Текст проповіді: Івана 10:1-14
1 Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник. 2 А хто входить дверима, той вівцям пастух. 3 Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх. 4 А як вижене всіх своїх овець, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його. 5 За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу. 6 Оцю притчу розповів їм Ісус, але не зрозуміли вони, про що їм говорив. 7 І знову промовив Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що Я Є двері вівцям. 8 Усі, скільки їх перше Мене приходило, то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх. 9 Я Є двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде. 10 Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали. 11 Я Є Пастир Добрий! Пастир добрий кладе життя власне за вівці. 12 А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить. 13 А наймит утікає тому, що він наймит, і не дбає про вівці. 14 Я Є Пастир Добрий, і знаю Своїх, і Свої Мене знають.
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,
Нинішня людина крок за кроком стає облікованим індивідом, на котрого запроваджується чим раз більше різного роду формулярів – від лікарської картки в поліклініці і персональних даних у паспортному столі до ідентифікаційного коду, який присвоюється кожному членові суспільства. Технічний прогрес розвивається з шаленою швидкістю. Ми користуємося надшвидкісними комп’ютерами та Інтернетом, машини мчать автобанами з дедалі більшою швидкістю, за допомогою фотокамери супутника з космосу можна зробити фотографію будь якої, навіть найдрібнішої деталі на землі. Інколи людина в цьому надсучасному світі виглядає не унікальною особистістю, а гвинтиком якогось вселенського механізму. В безмежному океані чисел і документів, довідок і реєстрів, нас від інших людей почасти відрізняє лише певне число, адреса проживання, запис у трудовій книжці тощо.
Внаслідок впливу телебачення та Інтернету сьогодні ми спілкуємося значно рідше, ніж 30-50 років тому. Нинішнє покоління вже не знає, що таке вечорниці, коли в якійсь сільській хаті збиралися хлопці та дівчата, співали пісень, вишивали і веселились? Живучи в багатоквартирному будинку за кількістю мешканців завбільшки з село, люди не завжди знають навіть найближчих сусідів. Вони щодня годинами сидять перед екранами телевізорів, майже не спілкуючись із тими, що живуть поруч. Просто так зайти в гості одне до одного стає дедалі важче. Людська самітність, особливо серед людей похилого віку стала великою проблемою сьогодення. Все довкола нас відбувається з шаленою швидкістю і багатьом людям нерідко здається, що вони покинуті всіма і забуті, залишені наодинці зі своїми проблемами, почуттями, переживаннями. То тут, то там відходить в інший світ самотня людина і ніхто про це знає. Цілком слушно виникає питання: Чи дійсно до таких людей, до кожного з нас, коли ми почуваємося самотніми, нікому немає діла? Чи дійсно ніхто не думає про нас, коли здається наче цілий світ забув про наше існування?
Хочу розповісти вам одну оповідь. Якось англійський король Едуард VIII (1894-1992) відвідав одне містечко, щоб взяти участь в церемонії відкриття нової лікарні. Сотні мешканців і школярів місцевих шкіл зібрались на вулицях містечка, щоб побачити незвичайного гостя. І ось він з’явився. Всі чекали на нього з нетерпінням, адже король не щороку навідується в такі місця. Аж ось король з’явився. Він навідався до однієї із шкіл, привітав школярів, сказав їм кілька слів і... доволі швидко рушив далі, бо на той день було заплановано багато інших заходів.
Коли машина короля з усім почтом поїхала, вчитель одного із класів помітив, що його учень плаче. Він підійшов до нього і запитав: “Що трапилось? Ти не бачив короля?” “Ні, – відповів хлопчина, короля я бачив, але він не бачив мене!” Звісно ж, король не міг приділити увагу усім без винятку дітям та дорослим. Його метою було просто вшанувати містечко своєю присутністю, не беручи до уваги кожного з його мешканців зокрема і не переймаючись усіма їхніми проблемами.
Історики кажуть, що славетний полководець Олександр Македонський знав напам’ять імена всіх своїх вояків. Втім, так чи інакше, він не знав імен багатьох інших людей у своїй імперії. Загалом, це не під силу будь-якій людині на землі. Ніхто не спроможний знати імена всіх мешканців того чи іншого міста, країни, материка тощо. Але у нинішньому Євангельському тексті міститься радісна і втішна звістка про те, наш Господь, на відміну від усіх земних правителів і можновладців справді знає ім’я кожної людини на землі, кожного із нас, думає про кожного з нас, бачить кожного, піклується про кожного і завжди приділяє кожному ту особливу увагу, якої він потребуєте. Чому? Тому що Він і є тим єдиним у світі Добрим Пастирем, Який, як каже Біблія, знає всіх людей, надто Своїх овець, тих – хто покладається на Нього всім своїм серцем і всіма своїми силами, а вони знають Його, пізнають Його лагідний і добрий голос.
Наш Спаситель – це не найманий робітник чи пастух, для котрого вівці є лише прибутком чи м’ясом. Він опікується ними, як ніхто інший у світі. Він дає Своїм вівцям найкращу поживу – Свої правдиві Тіло і Кров у Господній. Він є Тим найкращим Пастирем, який під час небезпеки, не вагаючись кладе життя за Своїх овець, якщо на них нападає хижак, щоб роздерти. Він є тим Пастирем, який заради однієї загубленої, стурбованої чи заблукалої вівці робить все, щоб врятувати її і повернути назад до отари. Своїм вівцям, – струдженим і обтяженим, одиноким і покинутим, Він дає те, що не може дати ніхто на світі – правдивий мир, прощення гріхів, життя і спасіння.
Послухайте Його голос: «Я є двері: коли через Мене хто ввійде, спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде». Це голос нашого Викупителя, який промовляє до нас зі сторінок Євангелія. Це голос Того, Хто знає Своїх овець поіменно! Яка безмежна втіха є у цьому для нас: наш Господь знає наші імена і пам’ятає про нас! Ми не забуті і не покинуті напризволяще з нашими тягарями, негараздами і випробуваннями! Наш небесний Отець не лише знає імена кожного з нас, але Він також пообіцяв вислуховувати наші прохання, які ані світ ані ті що у світі часто навіть не хочуть чути, або не мають на те бажання і часу. На відміну від тих, що повинні сумлінно і щоденно перейматись людськими проблемами відповідно до своїх обов’язків, але нерідко цього не роблять, в особі Божого Сина ми маємо правдивого і вірного Доброго Пастиря, котрий щодня пильнує за кожною Своєю вівцею, має час доглянути кожну з них і потурбуватися її спасінням, порятунком від диявола, смерті і гріха.
Нинішній текст містить ще кілька важливих речей. Тут Ісус часто вживає вислів «Я є» (e'gw/ ei'mi), ідентичний єврейському «Я є сущий» (הָיָה - голос Бога з палаючого куща до Мойсея – Вихід 3:14). Ісус Христос є сущим. Він є Господом і Богом. Він каже: «Я є двері до спасіння!», «Я є Пастир Добрий!», «Я є світло для світу», «Я є дорога, правда і життя». Як правдивий Добрий Пастир Він виявляє до своїх овець нелицемірну і незбагненну для нашого розуму любов і жертовність. Натомість Його вівці, належно і вдячно вшановуючи Його, повинні мати безсумнівну віру в Нього і покладатись на Нього.
Дорогі брати і сестри! Ви є вівці Божої отари! Будьте завжди вірними вівцями великого Пастиря Ісуса Христа. Перебувайте у Його слові, дотримуйте Його заповідей, покладайтесь на Нього без жодного сумніву. Сповідуйте свою віру у Воскреслого Спасителя на спасіння і життя. Пам’ятайте, що ті, хто з Христом – перебувають під наймогутнішим захистом. Він запевняє нас: “28 І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. 29 Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки”(Ів.10:28-29). Як Добрий Пастир і наш Заступник перед Отцем, Син Божий хоче допровадити Своїх овець, а відтак і кожного з вас, до небесних осель Отця, кажучи: “:24 Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, бо Ти полюбив Мене перше закладин світу”(Ів.17:24), “щоб збулося те слово, що Він був сказав: Я не втратив нікого із тих, кого дав Ти Мені”(Ів.18:9).
Дякуйте Богові за Його любов і ласку! Діліться радістю спасіння у Христі з іншими людьми, розказуйте їм про Спасителя і Його Євангеліє. Рятуйте покинутих всіма від безвиході самотності, щоб вони чули втішне Слово Боже про те, що Ісус є особистим другом кожного з них, Другом найвірнішим і найнадійнішим, Який віддав за них і нас найдорожче – власне життя на хресті, щоб ми жили вічно.
“Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь”
(Євр.13:20-21).
Немає коментарів:
Дописати коментар