Чи Богові є діло, до тих, хто вважає себе віруючим і не йде до церкви?

У кожного з нас є знайомі, котрі вважають себе християнами і переконують в цьому інших, натомість не йдуть до церкви, не сповідаються, не причащаються, не моляться з віруючими спільною молитвою тощо. Що з цього приводу говорить Слово Боже? Насамперед, воно каже, що така людська поведінка Бога засмучує, бо Він бажає піклуватися про нас і робить це, зокрема через Свою Церкву. Відповідно до вчення Святого Писання віруючими є ті, що належать до спільноти віруючих, себто Церкви. Ця істина прослідковується в Писанні чітко та ясно. Церква - це насамперед, не будівля, а спільнота віруючих, зібраних довкола Слова Божого і запроваджених Христом Таїнств. Написано, що Церква є Тілом Христа, а ми у ньому є членами цього Тіла. Себто, якщо якийсь член тіла відокремлений - він не може існувати (як от рука, нога, голова, печінка, серце тощо), а разом з Тілом - він живе, існує, бо отримує в Тілі поживу для життя - живе Слово Господа, благословення Хрищення і Причастя. Звісно, можуть бути в житті випадки, коли ми не маємо можливості бути в церкві, однак такі речі є радше вийнятком. Натомість за звичайних обставин, коли людина з власної волі, з власного міркування тощо уникає Служби Божої, сповіді, Причастя, слухання проповіді, спільної молитви і подяки Богові - вона не є віруючою в правдивому сенсі цього слова, натомість Бог очікує бачити її саме там, де зібрані Ним разом Його діти - в Церкві. Віра  - це не свячення пасок раз на рік, не кроплення "святою водою" помешкання, не запалення зрідка свічок "за здоров'я та поминання", не принагідне сидіння в порожній церкві аби "поміркувати про вічне" наодинці, а повноцінна участь в служінні Церкви разом із викупленими, освяченими, прощеними, вдячними Богові за все Його дітьми, котрі горнуться і линуть до Христа, спраглі Його Слова, довіряються Йому і покладаються на Нього у спільноті братів та сестер у вірі.

Мартин Лютер про Христа і Церкву

Той, хто прагне знайти Христа, спершу повинен знайти Церкву. Бо як можна довідатись, де саме є Христос і де є віра в Нього, якщо людина не знає, де зібрані ті, хто вірить в Христа? Той, хто прагне щось дізнатись про Нього, не повинен покладатись на себе самого, йому не слід при допомозі свого розуму зводити власний міст до небес. Натомість він повинен звернутися до Церкви і там набувати пізнання. Церква - це не дерево і не каміння, це зібрання тих, хто вірить в Христа. Людина має бути з ними і спостерігати, як вони вірять, навчають і живуть.

Мартин Лютер