Божого Сина.  Ось чому апостол Павло проголошує: “8 Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа...” (Фил.3:8).

Тож нехай “2... потішаться ваші серця у любові поєднані, для всякого багатства повного розуміння, для пізнання таємниці Бога, Христа,  в Якому всі скарби премудрості й пізнання заховані”, “16 щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім, 17 щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові,  18 змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина,  19 і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою. 

Отцю і Сину і Святому Духові віддаймо всю шану, славу і поклоніння нині і повіки вічні. Благодать Божа нехай буде з вами! Амінь.

Ісус Христос - дорога, правда і життя!

ПРОПОВІДЬ
Текст проповіді: Івана 14:1-7
1 Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! 2 Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? 3 А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви. 4 А куди Я йду дорогу ви знаєте. 5 Говорить до Нього Хома: Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу? 6 Промовляє до нього Ісус: Я є дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене!
Христос воскрес!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Незадовго до розп’яття Ісус Христос промовив слова, які стали визначальними щодо істинності життєвого шляху і спасенної правди для всіх людей на всі часи.  Він сказав Своїм учням, а відтак і нам з вами: «Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Я є дорога, і правда, і життя». У посланні до Євреїв написано, що догодити Богові без віри неможливо (Євр.11:6). Без віри в Господа і покладання на Нього – спасіння немає. Однак спасенною є не будь-яка віра, а лише та, котра провадить людину до Царства небесного вірною дорогою . Це – віра в Христа Спасителя, розіп’ятого і воскреслого, того, Хто є дорогою, правдою і життям. Отож нині ми, що бажаємо бути з Христом там, де є Він, у місці, приготовленому Ним для нас, говоритимемо про правду Божу, про правдиву дорогу до спасіння і Царства небесного, про правдиве життя, про те, як і чим вони відрізняються від дороги, правди і життя цього грішного світу.
Господь каже: Я Є ДОРОГА.  Не відкрию таємницю, коли скажу, що всі ми мріємо про добрі дороги в нашому місті, області, і в Україні загалом. У Римській імперії була збудована мережа доріг, які були гордістю Риму і забезпечували належний зв'язок між усіма провінціями. Вони прислужилися також учням Христа, які за Його наказом йшли проповідувати  Євангеліє. Залишки римських доріг збереглися донині. Однак існувала одна серйозна проблема – всі римські  дороги так чи інакше вели до поганського Риму, а, отже, до поганських законів та поганських звичаїв. І лише та дорога, якою є сам Христос дійсно веде до Царства Божого. Інших доріг туди немає! Християни часів ранньої церкви, сповідуючи цю правду називали себе «людьми тієї дороги», тобто людьми, для котрих єдиною дорогою є Син Божий.
Ісус Христос, правдивий Бог і водночас правдива Людина став для людства, охопленого розпачем і безнадією, дорогою життя. Він змінив цей світ і дав нам нове життя, врятував від влади смерті, диявола і гріха. Жодні людські теорії і найсучасніші досягнення науки не дадуть нам правдивого спокою і втіхи. Лише йдучи дорогою, якою є Ісус Христос, ми матимемо мир, щастя і вічне життя. Не вірте тим, хто говорить: «Релігій багато, але Бог один, немовби немає жодного значення якою дорогою можна йти до спасіння і Царства небесного – через Ісуса, Магомета, Будду Конфуція чи когось іншого.  Це пастка. Пам’ятайте слова Христа: «До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене!»

Господь каже: Я Є ПРАВДА.  З давніх-давен люди намагаються збагнути, що таке правда. Понтій Пілат не був першим, хто хотів знати відповідь на це питання. Але тільки Ісус Христос відкрив людям справжній зміст правди, виявивши світові Себе, як єдину і незаперечну правду, вірну повіки віків. У Собі Самому Він об’явив людям Бога в повноті Його милосердя, любові і благодаті, назвавши Його своїм  Отцем. Він навчав, що Слово Боже є вічна і незаперечна правда, і людина повинна жити не лише хлібом, а Словом Божим.
Коли люди бачили чуда Ісуса і слухали Його проповіді, вони казали: «Він  справді можновладний! Він Син Божий!»  Сотні і тисячі довірялись Йому, покладались на Нього, без вагання йшли за Ним. Після Його воскресіння, виконуючи  Його волю, Апостоли та учні Христа почали проповідувати Його Добру Звістку про спасіння цілому світові. Спаситель відкрив їм і нам правду про Бога-Отця, який піклується про Своїх дітей, любить їх, бажає їм добра, вислуховує їхні молитви, бо хоче спасти їх. І все це Він робить заради Свого Однородженого Сина.

Ще одна правда, яку відкрив нам Христос – це правда про людину і Божий план спасіння. Він показав нам, яким безнадійним і марнотним є стан людини, котра лише на словах шанує Боже Слово, в той час, як її серце знаходиться далеко від Бога. Він засудив самоправедність і викрив будь яку спробу спасіння ділами і власними зусиллями. Він сказав: «44 Ніхто…не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, і того воскрешу Я останнього дня» (Івана 6:44).  В молитві до небесного Отця, Ісус Христос відкрив людству правду про життя вічне: «3 Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його». (Івана 17:3).

Наступна правда, яку відкрив нам Ісус, – це правда про незбагненну Божу любов, завдяки якій Бог «віддав Свого Сина Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». (Івана 3:16).

Наступна правда, яку відкрив нам Ісус, – це правда про Боже прощення гріхів, нове народження згори, викуплення від смерті і гріха, воскресіння і вічне життя. Спаситель смертю смерть переміг і дав нам нове, прославлене життя з Богом. Він запевняє: «Я – живу, і ви будете жити також». Він воскрес і нині сидить праворуч Отця, живе і царює – і це найкраща запорука для всіх віруючих, які знають, що смерть не страшна, що це лише перехід від цього земного життя до більшого, величнішого життя з Богом.

Нарешті, ще одна чудова правда, виявлена Христом світові така – «Євангеліє – це сила Божа на спасіння» (Рим.1:16). Ця сила належить вам, дорогі брати і сестри, у Божому Слові і Таїнствах, запроваджених Христом. 

 Господь каже: Я Є ЖИТТЯ.  Який глибокий зміст для кожної людини знаходиться в цих словах.  У світовій літературі є чимало книг, які змальовують людей, котрі до останнього подиху боролися за своє життя.  На вулицях міста, на шпальтах газет, по телебаченню ми часто бачимо оголошення про те, що якийсь черговий цілитель пропонує  чудодійні рецепти довголіття  та досконалого здоров’я чи зцілення від недуг.  Але всі вони спрямовані на те, щоб людина замислювалась лише над матеріальними речами, переймалась земним, а не спасінням і вічним життям.  Тож коли  так багато відважних людей з усіх сил боролися за те, щоб їхнє серце билося довше, а кров далі текла в їхніх жилах, то з якою наполегливістю і наснагою ми повинні боротися за вічне життя, яке пропонує нам Бог у Христі!

Син Божий прийшов, щоб люди, ми з вами мали у всій повноті життя, яке Він нам пропонує.  Ніхто інший, окрім Ісуса, не може нам його дати.  Він є тією Виноградиною, яка живить своїм корінням кожного з нас, так що тільки перебуваючи в Христі і з Христом ми можемо мати життя.  Спаситель каже нам в кого і в що нам слід вірити, якщо ми хочемо потрапити до небес: «Віруйте в Бога, і в Мене віруйте!». Слово Боже вірне і правдиве – кожен, хто вірує в Сина Божого, має життя вічне! Це Його тверда обітниця на всі часи!

Дорогі брати і сестри, у світі віддавна було багато релігій. Нині їх стало ще більше. Будда навчав покірно йти дорогою,  яка призначена долею, бачачи у цьому самовдосконалення і сенс життя.  Конфуцій навчав шанувати старших. Сократ навчав пристосовуватись до всіх великих правд цього світу. І лише Христос сказав, що таке правда, промовивши: «Я  є правда».  Святий Іван каже: «Ми знаємо, що Син Божий прийшов, і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого, і щоб бути в правдивому Сині Його, Ісусі Христі. Він Бог правдивий і вічне життя!» (1Iвана 5:20). Минають століття, змінюються суспільні устрої та філософські вчення, але скільки б люди не сперечались щодо того, що таке правдива віра, дорога життя, мета життя, правда життя – довіку правдивим буде лише сказане Христом: «Віруйте в Мене! Я є дорога, правда і життя». 

На відміну від усіх релігій світу Християнська релігія – це релігія життя.  Наш Спаситель живе!  Він воскрес!  Його гріб порожній, на відміну від гробів  усіх фальшивих месій і пророків, тлінним решткам яким поклоняються, замість того щоб поклонятися правдивому Богові. Наше правдиве життя – у Христі і з Христом! Так само як відрубане віття всихає і перестає плодоносити, так само й людина, відлучена від Христа, вмирає, а перебуваючи з Ним – живе вічно. Пам’ятайте про те, що тільки через розіп’ятого і воскреслого Христа, нашого єдиного Господа і Спасителя, ми можемо перейти над проваллям, яке відділяє пекло від раю, безнадію від надії, відчай від втіхи і дістатися до небесної домівки, приготовленої для нас Христом. Воскреслий Син Божий  – це наша єдина надія і втіха, наша дорога, правда, і життя.  Він веде нас Своєю дорогою до Небесного Царства.

Йому одному разом з Отцем і Святим Духом належить вся слава, честь і поклоніння нині і повіки! Амінь.
Христос воскрес! Воістину воскрес!

Господь знає наші імена!

ПРОПОВІДЬ БОЖОГО СЛОВА.
Текст проповіді: Івана 10:1-14
1 Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник.  2 А хто входить дверима, той вівцям пастух.  3 Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх.  4 А як вижене всіх своїх овець, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його.  5 За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу.  6 Оцю притчу розповів їм Ісус, але не зрозуміли вони, про що їм говорив.  7 І знову промовив Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що Я Є двері вівцям.  8 Усі, скільки їх перше Мене приходило, то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх.  9 Я Є двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде.  10 Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали. 11 Я Є Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці.  12 А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить.  13 А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці.  14 Я Є Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа! 
Дорогі у Христі брати і сестри,

Нинішня людина крок за кроком стає облікованим індивідом, на котрого запроваджується чим раз більше різного роду формулярів – від лікарської картки в поліклініці і персональних даних у паспортному столі до ідентифікаційного коду, який присвоюється кожному членові суспільства.  Технічний прогрес розвивається з шаленою швидкістю. Ми користуємося  надшвидкісними комп’ютерами та Інтернетом,  машини мчать автобанами з дедалі більшою швидкістю, за допомогою фотокамери супутника з космосу можна зробити фотографію будь якої, навіть найдрібнішої  деталі на землі.  Інколи людина в цьому надсучасному світі виглядає не унікальною особистістю, а гвинтиком якогось вселенського механізму. В безмежному океані чисел і документів, довідок і реєстрів, нас від інших людей почасти відрізняє лише певне число, адреса проживання, запис у трудовій книжці тощо. 
 Внаслідок впливу телебачення та Інтернету сьогодні ми спілкуємося значно рідше, ніж 30-50 років тому. Нинішнє покоління  вже не знає, що таке вечорниці, коли в якійсь сільській хаті збиралися хлопці та дівчата, співали пісень, вишивали і веселились?  Живучи в багатоквартирному будинку за кількістю мешканців завбільшки з село, люди не завжди знають навіть найближчих сусідів. Вони щодня годинами сидять перед екранами телевізорів, майже не спілкуючись із тими, що живуть поруч. Просто так зайти в гості одне до одного стає дедалі важче. Людська самітність, особливо серед людей похилого віку стала великою проблемою сьогодення.  Все довкола нас відбувається з шаленою швидкістю і багатьом людям нерідко здається, що вони покинуті всіма і забуті, залишені наодинці зі своїми проблемами, почуттями, переживаннями.  То тут, то там відходить в інший світ самотня людина і ніхто про це знає. Цілком слушно виникає питання: Чи дійсно до таких людей, до кожного з нас, коли ми почуваємося самотніми, нікому немає діла? Чи дійсно ніхто не думає про нас, коли здається наче цілий світ забув про наше існування? 
Хочу розповісти вам одну оповідь. Якось англійський король Едуард VIII (1894-1992) відвідав одне містечко, щоб взяти участь в церемонії відкриття нової лікарні.  Сотні мешканців і школярів місцевих шкіл зібрались на вулицях містечка, щоб побачити незвичайного гостя.  І ось він з’явився. Всі чекали на нього з нетерпінням, адже король не щороку навідується в такі місця.  Аж ось король з’явився. Він навідався до однієї із шкіл, привітав школярів, сказав їм кілька слів і... доволі швидко рушив далі, бо на той день було заплановано багато інших заходів. 
Коли машина короля з усім почтом поїхала, вчитель одного із класів помітив, що його учень плаче.  Він підійшов до нього і запитав: “Що трапилось?  Ти не бачив короля?”  “Ні, – відповів хлопчина, короля я бачив, але він не бачив мене!” Звісно ж, король не міг приділити увагу усім  без винятку дітям та дорослим. Його метою було просто вшанувати містечко своєю присутністю, не беручи до уваги кожного з його мешканців зокрема і не переймаючись усіма їхніми проблемами.
Історики кажуть, що славетний полководець Олександр Македонський знав напам’ять імена всіх своїх вояків. Втім, так чи інакше, він не знав імен багатьох інших людей у своїй імперії.  Загалом, це не під силу будь-якій людині на землі. Ніхто не спроможний знати імена всіх мешканців того чи іншого міста, країни, материка тощо. Але у нинішньому Євангельському тексті міститься радісна і втішна звістка про те, наш Господь, на відміну від усіх земних правителів і можновладців справді знає ім’я кожної людини на землі, кожного із нас, думає про кожного з нас, бачить кожного, піклується про кожного і завжди приділяє кожному ту особливу увагу, якої він потребуєте. Чому? Тому що Він і є тим єдиним у світі Добрим Пастирем, Який, як каже Біблія, знає всіх людей, надто Своїх овець, тих – хто покладається на Нього всім своїм серцем і всіма своїми силами, а вони знають Його, пізнають Його лагідний і добрий голос.
Наш Спаситель – це не найманий робітник чи пастух, для котрого вівці є лише прибутком чи м’ясом. Він опікується ними, як ніхто інший у світі. Він дає Своїм вівцям найкращу поживу – Свої  правдиві Тіло і Кров у Господній.  Він є Тим найкращим Пастирем, який під час небезпеки, не вагаючись кладе життя за Своїх овець, якщо на них нападає хижак, щоб роздерти. Він є тим Пастирем, який заради однієї загубленої, стурбованої чи заблукалої вівці робить все, щоб врятувати її і повернути назад до отари. Своїм вівцям, – струдженим і обтяженим, одиноким і покинутим, Він дає те, що не може дати ніхто на світі – правдивий мир, прощення гріхів, життя і спасіння.
Послухайте Його голос: «Я є двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде».  Це голос нашого Викупителя, який промовляє до нас зі сторінок Євангелія. Це голос Того, Хто знає Своїх овець поіменно!  Яка безмежна втіха є у цьому для нас: наш Господь знає наші імена і пам’ятає про нас! Ми не забуті і не покинуті напризволяще з нашими тягарями, негараздами і випробуваннями! Наш небесний Отець не лише знає імена кожного з нас, але Він також пообіцяв вислуховувати наші прохання, які ані світ ані ті що у світі часто навіть не хочуть чути, або не мають на те бажання і часу. На відміну від тих, що повинні сумлінно і щоденно перейматись людськими проблемами відповідно до своїх обов’язків, але нерідко цього не роблять, в особі Божого Сина ми маємо правдивого і вірного Доброго Пастиря, котрий щодня пильнує за кожною Своєю вівцею, має час доглянути кожну з них і потурбуватися її спасінням, порятунком від диявола, смерті і гріха.
Нинішній текст містить ще кілька важливих речей. Тут Ісус часто вживає вислів «Я є» (e'gw/ ei'mi), ідентичний єврейському «Я є сущий» (הָיָה - голос Бога з палаючого куща до Мойсея – Вихід 3:14). Ісус Христос є сущим. Він є Господом і Богом. Він каже: «Я є двері до спасіння!», «Я є Пастир Добрий!», «Я є світло для світу», «Я є дорога, правда і життя». Як правдивий Добрий Пастир Він виявляє до своїх овець нелицемірну і незбагненну для нашого розуму любов і жертовність. Натомість Його вівці, належно і вдячно вшановуючи Його, повинні мати безсумнівну віру в Нього і покладатись на Нього.
Дорогі брати і сестри! Ви є вівці Божої отари! Будьте завжди вірними вівцями великого Пастиря Ісуса Христа. Перебувайте у Його слові, дотримуйте Його заповідей, покладайтесь на Нього без жодного сумніву. Сповідуйте свою віру у Воскреслого Спасителя на спасіння і життя. Пам’ятайте, що ті, хто з Христом – перебувають під наймогутнішим захистом. Він запевняє нас: “28 І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. 29 Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки”(Ів.10:28-29). Як Добрий Пастир і наш Заступник перед Отцем, Син Божий хоче допровадити Своїх овець, а відтак і кожного з вас, до небесних осель Отця, кажучи: “:24 Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу”(Ів.17:24), “щоб збулося те слово, що Він був сказав: Я не втратив нікого із тих, кого дав Ти Мені”(Ів.18:9).
 Дякуйте Богові за Його любов і ласку! Діліться радістю спасіння у Христі з іншими людьми, розказуйте їм про Спасителя і Його Євангеліє. Рятуйте покинутих всіма від безвиході самотності, щоб вони чули втішне Слово Боже про те, що Ісус є особистим другом кожного з них, Другом найвірнішим і найнадійнішим, Який віддав за них і нас найдорожче – власне життя на хресті, щоб ми жили вічно.

“Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса,  нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь” 
(Євр.13:20-21). 

Проповідь на Великдень.

Текст проповіді: Івана 20:1-18
1 А дня першого в тижні, рано вранці, як ще темно було, прийшла Марія Магдалина до гробу, та й бачить, що камінь від гробу відвалений. 2 Тож біжить вона та й прибуває до Симона Петра, та до другого учня, що Ісус його любив, та й каже до них: Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його! 3 Тоді вийшов Петро й другий учень, і до гробу пішли. 4 Вони ж бігли обидва укупі, але другий той учень попереду біг, хутчіш від Петра, і перший до гробу прибув. 5 І, нахилившись, бачить лежить плащаниця... Але він не ввійшов. 6 Прибуває і Симон Петро, що слідком за ним біг, і входить до гробу, і плащаницю оглядає, що лежала, 7 і хустка, що була на Його голові, лежить не з плащаницею, але осторонь, згорнена, в іншому місці... 8 Тоді ж увійшов й інший учень, що перший до гробу прибув, і побачив, і ввірував. 9 Бо ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих. 10 І учні вернулися знову до себе. 11 А Марія стояла при гробі назовні та й плакала. Плачучи, нахилилась до гробу. 12 І бачить два Анголи, що в білім сиділи, один у головах, а другий у ніг, де лежало Ісусове тіло... 13 І говорять до неї вони: Чого плачеш ти, жінко? Та відказує їм: Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали... 14 І, сказавши оце, обернулась назад, і бачить Ісуса, що стояв, та вона не пізнала, що то Ісус... 15 Промовляє до неї Ісус: Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш? Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить до Нього: Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму! 16 Ісус мовить до неї: Маріє! А вона обернулася та по-єврейському каже Йому: Раббуні! цебто: Учителю мій! 17 Говорить до неї Ісус: Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого! 18 Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і Він це їй сказав...

Христос воскрес! Воістину воскрес!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі брати і сестри!

Завдяки Воскресінню Ісуса Христа, через віру в Нього ми благословенні вспадкуванням Його перемоги над гріхом, дияволом і смертю.  Ми маємо в Ньому прощення гріхів, спасіння і вічне життя. І нині апостол Іван каже нам про ще одну Божу втіху, котру дарує нам Господнє Воскресіння – це перехід від смутку і безнадії до радості та втіхи. Саме  це сталося з Марією Магдалиною, коли вона на світанку в неділю прийшла до гробу Господнього.  І те, що сталося з нею, стосується також і нас з вами. Подібно Марії Магдалини ми також були втрачені та загублені, допоки Господь не відшукав нас і не привів до Себе, змастив наші рани, завдані гріхом, оливою Євангелія і причастив цілющими ліками – Своїми правдивими Тілом і Кров'ю у Господній вечері.
Що ми знаємо про Марію Магдалину зі Святого Писання? Вочевидь, вона була відомою особою, тому що Біблія містить її ім’я. Тогочасні жінки, зазвичай, мали ім’я когось із близьких родичів жіночої статі. Однак у випадку з Марії було інакше  – її ім’я пов’язане з місциною Магдалою в Галілеї, розташованою на західному березі Тиверіадського озера.
Євангелист Лука розповідає, що Марія Магдалина супроводжувала Ісуса в подорожах і разом з іншими жінками власними коштами підтримувала Йому служіння (Луки 8:1-3). Нині ми підтримуємо служіння та поширення Євангелія своїми пожертвами. Лука повідомляє, що Ісус вигнав з Марії Магдалини сімох демонів (Луки 8:2). Він цілковито змінив її життя, зцілив її тіло і душу. Можна лише здогадуватись, яку неймовірну вдячність та любов до Ісуса вона відчувала після цього. Її колишнє життя залишилось в минулому. Натомість Ісус дав їй нове життя. Вона чула Його проповіді, була свідком багатьох подій Його служіння, бачила, як Він зціляв хворих і калік, виганяв демонів, воскрешав мертвих, виявляв Свою владу над силами природи.
Святий Іван розповідає,  що в неділю вранці, на третій день після розп’яття Ісуса Марія Магдалина стояла біля Його гробу, охоплена болем і не могла повірити, що все в її житті докорінно змінилося! Все, що було пов’язане з Ісусом, залишилося в минулому. Він помер. Його розіп’яли і поклали до гробу.  Її єство було сповнене смутку і жалю. Вона не могла повірити в те, що сталося, адже зовсім недавно її Вчителя радісно вітав Єрусалимський люд, звеличуючи Його як Царя вигуками «Осанна!». І ось, після наруги та знущань Його розіп’яли на хресті. Окрім того, Його тіло, що було покладене до гробу, щезло. Хтось вкрав його!  Нічого жахливішого бути не могло. Вона була повністю розчавлена горем.
Дорогі у Христі, чимало з вас відчували  в житті смуток і жаль, втрату, страждання і біль, тому ви можете зрозуміти, що відчувала Марія.  Її Господь, її найкращий Приятель помер. Той, хто зцілив її від демонів, дав нове життя. Щось подібне ми переживаємо тоді, коли втрачаємо тих, кого любили, з ким пов’язували своє сьогодення і майбутнє. Ісус був осердям і змістом нового життя Марії. І ось Його нема. Що робити? Куди йти? Де шукати сили, щоб жити далі? Де шукати надію та втіху? Нам знайомі ці відчуття.
Цілком можливо, що Марія Магдалина відчувала також гнів і ненависть до тих, що мучили і вбили Ісуса, до Його учнів, які дозволили схопити Його, до римських вояків, які бичували і розіп’яли Його на хресті, до натовпу, який кричав: «Розіпни!», до Пилата, що мав владу Його відпустити але віддав на смерть. Її Господа розіп’ято! Той, хто нагодував тисячі голодних, зціляв немічних, наказував вітру та хвилям стишитись – мертвий! Вона не могла в це повірити і змиритись з цим. Можна припустити, що після того, як вона побачила все, що сталося з Ісусом – від Його арешту до наруги, від хресної дороги сліз до Голгофи,  – до неї могла закрастись зневіра. 
Зараз вона стоїть коло Його порожнього гробу. Його тіло щезло. Розум Марії затьмарений пережитим. А тут ще якихось двоє невідомих чоловіків? Хто вони? На питання: «Кого ти шукаєш, вона ледве промовила зі сльозами: «Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали...»… Вона стояла при гробі і плакала. Відчувала безнадію та відчай.
АЖ РАПТОМ, крізь плач, жаль, смуток і сльози вона чує чийсь голос. Обертається і не може збагнути хто перед нею. Вона досі не може прийти до тями і гадає, що незнайомець, який стоїть перед нею – садівник. Сльози ллються з її очей і вона ледве промовляє: «Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму!».
В те, що сталось далі, повірити було неможливо! Після сліз і розпачу за Ісусом, після невимовної гіркоти Його втрати, після того, як Марія усвідомила, що її Вчитель дійсно помер і ніколи не повернеться, стається неймовірне, незбагненне для людського розуму, очей та вух.  Марія чує, як незнайомець промовляє її ім’я! Звідки вона знає цей голос!  Той єдиний і неповторний голос, сповнений співчуття, милосердя і любові! Ні, не може бути! Це голос її Господа! Він живий! Той, що був мертвий, ожив і стоїть перед нею! Вона впізнала Його!  Її переповнили невимовна радість і щастя! Він воскрес! 
Дорогі брати і сестри! Воскреслий Спаситель знає ім’я кожного, хто вірує в Нього! Він кличе кожного з вас на ім’я, так само, як  Він покликав Марію. Він зробив це під час вашого Хрищення. Він зробив це тоді, коли знайшов вас, коли ви заблукали на манівці, щоб повернути до Себе. Він помер і воскрес за вас! Завдяки спасенній вірі в Нього, вас записано до Його книги життя. Перебуваючи у цій вірі, ви тепер можете розпізнати Його голос, що лунає у Євангелії, з поміж тисяч інших. Голос, що дає втіху, мир, любов і надію. Голос, котрий називає вас Божими дітьми і кличе вас до небес. Він закликає вас бути свідками Його воскресіння у світі. Він покликав вас від смерті до життя. Це голос Того, хто дав вам спасенну віру, прощення гріхів і спасіння. Його воскресіння – це сповнення обітниці всемогутнього, вірного, правдивого, справедливого, милостивого і вічного Бога. Це жива надія перед лицем смерті, це правдива радість і втіха!  Він – наш правдивий Бог і вічне життя! Йому слава і тепер, і дня вічного! Амінь.

Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь!

Проповідь Божого Слова - мир Божий з нами і для нас.

Текст проповіді: Iвана 14:23-29
23 Ісус відповів і до нього сказав: Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. 24 Хто не любить Мене, той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене.  25 Говорив це Я вам, бувши з вами.  26 Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив.  27 Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!
Мир Божий з нами завжди

Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

Виголошене щойно християнське привітання лунає в Церкві вже дві тисячі літ. Проголошення миру фактично стало ритуалом. Під час Служби Божої, звертаючись до віруючих, пастир благословляє їх Божим миром, а вони відповідають: «І духові твоєму».  Це не просто дружній жест, ні. Він базується на словах Ісуса Христа, які Він промовив учням вночі напередодні Своєї смерті, а також в день Свого воскресіння.  Спаситель хотів, аби ми знали, що Він прямує до смерті і повернеться знову, щоб дати нам Свій мир. Цей мир належить всім, хто вірить в Сина Божого і покладається на Нього.
Ритуал давання миру повертає нас до першого Великодня, коли Ісус з’явився учням при зачинених дверях і двічі промовив до них: «Мир вам». Після цього Він послав їх нести цей мир світові через прощення гріхів в Його ім’я. Тим, хто не потребує прощення гріхів, цей мир не належить. Але для розкаяних грішників він є цілющою водою благодаті.
В часи ранньої Християнської Церкви цей мир пропонувався не рукостисканням, а поцілунком.  Про «поцілунок миру» ми читаємо у кількох місцях Нового Заповіту. Апостоли кажуть: Вітайте один одного святим поцілунком. (Рим.16:16, 1Кор.16:20, 2Кор.13:12)
Привітайте всіх братів святим поцілунком! (1Сол.5:26)
Вітайте один одного поцілунком любові. Мир вам усім у Христі! Амінь. (1Петр.5:14).
В ранній Християнські Церкві, всі, хто отримував поцілунок любові, згодом, отримували Тіло і Кров Спасителя в Господній вечері. Під час служіння, після того, як місце зібрання залишали ті, що лише навчались основ християнської віри, цілунок миру отримувався віруючими біля вівтаря, а потім поширювався серед усієї пастви.  Лише ті, хто отримав і передавав його іншим, запрошувались до Святого Причастя.
Такі подробиці розповідають нам про важливі речі, які практикувалися в часи ранньої Церкви. Для віруючих тих часів мир Божий був реальною річчю, яку люди сподівались отримати самі і передати іншим. Не могло бути так, що в спільноті віруючих відмовляли у прощенні. І якщо двоє людей не ділилися миром, вони не могли перебувати у спільноті.
А як щодо сьогодення? На жаль, і це добре відомо, що нині, не те, що в житті, а навіть в церкві люди не зажди перебувають у мирі один із одним. Трапляється, що в християнській громаді є віруючі, які навіть не розмовляють одне з одним, не кажучи вже про давання і отримання миру. І тиждень за тижнем, місяць за місяцем ці люди разом підходять до Господнього столу, щоб отримати Причастя! Гадаєте, вони не знають, що роблять? Правда в тім, що коли ми бажаємо отримати від Господа прощення, а натомість самі не пробачаємо нашого брата чи сестру, то отримуємо не прощення, а відмову у прощенні.
Спершу ми повинні мати мир з іншою людиною, отримати її прощення і пробачити їй, і лише після цього можемо йти до Господа, щоб отримати прощення від Нього.
В цьому ми бачимо віддзеркалення біблійного вчення про Господню молитву. Ми просимо в Бога пробачити нам гріхи наші, як і ми пробачаємо винуватцям нашим. Ісус навчає нас прощати не лише сім разів, а сімдесят сім разів по сім, тобто перебувати в прощенні постійно. Нам належиться завжди пробачати тим, хто просить прощення в нас. Відмовляти у прощенні означає власноруч позбавляти себе Божого прощення.
Дорогі брати і сестри, весь Великодний час у Церкві сповнений послання Господнього мину. Хресна смерть Спасителя за наші гріхи і гріхи цілого світу приносить мир там, де панувала провина. Звістка про воскресіння Ісуса Христа з мертвих, це поширення серед Його друзів і послідовників послання, яке міститься в Слові Життя, котре входить до наших вух, коли ми чуємо слова: «Христос воскрес!» Вигляд тіла воскреслого Спасителя, пораненого, зціленого і сповненого слави, вказує нам на майбутню одежу, в котру Бог зодягне кожну вівцю Своєї отари. Ми матимемо славні тіла, звільнені від хвороб, немочей, старості. Отож час Великодня і Вознесіння є для нас часом великої радості і миру.      
Цей мир повинен бути з усіма нами і серед нас. Якщо десь серед віруючих існують поділення і погані думки, на їхнє місце повинен прийти Божий мир. Ми не можемо святкувати мир під час Господнього Воскресіння і Вознесіння, тримаючи образи на свого брата чи сестру у Христі. І якщо ми тримаємо в собі ці образи, це означає що ми маємо не мир Божий, а лише видимість цього миру. Ми можемо тиснути комусь руку, мило посміхатися і промовляти слова миру, обдаровувати когось поцілунком, однак, якщо при цьому в нашому серці немає прощення і любові, то ми не отримуємо миру, який Господь дає нам.
Повернімося на мить у ніч перед тим, коли Ісус помер на хресті. Він помив ноги Своїм учням, щоб показати їм, якого саме служіння Він очікує від них. Він також дав їм Господню вечерю і наказав святкувати її до кінця часів задля прощення гріхів. А тепер послухаймо ще раз слова Ісуса з нинішнього тексту. Він наказує учням берегти Його слово.  Він каже, якщо вони не зберігають Його слово, в них немає правдивої любові до Нього. Далі Він дає їм Свій мир, говорить, що залишить їх і повернеться знову. Він хоче, аби вони знали, що Його смерть принесе їм мир. Це було метою Його приходу на землю. Син Божий був досконалою людиною, в котрій не було жодного спротиву Божій волі, жодного гріха.  
Як невинний Агнець Божий Він був досконалою жертвою за гріхи світу. Він досконало корився кожній постанові Отця. В той час, як люди змінюють чи перекручують Боже Слово, намагаючись пристосувати його до свого способу життя, або цілковито нехтують ним і цим накликають на себе гнів Божий, Син Божий досконало виконав все, що наказав Отець.
Кожен, хто розуміє глибину своїх гріхів і кається в них, отримує Господній мир. Всі, що отримують його, вже не можуть без нього жити. Вони відчувають за ним спрагу, так само як втомлені спекою прагнуть води. Вони бажають миру і любові, які дарує Господнє Воскресіння і Вознесіння. Вони хочуть ділитися ними з іншими.
Той, хто перебуває в мирі з цим світом, не потребує миру Ісуса. Мир цього світу оманливий, фальшивий і тимчасовий. Він весь час нівелюється. Ми ніколи не наситимось ним і не задовольнятимемось ним. Натомість мир Господа благословенний і вічний. Усвідомлення того, що ми повністю прощені Богом і Він ніколи не залишить нас – це дуже могутнє знання. Це потужна зброя проти диявола.
Це знання дає нам силу робити все – навчатися, працювати, одужувати, долати негаразди і виклики. Знання про те, що Ісус помер і воскрес, щоб дати нам вічне життя, дарує нам мир і наснагу. Воно приносить спокій втомленій душі, підносить занепалих духом. Це знання є єдиним правдивим миром, який ми можемо пізнати в земному житті.  
Дорогі брати і сестри, коли ви стоїте на службі Божій і бачите, як пастир, простягаючи до вас руки, каже: «Нехай мир Божий буде з вами», знайте, що це щось значно більше від простого бажання. Ісус помер і воскрес, щоб дати вам цей мир. Коли пастир, тримаючи хліб і чашу, правдиві Тіло і Кров Спасителя, виголошує: «Нехай мир Божий буде з вами», знайте, що лише Син Божий дає нам правдивий і вічний мир в цьому світі, і утримує нас в ньому.
Ми не можемо покластися ні на що у цьому світі. Все, що тут є, забереться від нас. І лише Господь завжди буде з нами. Він віддав за нас Своє життя на хресті, щоб врятувати нас від пекла, визволити від влади гріха, диявола і смерті і передати в руки Небесного Отця. Чи є щось краще від цього?
Господній мир дає нам можливість ділитися миром і любов’ю один із одним. Ми прощаємо, бо самі прощені Богом. Ми любимо, бо Бог спершу полюбив нас. Ми обіймаємо одне одного, тому що обдаровані  благословенними  Божими обіймами у Христі. Ділімось Божим миром тут аж до того дня, коли ми будемо насолоджуватись ним на небесах.
Нехай мир Божий, що вищий від усякого розуму, береже думки і серця ваші у Христі Ісусі! АМІНЬ!

Спасенна Христова отара (Івана 10:22-30)

Текст проповіді: Івана 10:22-30
22 Було тоді свято Відновлення в Єрусалимі. Стояла зима. 23 А Ісус у храмі ходив, у Соломоновім ґанку. 24 Юдеї тоді обступили Його та й казали Йому: Доки будеш тримати в непевності нас? Якщо Ти Христос, то відкрито скажи нам! 25 Відповів їм Ісус: Я вам був сказав, та не вірите ви. Ті діла, що чиню їх у Ймення Свого Отця, вони свідчать про Мене. 26 Та не вірите ви, не з Моїх бо овець ви. 27 Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. 28 І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. 29 Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки. 30 Я й Отець Ми одне!

Христос воскрес!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,

У нинішньому євангельському тексті ми бачимо Ісуса в єрусалимському храмі під час святкування юдейського свята Відновлення. Це свято було запроваджене серед юдеїв одним із останніх. Воно припадало на зимову пору року. Власне, місяць, коли воно святкувалося, був грудень, по єврейському «кіслев». Святкування розпочиналося після 20-го числа цього місяця і тривало тиждень. Саме в цей час нині більшість християн світу святкують Різдво.
Ще одна назва свята Відновлення – Ханука або свято Світла.  Воно було запроваджено на відзнаку відновлення служіння в єрусалимському храмі після його осквернення сирійським царем-язичником з династії Селевкідів Антиохом Епіфанієм IV близько 170 року до РХ., коли той вчинив напад на Єрусалим. Тоді загинуло біля 80 тисяч євреїв і стільки ж було взято в полон. Антиох викорінював єврейську релігію і звичаї. Під страхом смерті було заборонено дотримуватися релігійних обрядів. Кімнати храму були перетворені на місця для розпусти, а на місці головного вівтаря зведено вівтар грецькому поганському богу Зевсу, на якому йому приносилися поганські жертви зі свинини. Біля 167 року до РХ Юда, син Маттафії Хасмонея на прізвисько Маккавей (маккаба – на арамейській мові буде– молот) очолив повстання, внаслідок чого язичників було вигнано з Єрусалиму, вівтар відновлено, а храм і речі у ньому освячено. Знову запалали світильники храму. Відтепер під час цього свята впродовж тижня мали горіти всі храмові світильники, а в кожному єврейському домі також запалювали лампадки.  
Якщо час, коли Ісус перебував у храмі, був вечірнім, то світло від храмових світильників мало створювати особливу атмосферу.  Пригадаймо, що Святий Іван у своєму Євангелії називає Ісуса найвеличнішим Світлом, що прийшло у світ, щоб просвітити всіх людей... (Івана 1:5-9).   Щонеділі ми запалюємо в церкві свічки на свідчення про Ісуса, котрий є правдивим світлом. Ми радісно прославляємо нашого Спасителя і Викупителя, обіцяного Месію. Ми дякуємо Йому за наше викуплення. З відкритими серцями ми покладаємося на Нього і віримо в те, що Він каже нам у Своєму слові, тішимось, що належимо до Його отари, що Він милостиво дарує нам життя, прощення гріхів і спасіння. Ми чуємо Його голос і йдемо вслід за Ним, знаючи, що ніхто і ніщо не розлучить нас від Його любові, освяченої Його дорогоцінною кров’ю, пролитою за нас на Голгофськім хресті.
Але повернімося до нашого тексту. Серця юдеїв, які обступили Ісуса, не були сповнені побожних думок щодо Нього.  Зазначимо, що Соломоновий ганок, в якому перебував Ісус і юдеї  – це зовнішня частина єрусалимського храму, що мала чудові криті колони, де відвідувачі храму могли спілкуватися один із одним, а книжники і фарисеї навчали своїх учнів.  В перебуванні Ісуса в храмі не було нічого незвичайного. Майже всі євангелісти стверджують, що Ісус „щоденно у храмі сидів і навчав” (Мт.26:55; Мк.14:49; Лк.21:37038; Ів.8:2). Саме в храмі Він зцілив чимало хворих і калік, свідками чого повинні були бути, принаймні, деякі з юдеїв, які оточили Його на свято Відновлення.
На відміну від тих побожних людей, які йшли за Ісусом, щоб спраглими серцями вбирати Його спасенну науку, і бачили в Ньому обіцяного Месію, Сина Божого, юдеї, про котрих розповідає євангеліст Іван, мали на меті інше. Вони постійно шукали нагоди спіймати Ісуса на слові і звинуватити Його у богозневазі. Їхні очі і вуха були закриті до правди, а їхні серця були затверділі до Христової Доброї Звістки. Їхнє питання Ісусові сповнене лицемірства і іронії: «Доки будеш тримати в непевності нас? Якщо Ти Христос, то відкрито скажи нам!»  І це кажуть ті, що добре знають про зцілення Ісусом каліки біля Силоамського ставка, про зцілення сліпородженого, про чудесне нагодування  5-ти тисяч, а насправді більшої кількості людей, включаючи жінок і дітей! Так, вони знають про всі ці Ісусові чуда, але вони не вірять в Нього, як Сина Божого, а натомість сповнені гніву, заздрості, ненависті і ворожнечі. Вони відкидають все, що робить і каже Ісус, навіть Його переконливий доказ про те, що про Нього свідчить саме Писання (Ів.5:39). Вони не можуть змиритися з відвертими заявами Ісуса, зробленими до цього дня – що Він є Світлом для світу, НАВІТЬ більшим від світла у храмі на свято Відновлення (Ів.8), що Він прийшов від Бога (Ів.8:42) і є Сином Божим (Ів.8), що саме Він, а не хтось інший – є Добрим Пастирем для овець, покинутих такими пастухами, які ці юдеї.
Дорогі брати і сестри, так само, як юдеї з нинішнього Євангелія, і нині чимало людей відкидають Ісуса Христа як Свого Спасителя. Їх не переконує ніщо – ані те, що Біблія каже про Його чудесне зачаття і народження, ані Його діла і вчинені Ним чуда, ані Його страждання і смерть на хресті, ані Його чудесне Воскресіння з мертвих на третій день. Не переконує навіть такий красномовний факт, як запроваджене цілим світом літочислення саме від Різдва Христового. Однак всупереч усім ворогам Ісуса і скептикам, встановлена Ним Церква існує і існуватиме далі. Могутнє Слово Христового Євангелія продовжує спасати грішників і робитиме це надалі.
Невіруючим юдеям і нинішнім впертим невіруючим Христос прямо говорить про причину їхнього невірства: вони не вірують, бо не є Його вівцями, не належать до Його отари, їхні серця зачерствілі, вони вперто не слухають Його голосу, не йдуть за Ним, покладаються не на Нього, а на свої діла, на себе самих, на свої гроші і статки, на світ та інших людей, подібних до них, на фальшиві вчення, а не на правду Божу. Вони не можуть збагнути Христових слів: „Я і Отець – ми одне”, які Він говорить без метафізики і символізму, наголошуючи на правдивій сутності стосунків між Ним і Отцем, які ми сповідуємо в Символі віри, кажучи про Христа як про „єдиносущного з Отцем”, Того, в Кому „тілесно перебуває вся повнота Божества” (Кол.2:9). Ісус звертається до них і каже: «Говорю вам, не знаю Я, звідки ви. Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду!» (Луки 13:27).
Дорогі у Христі, ви віруєте у воскреслого Христа, як свого єдиного Господа і Спасителя, слухаєтесь Його голосу в Святому Писанні, покладаєтесь на Нього і йдете за Ним. Отож ви можете тішитись і радіти, бо НАЛЕЖИТЕ до Його отари, про яку піклується і Він, і Отець. Він вислуховує ваші молитовні прохання, відповідає на них, милостиво прощає вам ваші провини, підкріпляє і дає сили під час випробувань і страждань, годує вас Своїми правдивими Тілом і Кров’ю у Господній вечері. Він дає вам життя і життя вічне. Він хоче, щоб ви, так само як Він і Отець, були одне, були з’єднані однією вірою в Нього в християнській любові, яка вище від усього.  Пильнуйте, щоб завжди триматися Христової отари! Нехай ніхто і ніщо не зведе вас на манівці. Прямуйте тільки тією дорогою, котру вказав вам Христос. Майте завжди надію на Бога. Пізнавши воскреслого Христа як свого Спасителя, діліться цією спасенною вірою з іншими, підтримуйте проповідування Євангелія своїми пожертвами, даними вам Богом дарами і часом. Шануйте тих, хто навчає вас Божого Слова. Рясно зароджуйте плодами добрих діл для ваших ближніх, як для самого Христа. Любіть Боже Слово і зростайте у його пізнанні і вивченні.
І мир Божий, що вищий від усякого розуму, нехай береже серця і думки ваші у Христі Ісусі. Амінь.